Legal basis for the transformation of the legal status of women in Islamic states

Abstract

Дисертація є одним з перших в українській юридичній науці комплексним дослідженням міжнародно-правових засад захисту та розвитку прав жінок в ісламських державах. Встановлено, що існує розвинена система міжнародно- правових інструментів і механізмів, які закріплюють широкий каталог прав жінок, визнаних усіма або більшістю (залежно від конкретного інструменту) ісламських держав. Ці інструменти визначають обов’язок держав гарантувати рівні права жінок на законодавчому рівні, у тому числі шляхом імплементації їх положень з метою забезпечення рівних можливостей для чоловіків і жінок у політичній, економічній, культурній, правовій, соціальній та інших сферах на практиці. Встановлено, що імплементація міжнародно-визнаних прав жінок в ісламських державах залишається невирішеним питанням. Незважаючи на помітний прогрес у деяких державах, правовий статус жінок у більшості з них продовжує відображати глибоко вкорінені розбіжності між релігійними нормами, традиційним тлумаченням шаріату та міжнародними стандартами у сфері прав людини. У деяких випадках ці розбіжності призвели до створення гібридних правових систем, в яких конституційна рівність співіснує з нормами персонального статусу, що посилює гендерну нерівність. В інших випадках права жінок безпосередньо порушуються через політичну нестабільність, консервативні тенденції та збройні конфлікти. Таким чином, трансформація правового статусу жінок в ісламських державах є не тільки питанням гендерної рівності, але й ширшою проблемою узгодження релігійних правових традицій з універсальними принципами прав людини та міжнародного права. На еволюцію прав жінок в ісламських державах впливають різноманітні правові, культурні та політичні фактори. Були виокремлені та проаналізовані основні історичні етапи розвитку прав жінок. Було досліджено походження та еволюцію прав жінок в ісламських державах, з урахуванням неоднорідності тлумачення ісламського права, що призводить до значних відмінностей у правовому статусі жінок. Встановлено, що існують різні підходи до визначення поняття прав жінок. Було зроблено висновок, що права жінок можна визначити як юридичні, соціальні, економічні та культурні права, які сприяють гендерній рівності та забезпечують можливість жінок повноцінно брати участь у житті суспільства. Існує широкий спектр таких прав, який включає право на освіту, працевлаштування, володіння майном, участь у політичному житті, особисту автономію та ін. Особливу увагу приділено розмежуванню термінів «ісламські країни» та «ісламські держави», оскільки вони мають різне значення в юридичній науці. Було встановлено, що термін «ісламські країни» в широкому сенсі означає країни з мусульманською більшістю населення, незалежно від того, чи відіграє ісламське право центральну роль в уряді чи правовій системі. До цієї категорії можуть належати світські або гібридні правові системи, в яких іслам має соціальний чи культурний вплив, але не обов’язково закріплений у законодавстві чи конституційних положеннях. «Ісламські держави» можна визначити як держави, які прямо визнають іслам державною релігією та включають ісламське право (шаріат) до своїх правових або конституційних систем як джерело або основне джерело законодавства. Ці держави можуть застосовувати шаріат у різних галузях права, включаючи сімейне, кримінальне та конституційне право і часто заявляють про таку орієнтацію у конституційних положеннях. Правильне визначення терміну «ісламські держави» дозволило створити основу для нового підходу до класифікації ісламських держав за рівнем розвитку прав жінок. Для того, щоб показати, як правові системи впливають на права жінок на практиці, було запропоновано класифікувати ісламські держави за рівнем розвитку прав жінок. Для забезпечення об’єктивності такої класифікації запропоновано використовувати систему відповідних індикаторів. На підставі визначення правових, інституційних та емпіричних індикаторів оцінювання рівня розвитку прав жінок в ісламських державах здійснено їх порівняльну класифікацію з урахуванням досягнутого рівня правового прогресу та практичної імплементації правових норм. Було запропоновано виділити такі групи: провідні, прогресивні, держави, що розвиваються, та держави з низьким рівнем розвитку. Зазначена класифікація сприяє розумінню ширших регіональних тенденцій і проблем, що виникають у процесі трансформації правового статусу жінок в ісламських державах. Особливу увагу приділено визначенню засад, необхідних для трансформації правового статусу жінок, шляхом аналізу як міжнародних правових механізмів, так і внутрішньої правової практики в ісламських державах. Також підкреслюється, що така трансформація не може відбуватися ізольовано, а вимагає співпраці між міжнародними організаціями, урядами та суб’єктами громадянського суспільства. Проаналізовано універсальні інструменти з прав людини, які становлять основу міжнародного права прав жінок, та їх застосування в ісламському правовому контексті. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок вважається основою прав жінок. Конвенція визначає що є дискримінацією жінок, і встановлює перелік заходів, які мають вживати країни для припинення такої дискримінації. Протягом останніх кількох десятиліть багато ісламських держав ратифікували ключові міжнародні конвенції. Однак їхнє виконання залишається непослідовним через численні застереження, конституційні посилання на шаріат та відсутність ефективних інститутів, які б забезпечували дотримання цих конвенцій. Це свідчить про те, що сама по собі ратифікація не гарантує позитивних трансформацій; справжні зміни вимагають політичної волі, інституційної спроможності та соціальної готовності до реформ. Проведено аналіз низки регіональних правових норм (таких як Арабська хартія прав людини, Каїрська декларація про права людини в ісламі, Протокол до Африканської хартії з прав людини і народів щодо прав жінок в Африці (Протокол Мапуту), Декларація прав людини Перської затоки, Декларація прав людини АСЕАН та інші документи) з точки зору їхнього значення для прав жінок в ісламських державах. Завдяки цьому були виявлені спільні правові тенденції та прогалини в захисті прав жінок в різних ісламських державах. Регіональні норми функціонують як міст між глобальними та національними правовими системами, тоді як міжнародні норми встановлюють універсальну основу для досягнення гендерної рівності. У контексті ісламського права, де шаріат має значний вплив на національне законодавство, регіональні правові норми можуть сприяти реформам, представляючи права жінок у формулюваннях та концепціях, що відповідають місцевим цінностям, тим самим підвищуючи їх легітимність та практичне застосування. Встановлено, що просування прав жінок на міжнародному та регіональному рівнях досягається завдяки активній участі спеціалізованих організацій, які впливають на формування норм, контроль їх дотримання та сприяють реформам у національних правових системах. Ці організації можуть бути міжурядовими, неурядовими або регіональними. Особливу увагу приділено аналізу механізмів, за допомогою яких ісламські держави імплементують міжнародні та регіональні правові норми щодо захисту прав жінок, перешкод, з якими вони стикаються, сучасного стану цього процесу, а також фактичних результатів реалізації відповідних зобов’язань. Було доведено, що саме імплементація міжнародних та регіональних нормативно-правових норм є вирішальним етапом у захисті прав жінок. З точки зору міжнародного права, договори та конвенції набувають реального значення лише тоді, коли їх положення впроваджуються у внутрішнє законодавство та виконуються на практиці. Формальна ратифікація є важливим кроком, але сама по собі вона не забезпечує реальної рівності або доступу до прав. Розрив між міжнародними зобов’язаннями та їх виконанням на національному рівні можна спостерігати в багатьох сферах пов’язаних з правами жінок у різних державах. Водночас слід зазначити, що практичне впровадження гарантій прав жінок в ісламських державах не є уніфікованим процесом. Деякі держави запровадили значні реформи у сфері сімейного права, політичної участі та захисту від гендерного насильства, що відображає зусилля з приведення ісламських традицій у відповідність до міжнародних стандартів. Інші держави стикаються з серйозними структурними та політичними перешкодами, які обмежують навіть основні права. У роботі підкреслюється, що існують конкретні перешкоди для розширення прав і можливостей жінок, і вони різняться в різних ісламських державах. До найпоширеніших перешкод належать: застереження до міжнародних договорів, які безпосередньо обмежують внутрішній вплив глобальних зобов’язань у сфері прав людини; слабка регіональна підзвітність; обмежений правовий захист; неоднозначність деяких конституційних положень, що стосуються прав жінок; широке розмаїття тлумачень релігійних текстів; опір правовим реформам через переконання, що такі реформи загрожують усталеним культурним, соціальним або релігійним традиціям; слабка інституційна спроможність; розбіжність між національним законодавством та його застосуванням на місцевому рівні; доступ до правосуддя та обмежені послуги з надання правової допомоги; вплив культурних та суспільних норм; контроль з боку сім’ї та громади; політичні та економічні перешкоди; соціально-політична нестабільність у деяких ісламських державах. Проведено комплексне дослідження існуючих соціальних рухів та адвокації прав жінок в ісламських державах. Було виявлено, що адвокація та соціальні рухи балансують між універсальними стандартами прав жінок та місцевими релігійними та культурними традиціями. Такі рухи відіграють важливу роль, оскільки сприяють реформам у політичних та правових системах шляхом колективної мобілізації, переговорів та впливу. Адвокація та громадський активізм виступають каталізаторами змін, формуючи громадську думку та вимагаючи відповідальності від влади в умовах, коли державні інституції часто стикаються з проблемами у впровадженні міжнародних конвенцій, пов’язаних із правами жінок. У дисертації досліджується як реформи у сфері прав жінок обговорюються та впроваджуються в ісламських державах, з якими перешкодами вони стикаються та як вони будуть розвиватися у майбутньому. Показано, як міжнародні норми взаємодіють із внутрішніми процесами у державах та як права жінок можуть бути зміцнені за допомогою правових і соціальних реформ. На основі аналізу сучасного стану правового положення жінок, існуючих реформ у цій сфері та перспектив, запропонованих міжнародними та вітчизняними науковцями, сформульовано рекомендації, які можуть стати орієнтиром для майбутніх реформ у сфері захисту прав жінок в ісламських державах.

Склад разової ради:

Голова ради – Львова Єлизавета Олагівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Канєнберг-Сандул Оксана Костянтинівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»; Дронов Владислав Юрійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Карвацька Світлана Богданівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Мельниченко Наталія Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри міжнародного, цивільного та комерційного права Державного торговельно-економічного університету / Київського національного торговельно-економічного університету.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА