Судовий контроль за виконанням судових рішень в цивільному судочинстві

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене розробці нових теоретичних положень, спрямованих на розвиток та удосконалення юридичного механізму судового контролю за виконанням судових рішень в цивільному судочинстві та обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання та юридичної практики у даній сфері. Сформульовано визначення судового контролю за виконанням судових рішень, під яким слід розуміти систему процесуальних дій суду та учасників судового процесу, спрямованих на забезпечення законності виконавчого провадження, що включає як попередження порушень, так і захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів учасників виконавчого провадження з метою забезпечення повного та своєчасного виконання судового рішення. Стверджується, що погляд на виконавче провадження як на завершальну стадію судового процесу дає підстави стверджувати про наявність тісного зв’язку між виконавчим провадженням та судовим контролем за виконанням судових рішень у цивільних справах. Будучи складовими єдиного процесу судового захисту права, ці дві процедури мають цілу низку схожих рис, будуються на спільних принципах та об’єднані досягненням єдиної мети ‒ ефективного захисту порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Підкреслено наявність тісного зв’язку між судовим контролем за виконанням судових рішень та виконавчим провадженням. Судовий контроль за виконанням судових рішень гарантує реалізацію правових стандартів, відновлення прав громадян та стабільність правопорядку. Він забезпечує баланс між гілками влади, виступає превентивним і відновлювальним механізмом та сприяє формуванню правової культури в суспільстві. Ефективність судового контролю прямо впливає на довіру до судової системи, забезпечує верховенство права та підвищує якість виконання рішень суду, формуючи системний підхід до захисту прав і свобод людини в Україні. Обгрунтовано доцільність диференціації судового контролю за виконанням судових рішень на два види: попередній (превентивний) та наступний (подальший). Попередній (превентивний) судовий контроль спрямований на недопущення порушень прав та інтересів сторін виконавчого провадження, а також сприянні та усуненні перешкод у повному та своєчасному виконанні судового рішення. Він може полягати, зокрема, у санкціонуванні судом певних процесуальних дій у виконавчому провадженні. Здійснюється у формі таких процесуальних дій суду як виправлення помилок у виконавчому документі, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відстроченні, розстроченні виконання, зміни способу та порядку виконання тощо. Наступний (подальший) судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований на усунення негативних наслідків невиконання, чи несвоєчасного виконання судового рішення боржником, а також порушення прав та охоронюваних законом інтересів сторін виконавчого провадження, заподіяних внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності державних та приватних виконавців. Здійснюється в порядку розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державних виконавців чи інших посадових осіб органів державної виконавчої служби або приватних виконавців під час виконання судового рішення, а також у формі зобов’язання боржника подати звіт про виконання судового рішення. Доведено наявність діалектичного зв’язку між принципами виконавчого провадження та принципами судового контролю за виконанням судових рішень. Належність виконавчого провадження та судового контролю за виконанням судових рішень до єдиного юридичного механізму судового захисту права зумовлює формування єдиної системи принципів. Таким чином, є спільні принципи, що належать як до виконавчого провадження, так і до судового контролю, а є спеціальні, властиві лише для судового контролю за виконанням судових рішень, які обумовлюють особливості відповідної процедури. Аргументовано наявність переваг судового контролю за діяльністю державних та приватних виконавців над адміністративним та громадським контролем, що полягають у наступному: 1) судовий контроль є більш універсальним. За його допомогою може бути усунуто практично будь-яке порушення прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших учасників виконавчого провадження. Тоді як, наприклад, начальник відділу державної виконавчої служби не розглядає скарги боржників, а тому вони не можуть скористатися цим механізмом захисту своїх прав у виконавчому провадженні; 2) судовий контроль завжди казуальний, тобто він призначений для вирішення конкретної проблеми з виконанням судового рішення, тоді як, наприклад, перевірки органами Міністерства юстиції України проводяться щодо усієї діяльності виконавця загалом; 3) в рамках судового контролю суд може скасувати незаконні рішення державних та приватних виконавців, спрямувавши виконавче провадження у законне русло, тоді як суб’єкти громадського контролю не наділені повноваженнями безпосередньо впливати на хід виконавчого провадження, конкретні рішення, дії чи бездіяльність приватних виконавців; 4) в рамках здійснення судового контролю є можливість вирішення системної проблеми, яка існує в діяльності державних та приватних виконавців, шляхом формулювання Верховним Судом правових позицій щодо порядку застосування норм права у конкретній складній ситуації. Встановлено наявність такого критерію розмежування випадків застосування процедури судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах та процедури позовного провадження як характер правовідносин, що є предметом судового розгляду та їх суб’єктний склад. Так, процедура судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах застосовується в рамках правовідносин, що виникають між сторонами виконавчого провадження та державним або приватним виконавцем щодо примусового виконання рішення суду. У разі наявності приватно-правового спору, до якого залучена інша особа, що не є стороною виконавчого провадження, навіть якщо він пов’язаний з примусовим виконанням судового рішення, такий спір підлягає вирішенню судом в порядку позовного провадження. Наведено обгрунтування того, що роз’яснення судового рішення судом, що його ухвалив, є формою здійснення попереднього (превентивного) судового контролю за виконанням судового рішення. Йдеться про контроль судом змісту судового рішення. Надто широке або просто інакше тлумачення змісту рішення виконавцем може завдати шкоди правам та інтересам сторін, оскільки вчинене виконавцем буде фактично суперечити написаному у рішенні. Тому, роз’яснюючи власне рішення, суд попереджає такі можливі порушення прав та охоронюваних законом інтересів сторін виконавчого провадження. Наголошується на тому, що судовий контроль за дискреційною діяльністю виконавців під час застосування примирних процедур є необхідним елементом правової системи, що забезпечує реальне відновлення порушених прав і баланс інтересів сторін. Такий контроль має здійснюватися у формах, передбачених законом, з урахуванням принципів верховенства права, правової визначеності та пропорційності. Удосконалення законодавства та формування сталої судової практики у цій сфері є важливим чинником зміцнення довіри до правосуддя та підвищення ефективності виконання судових актів у демократичній правовій державі. Обгрунтовано необхідність у разі невиконання судового рішення боржником - юридичною особою в кожному конкретному випадку визначатися зі ступенем вини керівника юридичної особи - боржника і закріпити можливість покладення відповідальності безпосередньо на особу, винну у невиконанні або неналежному виконанні рішення суду. Вказане буде дисциплінувати не тільки керівника, але й осіб, які безпосередньо мають виконати судовий акт. Запропоновано запозичити до цивільного процесуального законодавства закріплені у нормах кодексу адміністратиіного судочинства положення щодо права суду зменшити розмір штрафу за подання звіту або подання неналежного звіту або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення боржником дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Доведено необхідність видалення зі статті 453-1 Цивільного процесуального кодексу України перелік цивільних справ, у яких може бути застосована процедура судового контролю у формі зобов’язання судом боржника надати звіт про виконання судового рішення. Тим самим буде знято обмеження щодо кола цивільних справ, у яких боржник може бути зобов’язаний надати суду, який ухвалив рішення, звіт про його виконання, що розширить можливості стягувачів впливати на процес примусового виконання судових рішень, ухвалених на їх користь. Наявність такого переліку обмежує можливості стягувачів за судовими рішеннями, які відсутні у переліку, скористатися цим юридичним засобом, що створює враження, ніби такі судові рішення є менш важливими, натомість закон повинен встановлювати максимальні гарантії забезпечення примусового виконання кожного судового рішення, що набрало законної сили. Наведено обгрунтування необхідності запровадження електронної системи моніторингу виконання судових рішень для забезпечення своєчасного реагування на затримки або порушення у процесі виконання. Виокремлено низку напрямів подальшого вдосконалення системи виконання судових рішень під час дії воєнного стану, а саме: а) розширення електронних механізмів виконання рішень (повна диджиталізація документообігу, створення єдиної інформаційної бази невиконаних рішень); б) розширення соціальних гарантій виконавців у районах бойових дій; в) післявоєнне відновлення архівів і баз даних виконавчих проваджень; г) формування єдиної електронної системи взаємодії між державними органами, органами місцевого самоврядування, судами, банками та виконавцями для оперативної координації зусиль із належного виконання судових рішень. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства України з метою вдосконалення правового регулювання процедури здійснення судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах.

Склад разової ради:

Голова ради – Голубєва Неллі Юріївна, доктор юридичних наук, професор, завідувачка кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Волкова Наталія Василівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Бут Ілля Олександрович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного, нотаріального та виконавчого процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Фурса Світлана Ярославівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри міжнародного та приватного права Київського університету права Національної академії наук України; Татулич Ірина Юріївна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри процесуального права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Захист відбудеться 25.06.2026 о 12:00, за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА