Наслідки злочину як об’єкт криміналістичного аналізу

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці спеціальним комплексним дослідженням наслідків злочину як об’єкту криміналістичного дослідження. У роботі обґрунтовано, що наслідки злочину – це зміни в навколишньому матеріальному середовищі та ідеальні відображення, які виникають внаслідок події злочину, та містять в собі інформацію про слідову картину та злочинний результат. Наслідки злочину є як теоретичною конструкцією, так і мають конкретне прикладне криміналістичне значення.

Автором зазначається, що криміналістичне значення наслідків визначається насамперед можливістю встановлення істотних обставин події злочину та ідентифікації причетних осіб, що проявляється у вирішенні ідентифікаційних, діагностичних, а також превентивних завдань, так як дозволяють виявити фактори, що детермінують вчинення злочину та/або усунути їх, або ускладнити вчинення нових злочинів у типових його проявах. Також для наслідків злочину, як результату взаємодії суб'єкта злочину з зовнішнім середовищем, властиві певні специфічні закономірності відображення. До їх числа віднесено: об'єктивно повторювані комплекси матеріальних наслідків, характерних для різного роду криміналістичних ситуацій при вчинені злочинів; відносна схожість в процесах формування образної і словесної інформації, пов'язаної з подією злочину, в свідомості потерпілих, свідків, підозрюваних і обвинувачених з урахуванням психофізіологічних, метеорологічних, тимчасових і інших чинників; відносна стійкість наслідків (властивість певний час зберігати свою форму та структуру); відтворюваність, що відноситься до слідів злочину; темпоральність.

На підставі аналізу теоретичних положень наук кримінального циклу, а також матеріалів практики розроблено класифікацію наслідків злочину. Так, залежно від значення, яке вони несуть для розслідування, наслідки злочину поділяються на основні та додаткові. Залежно від умислу злочинця до моменту вчинення злочину виокремлено первині (заплановані) та вторинні (незаплановані). Наслідки злочину розрізняються залежно від джерела походження, на такі, що: виникли через діяльність суб’єкта злочинну (убивство тощо); спричинені впливом джерел живої природи; спричинені впливом джерел неживої природи. Залежно від можливості сприйняття наслідків злочину людиною вони поділяються на видимі і невидимі. Також, залежно від криміналістичного значення та вибору методики розслідування наслідки злочину можна поділяти залежно від об’єкту посягання відповідно до норм КК України. Наслідки злочину залежно від їх фізичної матерії можуть бути матеріальними та нематеріальними (ідеальні відображення).

У роботі на підставі аналізу детермінаційних та кореляційних зв’язків, що існують між елементами криміналістичної характеристики обґрунтовано, що наслідки злочину є повноцінним елементом структури. Наслідки є тією складовою, на підставі якої правоохоронні органи визначають методику та тактику розслідування злочину, що пов’язано з тим, що первина інформація, яка свідчить про наявність або відсутність події злочину, відображається в результаті, тобто кінцевій цілі певних дій. У роботі обґрунтовується, що наслідки злочину є елементом криміналістичної характеристики, тобто системи, для якої характерна взаємозалежність та взаємообумовлюваність внутрішніх елементів. Наслідки злочину є невід’ємною складовою будь-якого злочину, вони є фундаментальним елементом як для кваліфікації дій злочинця, так і безпосереднього розслідування події злочину. До того ж окремі особливості інших складових криміналістичної характеристики безпосередньо впливають на наслідки злочину, що відображає їх індивідуалізований характер.

На підставі концепції структури особи злочинця розробленої професором В.В. Тіщенком обґрунтовується взаємозв’язок та залежність між вказаними елементами криміналістичної структури злочину. Центральним елементом вивчення в процесі розслідування злочину є саме особа злочинця з її особистісними ознаками, що існують в нерозривній єдності. Набір таких ознак та властивостей є суто індивідуальним для кожної особи, однак піддається класифікації та типології, що створює передумови до розвитку криміналістичних напрямів досліджень розслідувань конкретних типів або груп злочинів, де критерієм спорідненості є саме наслідки злочину. Саме виявлення і дослідження цих наслідків, а через них - властивостей особи злочинця (в окремих випадках жертви) є пріоритетним напрямком у встановленні фактичної події злочину. Інформація про типові ознаки та властивості осіб злочинців дозволяють правоохоронним органам виявити схильних до вчинення злочинів або значно звузити коло підозрюваних, з’ясувати мету та мотив вчинення злочину, побудувати версії та спланувати тактичні операції тощо.

У дисертаційному дослідженні описано, що на первинному етапі, тобто формуванні мотиву на вчинення певного злочину, особа свідомо моделює подію злочину та наслідки, які є для неї бажаними (прогресне мислення). Обґрунтовано, що особа злочинця є складною системою, яка постійно взаємодіє з зовнішнім середовищем, тобто може відбуватися переосмислення події злочину та підлаштовування під обстановку злочину, яка впливає на винекнення додаткових наслідків злочину, що не охоплювалися на попередніх етапах готування, які проявляються, як правило на стадії посткримінальної поведінки.

У роботі автором обґрунтовується, що при проведені розслідування, слідчий першочергово стикається з наслідками злочину, які далі відображають спосіб вчиненого діяння (ретроспективний аналіз події злочину). Саме спосіб злочину відіграє одну із визначальних ролей у формуванні інформації про подію злочину і особу, що вчинила його. Пізнання способу вчинення злочину, що здійснюється в органічному поєднані із наслідками, можна розглядати як метод практичної діяльності, як один із шляхів встановлення істини у конкретній справі. Принципова можливість для цього створюється завдяки тому, що кожен спосіб вчинення злочину залишає тільки йому властивий наслідок. Досліджуючи такі наслідки, слідчий на стадії виявлення і розслідування злочину може побудувати уявну модель того, що сталося, висунути версію про спосіб, що застосовувався, а подекуди й версію про особу злочинця.

Взаємозв’язок наслідків злочину та способу, як елементів криміналістичної характеристики простежується у їх значеннях: 1) розшуковому, тобто використання відомостей про спосіб вчинення злочину для розшуку осіб, причетних до нього, слідів, знарядь злочину та інших доказів; 2) пізнавальне, тобто використання відомостей про спосіб для розкриття події злочину. В окремих випадках науково-обґрунтована інформація про типовий спосіб та наслідки злочину дозволяють правоохоронним органам виявити і латентні наслідки злочину, про які на первинному етапі розслідування через різні фактори відомо не було, та вчинити додаткові слідчі дії для їх підтвердження. Власне спосіб характеризує діяльність злочинця, відбиває відповідну схему зв’язків та відносин елементів, що входять до єдиної структури злочинної діяльності.

У роботі зазначається, що з метою об’єктивного виявлення наслідків злочину необхідним є аналіз операцій і прийомів на всіх етапах злочинної діяльності: готування до злочинного діяння, вчинення та приховування. Під час готування формуються наслідки, що притаманні тільки вказаному етапові і не характерні для інших. Такі зміни відбуваються як у матеріальному середовищі (придбання та підготовку знарядь вчинення злочину, вчинення дій, які направлені на полегшення вчинення злочину тощо), так в ідеальних відображеннях, що проявляється в отриманні та засвоєні нової інформації, навичок, необхідних для досягнення злочинного результату. Наслідки злочину на стадії готування до злочину можна поділяти на умовні, тобто такі, в межах яких особа отримує спеціальні знання, визначає можливість реального досягнення задуманого тощо та безпосередні, тобто, на досягнення яких була направлена діяльність особи. Важливим є врахування, протягом якого часу і наскільки інтенсивним було готування до вчинення злочину, це дозволить судити про професійність злочинця та в подальшому встановити обставини, що можуть свідчити про посткримінальну поведінку злочинця, наприклад, імітування або приховування злочину. На стадії безпосереднього вчинення злочину реалізується сам злочинний намір особи, а тому формуються наслідки злочину у виді змін матеріального середовища, та ідеального відображення. На етапі посткримінальної поведінки формуються наслідки, що свідчать про вчинення дій злочинця після досягнення злочинного результату, що може включати в себе дії по приховуванню, інсценуванню або маскуванню події злочину.

Під час взаємодії суб’єкта злочину з обстановкою та об’єктом посягання утворюються наслідки, які відображають інформацію про подію, що відбулася. Обстановка злочину розглядається не тільки як матеріальне, а також як морально-психологічне середовище, у цьому проявляється взаємозв’язок із іншими елементами криміналістичної характеристики, а саме особою злочинця та наслідками злочину. Елементи обстановки злочину знаходяться у різних видах зв’язку, як функціональних, так і кореляційних. При взаємодії обстановки злочину з іншими елементами криміналістичної характеристики злочинів лишаються наслідки в самій обстановці злочину і в системі, яка з нею взаємодіяла. Тобто зміна середовища, будучи відображенням події злочину, є результатом взаємозв’язку елементів, що беруть участь в акті відображення.

У дисертаційному дослідженні описано кореляційний зв'язок між обстановкою злочину та наслідками злочину. З цієї позиції описано закономірні зв'язки, що існують між певними видами обстановки вчинення тих чи інших категорій злочинів та певними типами злочинців, використаними злочинцями знаряддями і наслідків їх застосування, злочинними цілями і засобами їх досягнення, особистими якостями злочинців і вибором ними певних способів підготовки, вчинення і приховування злочинів, предметами злочинного посягання і способами вступу з ними у взаємодію.

Складовою обстановки злочину також є негативні обставини злочину. У цьому контексті варто зазначити, що якщо сліди є підтвердженням взаємодії обстановки злочину з іншими елементами криміналістичної характеристики злочинів, тоді їх відсутність також може бути джерелом криміналістичної важливої інформації і є одним із видів наслідків злочину. Наведені обставини вказують на наявність штучно створених елементів в обстановці злочину, функціональна спрямованість яких передбачає введення в оману слідства. У роботі обґрунтовано, що процес формування негативних обставин проходить певні етапи, що прямо відображають як розумову діяльність особи, так і реальні дії, щодо приховання події злочину. За наявності негативних обставин в обстановці злочину, як наслідків злочину слід говорити про наявність подвійного об’єктивного відображення – злочинного діяння та інсценування. До того ж слід указати на наявність подвійного суб’єктивного відображення, первинного у свідомості злочинця і вторинного у свідомості слідчого, який здійснює розслідування кримінального правопорушення.

У дисертаційному дослідженні зазначено, що у змістовному порівнянні дефініцій та змісту наслідків злочину і версій злочину вони є категоріями різного порядку, які перебувають у тісному взаємозв’язку. У процесі побудови версій наслідки злочину займають центральне місце – саме на підставі наслідків слідчий здійснює аналіз події, що відбулася та первину кваліфікацію злочину. Наслідки злочину відображають первину інформацію про подію злочину, що відображає результат дій особи злочинця, обстановку злочину, а також ідеальні відображення про подію злочину. На підставі первинної інформації слідчий визначає типові версії події, що відбулася для здійснення ефективного планування розслідування та прогнозування дій злочинця, що можуть бути пов’язані, у тому числі, з протидією розслідування.

Зв'язок наслідків злочину та версії простежується на всіх етапах формування останніх. На стадії формування або висунення версії слідчий аналізує результат злочину, а також матеріальні зміни середовища (сліди) та ідеальні відображення про подію злочину (спогади) у свідків. При співставленні цих складових формуються первині версії про подію злочину висуваються імовірний спосіб вчиненого злочину, з використанням методів аналогії, порівнянні і дедукції для співставлення обставин конкретної події злочину з типовими, які сформовані для підставі матеріалів практики та наукових досліджень. При формуванні версій відбувається уявне співвіднесення події злочину, яка відбулася, з тим, які ще сліди, явища, обставини повинні існувати в реальній дійсності. Конкретизація і деталізація таких питань є умовою побудови надійних версій. У межах наступного етапу проводиться фактична перевірка наслідків злочини, які прогнозовані в межах попереднього етапу з тими, які реально настали. У випадку, якщо передбачувані і фактичні наслідки не співпадають, це означає, що вказана версія є непридатною для використання. Також слідчий повинен перевірити, чи наявні наслідки злочину не обумовлені іншими зв’язками та закономірностями, що не включені до цієї версії. Етап перевірки версій необхідний для того, щоб з’ясувати, чи висунуті версії можуть існувати в реальній дійсності у конкретних умовах вчиненого злочину, тобто, чи відображають вони об'єктивну істину. Версії, як правило, перевіряються при здійсненні слідчих дій (або інших залежно від стадії та суб’єктів, які їх перевіряють).

