Правозаконність як принцип функціонування сучасної держави

Abstract

У дисертації здійснено комплексний аналіз принципу правозаконності як фундаментального чинника стабільного правопорядку та належного функціонування сучасної держави. Досліджено його історичні витоки, концептуальне наповнення та місце в системі загальноправових принципів, а також взаємозв’язок із категоріями законності, верховенства права, правової визначеності та пропорційності. Аргументовано, що правозаконність виступає не лише формальним критерієм відповідності правотворчості та правозастосування чинним нормам, а й інтегральною характеристикою якісного правового регулювання, що передбачає узгодженість нормативного масиву із загальнолюдськими цінностями, критеріями справедливості та правовими стандартами демократичної правової держави. Визначено, що реалізація правозаконності можлива лише за умов стабільності правового середовища, ефективної діяльності інститутів судового контролю, правозастосовної послідовності та належного рівня правової культури в суспільстві. Досліджено історичні трансформації концепції правозаконності в різних правових системах: від античних уявлень про співвідношення права і закону до сучасних моделей правової держави та верховенства права. Визначено її значення у становленні конституціоналізму, правових гарантій прав людини та забезпеченні стабільності правопорядку. Особливу увагу приділено еволюції уявлень про правозаконність у континентальній та англосаксонській правових системах, що сприяло формуванню сучасних стандартів законності, судового контролю та правового захисту громадян. Окрему увагу приділено методологічним підходам до дослідження правозаконності, зокрема онтологічному, гносеологічному, аксіологічному, компаративістському та міждисциплінарному аналізу. Онтологічний підхід дозволяє розглядати правозаконність як інтегральний елемент правопорядку, що забезпечує єдність правової системи. Гносеологічний аспект дослідження спрямований на виявлення меж та методів пізнання цього явища, що особливо актуально в умовах правових трансформацій та реформування національного законодавства. Аксіологічний підхід розкриває правозаконність через її зв’язок із соціальними цінностями, правовою культурою та правосвідомістю, визначаючи її значення для побудови ефективної правової держави. Запропоновано авторську концепцію правозаконності як правового режиму, що забезпечує узгодженість правових норм, ефективне правозастосування, справедливий баланс між державним регулюванням та індивідуальними правами. Визначено, що правозаконний режим є ключовим фактором стабільності суспільних відносин та правової визначеності, оскільки сприяє формуванню прогнозованого правового середовища, що забезпечує довіру до правових норм та їхню ефективну реалізацію. Розглянуто основні загрози реалізації правозаконності, зокрема вибіркове правозастосування, політизацію судової влади, правову нестабільність, відсутність ефективних механізмів судового та громадського контролю. Аналіз механізмів захисту правозаконності дозволив визначити комплекс правових засобів, які забезпечують стабільність правопорядку та підвищують рівень ефективності правозастосування. Доведено, що ключовими інструментами реалізації правозаконності є конституційний контроль, незалежне судочинство, ефективні механізми правового захисту та належна якість законодавства. Досліджено вплив правозаконності на ефективність правотворчості. Визначено, що процес ухвалення нормативно-правових актів повинен відповідати стандартам передбачуваності, стабільності та правової визначеності. Проаналізовано роль конституційної юстиції, парламентського контролю, юридичної експертизи та механізмів громадської участі у забезпеченні відповідності законодавчих актів принципу правозаконності. Окремо розглянуто питання правозаконності у правозастосуванні, зокрема проблеми ефективності судового захисту, належної правової процедури та відповідності санкцій принципу пропорційності. Доведено, що стабільність правозастосовної практики, рівність перед законом та незалежність судових органів є основними гарантіями дотримання правозаконності у сфері юстиції. Значну увагу приділено аналізу правозаконності у контексті міжнародних стандартів верховенства права. Досліджено вплив міжнародних правових актів, рішень Європейського суду з прав людини, доктринальних підходів до правозаконності на формування сучасного правового порядку. Обґрунтовано, що гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами сприяє зміцненню правозаконності та забезпечує ефективний захист прав людини. Розглянуто питання правозаконності у сфері боротьби з корупцією, визначено, що відсутність ефективних механізмів контролю та вибіркове правозастосування сприяють формуванню умов для правового свавілля. Запропоновано заходи щодо підвищення прозорості правових процедур, розвитку цифрових механізмів моніторингу законності та посилення антикорупційних заходів. Особливу увагу приділено питанням розвитку правозаконності в умовах трансформації. Визначено виклики, пов’язані з автоматизацією правосуддя, запровадженням алгоритмічних систем прийняття рішень. Обґрунтовано необхідність адаптації правозаконності до нових технологічних умов, забезпечення прозорості цифрових правових механізмів та запобігання ризикам цифрового свавілля. Визначено, що майбутній розвиток правозаконності має ґрунтуватися на адаптації національного законодавства до нових соціально-економічних реалій, забезпеченні сталості правового регулювання та розвитку ефективних механізмів правового моніторингу. Обґрунтовано, що реалізація принципу правозаконності є необхідною умовою демократичного державотворення, забезпечення захисту прав і свобод людини, ефективного правосуддя та суспільної довіри до права як механізму регулювання суспільних відносин. Визначено ключові завдання щодо формування ефективної правової політики, спрямованої на зміцнення правозаконності, мінімізацію правових ризиків та запобігання зловживанням владними повноваженнями. Аналізовано роль правозаконності в контексті правової визначеності та передбачуваності правового регулювання. Доведено, що стабільність правозастосування та послідовність судової практики є ключовими елементами забезпечення правопорядку, що унеможливлює свавільне тлумачення норм права та сприяє формуванню довіри до правової системи. Особливу увагу приділено механізмам усунення правових колізій та забезпечення єдності судової практики, зокрема через діяльність конституційних та вищих судових органів. Окремий розділ присвячено дослідженню взаємозв’язку правозаконності з принципами юридичної відповідальності та санкційної політики. Проаналізовано критерії правомірності застосування примусових заходів у сфері кримінального, адміністративного та цивільного права. Доведено, що пропорційність санкцій, їхня відповідність тяжкості правопорушення та дотримання належної правової процедури є невід’ємними елементами правозаконності, що забезпечують баланс між державним примусом і захистом прав людини. Досліджено інституційний аспект правозаконності, зокрема роль органів державної влади у її забезпеченні. Визначено, що ефективне функціонування правозаконного режиму залежить від взаємодії між законодавчою, виконавчою та судовою владою. Особлива увага приділена аналізу ролі адміністративної юстиції у забезпеченні законності дій органів державної влади та захисті прав громадян від неправомірних рішень посадових осіб. Окремий напрямок дослідження присвячено правозаконності в умовах надзвичайних ситуацій та кризових періодів. Проаналізовано виклики, які виникають під час воєнного стану, надзвичайних ситуацій та пандемій у контексті збереження правозаконного порядку. Обґрунтовано необхідність встановлення чітких правових механізмів запобігання зловживанням владою в таких умовах, забезпечення пропорційності обмежень прав людини та ефективного судового контролю за діями органів влади. Розглянуто перспективи вдосконалення правозаконності у сфері міжнародного права та правозастосування у транснаціональному контексті. Досліджено вплив міжнародних судових органів, зокрема Європейського суду з прав людини та Міжнародного кримінального суду, на розвиток стандартів правозаконності. Обґрунтовано, що ефективна імплементація міжнародних норм у національне законодавство сприяє посиленню правової визначеності, зміцненню судового контролю та запобіганню порушенням прав людини на міждержавному рівні.

Склад разової ради:

Голова ради – Мельничук Ольга Степанівна, д.ю.н., професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Антошина Ірина Володимирівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія»; Ковбасюк Степан Валерійович, к.ю.н., доцент кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Матвєєва Лілія Георгіївна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Одеський державний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри теорії та історії держави і права; Ткаля Олена Вікторівна, к.ю.н., доцент, в.о. завідувача кафедри конституційного та адміністративного права і процесу юридичного факультету ЧНУ імені Петра Могили.

Захист відбудеться 12 липня 2025 року об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА