Цивільно-правові договори в сфері кіберспорту

Abstract

Кіберспорт – це командне або індивідуальне змагання на основі відеоігор. Кіберспорт, як унікальний різновид людської активності, виник внаслідок поєднання досягнень у сфері інформаційних технологій і традиційного спорту. Сучасні технології надали можливість відтворити змагальний процес, який протягом тисячоліть відбувався на змагальних майданчиках, у віртуальному вимірі. Втім, за своєю природою, кіберспорт не відрізняється від «традиційних» видів спорту, адже так само об’єктивує змагальну діяльність, що є суттю спорту як такого. Відповідно, суспільні відносини, що складаються у сфері кіберспорту, також потребують свого правового і квазіправового упорядкування, за тими ж принципами, які використовуються у «традиційному» спорті. Йдеться, передовсім, про саморегулювання на рівні кіберспортивних організацій і договірне регулювання на індивідуальному рівні. Отже, існує об’єктивна потреба в науковому осмисленні кіберспорту, як окремої сфери правового регулювання, і формуванні усталених підходів до регулювання різнорідних за своїм характером суспільних відносин, що складаються у досліджуваній сфері. Особливої уваги потребують питання договірного регулювання відносин у сфері кіберспорту, оскільки переважна їх частина не врегульована за допомогою нормативноправових актів.Дисертація є першим у вітчизняній науці спеціальним комплексним дослідженням проблематики цивільно-правових договорів у сфері кіберспорту. У роботі основну увагу зосереджено на питаннях правового регулювання різноманітних відносин, що складаються у сфері кіберспорту загалом та особливостях застосування цивільно-правових договірних конструкцій для упорядкування приватноправових відносин зокрема.У дисертації розроблено нові теоретичні положення щодо вирішення питань договірного регулювання відносин у сфері кіберспорту, зокрема, - детально проаналізовано правові конструкції договору (контракту) про кіберспортивну діяльність, трансферного договору (контракту) кіберспортсмена, договору про спонсорство у кіберспорті, та внесено пропозиції з удосконалення чинного законодавства України.В результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати окремі положення наукової новизни та практичних рекомендацій щодо:1) теоретико-методологічних засад договірного регулювання приватноправових відносин у сфері кіберспорту;2) наявних підходів до нормативно-правового забезпечення здійснення кіберспортивної діяльності на основі аналізу законодавства України та іноземних країн;3) визначення ролі держави та приватних суб’єктів у формуванні механізму нормативно-правового регулювання відносин у сфері кіберспорту із врахуванням принципу автономії спорту.Встановлено, що кіберспорт є ігровою активністю, в якій суперники змагаються за першість у комп’ютерній грі. Ключовим аспектом, який визначає сутність кіберспорту і прямо впливає на визначення способів і напрямків його правового і квазіправового регулювання, є визнання дуалістичної природи кіберспорту, що виник на стику інформаційних технологій та «традиційних» видів спорту.Наголошено на тому, що поява і розвиток кіберспорту прямопропорційно пов’язані із розвитком спочатку суто комп’ютерних, а згодом – інтернет- технологій. Етапи розвитку кіберспорту включають ранній період (1972- 1980), період популярності аркад (1980-1990), період виникнення і поширення онлайн ігор (1990-2000), сучасний період, повязаний з появою великих кіберспортивних турнірів (2000 р. – по цей час).Аргументовано, що необхідність правового регулювання відносин у кіберспорті зумовлена становленням кіберспорту, як виду спорту і потужної індустрії. Відповідно, генезис правового регулювання кіберспорту не співпадає з періодизацією розвитку кіберспорту, оскільки потреба в правовому регулюванні виникає вже на етапі становлення кіберспорту, як окремої індустрії. Відповідно, періодизація розвитку правового регулювання кіберспорту складається з двох етапів: 1) регулювання окремих сфер суспільних відносин у кіберспорті, наприклад, пов’язаних з укладенням окремих видів договорів, оформленням прав на трансляцію змагань тощо – 2000-2011 р.р.; 2) перехід до комплексного регулювання відносин у кіберспорті, як самостійному виді спорту – з 2011 р. і по цей час (в Україні – з 2020 р., коли кіберспорт був визнаний видом спорту офіційно).Обґрунтовано, що відносини у сфері кіберспорту мають комплексний характер, оскільки піддаються регулятивному впливу як приватного, так і публічного права. Втім, за своєю суттю і головним призначенням, кіберспорт, як явище, є, передовсім, сучасною «технологічною індустрією», комерційною діяльністю, учасники якої мають економічний інтерес. Відповідно, відносини, що складаються в кіберспорті є, переважно, приватноправовими, а отже, - потребують врегулювання засобами приватного права.Доведено, що для кіберспорту є характерною особлива роль інституту інтелектуальної власності, оскільки ключові права на організацію кіберспортивних змагань належать розробникам відеоігор. Зокрема, для комерційного використання будь-якої комп’ютерної гри потрібно отримати дозвіл в її розробника (власника). Цим кіберспорт відрізняється від «традиційних» видів спорту, права на які не належать будь-кому, відповідно будь-хто може влаштовувати змагання з будь-якого виду спорту без обмежень.Встановлено, що чинне законодавство надає власникам відеоігор широкі можливості для захисту своїх прав інтелектуальної власності на ігри. До основних способів захисту прав інтелектуальної власності на комп’ютерну гру належать: реєстрація програмного коду гри, як літературного твору – об’єкту авторського права; реєстрація аудіовізуальних ефектів або іншого аспекту гри, як аудіовізуального твору – об’єкту авторського права; реєстрація прав на всю відеогру, як об’єкт авторського права; реєстрація ігрового дизайну, як об’єкта патентного права, реєстрація торговельних марок, наприклад, ігрової назви, логотипу, персонажів; комерційної таємниці, наприклад, інсайдерської інформації стосовно гравців та клієнтів, їх преференцій тощо.Встановлено, що договір є однією з найдавніших форм регулювання цивільних правовідносин поряд з деліктами та звичаями. Втім, виникнення нових видів суспільних відносин зумовлює потребу в адаптації договірного права шляхом модифікації вже наявних договоріних конструкцій або створення нових, які б задовольняли потреби сучасності. До таких правових конструкцій можна віднести договори у сфері кіберспортивної діяльності.Зроблено висновок, що правове регулювання договірних відносин у професійному спорті потребує оптимізації, адже в законодавстві містяться неоднозначні положення стосовно того, яка галузь права є пріоритетною для застосування норм щодо договорів у професійному спорті. При цьому, правове регулювання має узгоджуватися з природою відносин в професійному спорті, а, оскільки професійний спорт є комерційним напрямом діяльності, найкраще для його регулювання підходить цивільне (договірне) право.Доведено, що договори у галузі кіберспорту володіють своїми особливостями, які пов’язані з об’єктивними умовами діяльності кіберспортсменів. Ключовою відмінністю кіберспортивних договорів від аналогів у «традиційному» спорті є необхідність врахування ролі права інтелектуальної власності, що належать розробникам ігор, і особливе місце ліцензійних угод.Встановлено, що майнові відносини між клубом та гравцем, які є суб’єктами професійної спортивної діяльності, унормовуються на підставі правочину, яким є договір про діяльність в кіберспорті (кіберспортивний контракт).Наголошено на тому, що чинне законодавство надає пріоритет трудовому правовому регулюванню контрактів у професійному спорті, що є некоректним, адже породжує протиріччя, які не можна вирішити в рамках трудового права. Це стосується предмету договору, юридичного статусу сторін, характеристики та виплати винагороди, питання розірвання договору, трансферу гравця, виплати штрафів, компенсацій, неустойок. Відтак, трудо-правове регулювання контракту гравця з клубом не відповідає характеру відносин між сторонами, які є майновими цивільно-правовими відносинами.Зроблено висновок, що для оптимального правового регулювання, договори про діяльність у кіберспорті, які укладаються між гравцем, тренером, спортивним фахівцем, та клубом, необхідно визнати цивільно-правовими договорами. Відповідно, таким договором слід вважати домовленість, за якої одна сторона (гравець, тренер, спортивний фахівець) зобов’язується брати участь в спортивній діяльності (тренування, змагання, інші обов’язки, обумовлені договором), а інша сторона (спортивний клуб) зобов’язується виплачувати за це винагороду та виконувати інші обов’язки, обумовлені договором.Визнано, що джерелом правового регулювання відносин між гравцем та спортсменом можуть виступати акти спортивних регуляторів, наприклад, регламенти, статути, правила ліги, асоціації або федерації з кіберспорту. У цих актах можуть бути встановлені стандартні умови при укладенні договору між клубом та гравцем, тренером, іншим спортивним фахівцем. Відповідно, суб’єкти професійної спортивної діяльності мають враховувати вимоги спортивного регулятора, якщо вони мають рекомендаційний або обов’язковий характер, при укладенні договору.Встановлено, що основними елементами договору (контракту) про діяльність у кіберспорті, виступають предмет, ціна та строк дії договору. При цьому, предметом договору є надання оплатних послуг кіберспортсменом (тренером, іншим фахівцем) клубу. Договір завжди є строковим. Особливістю договору про діяльність у кіберспорті є наявність умови про певний рівень майстерності гравця.Зроблено висновок, що система трансферних відносин у кіберспорті схожа з «традиційними» видами спорту, але має певні особливості. Трансферна система в кіберспорті перебуває на стадії розвитку. Зокрема, регулювання переходу гравця з одного клубу в інший відбувається у відповідності до актів спортивного регулятора, яким найчастіше виступає організація-розробник гри, яка видає відповідний регламент щодо трансферів гравців.Запропоновано авторську дефініцію трансферного договору (контракту) у сфері кіберспорту: цивільно-правовий договір, що опосередковує відступлення одним спортивним клубом права вимоги до спортсмена щодо здійснення спортивної діяльності та участі в спортивних змаганнях на користь іншого спортивного клубу за визначену сторонами договору плату.