Наслідки злочину є джерелом інформації про подію злочину та злочинний результат, на підставі яких слідчий формує версій з врахуванням конкретних слідчих ситуацій. Це означає, що тотожні наслідки злочину залежно від різних слідчих ситуацій можуть сприйматися по різному, що призводить до формування різних версій події злочину, що відбулася. У роботі обґрунтовано, що характерною рисою слідчої ситуації є першочергово об'єктивність. Слідча ситуація складається, як правило, з обставин, що безпосередньо пов’язані із подією злочину. До них варто віднести виявлені наслідки злочину, часові інтервали з моменту вчинення злочину та початку розслідування, зібрані докази, а також джерела їх надходження, наявні в розпорядженні слідчого матеріальні ресурси, а також засоби криміналістичної техніки. Крім факторів та обставин, які безпосередньо пов’язані із подією злочину, можуть існувати і інші, що можуть сприяти або створювати певні труднощі в процесі розслідування. Це свідчить про те, що слідча ситуація є складною і динамічною системою, яка може змінюватися під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Сформована слідча ситуація у процесі розслідування змінюється на підставі виявлення нових обставин, а також виявлення, наприклад, нових наслідків злочину, що не були відомі на первинних етапах. У значній частині випадків слідчі ситуації на ситуації початкового етапу розслідування найчастіше формуються через певний збіг обставин. Таку систему змін ситуації можна описати наступним чином: первина ситуація – завдання – реалізація завдання – досягнутий результат – нова ситуація. У вказаній моделі наслідки злочину відграють одну із фундаментальних ролей, так як перехід від однієї ситуації до іншої відбувається на підставі виявлених або перевірених версій, на підставі наслідків злочину.

Процесуальне закріплення конкретних наслідків злочину відбувається за допомогою слідчих дій. За допомогою речових слідчих дій фіксується інформація щодо наслідків, які відображаються в матеріальному середовищі, а ідеальні відображення фіксуються за допомогою особових (вербальних) слідчих дій. Фактично залежно від конкретного виду наслідків злочину слідчий застосовує чітко визначені слідчі (розшукові) дії. Нехтування таким правилом є неприпустимим, адже це може спотворити результат від її проведення та не буде відображати інформацію про реальну подію, що відбулася.

У дисертаційному досліджені обґрунтовано, що вчення про тактичну операцію, як складова частина криміналістичної теорії пошуково-пізнавальної діяльності, має тісні зв'язки з наслідками злочину як структурним елементом криміналістичної характеристики злочину, слідчими версіями та ситуаціями. Так, із врахуванням розвитку науки і техніки з’являються нові види наслідків злочину або ж їх приховання, вказане зумовлює пошук нових видів або удосконалення вже існуючих шляхів виявлення вказаних наслідків, що реалізується через засоби криміналістичної тактики. Взаємозв’язок наслідків злочину і тактичної операції можна зобразити в схемі: наслідки злочину - слідча ситуація - задача (завдання) подальшого розслідування - тактична операція (операції). Цей процес носить свого роду детермінаційний характер, що визначається основоположним змістом наслідків злочину. Фактично без наявних наслідків неможливим є визначення завдань та формування і проведення тактичних операцій.

Тактична операція виступає в ролі як найбільш доцільної форми, так і оптимального засобу, а також необхідної умови ефективного впливу на ситуацію, що склалася. У цьому контексті безпосереднім об’єктом тактичного впливу виступають саме наслідки злочину, інформація про які відображається в матеріальному середовищі, а також люди, речі, документи та інше, що відносяться до числа пізнаваних при розслідуванні систем. Поряд з цим в ролі зазначених об'єктів виступають носії та джерела інформації (наприклад, наслідки злочину у виді ідеальних відображень), які можуть розглядатися як особливого виду системи засобів пізнання. Тактичні операції проводяться для досягнення найрізноманітніших цілей, що детерміноване необмеженою кількістю та видами самих наслідків злочину, а тому і слідчих ситуацій. До їх числа можна віднести: виявлення результату злочинної дії; встановлення якоїнебудь обставини, наслідку, включених в кримінальний процесуальний предмет доказування, а також допоміжних фактів (способу вчинення злочину, особи невідомого потерпілого по його трупу, особи, яка вчинила злочин, що зник з місця події тощо); викриття винного; знаходження знаряддя злочину.