Інституційні детермінанти формування системи політичного представництва в Україні

Abstract

У дисертації представлено авторську оцінку інституційних детермінант формування системи політичного представництва в Україні. В умовах демократичної організації суспільного життя одна із визначальних ролей належить політичному представництву. У сучасних умовах розвиток політичного представництва обумовлений інституційними детермінантами. Дослідження інституційних детермінант політичного представництва є актуальним для вітчизняної політичної науки, як у теоретичному вимірі, так і точки зору імплементації фундаментальних основ політичного представництва у практику українського суспільства. Вплив інституційних детермінант політичного представництва на увесь простір політичного та соціальної взаємодії важко переоцінити. Оптимізація інституційного дизайну у сучасних умовах неможлива без суттєвого підвищення ролі інституційних детермінант політичного представництва, які сприяють політичній активності громадян у електоральному процесі, структурують процес вироблення та впровадження публічної політики. У процесі формування системи політичного представництва особливої ваги набуває вирішення дилем вибору моделі розвитку інституційних детермінант, які формувались історично та віддзеркалюють у сучасних умовах протилежні тренди політичного представництва. Йдеться про вибір між «реальними володарями» публічної влади та її «номінальними утримувачами», про дилему вибору моделі політичного представництва «лідер vs. інститути» (ідея та практики «політичного лідерства» та потреби у зміцненні інститутів). Серед інших дилем інституційних детермінант формування системи політичного представництва визначено ті, які потребують нагального вирішення в Україні: - політичне представництво vs. насильство; - раціональність vs. інстинктивність; - справедливість vs. рівність. Також, в умовах російської широкомасштабної збройної агресії та формування демократичної коаліції на підтримку України необхідно визначити суттєві відмінності у політичному представництві демократичних країн та авторитарних держав, які презентовано у вигляді дилеми «закрите суспільство – відкрите суспільство», або «суспільство відкритого доступу» vs. «суспільство закритого доступу». Проблема формування ефективної моделі політичного представництва є однією із найактуальніших для сучасної України. Від інституційних детермінант політичного представництва залежить результат демократичних перетворень. Нові виклики для політичного представництва обумовлені становленням інформаційного (мережевого) суспільства, вони пов’язуються із комунікативним виміром політичного представництва: медіатизацію політичного представництва, медіа-скандалами та тиском влади на свободу слова у масмедіа. Сучасні демократичні трансформації потребують підвищення ефективності інституційних детермінант політичного представництва, взаємодії масмедіа, політичних партій та рад різних рівнів. Це актуалізує дослідження ролі інституційних детермінант формування системи політичного представництва в Україні. У вступі автором обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертаційної роботи, окреслено мету, завдання, визначено об’єкт і предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, охарактеризовано методологічну основу роботи, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, відображено форми апробації результатів дослідження, кількість публікацій та структуру роботи. У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження інституційних детермінант формування системи політичного представництва» визначено історичні джерела політичного представництва, основні етапи формування традиції політичного представництва, розглянуто основні джерела, які визначають актуальні напрямки вирішення наукової проблеми, узагальнено доробки видатних філософів минулого та провідних вчених сучасності, які вплинули на ґенезу теорії політичного представництва. У розділі 2 «Комунікативне конструювання політичного представництва» представлено розгорнуту характеристику комунікативної складової формування системи політичного представництва в Україні, визначено роль політичної комунікації в умовах представницької демократії, яка розгортається між полюсами чутливості та відчуження у процесі комунікативного формування політичного представництва, досліджено функції мас-медіа у системі політичного представництва. У розділі 3 «Дилеми політичного представництва в Україні та вибір електоральної моделі» виділено та охарактеризовано процес становлення політичного представництво із соціального хаосу, розвиток партійної системи в Україні між олігархією та самоорганізацією, проаналізовано парламент як інститут політичного представництва, визначено вибір між пропорційною та мажоритарною системами як детермінанту політичного представництва. У висновках дисертації підсумовано основні результати проведеного дослідження. У дисертації вирішується одна з актуальних проблем політичної науки, пов’язана із визначенням інституційних детермінант формування системи політичного представництва в Україні, яка не отримала наразі достатньої розробки у теоретичних дослідженнях. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що концептуалізовано інституційні детермінанти, які сприяють формуванню демократичної системи політичного представництва. До них віднесено політичні партії, масмедіа, парламент та інститут виборів. У взаємодії цих інституційних детермінант визначається принцип демократичного представництва різних соціальних груп задля вироблення публічної політики, спрямованої на реалізацію суспільного інтересу. Акцентовано необхідність трансформацій партій, деолігархізації медіа, вибору між мажоритарною та пропорційною електоральними системами задля забезпечення справедливого та пропорційного парламентського представництва. Однією із умов демократичного політичного представництва визначено раціональні парламентські дебати між фракціями щодо визначення сутності суспільного інтересу та напрямків його досягнення. Аргументовано, що розвиток інституційних детермінант політичного представництва залежить від вирішення дилем вибору між індивідуальним та колективним представництвом, пропорційною та мажоритарною виборчою системою, однопалатним та двопалатним парламентом. Визначено електоральну систему в якості інституційної детермінанти політичного представництва. Обґрунтовано необхідність підвищення ефективності інституційної взаємодії між масмедіа, політичними партіями, парламентом задля впровадження електоральної моделі, яка б сприяла раціональному вибору громадян та забезпечувала демократичне політичне представництво як на загальнонаціональному так і на місцевому рівнях. Цей вибір знаходиться у просторі між альтернативами мажоритарної та пропорційної системи. До основних проблем електоральної системи як інституційної детермінанти політичного представництва віднесено: «гібридність» виборчої системи, медіатизацію політики та медіа-скандали як чинники електорального вибору, персоніфікацію політичних проектів, деідеологізацію виборчих змагань, централізацію виборчих кампаній тощо. Обґрунтовано, що модернізація виборчої системи потребує впровадження пропорційної виборчої моделі з відкритими списками. Навпаки, повернення до мажоритарної моделі є паттерном демодернізації. Після завершення війни Україну очікують найскладніші вибори в історії. Представлене авторське бачення комунікативної складової формування системи політичного представництва в Україні. Комунікативне конструювання політичного представництва забезпечує публічну репрезентацію інтересів індивідів та спільнот. Водночас, зростає рівень маніпуляцій громадською думкою, підміна реальних проблем та інтересів штучно сконструйованими загрозами з боку медіакратії. Відзначено, що представницька демократія реалізується за допомогою мережі вертикальних та горизонтальних комунікацій. З одного боку, відбувається суттєве підвищення значущості комунікації у діяльності традиційних інститутів політичного представництва, які постали у процесі модернізації (вибори, партійна та парламентська діяльність). З іншого боку, посилюється вплив простору інтернет-комунікацій на політичне представництво, а традиційні масмедіа поступаються місцем соціальним мережам, платформам та месенджерам. Виокремлено та досліджено функції політичної комунікації у процесі забезпечення політичного представництва, які набувають особливої ваги в умовах мережевого суспільства. У просторі інтернет-комунікацій спільноти формуються за принципом різоми, що потребує пошуку нової моделі політичного представництва; Уточнено роль політичних партій як інституційної детермінанти політичного представництва. Визначено, що становлення інституту політичних партій відбувається у просторі між пострадянською олігархією та демократичною самоорганізацією суспільства. Партії, як інститут політичного представництва в Україні характеризуються формуванням партійної олігархії, персоналізацією, використанням комунікативних технологій під час електоральних змагань та, водночас, низьким рівнем активності у міжвиборчий період, недостатньою увагою до розбудови осередків тощо. Визначено, що партії як інститут політичного представництва діють відповідно до інтересів олігархії, бюрократії та медіакратії. Окремо відзначено вплив «ленінського» принципу партійної організації (поділ партії на активне ядро та пасивну масу) та подальших процесів декомунізації на партійну політику, як на місцевому так і на загальнонаціональному рівнях. Сформульовано дилему партійного представництва: штучне конструювання політичних партій (олігархічних партійних проектів) за допомогою медіа-скандалів та політичних шоу у масмедіа vs. партії, які утворюються із «соціального хаосу» на основі соціальної самоорганізації громадян та подальшої інституціоналізації у вигляді руху «знизу». Досліджено процес медіатизації політичного представництва, виокремлено та проаналізовано головні функції масмедіа як інституційної детермінанти політичного представництва (інформаційну, критичну, просвітницьку, комунікативну, мобілізаційну, функцію соціалізації тощо). Визначено функцію артикуляції інтересів, як одну із найважливіших для масмедіа як інституційної детермінанти політичного представництва. Медіатизація політичного представництва характеризує перехід від формування громадської думки за допомогою медіа в індустріальному суспільстві до організації політичного представництва у постіндустріальну епоху. До складових медіатизації слід віднести розширення сфери публічності, зростання швидкості поширення інформації, плюралізацію простору масмедіа, урізноманітнення джерел політичної інформації. Набуло подальшого розвитку визначення зв’язку між процесом політичної та економічної модернізації і становленням демократичної системи політичного представництва. Обґрунтовано, що традиція політичного представництва напряму пов’язується із демократією, поза якою інституційні детермінанти політичного представництва (парламентів, партій, масмедіа, інституту виборів тощо) характеризуються або імітацією, або стагнацією. Відзначено, що на різних етапах демократизації інституційні детермінанти формуються у просторах «форуму», «сцени», «мережі». Остання є спільнотою епохи постмодерну, яка організовується за принципом «різоми». В епоху модернізації «публіка» (громадська думка, масмедіа) критично оцінювали виступи з відповідної «сцени» (презентації політичної позиції, ідеологічної доктрини) політичних акторів. Постмодерн характеризується кризою репрезентації (у філософському, мистецькому та політичному сенсах) та, водночас розширенням масштабів участі громадян у політичній комунікації, а отже – політичному представництві. У сучасних умовах створено можливості не лише для інформування громадян, а й для їх інтерактивної участі у процесі ухвалення рішень у публічній політиці; Відзначено етапи ґенези ліберальної концепції політичного представництва, визначено особливості такого його колективного суб’єкту, як громадянське суспільство. Практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані результати дослідження можуть бути використані органами публічної влади, групами інтересів, політичними акторами, політичними партіями та представниками масмедіа і громадянського суспільства у процесі формування інституційних детермінант політичного представництва, удосконалення наявної законодавчої бази щодо регулювання інституційних детермінант формування системи політичного представництва в Україні. Результати дисертаційного дослідження створюють передумови для подальшого дослідження в системі взаємодії інституційних детермінант політичного представництва «масмедіа – політичні партії – парламент» та імплементації отриманих результатів у практичній діяльності в Україні щодо формування системи демократичного політичного представництва. Основні теоретичні положення та висновки можуть надалі бути використані у науковій та педагогічній роботі та у розробці курсів для закладів вищої освіти, а також спецкурсів, які будуть присвячені проблемам інституційних детермінант формування системи політичного представництва в Україні.

Склад разової ради:

Голова ради – Вітман Костянтин Миколайович, д.політ.н., професор, директор Центру підготовки магістрів публічної служби і професійних суддів Національного університету «Одеська юридична академія», професор кафедри політичних теорій Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Яковлев Денис Вікторович, д.політ.н., професор, декан факультету психології, політології, соціології Національного університету «Одеська юридична академія»; Краснопольська Тетяна Миколаївна, к.політ.н., доцент, доцент кафедри політичних теорій Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Наумкіна Світлана Михайлівна, д.політ.н., професор, завідувач кафедри політичних наук і права Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»; Узун Юлія Вадимівна, д.політ.н., професор, професор кафедри політології Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Захист відбудеться 22.11.2025 о 12:00, за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, каб. 113 (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА