Адміністративна відповідальність за порушення правил карантину

Abstract

Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права монографічним дослідженням адміністративної відповідальності за порушення правил карантину, після відміни карантину, спричиненого COVID-19, у контексті оновлення чинного законодавства та узагальнення практики його застосування. З’ясовано, що до подій 2019-2020 років карантин вважався явищем здебільшого локальним, після виникнення та стрімкого поширення COVID-19 очевидним стало те, що карантин може встановлюватися внаслідок спалаху особливо небезпечних раніше невідомих інфекційних хвороб на тривалий час, оскільки швидко подолати їх наслідки не завжди вдається можливим. Доведено, що чинне законодавство, яким визначено порядок та підстави встановлення карантину, перелік карантинних заходів, а також механізм забезпечення їх дотримання повинно бути максимально універсальним. Визначено стан досліджень адміністративної відповідальності за порушення правил карантину. Виокремлено у залежності від часу здійснення дві групи досліджень: а) ті, що проведено до введення карантину через поширення COVID-19 (до 2020 р.) – характеризуються поверхневим аналізом карантину та забезпеченням дотриманням, встановлених внаслідок його введення правил; б) ті, що проведено після введення карантину через поширення COVID-19 (після 2020 р.) – безпосередньо стосуються змісту та правового регулювання карантину, конституційних та законодавчих підстав його введення, можливих обмежень прав і свобод осіб, а також механізмів та інструментів забезпечення дотримання. Обґрунтовано, що карантин є окремим правовим режимом, який встановлюється у передбаченому законодавством порядку та передбачає адміністративні, медичні, організаційні та інші заходи, спрямовані на запровадження обов’язкових правил поведінки, обмежень і заборон, з метою запобігання поширенню інфекційних захворювань, та забезпечується діяльністю уповноважених органів і механізмами державного примусу, включаючи адміністративну відповідальність. Визначено співвідношення карантину як окремого правового режимі із правовими режимами надзвичайної ситуації та надзвичайного стану. Встановлено відсутність у чинному законодавстві критеріїв розмежування карантину та правового режиму надзвичайної ситуації. Обґрунтовано, що правовий режим надзвичайного стану може вводитися після введення карантину та передбачає обмеження прав і свобод людини і громадянина та прав, а також законних інтересів юридичних осіб. Охарактеризовано співвідношення понять «карантин», «самоізоляція», «ізоляція» та «обсервація». Встановлено, що поняття «самоізоляція» та «обсервація» охоплюються змістом карантину, використовуються виключно у разі введення карантину та застосовуються з метою забезпечення реалізації та досягнення мети карантину. Обґрунтовано, що поняття «ізоляція», вжите у п. 22 розділу Х Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», змістовно співпадає із поняттям «обсервація». З’ясовано, що для цілей адміністративно-правової охорони ключове значення має не карантин як правовий режим, порушити який неможливо, а правила карантину, які є конкретними та зумовленими поширенням відповідного інфекційного захворювання заходами. Встановлено, що поняття «карантин» і «правила карантину» співвідносяться як загальне і часткове, де карантин є загальним правовим режимом, а правила карантину – його конкретизованим нормативним наповненням, що забезпечують його практичну реалізацію, визначають межі дозволеної та забороненої поведінки, виступають критерієм оцінки правомірності дій суб’єктів і слугують підставою для притягнення до адміністративної відповідальності у разі їх порушення. Визначено, що адміністративна відповідальність за порушення правил карантину є окремим самостійним видом юридичної відповідальності публічно-правового характеру, що полягає у застосуванні уповноваженими суб’єктами передбачених законом адміністративних стягнень за порушення встановлених у порядку передбаченому законом правил карантину, і реалізується через систему взаємопов’язаних інструментів з метою недопущення поширення інфекційних хвороб, забезпечення громадського здоров’я, захисту прав і законних інтересів особи, суспільства і держави, а також формування правомірної поведінки населення. Обґрунтовано, що призначення адміністративної відповідальності за порушення правил карантину полягає у забезпеченні дотримання його правил, тобто встановлених адміністративних, медико-санітарних та інших карантинних заходів, необхідних для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби, припинення їх порушень та застосуванні адміністративних стягнень. Доведено, що вчинення адміністративного правопорушення (проступку) є законодавчо встановленою підставою адміністративної відповідальності, яка онтологічно знаходить своє вираження у нормативній, фактичній та процесуально-процедурній підставах. З урахуванням оновлення чинного законодавства щодо поділу адміністративного процесу і адміністративної процедури та особливостей притягнення осіб до адміністративної відповідальності за порушення правил карантину обґрунтовано необхідність визначення процесуальної підстави для цілей адміністративної відповідальності за порушення правил карантину як процесуально-процедурної підстави. Визначено хронологічну послідовність нормативної (законодавче закріплення нормативної підстави – норми права, якою передбачено адміністративну відповідальність за відповідне діяння), фактичної (вчинення цього діяння, тобто настання фактичної підстави адміністративної відповідальності) та процесуально-процедурної (починається після фактичної та передбачає здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення, що завершується ухваленням відповідного рішення уповноваженим на те суб’єктом) підстав. Встановлено, що оновлення законодавства у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, зокрема Законів України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про систему громадського здоров’я» спрямовувалося на універсалізацію порядку та підстав встановлення карантину незалежно від інфекційної хвороби, з метою протидії поширенню якої він встановлюється, а також правил карантину (профілактичних, протиепідемічних та інших заходів для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби). З урахуванням цього, обґрунтовано необхідність закріплення у законодавстві про адміністративні правопорушення універсальних норм, якими визначено адміністративні правопорушення за порушення правил карантину. Визначено, що сучасний стан нормативного регулювання адміністративної відповідальності за порушення правил карантину сформувався під впливом пандемічних викликів, спричинених COVID-19, та необхідності оперативного реагування держави на загрози громадському здоров’ю. При цьому, універсалізація адміністративної відповідальності за порушення правил карантину є тенденцією сучасного його розвитку, що має здійснюватися на підставі узагальнення правозастосовного досвіду застосування адміністративної відповідальності та визначення її ефективності. Доведено відповідність п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України (конституційність) встановлення на рівні підзаконних актів правил карантину, за порушеннях яких настає адміністративна відповідальність. З’ясовано, можливість поширення на відносини щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил карантину положень Закону України «Про адміністративну процедуру». Визначено нормативну підставу адміністративної відповідальності за порушення правил карантину. Обґрунтовано недоречність посилання у контексті ч. 1 ст. 443 КУпАП на Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», положеннями якого здійснюється лише загальне нормативно-правове регулювання відносин у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, без конкретизації «правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм», які автоматично починають діяти під час встановлення карантину. Встановлено, що положеннями Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних правил карантину або інших заходів, які можливо порушити під час конкретно встановленого карантину. Встановлено, що адміністративна відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 443 КУпАП (перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно) настає у разі введення карантину, незалежно від обставин, які призвели до цього, навіть, у випадку коли необхідності у застосуванні індивідуальних засобів захисту немає, що суперечить засадам та призначенню адміністративної відповідальності за порушення правил карантину. З’ясовано, що фактична підстава адміністративної відповідальності за порушення правил карантину пов’язується із конкретним юридичним фактом, тобто законодавчо визначеним адміністративним правопорушення, з яким пов’язується можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності. Обґрунтовано, що вчинення адміністративного правопорушення для цілей визначення фактичної підстави адміністративної відповідальності за порушення правил карантину слід розглядати законодавчо встановленою підставою адміністративної відповідальності, яка онтологічно знаходить своє вираження у нормативній, фактичній та процесуально-процедурній підставах. Визначено процесуально-процедурну підставу адміністративної відповідальності за порушення правил карантину, яка спрямовується на узагальнення та визначення співвідношення нормативної та фактичної підстав, та передбачає встановлення наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення та притягненні до адміністративної відповідальності в цілому з накладанням відповідного стягнення. Обґрунтовано, що порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності та винесення у встановленому чинним законодавством порядку постанови по справі про адміністративне правопорушення істотно відрізнятиметься у залежності від того який орган розглядає справи та виносить за результатом її розгляду постанову – суд чи адміністративний орган. У відповідності до цього зазначено, що процесуально-процедурна підстава адміністративної відповідальності включає норми, якими визначено порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності та винесення у встановленому чинним законодавством порядку постанови по справі про адміністративне правопорушення. Встановлено, що з 01.01.2022 органи Національної поліції позбавлено повноважень розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 443 КУпАП. Обґрунтовано необхідність повернення органам Національної поліції повноважень розглядати ці справи, що сприятиме підвищенню ефективності реагування на випадки порушення правил карантину в частині перебування у громадських місцях та загалом здійснення адміністративно-правової охорони правил карантину, а також спрощуватиме порядок притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. Обґрунтовано відсутність законодавчих обмежень для звільнення осіб від адміністративної відповідальності у разі вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 443 КУпАП, при малозначності правопорушення на підставі ст. 22 КУпАП. Встановлено, що про малозначність адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 443 КУпАП, можуть свідчати обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення у сукупності з іншими фактичними обставинами у кожному конкретному випадку. З’ясовано, що у зв’язку з цим, обставини, що пом’якшують відповідальність за у сукупності з іншими фактичними обставинами у кожному конкретному випадку можуть свідчати про малозначність адміністративного правопорушення. Запропоновано зміни і доповнення до положень КУпАП та Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Склад разової ради:

Голова ради – Біла-Тіунова Любов Романівна, д.ю.н., професор, в.о. зав. кафедри адміністративістики Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Козачук Діана Анатоліївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри адміністративістики Національного університету «Одеська юридична академія»; Фролова Євгенія Ігорівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри адміністративістики Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Калаянов Дмитро Петрович, д.ю.н., професор, професор кафедри адміністративно-правових дисциплін Одеського державного університету внутрішніх справ; Задоя Іванна Іванівна, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри загальноправових дисциплін Національного університету «Одеська морська академія».

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА