Розділ 15. Застосування права ЄС і права держав-членів ЄС в Україні та права України в країнах ЄС

Abstract

Положення про визнання та виконання рішень та автентичних інструментів походженням з України в державах-членах ЄС є питанням, що врегульоване положеннями про міжнародне приватне право конкретної держави та наявними між такою державою та Україною двосторонніми угодами про правову допомогу. Однак, з урахуванням особливо широкого підходу до понять «суд» та «рішення» в Регламенті ЄС 2019/1111 та Регламенті ЄС про спадкування 650/20121 автор робить декілька зауважень та окреслює наслідки такої концептуалізації у Регламентах. Поняття суд у даних Регламентах може включати в себе не тільки суди у їх класичному розумінні з суддями але і нотаріусів та інших посадових осіб, діяльність яких відповідає певним критеріям: 1) виконання судових функцій, або 2) діють на підставі делегованих повноважень судовим органом, або 3) діють під контролем судового органу - за умови, що такі інші органи та професіонали у галузі права надають гарантії щодо неупередженості та права всіх сторін бути вислуханими, а також за умови, що їхні рішення згідно із законодавством держави-члена, в якій вони працюють: (a) можуть бути предметом оскарження або перегляду судовим органом; та (b) мають таку саму силу та наслідки, як і рішення судового органу з того самого питання. З приводу з приводу поняття «суд» Європейський суд справедливості вже виносив декілька важливих рішень . В цьому контексті варто дослідити статус українського нотаріуса крізь призму цих Регламентів у випадку, якщо Україна здобуває статус держави-члена ЄС. Проаналізовано українську судову та нотаріальну практику застосування іноземного права.