Участь населення Півдня України у здійсненні правосуддя XVIII - на початку XX ст.

Abstract

У дисертації проведено комплексний історико-правовий аналіз форм, механізмів та практики участі населення Півдня України у здійсненні правосуддя у XVIII та на початку XX століття. Одним із актуальних завдань сучасної української держави є реформування судової системи та відновлення суспільної довіри до суду. Серед ключових напрямів цього процесу є розширення участі громадян у здійсненні правосуддя через суд присяжних, а також не завершені досі дискусії про запровадження виборності суддів та відновлення мирового судочинства. У цих умовах звернення до історичного досвіду функціонування інститутів народного правосуддя набуває не лише академічного, а й виразного практичного значення. Актуальність теми зумовлена також необхідністю вивчення регіональних правових систем та врахування історичних особливостей окремих регіонів при реформуванні судочинства. Південь України є унікальним регіоном правової та культурної різноманітності, що сформувався у ході інтенсивної колонізації XVIII та XIX століття за участю українців, росіян, греків, болгар, сербів, молдован, кримських татар, караїмів, євреїв та німецьких колоністів. Кожна з цих спільнот привнесла власні звичаєві норми та форми вирішення спорів, унаслідок чого в регіоні склалася специфічна правова культура, що не зводиться ані до загальноімперської норми, ані до спадщини окремого народу. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально-наукові методи. Історико-генетичний метод дав змогу простежити виникнення та еволюцію інститутів народного правосуддя на Півдні України від козацьких форм судочинства XVIII століття до пореформених установ кінця XIX та початку XX століття. За допомогою історико-порівняльного методу зіставлено форми участі населення у різних губерніях регіону, відмінності між загальноімперськими нормами та місцевою практикою, а також судові звичаї різних етнічних груп. Системно-структурний метод дав змогу розглянути народні судові інститути як єдину взаємопов'язану систему. Статистичний метод застосовано для кількісного аналізу складу присяжних засідателів і мирових суддів, динаміки розгляду справ у волосних судах та правової активності різних соціальних груп. Формально-юридичний метод використано для дослідження законодавчих та інших нормативних джерел, що регулювали участь населення у судочинстві. На основі проведеного дослідження встановлено, що Південь України був територією активних колонізаційних та міграційних процесів, унаслідок яких упродовж XVIII та XIX століття сформувалося поліетнічне й поліконфесійне соціально-правове середовище. Кожна етнічна група регіону мала усталені звичаєві норми та власні форми вирішення спорів, що створило передумови для співіснування різних інститутів народного правосуддя та потребу їхньої взаємодії з офіційними судовими установами. В історії участі населення Півдня України у здійсненні правосуддя запропоновано виділити чотири ключові етапи, на основі яких побудовано структуру роботи. Критеріями поділу слугували ступінь безпосередньої залученості громади до судочинства, характер інституцій, що забезпечували цю участь, і правова основа їхньої діяльності. Перший етап, козацько-звичаєвий (XVIII ст. до 1775 р.), вирізнявся найвищим ступенем залучення населення до здійснення правосуддя. Судова влада не була відокремлена від громади, а військова рада поєднувала функції верховного органу влади та вищої судової інстанції. Виборність старшини, нетривалість її повноважень і можливість дострокового відкликання забезпечували реальний громадський контроль над судом. Помітну роль відігравали третейське судочинство та звичаєве право козацтва. Ліквідація Запорозької Січі у 1775 році започаткувала поступове згортання інституційних форм участі, причому досвід Чорноморського козацького війська, Задунайської Січі та Дунайського козацького війська засвідчив пряму залежність ступеня участі від рівня політичної автономії спільноти. Другий етап, станово-реформаційний (кінець XVIII до середини XIX ст.), пов'язаний з розбудовою станової системи судочинства на основі реформ Катерини ІІ. Постали станові та совісні суди з виборними засідателями від дворянства, міщанства й державного селянства, а найближчим до загальносуспільного представництва виявився совісний суд. Виборне начало зберігало реальний характер попри адміністративне затвердження кандидатів, чому сприяв кадровий дефіцит нових губерній. Поряд з офіційними структурами діяла мережа судових та квазісудових органів національних меншин, зокрема менонітських колоній, Маріупольського грецького суду, мусульманських шаріатських інституцій, а також єврейських і караїмських громад, що спиралися на виборність посадовців та норми звичаєвого й релігійного права. Общинне судочинство меншин кваліфіковано як самостійний вияв участі населення у здійсненні правосуддя, а політику імперії щодо народів краю як поєднання уніфікації з вибірковою толерантністю та елементами правового плюралізму. Третій етап, реформаційно-прогресивний (1861 до 80-х рр. XIX ст.), позначений значним розширенням офіційних форм участі населення завдяки проведеним реформам. Селянська реформа 1861 року закріпила волосний суд і сільський схід як форми селянського самоврядного правосуддя на звичаєвому праві, що за своєю природою наближалися до сучасних способів альтернативного вирішення спорів. Судова реформа 1864 року втілила принцип народного представництва через мирове судочинство з виборністю судді земським зібранням, що поєднувало підзвітність суспільству з ризиком залежності судді від місцевих еліт. Найпослідовнішим виявом участі населення у кримінальному правосудді став інститут присяжних засідателів, реальне соціальне наповнення якого визначалося майновими та освітніми цензами й відображало строкатість населення регіону. Цю модель намагалися поширити також на спеціалізовані судові органи, насамперед на військову юстицію, прикладом чого був інститут тимчасових членів військово-окружних судів. Четвертий етап, контрреформений (кінець 1880-х до 1917 р.), характеризувався поступовим звуженням участі населення у здійсненні правосуддя. Безпосередня участь населення у формуванні суддівського корпусу зменшувалася, натомість посилювався адміністративний контроль, насамперед через інститут земських начальників та обмеження мирової юстиції наприкінці 1880-х років. Мировий суд не зник повністю, продовжував діяти в окремих місцевостях, зокрема в Одесі, а у 1912 році був частково відновлений. Інститут присяжних також продовжував діяти, проте загальною тенденцією було поступове згасання форм народної участі до 1917 року. Зроблено висновок, що протягом досліджуваного періоду форми участі населення у правосудді на Півдні України еволюціонували від прямої демократії козацької доби до опосередкованого представництва пореформеного періоду, а згодом зазнали згортання в добу контрреформ. Доведено, що життєздатність народних судових інститутів залежить від їх укорінення у правосвідомість конкретної спільноти. Досвід організації народного правосуддя на південноукраїнських землях може бути використаний при подальшому реформуванні судової системи України, насамперед щодо виборності суддів, мирового судочинства та суду присяжних у поліетнічному суспільстві.

Склад разової ради:

Голова ради – Бакаянова Нана Мезенівна, д.ю.н., професор, завідувач кафедри організації судових, правоохоронних органів та адвокатури Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Свида Олексій Георгійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри організації судових, правоохоронних органів та адвокатури Національного університету «Одеська юридична академія»; Кравченко Марина Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри організації судових, правоохоронних органів та адвокатури Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Зозуля Євген Вікторович, д.ю.н., професор кафедри соціально-гуманітарних та загальноправових дисциплін Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ; Волошкевич Геннадій Андрійович, к.ю.н., доцент, в.о. першого проректора, завідувач кафедри державно-правових дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА