Дотримання законності прокурором під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій

Abstract

Дисертація є одним із перших у кримінальній процесуальній доктрині комплексних наукових досліджень теоретичних та практичних аспектів дотримання законності прокурором під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. У дисертації законність визначено як категорію яка виступає одночасно і засадою кримінального провадження, і науковою категорією, що визначає особливий режим здійснення кримінальної процесуальної діяльності і включає в себе такі компоненти як: 1) вимога всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження; 2) вимога неухильного дотримання усіма учасниками, що здійснюють кримінальне провадження від імені держави вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства; 3) наявність належних гарантій від зловживань повноваженнями з боку учасників, що здійснюють кримінальне провадження; 4) обов’язковість застосування практики ЄСПЛ при здійсненні кримінального провадження; 5) дотримання правил тлумачення норм кримінального процесуального права. Сформульовано висновок про те, що прокурор у контексті проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні реалізує функції кримінального переслідування та нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що обумовлено ініціативним характером такої діяльності, яка передбачає його процесуальну активність у встановленні обставин кримінального правопорушення та осіб, що його вчинили. Запропоновано здійснювати класифікацію повноважень прокурора щодо дотримання законності при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій на дві категорії залежно від етапу їх реалізації: 1) повноваження прокурора при ініціюванні та безпосередньому проведенні негласних слідчих (розшукових) дій: а) прийняття прокурором рішення про проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій; б) прийняття рішення про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів (ч.1 ст. 273 КПК України); в) прийняття рішень про залучення до проведення негласних слідчих (розшукових) дій інших осіб (ч.6 ст. 246 КПК України); г) повноваження прокурора щодо фіксування ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій; д) прийняття рішення про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) або несправжніх (імітаційних) засобів (ч.1 ст. 273 КПК України); е) обов’язок прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому відпала необхідність (ч.5 ст. 249 України); 2) повноваження прокурора щодо негласних слідчих (розшукових) дій після їх завершення та при використанні їх результатів: а) обов’язок вжиття заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні (ч.4 ст. 252 КПК України); б) повідомлення осіб, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій про таке обмеження (ч.1 ст. 253 КПК України); в) прийняття рішення про знищення відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які він не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування (ч1. ст. 255 КПК України); г) обов’язок повідомити власника речей або документів, отриманих у результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій про наявність таких речей або документів у розпорядженні прокурора та з’ясувати, чи бажає він їх повернути (ч.3 ст. 255 КПК України); д) повноваження звернутись до слідчого судді із клопотанням про використання інформації, отриманої у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій у іншому кримінальному провадженні (ч.1 ст. 257 КПК України); е) обов’язок збереження інформації отриманої внаслідок втручання у приватне спілкування, або певного її фрагменту у разі наявності наміру використати як доказ під час судового розгляду (ст. 259 КПК України). Сформульовано зміни до ч.5 ст. 271 КПК України, спрямовані на те, аби суд під час оцінки доказів та ухвалення судового рішення мав реальну змогу перевірити дотримання законності при прийнятті рішення про проведення контролю за вчиненням злочину. Зокрема, запропоновано, аби прокурор у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину викладав обставини, які дають достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, і які можуть бути перевірені шляхом проведення контролю за вчиненням злочину, а також указував перелік дій, які заборонено вчиняти особам, які проводитимуть або будуть залучені до проведення контролю за вчиненням злочину. Запропоновано виключити ч.8 ст. 271 КПК України із положень кодексу як таку, що містить норми, які вносять певне непорозуміння у визначення належної процедури прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину. На підставі узагальнення судової практики визначено два елементи, які має в себе включати оцінка наявності факту відкритого фіксування контролю за вчиненням злочину: 1) чи закінчилося проведення контролю за вчиненням злочину втручанням у протиправну діяльність; 2) чи усвідомлює особа, що відносно неї щойно було проведено негласні слідчі (розшукові) дії. Автором сформульовано висновок щодо необхідності складання окремого протоколу щодо кожної негласної слідчої (розшукової) дії у випадку їх одночасного проведення. Водночас, запропоновано доповнити ч.3 ст. 263 КПК України нормою, відповідно до якої слідчий, прокурор у дорученні на проведення зняття інформації з електронних комунікаційних мереж мають право визначити етапність складання протоколу негласної слідчої (розшукової) дії залежно від обставин кримінального провадження. У дисертації підтримується наукова позиція щодо необхідності закріплення у положеннях кримінального процесуального закону прямої заборони на використання у кримінальному провадженні відомостей, які зафіксовані на технічні носії інформації, що містять результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, але не були оформлені як додатки до нього. Виокремлено алгоритм оцінки істотності порушення вимог ч.3 ст. 252 КПК України щодо строку передачі прокурору протоколу негласних слідчих (розшукових) дій, який має включати в себе наявність поважних та об’єктивних причин зволікання із вчиненням відповідних процесуальних дій та наявність ризику спотворення результатів негласних слідчих (розшукових) дій у зв’язку із таким зволіканням. Автор обґрунтовує це тим, що сенс даного положення кримінального процесуального закону полягає у тому, аби прокурором було максимально оперативно вжито заходи для збереження цієї інформації, забезпечено недопустимість спотворення результатів негласних слідчих (розшукових) дій, а також своєчасно прийнято подальші кримінальні процесуальні рішення з урахуванням отриманих даних. На підставі аналізу доктринальних джерел визначено наступні сутнісні ознаки конфіденційного співробітництва як специфічного різновиду правових відносин: 1) це правові відносини, які складаються між слідчим, прокурором, працівниками оперативних підрозділів з особами, що залучаються як конфіденти до проведення негласних слідчих (розшукових) дій; 2) такі правовідносини мають негласний та конспіративний характер; 3) відповідні правовідносини виникають виключно на добровільній основі; 4) у ході конфіденційного співробітництва відбувається здобуття відомостей, які можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні. Сформульовано висновок про те, що незазначення прокурора як суб’єкта прийняття рішення про залучення особи до конфіденційного співробітництва у ст. 275 КПК України є виключно дефектом кримінального процесуального законодавства, а не свідомою позицією законодавця щодо правового статусу прокурора у цьому контексті. Якщо прокурор відповідно до положень п.5 ч.2 ст. 36 КПК України наділений повноваженнями надавати доручення на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам, то цілком логічно, що він має бути наділений й повноваження щодо визначення засобів їх проведення. Запропоновано усунути цей недолік шляхом доповнення у положенням ч.1 ст. 275 КПК України посиланням на прокурора як альтернативного суб’єкта залучення осіб до конфіденційного співробітництва. Враховуючи, що конфіденційне співробітництво не може існувати поза межами проведення конкретної негласної слідчої (розшукової) дії, а відтак сплив строку дії ухвали слідчого судді або постанови прокурора про її проведення має тягнути за собою припинення конфіденційного співробітництва. Автор доходить висновку про те, що процесуальні дії, пов’язані з повідомленням осіб про проведення щодо них негласних слідчих (розшукових) дій, мають самостійний характер і не можуть бути замінені або поглинуті іншими процесуальними діями. Водночас у ситуаціях, коли проведення негласних слідчих (розшукових) дій завершилося відкритим фіксуванням, необхідність окремого повідомлення в порядку ст. 253 КПК України фактично втрачає своє значення, оскільки особа вже об’єктивно усвідомлює факт здійснення таких дій щодо неї. У зв’язку із цим, запропоновано доповнити ст. 253 КПК України окремою нормою, яка б встановлювала, що ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не звільняє прокурора від обов’язку здійснити повідомлення осіб, чиї конституційні права були обмежені у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, крім випадків, коли вони були завершені відкритим фіксуванням. На підставі аналізу судової практики та доктринальних джерел сформульовано висновок про те, що у КПК України має бути встановлений судовий контроль використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні після перекваліфікації діяння з тяжкого або особливо тяжкого злочину на нетяжкий злочин або проступок у випадку, якщо відповідна негласна слідча (розшукова) дія проводиться за постановою прокурора або керівника органу досудового розслідування. Відповідна гарантія виступатиме процесуальним запобіжником від зловживань, пов’язаних із штучним завищенням первісної кваліфікації кримінального правопорушення задля забезпечення правової можливості проводити негласні слідчі (розшукові) дії. Запропоновано доповнити ст. 256 КПК України частиною 4, яка б передбачала, що у випадку, якщо негласна слідча розшукова дія проводилася за постановою прокурора, керівника органу досудового розслідування, відомості, здобуті за її результатами можуть бути використані у відповідному кримінальному провадженні після зміни кваліфікації діяння на нетяжкий злочин або проступок лише на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. Досліджено нормативну регламентацію порядку надання слідчим суддею дозволу на використання інформації, отриманої за результатами негласних слідчих (розшукових) дій у іншому кримінальному провадженні. Встановлено, що вона має низку недоліків, пов’язаних із невизначенням кола кримінальних правопорушень, ознаки яких виявляються у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, поширеності сфери дії ст. 257 КПК України на випадки об’єднання та виділення матеріалів кримінального провадження, а також предмету доказування при розгляді відповідних клопотань прокурора. Автор обґрунтовує підхід, відповідно до якого вимоги ст. 257 КПК України поширюються виключно на випадки виявлення у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій ознак тяжкого або особливо тяжкого злочину. Крім того, підтримано позиції щодо необхідності поширення вимог ст. 257 КПК України на випадки об’єднання матеріалів кримінального провадження. Сформульовано відповідні зміни та доповнення до положень чинного КПК України.

Склад разової ради:

Голова ради – Аркуша Лариса Ігорівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри криміналістики, судових експертиз та поліграфології Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Торбас Олександр Олександрович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Завтур Віктор Андрійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Гусєва Влада Олександрівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри криміналістики та судової експертології навчально-наукового інституту № 1 Харківського національного університету внутрішніх справ; Янковий Микола Олександрович, к.ю.н., професор, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики Одеського державного університету внутрішніх справ.

Захист відбудеться 17.02.2026 року о 9:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29 (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА