Оскарження повідомлення про підозру слідчому судді при розслідуванні корупційних правопорушень

Abstract

Дисертація є першим у науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням специфіки оскарження повідомлення про підозру до слідчого судді при розслідуванні корупційних кримінальних правопорушень. Було зроблено висновок, зважаючи на легальне визначення корупційних кримінальних правопорушень, яке надається в законодавстві, що законодавець виділяє наступні ключові ознаки корупції: 1) коло повноважень: корупція повʼязана лише з виконанням службових повноважень або повʼязаних з ними можливостей; 2) субʼєктний склад: корупція поширюється лише на певну категорію уповноважених осіб (особи, що перелічені в ст. 3 ЗУ «Про запобігання корупції»); 3) наявність конкретної мети: отримання неправомірної вигоди або обіцянка такої вигоди чи схиляння особи до протиправного використання своїх повноважень чи можливостей. При цьому і доктрина, і чинне законодавство допускають можливість корупційних відносин за участі осіб, жодна з яких не наділена владними повноваженнями. Водночас такий висновок суперечить переліку ознак корупції, який було сформовано, зважаючи на тлумачення, запропоноване законодавцем, адже корупція обов’язково має бути пов’язана з використанням особою «наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей». Тому існує необхідність уточнити визначення корупційних кримінальних правопорушень, яке надається в ЗУ «Про запобігання корупції», та викласти в наступній редакції: «корупція – використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей». У такий спосіб буде зроблене вкрай важливе уточнення, а саме: корупція може виникати та вчинятися не лише за обов’язкової участі представників влади, а також за участю інших осіб, які мають певні розпорядчі повноваження по відношенню до інших. У даному випадку ключовою має бути не наявність службових повноважень, а наявність ієрархічності, у якій один суб’єкт значною мірою залежить від волі іншого в силу побудови структури тієї чи іншої юридичної особи або в силу розпорядчих можливостей. Відповідно, якщо особа, володіючи такими повноваженнями по відношенню до інших, може скористатися ними задля отримання власної вигоди або вигоди третіх осіб всупереч завданням та задачам, які на неї покладено, то в такому випадку можна стверджувати, що вона також може бути суб’єктом корупційної діяльності. З проведеного аналізу положень КК, КПК України та галузевих нормативно-правових актів було встановлено, що НАБУ, в силу досить широкої підслідності та специфічного характеру відповідних правопорушень, здійснює досудове розслідування не просто корупційних кримінальних правопорушень, а «особливо небезпечних кримінальних правопорушень, що становлять загрозу національній антикорупційній безпеці держави». Необхідність використання такого терміна пояснюється одразу декількома факторами: 1) формулювання «особливо небезпечні», очевидно, є вкрай оціночним, але надає змогу в загальному встановити специфіку діяльності даного правоохоронного органу. Необхідність створення та функціонування діяльності НАБУ вказує на доцільність спеціалізації правоохоронних органів не лише відповідно до предмета протизаконного посягання, а і відповідно до потенційного незаконного політичного та іншого впливу. Вивід відповідного правоохоронного органу з підпорядкування інших існуючих, власне, і дозволяє мінімізувати наслідки такого впливу та забезпечити об’єктивне розслідування; 2) формулювання «кримінальні правопорушення» є очевидним, адже воно вказує на караність відповідних діянь та, відповідно, кримінальну направленість НАБУ. У даному випадку увагу необхідно звернути саме на те, що не використовується словосполучення «корупційні кримінальні правопорушення», адже саме це формулювання буде відсилати до примітки ст. 45 КК України, що робить формулювання даного терміна нелогічним; 3) формулювання «що становлять загрозу національній антикорупційній безпеці держави» є певним замінником формулювання «корупційне правопорушення». Одним із завдань НАБУ є захист держави від найскладніших корупційних кримінальних правопорушень, які вкрай негативно впливають на економічний добробут не окремої категорії осіб, а цілої верстви населення або всієї держави. У даному випадку робиться акцент на тому, що такі правопорушення стосуються саме антикорупційної сфери, проте також мають підвищений рівень та масштаб суспільної небезпеки. Було запропоновано розглядати підозру як твердження уповноваженої посадової особи про ймовірність вчинення кримінального правопорушення особою, що може бути підтверджено достатніми доказами. Було доведено особливу роль слідчого судді під час оцінки обґрунтованості та законності врученого повідомлення про підозру. Так, в частині розгляду скарг, які стосуються найбільш важливих прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, обов’язково має бути залучений суб’єкт, який буде максимально неупередженим та об’єктивним. Також, на відміну від судового контролю, прокурорський нагляд, відбувається не ситуативно, а постійно. Відповідно до ст. 36 КПК України, прокурор здійснює нагляд за досудовим розслідуванням у формі процесуального керівництва. Таке процесуальне керівництво відбувається шляхом активного та пасивного контролю за діяльністю слідчого. Слідчий суддя, зі свого боку, здійснює лише ситуативний судовий контроль, коли до нього напряму звертається учасник кримінального провадження для того, щоб захистити власні права, свободи чи законні інтереси. Крім того, законодавець передбачив окрему процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності до слідчого судді, що також має вказувати на його особливу роль Крім того, рішення прокурора також можуть бути предметом оскарження до слідчого судді. У даному випадку йдеться не стільки про предмет оскарження, скільки про зміст оскаржуваного рішення та учасників кримінального провадження, які таке рішення, власне, і прийняли. Особливо яскраво це проявляється саме при оскарженні повідомлення про підозру. Тому в процесі оскарження рішень, дій чи бездіяльності ключовим суб’єктом виступає саме слідчий суддя, який у такий спосіб реалізує функцію судового контролю. Було встановлено, що у кримінальному процесі повідомлення про підозру може оскаржуватися у зв’язку з: 1) необґрунтованістю прийнятого рішення. У даному випадку йдеться про недостатність доказів, у зв’язку з отриманням яких сторона обвинувачення приймає рішення для повідомлення особі про підозру. 2) незаконністю прийнятого рішення. Оскаржуючи незаконність прийнятого рішення, сторона захисту буде посилатися на процесуальні порушення, які містяться в самому тексті письмового повідомлення про підозру – відсутність відомостей, які передбачені ст. 277 КПК України, затвердження письмового повідомлення про підозру неуповноваженою особою тощо; 3) незаконністю вручення письмового повідомлення про підозру. У даному випадку підставою оскарження будуть виявлені стороною захисту порушення вручення письмового повідомлення про підозру. Було доведено, що при оцінці обґрунтованості підозри у корупційних кримінальних правопорушеннях слідчі судді будуть перевіряти наявність достатньої сукупності доказів, які вказують на: - існування події та складу корупційного кримінального правопорушення; - причетність особи до інкримінованого корупційного кримінального правопорушення; - наявність причинно-наслідкового звʼязку між вчиненим корупційним кримінальним правопорушенням та наслідками, які настали (для корупційних кримінальних правопорушень з матеріальним складом). Такі критерії є універсальними та можуть бути застосовані не лише до корупційних кримінальних правопорушень. Це пояснюється тим, що обґрунтованість підозри є універсальним поняттям, яке буде залежати не від категорії кримінального правопорушення, а від наявної сукупності доказів у відповідному кримінальному провадженні. Водночас, провівши аналіз судової практики ВАКС, можна помітити, що щодо корупційних кримінальних правопорушень питання оцінки обґрунтованості підозри не є формальним, а слідчі судді досить детально досліджують докази, на які посилаються сторони кримінального провадження. Запропоновано ч. 1 ст. 278 КПК України викласти в наступній редакції: «1. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень». Така пропозиція була сформульована після вивчення релевантної практики ВС. Також вказується, що юридичні наслідки повідомлення про підозру виникають не з моменту складання чи затвердження письмового повідомлення про підозру, а з моменту вручення такого повідомлення. Власне, день, коли ця підозра була складена, не має принципового значення для підозрюваного. Запропоновано ст. 303 КПК України доповнити частиною 1-1 наступного змісту: «1-1. Скарга подається в письмовій формі. У скарзі зазначаються: 1) найменування суду, до слідчого судді якого звертається особа, яка подає скаргу; 2) прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) рішення, дія або бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, яка оскаржується; 4) вимоги особи, яка подає скаргу, та їхнє обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність рішення, дії чи бездіяльності; 5) перелік матеріалів, що додаються. Скарга підписується особою, яка її подає. Якщо скаргу подає захисник, представник потерпілого, або особа, яка відповідно до частини першої даної статті представляє інтереси особи, яка подає скаргу, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу». Відповідно, ст. 304 КПК України доцільно доповнити ч. 1-1 наступного змісту: «1-1. Слідчий суддя, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог, передбачених частиною 1-1 статті 303 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється достатній строк для їхнього усунення, який не може перевищувати семи днів з дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу. Копія ухвали про залишення скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу». Такий висновок було зроблено шляхом зіставлення поняття «скарга» в Главі 26 КПК України, та поняття «апеляційна скарга», характеристика якої надається в чинному кримінальному процесуальному законодавстві. З урахуванням того факту, що законодавець використовує подібні терміни, запропоновано поширити частину вимог, які ставляться до апеляційної скарги, на скарги, які подаються на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача та прокурора. У чинному кримінальному процесуальному законодавстві відсутні будь-які нормативні обмеження щодо неможливості повторного звернення з аналогічними скаргами. У звʼязку з цим було запропоновано доповнити ст. 303 КПК України частиною четвертою наступного змісту: «4. Повторне звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора за тих самих підстав не допускається». У такий спосіб буде досягнуто розумний баланс між захистом прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження та недопущенням зловживання процесуальними правами. При цьому робиться акцент саме на тому, що повторне звернення не допускається за тієї умови, що у скарзі будуть зазначені ті самі підстави для оскарження того самого рішення, дії чи бездіяльності. Одним з основних прав, яким наділений викривач, є право на отримання винагороди. Отримання такої винагороди напряму залежить від обвинувального вироку суду, який, зі свого боку, напряму залежить від обвинувального акту, який, вже в свою чергу, напряму залежить від повідомлення про підозру. Скасування повідомлення про підозру робить неможливим отримання винагороди за відповідним обвинуваченням. Тому ми вважаємо, що викривач також має бути наділений правом подавати апеляційну скаргу за результатами розгляду скарги на повідомлення про підозру. Водночас таке право має бути обмежене його зацікавленістю в кримінальному провадженні. Тому було запропоновано п. 9-3 ч. 1 ст. 393 КПК України викласти в наступній редакції: «викривач – у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу або під час апеляційного оскарження ухвали за результатами розгляду скарги на повідомлення про підозру». У даному випадку наголошується, що викривач зможе подавати апеляційну скаргу лише в тому випадку, коли це прямо стосується питання отримання ним винагороди.

Склад разової ради:

Голова ради – Колодін Денис Олексійович, д.ю.н, доцент, декан факультету прокуратури та слідства (кримінальної юстиції) Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Стоянов Микола Михайлович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Цитряк Віктор Ярославович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Тітко Іван Андрійович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права та кримінально-правових дисциплін Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого; Лісніченко Дмитро Вікторович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА