Правове забезпечення гендерної рівності в сімейних правовідносинах

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням правового забезпечення гендерної рівності в сімейних правовідносинах за законодавством України. У дисертації визначено методологію дослідження та здійснено огляд літератури за темою роботи. Розглянуто становлення та розвиток законодавства щодо правового забезпечення гендерної рівності в сімейних правовідносинах в Україні, а також надано характеристику поняття гендерної рівності в сімейних правовідносинах та її правового забезпечення. Досліджено поняття гендерної рівності та особливості її забезпечення при реалізації майнових та/або немайнових прав учасників сімейних правовідносин. В дисертаційній роботі запропоновано під гендерною рівністю у сімейному та цивільному праві розуміти рівний правовий статус жінок і чоловіків, рівні можливості для реалізації цього правового статусу, які дозволять фізичним особам, незалежно від їхньої статі (жінкам або чоловікам), вільно використовувати свої здібності для участі у відносинах, які врегульовані сімейним та цивільним правом, а також для охорони і захисту майнових і особистих немайнових прав фізичних осіб, незалежно від їх статі. В дисертаційному дослідженні проведено співвідношення правових категорій «правовое регулювання гендерної рівності», «правова охорона гендерної рівності» та «правове забезпечення гендерної рівності», у зв’язку з чим зроблено висновок, що правове забезпечення гендерної рівності є ширшою категорією, яка включає в себе правове регулювання гендерної рівності, в тому числі розробку та прийняття нормативно-правових актів, їх здійснення, контроль за їх виконанням, правову охорону гендерної рівності, матеріально-технічне забезпечення, ідеологічне забезпечення тощо. У зв’язку з чим під правовим забезпеченням гендерної рівності в сімейних правовідносинах слід розуміти певну сукупність заходів, спрямованих на розробку та прийняття правових умов для здійснення особистих немайнових та майнових прав та обов’язків учасниками сімейних правовідносин, захисту та гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників сімейних відносин, а також для забезпечення функціонування правової системи в цілому та в сімейному праві зокрема. Зроблено висновок, що загалом чинне сімейне законодавство України взагалі та СК України зокрема, відповідає принципам, на яких будується гендерна рівність прав та обов’язків у сім’ї та суспільстві учасників сімейних правовідносин, однак деякі його статті є суперечливими з погляду забезпечення принципу гендерної рівності. В дисертаційному дослідженні акцентовано увагу на тому, що з метою забезпечення такого стратегічого напряму, як забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, в тому числі в сімейних правовідносинах, запропоновано вжити заходів для вирішення проблем в сфері гендерної рівності. Основними проблемами є: 1) нерівність економічних можливостей жінок і чоловіків, розподілу сімейних обов’язків; 2) не завжди однакові можливості в сфері оплати праці та участі у політичному житті; 3) наявність гендерних стереотипів у суспільстві; 4) глобальні виклики суспільства (наприклад, воєнний стан тощо). У зв’язку з цим запропоновано на місцевому рівні прийняти певні програми, заходи тощо, які будуть спрямовані саме на забезпечення застосування комплексного гендерного підходу до реалізації державної політики в усіх сферах життя суспільства. На підставі аналізу міжнародного та українського законодавства зазначено, що: 1) гендерна рівність за своєю суттю, тобто рівність між жінками та чоловіками, слід відносити до нормативно закріплених рівних прав і обов’язків, а також рівних можливостей і для жінок, і для чоловіків; 2) з погляду гендерної рівності саму рівність слід визначати не у розумінні однаковості жінок і чоловіків, а як рівність прав та обов’язків останніх, у тому числі їх можливостей незалежноі від їх статі; 3) гендерна рівність передбачає врахування існуючих пріоритетів, інтересів і потреб жінок і чоловіків, визнаючи різноманітність їхніх груп; 4) гендерна рівність стосується осіб обох статей і жінок і чоловіків, та не повинна розглядатися у якості проблем жінок у сімейних та цивільних правовідносинах, а також у політичних відносинах; 5) гендерна рівність виступає умовою для соціально-орієнтованого постійного розвитку держави, і водночас, є правом людини. В дисертаційному дослідженні запропоновано посилити цивільно-правову відповідальність за порушення гендерної рівності, яка може застосовуватися: 1) по відношенню до одного із учасників сімейних правовідносин (наприклад, одного з подружжя, батька чи матері дитини); 2) по відношенню до інших осіб (наприклад, можливість накладення санкцій та штрафів на субʼєктів, які порушують принцип гендерної рівності. Це може включати адміністративні штрафи, скасування ліцензій або інших дозволів, а також призупинення діяльності юридичної особи на певний термін). У зв’язку з чим запропоновано внести зміни та доповнення до ч. 6 ст. 7 СК України та викласти її у наступній редакції: «…6. Жінка та чоловік мають рівні права та обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї. Порушення принципу гендерної рівності є підставою для відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди». Доведено, що принцип гендерної рівності подружжя у сімейних, шлюбних відносинах виражає сутність регулюючих галуззю права відносин, визначає соціальне призначення та зміст норм сімейного права, що регулюють особисті правовідносини подружжя і тісно з ними пов’язані майнові правовідносини, виступають основою для вдосконалення сімейного законодавства та досягнення однаковості судової практики. В дисертаційному дослідженні удосконалено визначення майнових правовідносин в сімейному праві в частині акцентування уваги на юридичній та гендерній рівності чоловіка та жінки, у зв’язку з чим запропоновано майнові відносини в сім’ї розуміти як відносини, що мають майново-вартісний характер, засновані на юридичній та гендерній рівності чоловіка та жінки щодо належності майна (речей та майнових прав), щодо надання змісту, а також у зв’язку з відповідальністю чоловіка та жінки за зобов’язаннями перед третіми особами. Зроблено висновок про те, що саме на рівні практики Європейського Суду з прав людини первісно визнано, що право на однакове ставлення, зокрема за ознакою гендерної рівності, є одним із основних прав людини. Зазначено, що юридична природа принципу сімейного права в сфері забезпечення гендерної рівності проявляється у єдності двох аспектів: об’єктивного та суб’єктивного, а також конкретизовані такі випадки. Акцентовано увагу на тому, що ключовим у розумінні дотримання гендерної рівності у сімейних відносинах, у частині реалізації особистих немайнових батьківських прав виступає те, що реалізація та здійснення кожним з подружжя батьківських прав на засадах рівності, виключно в інтересах дитини, та, одночасно є обов’язком кожного з батьків, який виконується чоловіком і жінкою у рівному ступені незалежно від перебування в шлюбі. Зазначено, що однією із засад сімейного законодавства є принцип рівності чоловіка і жінки, який поширюється як на коло питань щодо виховання дітей, так і на особисті немайнові та/або майнові правовідносини між подружжям та правами кожного з подружжя під час укладення шлюбу, під час шлюбу та під час припинення шлюбу тощо. Акцентовано увагу на тому, що цивільно-правова відповідальність за порушення принципу гендерної рівності в Україні є важливим інструментом для забезпечення дотримання гендерних прав і заборони дискримінації в частнині розширення заходів, які сприятимуть забезпечуванню гендерної рівності, зокрема продовжувати розвивати законодавство, підвищувати громадську свідомість та залучати всіх громадян до активної підтримки і просування цінностей гендерної рівності в усіх сферах життя тощо. Встановлено, що принцип гендерної рівності подружжя пов’язаний з іншими принципами сімейного права, вирішенням внутрішньо-сімейних питань за взаємною згодою, рівністю прав та обов’язків батьків, які за своєю значимістю рівноцінні з досліджуваним принципом. У зв’язку з чим зроблено висновок, що визначення місця та ролі принципу гендерної рівності подружжя серед рівнозначних принципів сімейного права дозволяє досягти однаковості прийняття рішень у правозастосовчій практиці. Зроблено висновок, що розвиток сучасної правової системи України стосовно гендерної рівності ґрунтується на усвідомленні, особливо у сучасних реаліях повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України, тимчасової окупації окремих територій України, ведення бойових дій, та введення у дію воєнного стану по всій території України, цінності людського життя, важливості гармонійного та повноцінного розвитку кожної фізичної особи, а також забезпечення прав людини та гендерної рівності. При цьому невід’ємною складовою правових поглядів визначних українських науковців, як складова ідеї загальнолюдського, національного і соціального визволення, стала ідея гендерної рівності у сімейних відносинах. У дисертації досліджено особливості захисту суб’єктів сімейних правовідносин при порушенні принципу гендерної рівності. Визначено поняття захисту та правова природа захисту суб’єктів сімейних правовідносин при порушенні гендерної рівності. Проаналізовані особливості цивільно-правової відповідальності за порушення гендерної рівності, а також практика ЄСПЛ у сфері забезпечення гендерної рівності в сімейних правовідносинах. Саме на рівні практики Європейського суду з прав людини первісно визнано, що право на однакове ставлення, зокрема за ознакою гендерної рівності, є одним із основних прав людини. Теоретичне дослідження принципу гендерної рівності подружжя українського сімейного права дає підстави для твердження про те, що необхідний комплексний підхід у вивченні проблем, пов’язаних із процесом реалізації сімейно-правових норм, їх взаємодія з нормами інших галузей законодавства з метою повного вирішення проблем у сімейних правовідносинах. Зроблено висновок, що принцип гендерного балансу у сфері сімейних правовідносин відображає фундаментальну ідею правової паритетності, яка передбачає рівність правового статусу, обсягу прав і обов’язків жінок і чоловіків у шлюбі, сім’ї та повсякденних відносинах, що виникають у межах сімейного середовища. Дотримання цього принципу є визначальною умовою для забезпечення стабільності та гармонійного розвитку як окремої сім’ї, так і суспільства загалом. В дисертаційному дослідженні акцентовано увагу на тому, що у контексті сучасної правотворчості досягнення гендерної рівності у сімейних правовідносинах потребує систематичного удосконалення національного законодавства, спрямованого на закріплення рівних прав і можливостей для представників усіх статевих та гендерних ідентичностей. Правове визнання одностатевих шлюбів, встановлення рівності батьківських прав незалежно від статі чи гендерної приналежності, а також створення ефективних гарантій захисту від домашнього насильства становлять ключові напрями розвитку відповідної нормативної бази. В дисертації зазначено, що гендерна рівність у сімейних відносинах є основоположним фактором для досягнення гармонії, стабільності та благополуччя у сім’ї. Зроблено спробу висвітлити різні аспекти, які впливають на гендерну рівність у сімейному житті, включаючи правові, практичні та соціокультурні чинники. Зроблено висновок, що законодавча база є фундаментом для забезпечення рівних прав і обов’язків для чоловіків і жінок у шлюбі. В Україні, як і в багатьох інших країнах, законодавство гарантує рівні права подружжя у питаннях вибору місця проживання, професійної діяльності, виховання дітей та розпорядження спільним майном. Важливо, щоб ці закони не лише існували, але й ефективно застосовувалися на практиці, забезпечуючи захист прав кожного партнера. Водночас ситуація стосовно забезпечення безпеки жінок на тимчасово окупованих територіях, у місцях великої концентрації військових та ведення бойових дій, ускладнена відсутністю належного доступу до зв’язку та інформаційних джерел, що не дає змогу своєчасно повідомити про правопорушення, злочини, пов’язані із гендерним і сексуальним насиллям відносно жінок, а, отже, й ужиття відповідних заходів, направлених на припинення правопорушень і злочинів, поновлення і захисту прав, інтересів та безпеки жінок. Ключовим у розумінні дотримання гендерної рівності в сімейних відносинах у частині реалізації особистих немайнових батьківських прав виступає те, що реалізація та здійснення кожним з подружжя батьківських прав на засадах рівності, виключно в інтересах дитини, та одночасно є обов’язком кожного з батьків, який виконується чоловіком і жінкою у рівному ступені незалежно від того чи перебувають вони у зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах чи цивільному партнерстві, або припинили свої шлюбні відносини. Як передбачено цивільним та сімейним законодавством України, за невиконання кожного з батьків своїх батьківських обов’язків встановлено відповідальність. На підставі здійсненного аналізу положень СК України, запропоновано виділити три групи майнових відносин у сім’ї між подружжям та дітьми, що регулюються українським сімейним законодавством: 1) відносини щодо належності подружжю та дітям речей та майнових прав; 2) відносини щодо взаємного надання матеріального забезпечення; 3) відносини, пов’язані з відповідальністю подружжя, батьків та дітей за зобов’язаннями. Зроблено висновок, що у всьому світі, питання гендерної рівності актуальні, так як гендерна рівність виступає неподільним аспектом прав людини і цінностей будь-якої демократичної держави. При цьому для забезпечення належного рівня розвитку країни на міжнародному рівні, Україна визнає гендерну рівність у якості важливого пріоритету, та з прийнятям зобов’язання на законодавчому рівні, надає рівні можливості жінкам і чоловікам в усіх сферах життєдіяльності. Зазначено, що незважаючи на те, що Україною визнано базові міжнародні документи у сфері забезпечення гендерної рівності обов’язковими для себе, закріплення на конституційному рівні принципів недискримінації за ознакою статі, прийняття спеціального Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а також створення у цій сфері відповідних інституційних гарантій, проблеми дотримання гендерної рівності у сьогоденні залишаються актуальними для України, особливо в умовах воєнного стану. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства України у сфері правового забезпечення гендерної рівності в сімейних правовідносинах.

Склад разової ради:

Голова ради – Давидова Ірина Віталівна, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Глиняна Катерина Михайлівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Матійко Микола Володимирович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Булеца Сібілла Богданівна - д.ю.н., професорка, завідувачка кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет», юридичний факультет; Анікіна Галина Володимирівна, к.ю.н., доцентка, професорка кафедри приватного права Хмельницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова.

Захист відбудеться за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА