Показання з чужих слів як джерело доказів у кримінальному провадженні

Abstract

Дисертація є першим в українській науці кримінального процесуального права комплексним дослідженням теоретико-правових і практичних аспектів проблематики формування та використання показань із чужих слів як джерела доказів у кримінальному провадженні. Встановлено передумови впровадження показань із чужих слів як джерела доказів у кримінальний процес України. Набули подальшого розвитку теоретичні підходи до дослідження стану нормативного закріплення показань із чужих слів як джерела доказів у вітчизняному кримінальному процесі, з урахуванням яких доведено, що сукупність норм, які врегульовують показання з чужих слів, складають субінститут кримінального процесуального права, що входить до структури інституту доказів і доказування. Доведено, що норми субінституту показань із чужих слів, запровадженого у вітчизняний кримінальний процес за чинним КПК України, імплементовані законодавцем із законодавства та судової практики країн англосаксонської правової системи. Вказано на тісний взаємозв’язок цього субінституту як з іншими субінститутами інституту доказів і доказування (наприклад, показань, допустимості доказів, їх формування, використання доказів тощо), так і іншими інститутами кримінального процесуального права (наприклад, учасників кримінального провадження, досудового розслідування, судового розгляду тощо). З’ясовано, що законодавство переважної більшості країн англосаксонської правової системи (зокрема, Сполученого Королівства, Австралії, Нової Зеландії, Сполучених Штатів Америки) встановлює правило з чужих слів, нормативному закріпленню якого передував тривалий період їх використання в судовій практиці. Встановлено, що як у законодавстві, так і в судовій практиці цих країн правило з чужих слів сформульоване як виняток: за загальним правилом, вони не можуть бути доказом у кримінальному провадженні, але з урахуванням обставин, які унеможливлюють допит особи, котра висловила первинне твердження, та відповідності встановленим законом або напрацьованим судовою практикою умовам допустимості, показання з чужих слів можуть бути використані судом. Із урахуванням компаративного аналізу окреслено напрями врахування позитивного досвіду країн англосаксонської правової системи у частині визначення порядку формування та використання показань із чужих слів у вітчизняному кримінальному процесуальному законі. Удосконалено дефініцію поняття «показання з чужих слів», під якими запропоновано розуміти відомості, що надаються в усній, письмовій або іншій формі свідком, потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим щодо певних фактів та обставин кримінального провадження, про які йому стало відомо з пояснень інших осіб та які мають значення для цього кримінального провадження. встановлено, що за своєю правовою природою показання з чужих слів є процесуальним джерелом доказів, видом доказів і засобом доказування. Доведено, що з урахуванням усталених класифікацій доказів, показання з чужих слів за відношенням джерела відомостей про доказуваний факт до самого цього факту є похідним доказом, а за відношенням до предмета доказування можуть бути як прямим, так і непрямим доказом. Обґрунтовано, що задля використання в доказуванні показання з чужих слів повинні відповідати процесуальним властивостям належності, допустимості та достовірності, а в сукупності з іншими доказами – достатністю та взаємозв’язком для прийняття відповідного процесуального рішення. Удосконалено визначення поняття «формування показань із чужих слів» шляхом розмежування кримінального процесуального та криміналістичного аспектів його розуміння, перший з яких охоплює механізм їх формування як доказів під час кримінального провадження (що складається з отримання, перевірки та оцінки цих показань), а другий – механізм їх формування як ідеальних слідів, що включає в себе етапи як допроцесуальні (сприйняття та запам’ятовування), так і процесуальний (відтворення). Здійснено дослідження порядку отримання показань із чужих слів під час досудового розслідування та судового розгляду, за результатами якого узагальнено особливості, якими характеризується їх отримання. До цих особливостей віднесено: 1) спосіб одержання – єдиним способом їх отримання незалежно від стадії кримінального провадження є допит; 2) суб’єктів надання – показання з чужих слів можуть бути надані свідками, потерпілими, а в окремих випадках – також підозрюваними, обвинуваченими; 3) предмет показань, яким є відомості про будь-які факти та обставини кримінального провадження, про які зазначеним учасникам кримінального провадження стало відомо з пояснень інших осіб та які мають значення для цього кримінального провадження, а також відомості про осіб, які надали первинні пояснення; 4) суб’єктів отримання – під час досудового розслідування суб’єктами одержання показань із чужих слів є слідчий, прокурор, а також слідчий суддя у випадках, передбачених частиною 1 статті 225 КПК України, а в ході судового розгляду – суд; 5) процесуальну форму отримання – нормативно закріплений порядок одержання показань із чужих слів з урахуванням його диференціації залежно від суб’єктів надання (зокрема, їх надання малолітніми і неповнолітніми), суб’єктів отримання (зокрема, отримання слідчим суддею і судом) та особливостей одержання (зокрема, отримання в режимі відеоконференції або в умовах воєнного стану). Удосконалено теоретичне розуміння механізму дослідження доказів слідчим суддею, зокрема на підставі узагальнення судової практики встановлено, що в ході досудового розслідування показання з чужих слів, що містяться у протоколі допиту свідка, потерпілого, можуть бути предметом дослідження слідчого судді під час розгляду клопотань про застосування низки заходів забезпечення кримінального провадження та надання дозволу на проведення окремих слідчих (розшукових) дій поза викликом такого свідка, потерпілого в судове засідання. Визначено особливості, якими характеризується перевірка показань із чужих слів, і доведено, що вона здійснюється за допомогою аналізу, синтезу та співставлення з іншими доказами, а також проведення під час досудового розслідування слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій (зокрема, тимчасового доступу до речей і документів, отримання внаслідок витребування документів, їх копій і речей та проведення ревізій і перевірок), а в ході судового розгляду – відповідних судових дій, спрямованих на з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та їх перевірку доказами. Обґрунтовано, що вибір способів перевірки показань із чужих слів, які охоплюються практичною діяльністю, здійснюється слідчим, прокурором, судом з урахуванням широкого кола об’єктивних і суб’єктивних чинників, зумовлених пізнавальними можливостями відповідних процесуальних дій, обставинами вчинення кримінального правопорушення, змістом показань із чужих слів (їх повнотою, несуперечливістю, відповідністю іншим доказам), особою учасника кримінального провадження, який надає такі показання, обставинами отримання ним первинних пояснень тощо. Удосконалено доктринальні підходи до змісту права на перехресний допит за рахунок виокремлення на основі практики ЄСПЛ і ККС ВС випадків, які передбачають можливість відступу від нього та, відповідно, не призводить до порушення цього права і не є підставою для визнання показань свідка, потерпілого недопустимим доказом на підставі пункту 6 частини 2 статті 87 КПК України, а саме у разі: 1) встановлення судом наявності виняткових підстав для його обмеження; 2) утримання протилежною стороною кримінального провадження від реалізації права на перехресний допит. Розкрито зміст загальних правил оцінки доказів і встановлено особливості їх застосування в ході оцінки показань із чужих слів. Встановлено, що підставою визнання таких показань неналежним доказом є неможливість встановлення за їх допомогою фактів та обставин кримінального провадження. Із урахуванням практики ЄСПЛ, ККС ВС і судів апеляційної та першої інстанцій узагальнено підстави визнання показань із чужих слів недостовірним доказом, до яких віднесено: 1) наявність сумнівів в їх об’єктивності; 2) отримання первинного пояснення, яке становить зміст показань із чужих слів, від невстановленої особи; 3) встановлення судом недостовірності первинних пояснень, які становлять зміст показань із чужих слів; 4) надання сторонами кримінального провадження документів, які підтверджують репутацію свідка та можуть поставити під сумнів об’єктивність його показань. Встановлено, що допустимість показань із чужих слів визначається за трьома критеріями: правомірністю; законністю; прийнятністю. Доведено, що кожен з цих критеріїв характеризується притаманними йому умовами, які запропоновано класифікувати на дві групи: загальні та спеціальні. Визначено коло загальних і спеціальних умов допустимості показань із чужих слів у межах кожного із вказаних критеріїв. Обґрунтовано доцільність розширення кола обставин, що унеможливлюють допит особи, яка надала первинні пояснення, за рахунок включення до нього таких обставин: 1) перебування особи на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором; 2) ухвалення судом рішення про недоцільність допиту малолітнього або неповнолітнього потерпілого у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, якщо допит може негативно вплинути на його психологічний стан; 3) відсутність особи під час судового засідання з інших об’єктивних підстав, які унеможливлюють допит або можуть вплинути на повноту чи достовірність показань. Із урахуванням судової практики узагальнено підстави визнання показань із чужих слів недопустимим доказом і запропоновано їх класифікацію на дві групи: загальні та спеціальні. Зокрема, до спеціальних підстав віднесено: 1) отримання показань із чужих слів за відсутності виняткових обставин, передбачених частинами 2, 3 статті 97 КПК України; 2) їх невідповідність іншим правилам допустимості доказів, окрім встановлених статтею 97 КПК України; 3) непідтвердження таких показань іншими доказами, визнаними допустимими, за винятком показань із чужих слів, наданих іншим учасником кримінального провадження (частина 6 статті 97 КПК України); 4) отримання показань із чужих слів від слідчого, прокурора, співробітника оперативного підрозділу або іншої особи стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження (частина 7 статті 97 КПК України). Обґрунтовано доцільність законодавчого перегляду підстави визнання показань із чужих слів недопустимим доказом, передбаченої частиною 7 статті 97 КПК України, і надання суду права визнати допустимим доказом такі показання, якщо вони отримані від осіб, котрі брали участь у відповідних слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях (зокрема, понятих, спеціалістів, перекладачів). Розкрито процесуальний порядок визнання показань із чужих слів недопустимим доказом. Встановлено, що за загальним правилом, передбаченим нормами кримінального процесуального закону, показання з чужих слів можуть бути визнані недопустимим доказом судом, що, водночас, не виключає можливості ухвалення такого рішення слідчим суддею, в разі очевидної недопустимості таких показань, у ході розгляду клопотань прокурора, слідчого про застосування низки заходів забезпечення кримінального провадження або про надання дозволу на проведення окремих слідчих (розшукових) дій. Удосконалено теоретичні підходи до визначення процесуальних наслідків визнання показань із чужих слів недопустимим доказом, зокрема обґрунтовано, що вони залежать від стадії кримінального провадження, в якому ухвалюється таке рішення, вагомості їх значення для встановлення фактів та обставин кримінального провадження в сукупності з іншими доказами і повноважень суду, який приймає вказане рішення, з урахуванням його інстанційної належності. Розроблено науково обґрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення КПК України у частині визначення поняття показань із чужих слів і порядку їх формування та використання в ході досудового розслідування та судового розгляду.

Склад разової ради:

Голова ради – Торбас Олександр Олександрович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Підгородинська Анастасія Вікторівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Стоянов Микола Михайлович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Лоскутов Тимур Олександрович, д.ю.н, професор, професор кафедри кримінально-правових дисциплін факультету № 2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ; Крушинський Сергій Антонович, к.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права та процесу Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова.

Захист відбудеться 25 червня 2025 року о 10:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА