Конституційне право на охорону здоров’я: теорія та практика

Abstract

У дисертації вирішено наукове завдання, що полягає в проведенні дослідження конституційного права на охорону здоров’я в Україні та формулювання пропозиції щодо подальшого удосконалення його нормативної регламентації. Серед узагальнень, підсумкових положень, висновків, рекомендацій і пропозицій найголовніше дослідницьке та практичне значення мають такі:

1. Право на охорону здоров’я в Україні – це система суб’єктивних можливостей фізичних осіб застосовувати заходи профілактичного, лікувального та іншого характеру, спрямовані на досягнення та підтримку повного фізичного, духовного та соціального добробуту.

2. Об’єктом конституційного права на охорону здоров’я є охорона здоров’я. Удосконалено визначення поняття «охорона здоров’я» – це система державних та суспільних, індивідуальних та колективних заходів профілактичного, лікувального та іншого характеру, спрямованих на досягнення та підтримку повного фізичного, духовного та соціального добробуту людини.

3. Суб’єктами права на охорону здоров’я в Україні є громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які знаходяться на території України та відповідають вимогам законодавства України у частині можливості скористатися заходами з охорони здоров’я, у т.ч. медичною допомогою.

4. Зміст конституційного права на охорону здоров’я в Україні – це система суб’єктивних можливостей людини, пов’язаних зі збереженням здоров’я шляхом профілактичних заходів загального та спеціального

характеру, а також заходів з поновлення здоров’я шляхом отримання медичної допомоги.

5. Право на охорону здоров’я в Україні є правом людини(а не прав громадян України), належить до числа прав другого покоління, є соціальним правом, а також правом конституційним, позитивним та основним (комплексним). Серед додаткових прав, які входять до його складу, найбільш значним за обсягом свого змісту є право на медичну допомогу

6. Право на охорону здоров’я в Україні за своїм змістом відрізняється від: а) права на медичне страхування – зміст права на медичне страхування включає діагностичні послуги, амбулаторне та стаціонарне лікування, медичну реабілітацію; за межі змісту конституційного права на медичну допомогу виходить два пункти з переліку – це профілактичні та освітні заходи, а також і надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення (це входить до змісту права на охорону здоров’я); б) права на медичну допомогу; зміст права на охорону здоров’я є більш широким, ніж права на медичну допомогу. Запропоновано уважати, що медична допомога – це система державних та суспільних, індивідуальних та колективних заходів діагностичного та лікувального характеру (заходів з надання медичних послуг), спрямованих на досягнення та підтримку здоров’я людини.

З урахуванням необхідності у розмежуванні права на охорону здоров’я та права на життя аргументовано необхідність брати до уваги їхню належність до різних класифікаційних груп прав людини: а) право на життя належить до числа особистих прав, а право на охорону здоров’я – до числа соціальних прав; б) право на життя, крім того, належить до числа негативних прав, у той час як право на охорону здоров’я – до числа позитивних прав.

7. Рекомендовано при внесенні чергових змін до Конституції України 1996 року викласти статті 49 у наступній редакції:

«Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціальноекономічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарноепідемічне благополуччя.

Кожен має право на медичне страхування. Медичне страхування є формою соціального захисту людини у системі охорони здоров’я України.

Кожен має право на медичну допомогу. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності».

8. Виявлено чотири напрями подальшого удосконалення правової регламентації права на охорону здоров’я в Україні: а) перший напрям – оновлення змісту Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, затвердженої Указом Президента України від 7 грудня 2000 р.; б) другий напрям – внесення змін та доповнень до Основ законодавства про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року; в) третій напрям – розробка та затвердження на державному рівні всеукраїнської Концепції охорони психічного здоров’я та психосоціальної підтримки; г) четвертий напрям – удосконалення національного законодавства з урахуванням відповідних стандартів Ради Європи та практики Європейського суду з прав людини.

9. Щодо першого напряму напрями подальшого удосконалення правової регламентації права на охорону здоров’я в Україні (оновлення змісту Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, затвердженої Указом Президента України від 7 грудня 2000 р.) рекомендовано: а) оновити преамбулу, відобразивши у ній основні проблеми системи охорони здоров’я сьогодення, а також п. 1, додавши середньострокові та короткострокові цілі реалістичного характеру зі строками їх досягнення; б) доповнити Концепцію положеннями, спрямованими на стимулювання залучення для подальшого розвитку закладів охорони здоров’я в Україні не лише державних та комунальних

коштів, але й коштів приватних інвесторів, у т.ч. зарубіжних, та на гармонізацію законодавства у сфері охорони здоров’я в Україні з тими стандартами ЄС, які мають бути втілені у ньому для євроінтеграції відповідно до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

9. Щодо другого напряму напрями подальшого удосконалення правової регламентації права на охорону здоров’я в Україні (внесення змін та доповнень до ст. 6 Основ законодавства про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року), запропоновано дві альтернативні можливості подальшого удосконалення змісту частини першої цієї статті: а) в якості оптимального оновлення рекомендовано внесення змін до переліку для усунення з нього тих правомочностей, які в Конституції України проголошені як окремі права людини (право на достатній життєвий рівень, право на безпечні умови праці екологічні права та інші); б) в якості мінімально необхідного оновлення рекомендовано застосувати не описовий, а інтегративний підхід та систематизувати положення переліку правомочностей, взявши за основу суб’єктний або об’єктний критерій.

10. Щодо третього напряму напрями подальшого удосконалення правової регламентації права на охорону здоров’я в Україні, обґрунтовано нагальність та наявність необхідних теоретичних розробок та практично апробованих методичних напрацювань для проектування та затвердження на державному рівні всеукраїнської Концепції охорони психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

11. Щодо четвертого напряму напрями подальшого удосконалення правової регламентації права на охорону здоров’я в Україні (удосконалення національного законодавства з урахуванням відповідних стандартів Ради Європи) сформульовано, що для доктринального забезпечення цього напряму доцільно постійно аналізувати поточні проблеми законодавства у сфері охорони здоров’я та проводити аналіз тих постанов Європейського суду з прав людини, які є перспективними для застосування та мають актуальність

по відношенню до права на охорону здоров’я в умовах воєнного стану в Україні, а також залишаться важливими після його відміни (на матеріалах справи Нітецькі проти Польщі (Zdzisław Nitecki against Poland)).