Міжнародно-правове регулювання протидії відмиванню грошей

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене актуальному завданню науки міжнародного права – дослідженню правових основ протидії відмиванню грошей в міжнародному праві, виявленню особливостей системи договорів про протидію відмиванню грошей та практичних можливостей її застосування в Україні. Досліджується походження поняття відмивання грошей, що походить з практик злочинних угрупувань США, які використовували легальні види діяльності для прикриття незаконних активностей. Саме в США цей термін почав вживатися в юридичній площині в судових рішеннях для позначення махінацій з грошима, спрямованих на приховання факту їхнього злочинного походження. Досліджуються три стадії процесу відмивання грошей: приховання, переміщення та інтеграція. Показується, що відмивання коштів є самостійним кримінальним правопорушенням, що є похідним від іншого правопорушення – предикатного злочину. Демонструється, що відмивання грошей може здійснюватися самими злочинцями чи третьою стороною. Зазначається, що відмиті гроші можуть використовуватися для фінансування іншої злочинної діяльності. Наголошується, що боротьба з відмиванням грошей може вестися засобами національного та міжнародного права. Проводиться періодизація боротьби з відмиванням грошей в міжнародному праві на чотири періоди. На першому етапі (кінець 1980-х-початок 1990-х років) виникає міжнародно-правове регулювання боротьби з відмиванням грошей документами м’якого та жорсткого права. Виникає Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). На другому етапі (2000-2003 роки) відбувається розширення боротьби з відмиванням грошей, повʼязане з війною з тероризмом та відповідне врегулювання боротьби з відмиванням грошей, спрямованих на фінансування терористичної діяльності. Третій етап настав після 2003 року та характеризується підвищеною увагою до боротьби з корупцією. Четвертий етап (сучасний) знаменується появою нових інструментів легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом, зокрема через криптоактиви та пошуком шляхів боротьби з цим викликом. Показується, що хоча ці етапи виділяються на підставі еволюції документів жорсткого права, вони супроводжувалися відповідним розвитком м’якого права. Досліджується глобалізація та інтеграція процесу відмивання грошей. Показується, що будь-які розбіжності між заходами урядів окремих держав можуть використовуватися злочинними групами в своїх інтересах, що викликає необхідність в глобальних інструментах та інтеграції національних підходів. Наголошується, що глобальна проблема не може бути вирішена на рівні однієї країни, та рішення має бути глобальним і комплексним. Роз’яснюється сутність превентивно-регулятивного підходу до боротьби з відмиванням грошей, що повинен включати наявність зобов’язаних агентів, обовʼязок агентів знати своїх клієнтів, обовʼязок повідомляти про підозрілу діяльність, роботу підрозділів фінансової розвідки та наявність методів заморожування та складання списків підозрілих фізичних осіб, груп та юридичних осіб. Показуються можливі чинники, що можуть спричинити прогалини в глобальних санкційних режимах, зокрема через зловживання правами людини в національних та міжнародних судах. Досліджуються зроблені в Європі конкретні кроки для унеможливлення подібного оскарження шляхом регламентації деяких положень для приватного сектору у спосіб, що, як планується, зробить неможливим його використання злочинцями та злочинними групами. Виділяється декілька типів криміналізації відмивання грошей з точки зору об’єктивної сторони злочину. Перший тип вимагає доказу безпосереднього задуму приховати чи замаскувати незаконне походження доходів або допомогти будь-якій особі, що причетна до вчинення злочину, уникнути наслідків своїх дій. Другий тип стосується приховування або маскування справжнього характеру, джерела, місця розташування, розпорядження переміщення або володіння щодо певного активу. Третій тип стосується придбання, володіння або використання майна з усвідомленням, що це майно є доходом від злочину. Зазначається, що ключовими ознаками об’єктивної сторони злочину відмивання грошей виступають відсутність зв’язку з предикатним злочином, тобто відмивання грошей є злочином саме по собі, і може бути скоєне іншими особами, в іншому місці, за інших обставин та не у зв’язку з предикатним злочином; породження об’єкту відмивання предикатним злочином, тобто суб’єктивна сторона цього злочину вимагає знання про кримінальне походження грошей та усвідомлення наслідків відмивання. Таке знання може існувати виключно в формі прямого чи непрямого умислу та не може існувати в формі недбалості. Аналізується питання про те, чи може існувати відповідальність злочинця, що скоїв предикатний злочин за відмивання грошей, отриманих від цього злочину, тобто за самовідмивання. Зазначається, що