Ухвала суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні: теорія та практика реалізації

Abstract

Дисертація є першим у науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем постановлення судом апеляційної інстанції ухвал у кримінальному провадженні.У дисертації визначено ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні як ситуаційний правозастосовний акт владно-розпорядчого характеру, постановлений апеляційним судом у встановленому законом порядку і виражений у визначеній законом формі, у провадженні ініційованому учасниками провадження, на підставі встановлених в ході провадження фактичних обставин справи, спрямований на виконання завдань кримінального провадження в цілому та стадії апеляційного провадження зокрема, якій містить відповіді на правові питання, що виникають під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, та владні приписи щодо вчинення певних правових дій чи настання певних правових наслідків, які мають загальнообов’язковий характер.Удосконалено теоретичне знання про значення ухвал суду апеляційної інстанції, зокрема виділено і аргументовано організаційне, матеріальноправове, процесуальне, судово-контрольне, освітньо-наукове, виховне і превентивне значення ухвал апеляційного суду. Такі ухвали повинні сприяти покращенню якості роботи судів першої інстанції, позитивно впливати на формування та спрямування судової практики на однакове розуміння та правильне застосування правових норм, здійснюють вплив на формування професійної правосвідомості суддів та учасників кримінального провадження.Сформовано систему сучасних критеріїв класифікації ухвал апеляційного суду у кримінальному провадженні та проведено за ними класифікацію, а саме: 1) по відношенню до предмета доказування: основні та допоміжні; 2) за функціональним призначенням: початкові, проміжні та кінцеві; 3) залежно від етапності відкриття апеляційного апеляційного провадження: провадження; а) ухвали, що б) ухвали, що приймаються на етапі приймаються на етапі підготовки апеляційного розгляду; в) ухвали, що приймаються на етапі апеляційного розгляду; г) ухвали, що приймаються на етапі завершення апеляційного розгляду після виходу до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення; 4) залежно від тих завдань, на виконання яких спрямовані ухвали апеляційного суду: а) організаційні ухвали; б) ухвали, спрямованні на доказування; в) ухвали, спрямовані на застосування заходів забезпечення кримінального провадження; г) ухвали, спрямованні на забезпечення прав учасників апеляційного провадження; д) ухвали, спрямовані на вирішення апеляційної скарги по суті; 5) в залежності від суб’єктного складу прийняття: колегіальні та одноособові; 6) в залежності від вимоги імперативності прийняття: обов'язкові та необов’язкові (факультативні); 7) за процесуальним порядком прийняття: а) ухвали, що постановляються у нарадчій кімнаті; б) ухвали, що виносяться безпосередньо у залі судового засідання; в) «розпорядчі» ухвали, що виносять в окремому розпорядчому порядку суддеюдоповідачем; 8) за процесуальною формою закріплення: а) ухвали, що викладаються окремим процесуальним документом; б) ухвали, що заносяться до журналу судового засідання; 9) в залежності від передбаченою КПК України можливості оскарження: ухвали, що підлягають, та ухвали, що не підлягають оскарженню у касаційному порядку; 10) виходячи з особливих повноважень апеляційного суду, що не пов’язані на пряму із переглядом судових рішень судів першої інстанції та слідчих суддів, виділено окрему групу – особливі ухвали апеляційного суду: а) ухвали, пов’язані із таким повноваженням апеляційного суду, як то ухвалення рішення про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого (визначення підсудності кримінального провадження); б) «окремі» ухвали апеляційного суду.Запропоновано варіант процесуальної регламентації окремої ухвали суду у чинному КПК України, передбачивши наступні підстави її винесення: а) якщо у проваджені встановлені факти порушення закону, що необхідно довести до відома конкретних державних органів, громадських організацій або посадових осіб, які повинні відреагувати передбаченими законом заходами на це; б) якщо судом виявленні порушення прав фізичних та юридичних осіб, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом; в) у випадках, передбачених статтею 378 КПК України.Обґрунтовано необхідність наділити суддю-доповідача повноваженнями щодо винесення наступними ухвал, які забезпечать ефективність апеляційного провадження без невиправданих затримок: а) щодо вирішення всіх організаційних питань, які можуть виникнути після закінчення підготовки до апеляційного розгляду або ж між судовими засіданнями в апеляційному розгляді за клопотаннями учасників судового провадження; б) щодо вирішення питання про відновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.Досліджено еволюцію практики оформлення ухвал апеляційного суду в результаті чого запропоновано удосконалене формулювання змісту мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції, а саме: короткого викладу історії провадження; короткого змісту оскаржуваного судового рішення та висновків суду першої інстанції (слідчого судді); вимог та доводів апеляційних скарг; короткого змісту заперечень на апеляційні скарги; узагальненого викладу позицій сторін провадження; мотивів та оцінки суду апеляційної інстанції, зокрема щодо: встановлених судом першої інстанції обставин; встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали та положень закону, якими він керувавсяЗ метою підвищення ефективності правосуддя та виховногопопереджувального впливу ухвал суду апеляційної інстанції як актів судового контролю рекомендовано змінити порядок постановлення і проголошення таких ухвал, шляхом заборони ухвалення і проголошення лише резолютивної частини ухвал, якими завершується апеляційний розглядВстановлено, що процесуальна форма такої категорії ухвал апеляційного суду як «журнальні ухвали» нечітко визначена законі, що значно шкодить здійсненню правосуддя, тому обґрунтовано необхідність більш якісної регламентації у КПК України процесуальної форми таких ухвал, а саме частину другу статті 372 КПК України викласти у наступній редакції: «В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку. В журналі судового засідання заноситься суть ухваленого судом рішення, за чиєю ініціативою воно розглядалося, чим воно обґрунтовано, а також мотиви його ухвалення і положення закону, якими суд керувався».Обґрунтовано доцільність використання у вітчизняному доктринальному юридичному обігу поняття правосудності як інтегральної властивості судового рішення та виокремлено систему вимог, що забезпечують правосудність ухвал суду апеляційної інстанції, до яких віднесено: 1) належне мотивування ухвал суду апеляційної інстанції; 2) надання особі можливості особисто взяти участь в розгляді апеляційної скарги, що стосується її прав та законних інтересів, а також представити свої доводи у публічному, гласному та змагальному апеляційному розгляді; 3) дотримання правил про межі апеляційного розгляду, у тому числі повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції.Доведено необхідність доповнення ч. 1 ст. 408 КПК України окремою підставою для зміни вироку, а саме: «пом’якшення або скасування інших заходів кримінально-правового характеру, обмежувальних заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, а також заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».Встановлено недосконалість правової регламентації істотних порушень кримінального процесуального закону імперативного характеру та запропоновано доповнити ч. 2 ст. 412 КПК України наступними випадками: 1) журнал судового засідання та/або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції відсутній, пошкоджений або містить інші суттєві недоліки, які унеможливлюють з’ясування повноти та змісту процесуальних дій, що були проведені під час судового провадження в суді першої інстанції; 2) порушення прав підозрюваного, обвинуваченого на захист; 3) порушення засади доступу до правосуддя та справедливого судового розгляду; 4) закриття кримінального провадження щодо померлого обвинуваченого без вирішення питання про необхідність продовження провадження з метою його реабілітації.Для здійснення оцінки істотності порушень вимог кримінального процесуального закону, з урахуванням судової практики запропоновано тест, що передбачає відповіді на наступні питання: 1) чи була дотримана належна правова процедура у кримінальному провадженні? 2) чи вплинуло певне порушення на здатність учасника кримінального провадження реалізувати свої процесуальні права та донести свою правову позицію до суду? 3) чи був певний недолік у кримінальній процесуальній діяльності компенсований наданням інших гарантій справедливого судового розгляду?Проаналізовані положення КПК України, позиції ЄСПЛ та ВС дозволили зробити певні висновки щодо особливостей реалізації засади безпосередності дослідження доказів під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку: 1) суд апеляційної інстанції здійснює повторне дослідження доказів у випадку, коли ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, по іншому тлумачить докази та надає їм іншу оцінку; 2) суд апеляційної інстанції безпосередньо досліджує докази за наявності підстав, визначених ч.3 ст. 404 КПК України, а також за наявності клопотання про повторне дослідження доказів з боку учасників судового провадження; 3) суд апеляційної інстанції може здійснити повторне дослідження доказів за власною ініціативою у випадку, коли він вбачає підстави для покращення правового становища обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Також аргументовано необхідність доповнити підстави визнання судового розгляду неповним у випадку «невстановлення судом усіх обставин, які підлягають доказуванню у конкретному кримінальному провадженні».Констатовано, що загальними передумовами прийняття судом апеляційної інстанції ухвали про зміну вироку або ухвали є: 1) наявність у нього достатніх повноважень для виправлення помилки, допущеної судом першої інстанції; 2) рішення суду апеляційної інстанції є більш сприятливим для обвинуваченого, ніж рішення суду першої інстанції. Ключовим критерієм оцінки при визначенні форми судового рішення судом апеляційної інстанції повинно залишатися саме правове становище особи. Відповідно, зміна підходів у визначенні загального строку покарання, зміна принципів його обчислення, уточнення підстав застосування певних заходів кримінально-правового характеру, необхідно визнавати підставою для прийняття судом апеляційної інстанції саме ухвали про зміну вироку або ухвали, а не постановлення нового вироку (за умови, що це не впливає на правову кваліфікацію діяння, обсяг обвинувачення або розмір покарання).Задля забезпечення правової визначеності форми судового рішення апеляційного суду, КПК України слід доповнити окремими підставами для зміни вироку, а саме: пом’якшення або скасування інших заходів кримінальноправового характеру, обмежувальних заходів, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, а також заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження. Також аналіз судової практики свідчить про те, що у деяких випадках, покращення правового становища особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру за результатами апеляційного провадження може виражатися у інших формах, ніж ті, що визначені у ч. 2 ст. 408 КПК України, тому сформульовано пропозицію доповнити її формулюванням яке охопить всі можливі випадки, а саме: «у інших випадках, коли це не погіршує правове становище особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування».Обґрунтовано, що правильне вирішення питання закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції у разі смерті обвинуваченого передбачає наступний алгоритм: якщо обвинувачений помер після постановлення вироку судом першої інстанції вже під час апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції може самостійно закрити кримінальне провадження, у тому числі здійснити часткове судове слідство та закрити кримінальне провадження за реалібілітуючою підставою; натомість, у випадку, коли обвинувачений помер ще до постановлення вироку, а суд першої інстанції закрив кримінальне провадження без вирішення питання про необхідність його продовження з метою реабілітації – апеляційний суд має скасувати відповідне судове рішення та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.Аргументовано, що у разі, якщо декриміналізація відбулася під час апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції зобов’язаний зупинити судовий розгляд і запитати згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 41 ч.1 ст. 284 КПК України як того вимагає припис ч.3 ст. 4792 КПК України. Якщо обвинувачений заперечує проти закриття кримінального провадження за цією підставою та наполягає на тому, що він не вчиняв діяння, в якому він обвинувачується, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, - суд апеляційної інстанції може здійснити часткове судове слідство в межах, визначених ч.3 ст. 404 КПК України. Якщо за результатами апеляційного розгляду буде встановлено, що особа не вчиняла відповідне діяння, суд апеляційної інстанції має прийняти рішення про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.На підставі аналізу судової практики констатовано, що визначене у ч. 3 ст. 407 КПК України повноваження суду апеляційної інстанції «скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу» не відповідає потребам правозастосовної практики. У зв’язку із цим, наведено пропозицію щодо вдосконалення видів ухвал апеляційного суду за результатами перегляду ухвал слідчого судді. Повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді повинні бути визначені у КПК України наступним чином: 1) залишити ухвалу без змін; 2) змінити ухвалу слідчого судді; 3) скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою призначити новий розгляд слідчим суддею.