Правові засади діяльності медіа

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правових засад діяльності медіа в умовах цифровізації інформаційного простору та трансформації суб’єктного складу інформаційних правовідносин. У національній науці питання правових засад діяльності медіа після прийняття Закону України «Про медіа» не отримали комплексного дослідження з урахуванням сучасних цифрових викликів, розвитку платформ спільного доступу до інформації, поширення користувацького контенту, використання генеративного штучного інтелекту. Метою дисертаційного дослідження є визначення правових засад діяльності медіа та формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства з урахуванням національної практики, міжнародного досвіду, європейських стандартів та сучасних викликів цифрового інформаційного середовища. У роботі досліджено сучасну систему медіа як складову масової комунікації, визначено особливості її функціонування в умовах цифрової трансформації, розкрито зміни суб’єктного складу учасників правовідносин у сфері медіа, охарактеризовано правові засади використання користувацького контенту, результатів творчої діяльності та технологій штучного інтелекту в медіа. Обґрунтовано напрями удосконалення правового регулювання свободи діяльності медіа, протидії дезінформації та захисту від стратегічних позовів проти участі громадськості та медіа. Уперше запропоновано доктринальний підхід до розуміння сучасної системи медіа як багаторівневої, динамічної та технологічно зумовленої системи масової комунікації, у межах якої взаємодіють традиційні медіа, онлайн-медіа, цифрові інформаційні платформи, соціальні мережі, користувачі, блогери, інфлюенсери, громадянські журналісти, алгоритмічні системи та інші суб’єкти, що беруть участь у створенні, доборі, модифікації, поширенні та сприйнятті медіаконтенту. Обґрунтовано, що сучасна система медіа характеризується не лише професійним створенням інформаційного продукту редакціями та журналістами, а й активним залученням користувачів цифрових платформ, які можуть виступати джерелами інформації, авторами первинного контенту, коментаторами, учасниками громадянської журналістики та суб’єктами інформаційного впливу. Доведено, що традиційне розмежування медіа на «традиційні» та «нові» поступово втрачає абсолютний характер, оскільки більшість сучасних медіа функціонує у змішаному цифровому форматі, поєднуючи друковані, аудіовізуальні, онлайн- та соціально-комунікаційні канали поширення інформації. У зв’язку з цим подальшого розвитку набуло положення про гібридний характер сучасних медіа. Запропоновано поняття гібридних медіа як суб’єктів масової комунікації, що поєднують різні формати створення і поширення інформації, зокрема онлайн-формат із друкованим, телевізійним або радіомовним форматом, використовують цифрові платформи, соціальні мережі, блоги, коментарі та користувацький контент, активно залучають користувачів і громадянських журналістів до формування медіапродукту та водночас зберігають ознаки професійної медійної діяльності. Уперше запропоновано авторське визначення поняття «суб’єкт цифрового інформаційного впливу», під яким слід розуміти фізичну або юридичну особу, групу осіб чи інше організаційне утворення, які на постійній основі з використанням цифрових технологій, соціальних мереж, платформ спільного доступу до інформації або алгоритмічних інструментів здійснюють цілеспрямоване створення, зміну, поширення чи просування інформаційного контенту з метою впливу на інформаційне середовище, поведінку користувачів, процес прийняття рішень або формування суспільної думки. Доведено, що користувацький контент у сучасному медійному середовищі виконує декілька функцій: є джерелом первинної інформації, елементом журналістського матеріалу, способом залучення аудиторії, об’єктом авторського права або суміжних прав, а в окремих випадках – доказовим джерелом чи підставою для подальшого професійного журналістського розслідування. Встановлено, що використання користувацького контенту в медіа потребує дотримання балансу між оперативністю поширення інформації, правом суспільства на отримання відомостей про події, правами авторів відповідного контенту, правом на приватність, захистом персональних даних, честі, гідності та ділової репутації. Досліджено правові засади використання об’єктів права інтелектуальної власності у сфері медіа. Запропоновано доповнити Закон України «Про медіа» окремою статтею «Права інтелектуальної власності у сфері медіа», у межах якої визначити загальні засади використання результатів творчої діяльності, користувацького контенту, об’єктів авторського права і суміжних прав, а також обов’язки суб’єктів у сфері медіа та провайдерів платформ спільного доступу до інформації щодо перевірки правомірності використання контенту, встановлення джерела його походження, дотримання умов ліцензування та реагування на повідомлення про порушення прав інтелектуальної власності. Важливе значення має захист особистих немайнових прав автора, зокрема права на ім’я, права на недоторканність твору та права заперечувати проти спотворення творчого задуму під час редагування та редакційних правок журналістських матеріалів. Запропоновано доповнити Закон України «Про авторське право і суміжні права» положенням, відповідно до якого автор незавершеного службового твору має право заборонити зазначення свого імені у випадку суттєвої творчої зміни, завершення або переробки твору іншою особою, якщо такі дії суперечать його творчому задуму або можуть спотворити уявлення про авторський внесок. Обґрунтовано важливість визначення в договорі про створення за замовленням та використання творів у сфері медіа умов про: межі та обсяг можливого редагування створеного за замовленням твору замовником, редакцією або третіми особами; порядок погодження істотних змістовних змін твору; умови реалізації особистих немайнових прав автора, зокрема права на зазначення імені, використання псевдоніма, заборону зазначення імені у випадку внесення редакційних правок, з якими автор не погоджується, або у випадку зміни твору, що спотворює його зміст чи творчий задум. Досліджено правові та етичні засади використання технологій штучного інтелекту у сфері медіа. Запропоновано закріпити у Законі України «Про медіа» поняття «контент, згенерований із використанням технологій штучного інтелекту» як інформаційний матеріал у текстовій, аудіо-, візуальній, аудіовізуальній або комбінованій формі, створений із застосуванням технологій штучного інтелекту відповідно до заданих параметрів без визначальної творчої участі фізичної особи у його змістовному наповненні. Обґрунтовано необхідність запровадження обов’язкового маркування контенту, повністю згенерованого із використанням технологій штучного інтелекту, у спосіб, доступний і зрозумілий для користувачів. Доведено, що таке маркування є необхідним елементом забезпечення прозорості походження медіапродукту, реалізації права користувачів на достовірну інформацію та запобігання маніпулятивному впливу. Запропоновано доповнити Закон України «Про медіа» окремою статтею щодо використання технологій генеративного штучного інтелекту у сфері медіа. У межах такої статті доцільно закріпити обов’язок суб’єктів у сфері медіа дотримуватися принципів законності, етичності, достовірності, прозорості, конфіденційності та поваги до прав людини під час створення, поширення та використання контенту із застосуванням технологій штучного інтелекту. Доведено, що ефективна протидія діпфейкам та поширення дезінформації має ґрунтуватися на поєднанні правових, організаційних, інформаційних і технологічних заходів. У роботі розкрито правові засади свободи діяльності у сфері медіа та її допустимих обмежень. Доведено, що свобода слова, редакційна незалежність, заборона цензури та право на поширення суспільно значущої інформації є фундаментальними умовами функціонування медіа. Водночас реалізація свободи медіа має здійснюватися з урахуванням необхідності захисту прав людини, честі, гідності, ділової репутації, авторських прав, персональних даних, а також інтересів інформаційної безпеки держави. Особливу увагу приділено проблемі стратегічних позовів проти участі громадськості та медіа (SLAPP-позовів). Обґрунтовано, що такі позови можуть використовуватися як інструмент процесуального, фінансового, репутаційного чи іншого тиску на журналістів, медіа, громадських активістів та інших осіб, які беруть участь в обговоренні питань суспільного інтересу. Запропоновано доповнити процесуальне законодавство України положеннями, спрямованими на протидію SLAPP-позовам. Зокрема, обґрунтовано доцільність розширення переліку дій, які визнаються зловживанням процесуальними правами, шляхом включення до нього подання стратегічного позову проти участі громадськості та медіа, спрямованого на обмеження реалізації права на свободу вираження поглядів, доступ до інформації, права на звернення або участі в обговоренні питань суспільного інтересу шляхом створення процесуального, фінансового, репутаційного чи іншого тиску. Доведено необхідність закріплення права відповідача або іншого учасника справи подати мотивоване клопотання про визнання судового провадження таким, що має ознаки стратегічного позову проти участі громадськості та медіа. Запропоновано передбачити невідкладний розгляд такого клопотання судом із постановленням ухвали про відмову у його задоволенні або про визнання відповідних дій зловживанням процесуальними правами із застосуванням наслідків, передбачених процесуальним законом.

Склад разової ради:

Голова ради – Харитонова Олена Іванівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія», член-кореспондент НАПрН України.

Рецензенти: Дудченко Валентина Віталіївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія», заслужений юрист України; Бааджи Наталія Пилипівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Штефан Анна Сергіївна, доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу авторського права і суміжних прав Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України; Якубівський Ігор Євгенович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА