Підрозділ 1.2. Медіація на публічній службі: сучасний стан та перспективи запровадження

Abstract

Дослідження розкриває поняття та сутність медіації як альтернативного способу врегулювання спорів та конфліктів. Проаналізовано сучасний стан та перспективи запровадження медіації у сфері публічної служби. Зазначено, що сучасні тенденції розвитку сфери публічного адміністрування диктують абсолютно нові підходи до питань, що пов’язані з вирішенням спорів та конфліктних ситуацій. Сучасна академічна спільнота, а також практики, активно закликають світ застосовувати альтернативні методи для вирішення спорів, зокрема, і в публічному секторі. Одним із таких сучасних способів є універсальний спосіб – медіація, що за своєю суттю є концептом відносно усталеним, проте досить ефективним, при цьому досконало не вивченим явищем. Окрім того, зважаючи на сучасний розвиток та цифровізацію, побудова громадянського суспільства і правової держави є неможливою без налагодження конструктивного діалогу між громадянами країни та управлінцями, які займають відповідні публічні посади. Здійснено теоретико-правовий та практичний аналіз окремих питань впровадження, реалізації та застосування інституту медіації при вирішенні спорів, що виникають у сфері публічної служби, окрім того, на основі практичного та наукового аналізу, узагальнено теоретичні напрацювання, практики застосування медіації у сфері публічного адміністрування. З урахуванням зарубіжного досвіду, обґрунтовано також найбільш оптимальні шляхи удосконалення існуючих та запровадження новітніх підходів щодо застосування медіації на публічній службі з урахуванням сучасної соціально-економічної і політичної ситуації, а також міжнародних стандартів. У першу чергу виокремлено та проаналізовано особливості нормативного та практичного застосування медіації в Україні. З’ясовано особливості реалізації Закону «Про медіацію». Визначено також, що медіація в зарубіжних країнах існує вже більше 20 років, зокрема, цей процес успішно розвивається в Європі (Австрії, Бельгії, Великій Британії, Норвегії, Німеччині, Фінляндії, Польщі та ін.), Сполучених Штатах Америки, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах. Незважаючи на те, що на теперішній час Україна знаходиться лише на етапові формування вітчизняної моделі відновного правосуддя та медіацйної діяльності у публічній сфері, уже із впевненістю можна констатувати, що необхідність запровадження інституту медіації у вітчизняній системі права підтримується науковцями, теоретиками та практиками. Встановлено, що медіація у публічній службі є професійною медіацією, окрім того, вона може мати прояв судової. Однак, це далеко не завжди так, зокрема, якщо визначати таку собі «ідеальну медіацію» у сфері публічного адміністрування, то вона радше є позасудовою, аніж судовою. З’ясовано, що важливе завдання медіації полягає у налагодженні ефективного діалогу, сприянні ефективній комунікації сторін, створенні умов для їхньої співпраці з метою пошуку взаємовигідного рішення для тих питань, що між ними виникають. Окрім того, на відміну від судового розгляду, медіація покликана не просто забезпечити вирішення спору, але й примирити сторони потенційного конфлікту, усунути причини їхнього різноголосся. Тут безумовно, важливим є врахування саме технічного боку питання, яке є пронизаним рядом психологічних та психолого-соціальних аспектів. Встановлено, що класична медіаційна схема – це схема, яка заснована саме на процесі переговорів. У науковій літературі вона, як правило, називається «гарвардською моделлю», для якої принципове значення має розмежування двох об’єктів: люди і проблема; зосередження на істинних, часто латентних інтересах; пошук вигідних варіантів усунення суперечок як для одного суб’єкта відносин, так і для іншого, без посягань на інтереси і права третіх сторін; використання об’єктивних критеріїв оцінки ситуації. Визначено, що важливою метою медіації у першу чергу є обговорення, усвідомлення та опрацювання складної конфліктної чи проблемної ситуації, що склалася, в основному для оптимального виходу з такої ситуації. Розв’язання конфлікту – це певна процедура пошуку спільних та актуальних зусиль для вирішення конфліктної ситуації, причому такий конфлікт вирішується спільними зусиллями обох сторін. Зокрема, в рамках тих самих громадських слухань є можливим створення погоджувальних комісій, основною метою функціонування яких буде певна практична діяльність для врегулювання та вирішення неодностайного погляду на одну й ту саму проблематику чи питання з боку різних сторін. Її членами є: посадові особи відповідного органу місцевого самоврядування; представники державного органу; представники професійних об’єднань та спілок, архітектори, науковці; уповноважені представники громадськості, які обираються під час громадських слухань. Безумовно, важливими передумовами медіації є: прагнення сторін на мирне врегулювання конфлікту чи спору, а також особисте бажання та добровільність участі сторін у самій процедурі медіації. Охарактеризовано практичні підходи та техніки, що використовуються в медіації та можуть бути застосованими на публічній службі. З урахуванням національних особливостей та міжнародної практики запропоновано зміни та удосконалення чинного законодавства.