Право власності територіальних громад за законодавством України

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням права власності територіальних громад за законодавством України.У дисертації визначено методологію дослідження та здійснено огляд літератури за темою дисертаційного дослідження. Розглянуто становлення та розвиток законодавства щодо права власності територіальних громад за законодавством України, а також надано характеристику правовідносин, що виникають із відносин власності територіальних громад. При цьому впреше запропонована класифікація історичного розвитку законодавства України стосовно нормативно-правового регулювання відносин у сфері права власності територіальних громад: 1) І період – 1991-1997 роки: становлення України як самостійної, незалежної держави. Перші кроки до законодавчого визначення системи та гарантій місцевого самоврядування в Україні, закріплення визначення «територіальна громада»; 2) ІІ період – 1997-2003 – становлення та оновлення цивільного законодавства України; 3) ІІІ період – 2003-2004 – подальший розвиток законодавства України до «помарчевої» революції; 4) IV період – 2004-2010 – активний розвиток законодавства України, з урахуванням євроінтеграційного напрямку руху Української держави до асоціації з ЄС; 5) V період – 2010-2013 – розвиток та оновлення законодавства України на шляху до євроінтеграції до початку революції «гідності»; 6) VI період – 2014 – 2019 – становлення законодавства України в період після революції «гідності», анексії російською федерацією АРК Крим, створення самопроголошених Л/ДНР на сході України та початку «Антитерористичної операції» з метою звільнення анексованих територій; 7) VII період – 2019-2022 – розвиток законодавства України в період дії обмежень, пов’язаних з карантинними заходами у зв’язку із розповсюдженням гострої респіраторної хвороби - коронавірусу «SARSCoV-2» (COVID-19), до початку повномасштабного вторгнення військових формувань РФ на територію України та введення по всій території України правового режиму воєнного стану; 8) VIII період – 2022 рік - теперішній час – розвиток законодавства України в період дії правового режиму – воєнного стану (у зв’язку з повномасштабним вторгненням військових формувань РФ на територію України), ведення бойових дій та тимчасової окупації окремих територій України.У дисертації визначено поняття та правова природа права власності територіальних громад за законодавством України, а також надана їх загальна характеристика. Автором запропоновано розглядати власність територіальних громад в якості системи відносин стосовно об’єктів (рухомих та нерухомих), що знаходяться у власності цих територіальних громад і становлять матеріальну основу місцевого самоврядування. При цьому зроблено висновок, що у вказаній системі слід виокремлювати суб’єкти права власності територіальних громад, як активну сторону взаємовідносин щодо власності територіальних громад, та самі об’єкти власності територіальних громада, як пасивну сторону взаємовідносин щодо власності територіальних громад.Обґрунтовано різницю між визначенням «спільна власність територіальних громад» (області, району), управління якою, відповідно до частини першої статті 142 Конституції України, здійснюється обласними та/або районними радами та «об’єднаними об’єктами комунальної власності територіальних громад» (сіл, селищ, міст) на договірних засадах на праві спільної власності, з метою реалізації спільних проєктів та/або, відповідно до частини другої статті 142 Конституції України, з метою спільного фінансового утримання комунальних підприємств (організацій і установ).У дисертації охарактеризовані особливості виникнення, здійснення та припинення права власності територіальних громад за законодавством України, в тому числі в умовах воєнного стануАкцентовано увагу на тому, що вимагає формування й функціонування територіальних громад не як простої сукупності жителів певних населених пункту, а як дієздатних суб’єктів, соціально й політично активних, самодостатніх у контексті забезпечення матеріально-фінансовими ресурсами, а також здатних до ефективного і відповідального управління власними справами.Зроблено висновок, територіальна громада як «нормативно-правова модель самоорганізації населення» з управлінськими структурами здатна реалізувати й захищати місцеві інтереси. Це складна форма суспільної організації, сукупність місцевих жителів, об’єднаних на публічних засадах у межах певної території. Такі добровільні об’єднання діють на підставі статуту або за рішенням місцевих референдумів об’єднуються з іншими громадами з метою здійснення самоврядування в межах законів держави.Зазначено, що впровадження інституту делегування повноважень, буде одним із важливих способів встановлення компетенції органів місцевого самоврядування в рамках інституту децентралізації публічної влади. Подальший рух у вказаному напрямку дозволить ефективно виконувати процес побудови правової держави та підвищення ефективної діяльності системи органів місцевого самоврядування, в тому числі територіальних громад.Доведено, що в рамках проведення реформ та рекодифікації, на законодавчому рівні слід встановити вичерпний перелік повноважень, які делеговані не можуть бути взагалі, а також невичерпний перелік повноважень, які можуть делегуватись. З цією метою, доцільним було б прийняти відповідний комплексний нормативний акт, який, на законодавчому рівні, регулював би відносини щодо делегування повноважень органів влади, на певних рівнях влади (локальний, загальнодержавний, між різними гілками влади, а також у межах однієї гілки). Таким нормативним актом має стати Закон України «Про делеговані повноваження».Зроблено висновок, що за загальним визначенням «право власності» розуміється як нормативно закріплена й гарантована державою можливість суб’єкта (фізичної або юридичної особи) чи колективного суб’єкта (у нашому випадку територіальних громад) здійснювати найповніше панування над річчю (майном) у вигляді володіння, користування, розпорядження та отримання плодів і доходів від неї, що є реалізованою ідеєю свободи й справедливості у сфері розподілу й присвоєння матеріальних благ.У дисертації акцентовано увагу на тому, що ресурсний підкомплекс територіальних громад становлять: власність (рухоме та нерухоме майно, трудові ресурси тощо); земля; фінанси (бюджет, позабюджетні кошти, кошти юридичних та фізичних осіб, кредитна система, банківська система, страхування, цінні папери тощо); інформація (інтелектуальна власність, стратегія розвитку міста, довгострокове та короткострокове планування, структура управління, кадри, організація контролю тощо).У сукупності елементи ресурсного підкомплексу утворюють своєрідний власний ресурс територіальної громади – його сукупний чи інтегральний ресурсний потенціал.Зроблено висновок, що головною умовою створення територіальних громад, у відповідності до положень Основного Закону, є наявність правосуб’єктності. Водночас, звертаємо увагу на те, що вказане конституційне положення ґрунтується на самобутніх традиціях українського народу та враховує демократичний досвід країн ЄС щодо організації місцевого самоврядування. Таким чином, звернута увага на вищевказане, вимагає формування й функціонування територіальних громад не як простої сукупності жителів певних населених пункту, а як дієздатних суб’єктів, соціально й політично активних, самодостатніх у контексті забезпечення матеріально-фінансовими ресурсами, а також здатних до ефективного й відповідального управління власними справами.Акцентовано увагу на тому, що зміст поняття «територіальні громади» залежить від того, представникам якої наукової школи є дослідник. При чому нині поза увагою вчених не залишилися психологічні, соціальні, політичні аспекти цього питання. При цьому ігнорування політичного аспекту було цілком закономірним у межах класичної школи з її чітким розмежуванням управлінських й політичних складових державного апарату. Поступово відмінності ідеальних бюрократичних моделей і реальної управлінської практики стали очевидними. Це сприяло тому, що до концепції ефективності було включено нові аспекти публічно-владної діяльності.Зроблено висновок, що проведення реформ в Україні, зокрема в частині реформування місцевого самоврядування, а також рекодифікація цивільного законодавства, направлені на створення усіх умов для ефективної організації місцевої влади, становлення інститутів прямого народовладдя, створення й підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, а також узгодження інтересів держави та територіальних громад як суб’єктів цивільних правовідносин та права власності.Доведено, що різниця між примусовим відчуженням та вилученням майна полягає в тому, що перше застосовується до об’єктів комунальної та приватної форм власності з подальшою компенсацією їх вартості, а друге застосовується за рахунок державного майна без відшкодування його вартості. Водночас, на сьогоднішній день, у період дії воєнного стану на території України, саме за рішенням військового командування погодженим з місцевими державними органами відбувається примусове відчуження та вилучення майна в умовах воєнного стану. На територіях, де ведуться бойові дії, подібного погодження не відбувається, оскільку воно не передбачено. Варто зауважити, що для удосконалення та оптимізації процедури й механізмів проведення примусового відчуження та вилучення майна в умовах дії режиму воєнного стану, Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації деяких питань примусового відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану» № 7605.Визначені підстави припинення права власності територіальних громад. Так, право власності територіальних громад припиняється у випадках: 1) відчуження територіальною громадою майна, яке перебуває в комунальній власності; 2) відмова територіальних громад, як власників майна від права власності на це майно на користь фізичних або юридичних осіб та держави; 3) припинення права власності територіальної громади у випадку знищення такої власності (про зазначене можна навести приклад із сьогодення, коли військові формування РФ знищують цивільні та військові об’єкти та інфраструктуру); 4) здійснення державою викупу в територіальної громади пам'яток історії та культури, які розміщені на території територіальних громад; 5) здійснення викупу в територіальних громад земельних ділянок у зв'язку із суспільною необхідністю; 6) здійснення звернення стягнень на майно за зобов’язаннями територіальної громади, як власника такого майна; 7) здійснення реквізиції майна, яке є у власності територіальної громади; 8) здійснення конфіскації майна, що належить територіальній громаді; Право власності територіальної громади може бути припинено за інших випадках, встановлених законом.При цьому всі ці підстави припинення права власності територіальних громад можна поділити на наступні групи: добровільне припинення права власності територіальних громад; втрата права власності територіальних громад за об'єктивних обставин; примусове вилучення в територіальних громад майна, яке є в її власності.У дисертації запропоновано термінологічні визначення, пов’язані з відносинами територіальних громад щодо спільної власності, які доцільно закріпити в положеннях ЦК України. Так, під спільною власністю територіальних громад, слід розуміти комунальну власність певної кількості (двох або більше) територіальних громад, що належить останнім на праві спільної сумісної чи на праві спільної часткової власності. Відповідні доповнення внести до статті 355 ЦК України. Водночас під спільною сумісною власністю територіальних громад слід розуміти комунальну власність певної кількості (двох або більше) територіальних громад без визначення часток кожної з цих територіальних громад, що задовольняє спільні потреби цих громад і перебуває в управлінні відповідної обласної або районної ради чи визначеного цією радою органу. Відповідні доповнення внести до статті 368 ЦК України. Разом з тим, під спільною частковою власністю територіальних громад розуміється комунальна власність певної кількості (двох або більше) територіальних громад, які об’єднуються між собою на договірних засадах із визначенням частки кожної територіальної громади у майні спільної власності. Відповідні доповнення внести до статті 356 ЦК України.Зроблено висновок, що припинення права власності – це відокремлення від суб’єкта правомочий володіння, користування та розпорядження майном, можливості господарського панування над ним, а також звільнення від тягаря утримання майна та несення ризику його випадкової загибелі або випадкового пошкодження. При припиненні права власності особа не має більш законної можливості здійснювати на свій розсуд і у своєму інтересі правомочність володіння, користування та розпорядження майном, що належало йому раніше, включаючи його у сферу свого господарського панування, і відсторонювати інших осіб від цього майна.Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства України у сфері речових прав, в тому числі права власності територіальних громад за законодавством України.