відмивання грошей завжди є окремим злочином від предикатного злочину, і за цей злочин повинна наступати кримінальна відповідальність. Доводиться, що поширення на злочинця відповідальності за самовідмивання не порушує принципів кримінального права, зокрема принципу ne bis in idem, оскільки самовідмиванням злочинець вчиняє другий злочин, що є відмінним від першого. Зокрема, доказ виводиться з того, що самовідмиванням злочинець не лише приховує сліди злочину, але й посягає на інші захищені законом інтереси, такі як правосуддя та інтереси соціально-економічної системи. Окремо зазначається, що самовідмивання неможна розглядати як допоміжну поведінку щодо основного злочину, оскільки йдеться про злочин з окремим складом. Наводиться додатковий аргумент про те, що звільнення злочинця від відповідальності за самовідмивання грошей може призвести до безкарності. Розглядається проблематика визначення юрисдикції для засудження злочину відмивання грошей. Констатується, що відповідні міжнародні договори містять обов’язкові та факультативні положення щодо юрисдикції. Обов’язкові положення вимагають від держав встановити юрисдикцію, якщо злочин, чи окремі його елементи, відбувся на їх території. Факультативні положення дозволяють встановити юрисдикцію на підставі пасивного персонального принципу (якщо злочин скоєний проти громадянина держави). Деякі держави встановлюють юрисдикцію на підставі активного персонального принципу (якщо злочин скоєний громадянином держави) та принципу універсальної юрисдикції. Розглядається проблема подвійної кримінальності. Робиться висновок, що засудження за відмивання грошей можливе якщо предикатний злочин є злочином як за законодавством держави, де він мав місце, так і за законодавством держави, де має місце відмивання. Розглядається проблематика універсальної юрисдикції щодо злочину відмивання грошей. Констатується, що практична реалізація універсальної юрисдикції може призвести до порушення принципу nullum crimen sine lege. Окремо розглядається питання можливої юрисдикції щодо злочину відмивання грошей в міжнародних судових інституціях. Досліджується історія становлення Міжнародного кримінального суду, визначаються причини з яких злочин відмивання грошей не увійшов до Римського статуту. Робиться висновок, що ідея створення судового органу універсальної юрисдикції щодо злочину відмивання грошей лишається актуальною. Досліджується проблематика міжнародного співробітництва у боротьбі з відмиванням грошей. Розглядається діяльність підрозділів фінансової розвідки та органів їхньої взаємодії, зокрема, Еґмонтської групи. Досліджуються принципи інформаційного обміну між підрозділами фінансової розвідки. Розглядаються інші канали інформаційного обміну, такі як договори про взаємну правову допомогу. Досліджуються рекомендації FATF щодо взаємної правової допомоги. Виділяється дві категорії взаємної правової допомоги, окрім інформаційного обміну: допомога у зборі доказів злочинів та допомога для цілей конфіскації майна, набутого злочинним шляхом та повернення такого майна. Розглядається проблематика подвійної кримінальності при направленні та виконанні запитів про взаємну правову допомогу. Розглядається порядок співробітництва України з іншими державами та міжнародними організаціями у боротьбі з відмиванням грошей. Наголошується на необхідності реформування національної правової системи України, зокрема внесення змін у правові акти. Досліджується хід співробітництва України з FATF в розбудові антикорупційних механізмів та механізмів боротьби з відмиванням грошей. Зазначається, що така співпраця відповідає закріпленому в Конституції стратегічному курсу на інтеграцію з Європейським Союзом. Досліджується співпраця України з Європолом. Визначаються проблемні моменти взаємодії. Розглядаються проблеми в боротьбі з відмиванням грошей, що породжені повномасштабним російським вторгненням. Констатується, що хоча об’єктивні показники боротьби з відмиванням грошей покращуються, вторгнення породило нові ризики, які потребують відповіді. Розглядаються відповідні зміни до законодавства, внесені в 2022-2023 роках.

Склад разової ради:

Голова ради – Бехруз Хашматулла Набієвич, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Мануїлова Катерина Вікторівна, кандидатка юридичних наук, доцентка, доцентка кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»; Грушко Мальвіна Валеріївна, кандидатка юридичних наук, доцентка, доцентка кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Карвацька Світлана Богданівна, докторкаюридичних наук, професорка, в.о. завідувачки кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; Бабенко Андрій Миколайович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін інституту права та безпеки Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться 05 липня 2025 року об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА