Інформаційні війни у сучасному політичному просторі як феномен ХХ-ХХІ століття

Abstract

Дисертація є одним з перших у вітчизняній політології спеціальним цілісним фундаментальним дослідженням інформаційних війн з позиції інтегрального підходу: феноменальність комплексного розуміння сучасних інформаційних війн полягає у тому, що одне поняття, по суті, акумулює у собі два їх різні види – інформаційно-психологічну та інформаційно-технічну війни. У науковій роботі наведено низку авторських понять, ідей та висновків, які характеризуються науковою новизною.

У дослідженні висвітлено змістовні міркування щодо інформаційних війн у політичній площині: теоретичне підґрунтя, хронологічний розвиток та практичне втілення – зокрема, на прикладі агресії РФ.

Розглянуто стан наукової розробленості проблеми, який характеризується незавершеністю політичної конструкції інформаційних війн. Триває наукова дискусія щодо того, чи є це поняття синтезом двох базових напрямків – інформаційно-психологічного та інформаційно-технічного, чи до нього доцільно відносити лише один із них; які методи та форми доречно відносити до інформаційних війн і яке їх піввідношення.

У сучасній літературі наукова експлікація «інформаційна війна» не має однозначного трактування. Окрім розбіжностей стосовно того, що ж можна вважати «інформаційною війною», так само проблемним є тлумачення окремих її категорій. Популярним є дослідження інформаційних війн у рамках психологічної парадигми. Різні науковці пропонують свої підходи, однак, на нашу думку, найбільш вдалим є комплексне розуміння інформаційних війн.

Шляхом застосування поліпарадигмального підходу, запропоновано визначення поняття: «інформаційна війна» під якою розуміється «комбінація людських або технологічних дій, призначених для присвоєння, видалення чи зміни інформації, що призводить до пошкодження або знищення критичної інфраструктури, порушення сталої роботи органів державної влади, економічних збитків у великих розмірах або порушення адекватного ментального сприйняття явищ і подій шляхом нав’язування певного бачення реальності». Попри об’єднувальне поняття, інформаційна війна має суттєву детермінацію, функціональну спрямованість на отримання різних результатів. Вона – політичний феномен, що слугує різним цілям; не одномоментний, а постійний акт насильства. Невід’ємним атрибутом інформаційних війн є інформаційна зброя.

Визначено, що інформаційна війна є складовою політичної війни – маючи універсальний характер, вона може вестися у економічній, соціальній, оборонній, духовній сферах. У контексті політичної війни, інформаційну війну можна визначити як зовнішню діяльність держави, яка веде до досягнення конкретних політичних цілей, спрямованих на руйнування чи зміну ідей, поглядів, ціннісних орієнтирів та інформаційних систем противника, при цьому захищаючи свої ресурси від аналогічних дій противника.

Акцентовано увагу на тому, що інформаційні війни не бувають поза межами традиційної боротьби – історія більшості конфліктів вказує на нездатність однієї лише військової міці досягнути переваги і перемоги. Зазвичай вони ведуться паралельно із традиційною війною або є складовою «гібридної війни», де слугують для того, щоб зламати головне – волю противника, нанести удар його моральному духу.

Відзначено, що надмірна кількість форм реалізації інформаційної війни ускладнює і без того кризовий, з точки зору наукового світогляду, категоріальний апарат інформаційних війн. У цьому контексті доречніше говорити про три найчастіше вживані форми: інформаційну атаку, інформаційну операцію, інформаційну кампанію.

Відтворено етапи хронологічної еволюції інформаційних війн. Перший етап розпочинається ще у архаїчні (стародавні часи). Важливе значення у можливості ведення перших форм інформаційно-психологічної війни мало створення писемності (пропагандистські написи на каменях, деревах, будівлях), хоча переважними були вербальні технології впливу (виступи ораторів). Інформаційнопсихологічна війна у давні часи була невід’ємною складовою військового конфлікту. Це найбільш тривалий етап, який охоплює і часи Середньовіччя, коли поява друку дозволила розповсюджувати газети, листівки, і Добу Просвітництва. Другий етап простягається із сер. ХІХ ст., яке охарактеризувалося появою нових способів доставки інформації, що пов’язано із винайденням електрики (фотографії, телеграфу, радіо тощо). Третій етап розпочинається із поч. ХХ ст., яке охарактеризувалося войовничістю й існуванням біполярного світу холодної війни. Кожна з воєн ХХ століття мала своє ідеологічне оформлення, мотивацію, яка могла виражатися як в офіційному визначенні війни вищими політичними та ідеологічними інститутами, так і в безпосередніх гаслах, які використовувалися в пропагандистській роботі, особливо під час Другої світової війни. Протягом ХХ ст. з’являються персональні комп’ютери і перші випадки кібератак. На цьому етапі можна говорити про появу перших форм інформаційно-технічної війни. Активно застосовувалися і теоретично досліджувалися засоби інформаційно-психологічної війни, найчастіше – один з найпоширеніших її методів – пропаганда. Цей етап простягнувся на століття. Четвертий етап розпочався з поч. ХХІ ст. і триває до теперішнього часу: кібервійна утвердилася як нове деструктивне явище, а методи інформаційно-психологічної війни з огляду на масштабну цифровізацію стали справжньою політичною інфекцією.

Викладено наукову експлікацію інформаційно-психологічної війни, під якою розуміється інструмент впливу політичної, військової, економічної, ідеологічної дії, логічне застосування якого дозволяє: 1) впливати на формування громадської думки (у т.ч. викликати інакомислення, невдоволення чи навпаки – підтримку у населення); 2) захистити національні інтереси шляхом зниження морального духу, бойової ефективності ворогів; 3) впливати на поведінку іноземних держав, неурядових організацій, окремих груп чи осіб.

Адресантами інформаційно-психологічної війни можуть бути як державні, так і недержавні суб’єкти. Адресатами інформаційно-психологічної війни є маси, оскільки інформаційно-психологічна війна – складова політичних і масових комунікацій.

Об’єктом впливу інформаційно-психологічної війни є психічна діяльність людини чи груп людей. Метою інформаційно-психологічної війни можна вважати виклик певних емоційних реакцій для досягнення конкретних поведінкових результатів. До каналів або засобів інформаційно-психологічної війни можуть відноситися: 1) Інтернет-ресурси: сайти, блоги, соціальні мережі; 2) візуальні і звукові носії: телебачення, радіо, кінотеатр, документальні фільми, пісні, новини, ток-шоу; 3) промови: концерти, особисті зустрічі із великою аудиторією, політичні події; 4) мистецтво: картини, плакати; 5) преса і література: брошури, книги, газети, журнали.

До методів інформаційно-психологічної війни віднесено дезінформацію, яка є більш широким терміном, ніж популярний fake news, пропаганду та теорії змов, хоча теоретичні підходи до розуміння і переліку методів ще підлягатимуть глибокому аналізу, оскільки досі спостерігається семантична плутанина у різних термінах та значеннях.

Визначено пропаганду як основний метод інформаційно-психологічної війни. До її ознак віднесено: 1) односторонність аргументів; 2) виправдання результатами; 3) байдужість до логічних роздумів і доказової бази; 4) емоційну мову і переконливі визначення; 5) «квазіодноголосся»; 6) створення накопичувального повідомлення у ЗМІ.

Сформовано дефініцію інформаційно-технічної війни під якою розуміється будь-який тип інформаційного впливу із застосуванням програмно-математичної інформаційної зброї, метою якого є вплив на функціонування інформаційної системи шляхом незаконного доступу до інформаційної системи, здолання системи захисту, обмеження доступу законних користувачів з можливістю подальшого несанкціонованого збору, копіювання, перехоплення, блокування або видалення інформації.

Виявлено, що ідейне поле у контексті інформаційно-технічної війни (кібервійни) можна умовно розділити на два табори: 1) кібервійна існує; 2) кібервійна – це певна умовність.

Констатовано, що небезпечної «мілітаризації» кіберпростору ще не досягнуто, а часте використання терміна «кібервійна» для позначення всіх політично-мотивованих кібератак видається дещо перебільшеним, хоча кожен такий випадок, безсумнівно, вказує на вразливість життя суспільства у цифрову епоху.

Встановлено, що до збройного арсеналу інформаційно-технічної зброї, яка націлена на збір конфіденційної інформації, доступ до мережі, може погіршувати роботу мережі, у тому числі призводити до відмови роботи усього сервісу, погіршувати або змінювати роботу одного чи декількох вузлів мережі, активізувати шкідливий код належать чотири основних методи. Першим є атаки, спрямовані на перевантаження ресурсу запитами, аби вичерпати їх фільтрувальну здатність. Такі дії призводять або до сповільнення, або до зупинки роботи інформаційної системи. Другим є метод міжсайтового скриптингу (ХХS), пов'язаний із вразливістю вебсайтів. Третім є метод соціально-технічної інженерії. Четвертий метод – встановлення шкідливого програмного забезпечення без згоди власника.

Викладено бачення особливостей кібервійни: 1) це війна між суверенними державами, яка ведеться за допомогою кіберзброї; 2) кібервійна як становище у кіберпросторі тісно межує із кіберзлочинністю, кібершпигуванням, що робить розмитим її межі; 3) кібервійна може бути частиною збройного конфлікту, як міжнародного, так і внутрішнього.

Об’єктом кібервійни визначено інформаційно-технічну систему. Суб’єктом є кібервоїн (хакер), який прагне задовольнити своє еґо або отримати фінансову винагороду; отримати визнання в очах своїх колег, задовольнити цікавість; для нього участь в інформаційно-технічній війні може виступати і як перевірка власного інтелекту, і як виклик державам; або ж, навпаки, це може бути виконання конкретного замовлення окремих компаній, переслідуючи мету грошового прибутку, чи іноземних держав, для досягнення ними конкурентної переваги (наприклад, економічної) тощо.

Відзначено, що інформаційна війна РФ – постійний акт насильства, що слугує різним політичним цілям: ведеться в освітній, соціальній, оборонній, духовній сферах. Стратегія реалізовується сучасними способами – широким простором можливостей інформаційно-психологічної війни та масштабними кібератаками. Наслідки російської кіберактивності все ж менш відчутні, ніж результати традиційних військових дій: реалії російсько-української війни вкотре це підкреслюють, однак, забезпечення національної безпеки держави неможливе без звернення уваги на ризики, пов’язані з можливостями інформаційно-технічної війни.

Пояснено, що український спротив інформаційній агресії РФ зосередився на таких аспектах: 1) невпинне виправлення і встановлення фактів щодо російського вторгнення; 2) роботи спеціальних органів, покликаних спростовувати російські інформаційно-психологічні наративи; 3) розвінчування підступних принижувальних дискурсів щодо історичних фактів; 4) регулярне подання правдивої версії війни і розвінчування російських міфів Президентом України; 5) поступове вирішення питання монументальної пропаганди.