Забезпечення права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права спеціальним комплексним дослідженням забезпечення права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів як одного з основних принципів правового регулювання трудових відносин. Встановлено, що юридичне забезпечення права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів за чинним законодавством України є недосконалим. Зазначене право відсутнє у переліку основних трудових прав працівників, закріпленого у ст. 2 КЗпП України. Обґрунтовано необхідність включення до частини другої ст. 2 «Основні трудові права працівників» КЗпП України права працівника на захист, у тому числі самозахист, трудових прав, свобод і законних інтересів не забороненими законом способами. Пункт 11 частини першої ст. 21 «Основні права працівників» проєкту Трудового кодексу України запропоновано викласти в такій редакції: «11) право на захист, у тому числі самозахист, трудових прав, свобод і законних інтересів не забороненими законом способами». Доведено, що юридичними ознаками права працівника на захист, у тому числі самозахист, трудових прав, свобод і законних інтересів не забороненими законом способами як самостійного суб’єктивного трудового права є такі ознаки: це право належить до основних трудових прав; є індивідуальним трудовим правом працівника; воно є охоронним трудовим правом; є особистим немайновим трудовим правом, а у випадках, передбачених законом, пов’язаним з майновими правами (наприклад, оплата вимушеного прогулу, відшкодування шкоди). Право працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів є загальним і універсальним, на відміну від інших зазначених прав, свобод та інтересів. Обґрунтовано необхідність доповнення переліку основних принципів правового регулювання трудових відносин принципом забезпечення права на всебічний захист трудових прав, свобод і законних інтересів суб’єктів трудових відносин, що зумовлюється, в тому числі, необхідністю забезпечення одного з основних трудових прав працівника і роботодавця. Цей принцип відповідає всім ознакам основних галузевих принципів, виділених у науці трудового права. Принцип забезпечення права на всебічний захист трудових прав, свобод і законних інтересів суб’єктів трудових відносин належить до такого виду галузевих принципів, як принципи, властиві трудовому праву в цілому. Цей принцип є однією з основоположних засад правового регулювання як індивідуальних, так і колективних трудових відносин. Доведено, що принцип забезпечення права на всебічний захист трудових прав, свобод і законних інтересів суб’єктів трудових відносин є комплексним за своїм змістом і включає принцип забезпечення права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів та принцип забезпечення права роботодавця на захист трудових прав, свобод і законних інтересів. Принцип забезпечення права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів, своєю чергою, включає дві складові: принцип забезпечення права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів в індивідуальному порядку та принцип забезпечення колективного захисту трудових прав, свобод і законних інтересів працівників. Виокремлення зазначених принципів обумовлюється необхідністю забезпечення права працівника на захист своїх трудових прав, свобод і законних інтересів залежно від порядку його здійснення: шляхом звернення працівника за захистом до уповноважених органів (організацій) в індивідуальному порядку та шляхом індивідуального самозахисту; шляхом захисту зазначених прав, свобод та інтересів працівника у складі трудового колективу (колективу працівників) на підставі закону або договору. Запропоновано виділяти такі форми реалізації принципу забезпечення права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів в індивідуальному порядку: досудовий захист трудових прав, свобод і законних інтересів працівника; позасудовий захист трудових прав, свобод і законних інтересів працівника; судовий захист трудових прав, свобод і законних інтересів працівника; захист трудових прав, свобод і законних інтересів працівника в адміністративному порядку; профспілковий захист трудових прав, свобод і законних інтересів за зверненням працівника; індивідуальний самозахист працівником трудових прав, свобод і законних інтересів. Установлено, що принцип забезпечення колективного захисту трудових прав, свобод і законних інтересів працівників реалізується у законодавстві України в таких формах, як: захист трудових прав, свобод і законних інтересів працівників профспілками, їх об’єднаннями (крім випадків захисту за зверненням працівника), а також здійснення профспілками громадського контролю за додержанням законодавства про працю; примирно-посередницька процедура вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); колективний самозахист працівниками трудових прав, свобод і законних інтересів (страйк, інші колективні дії). Обґрунтовано, що терміни «досудовий», «позасудовий», «альтернативний» порядок вирішення трудового спору не є тотожними. Розгляд індивідуального трудового спору КТС – це досудовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів, а медіація – позасудова процедура вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів. Позасудовою є й примирно-посередницька процедура вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) за чинним Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Термін «альтернативне» за своїм змістом є тотожним терміну «позасудове» врегулювання/вирішення трудових спорів. У зв’язку з цим запропоновано виділяти досудовий і позасудовий захист трудових прав, свобод і законних інтересів працівників. Доведено, що передбачена ст. 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» примирно-посередницька процедура розгляду і вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), зазначених у ст. 2 Закону, не є обов’язковим досудовим порядком урегулювання спору, оскільки чинним Законом не передбачена можливість судового розгляду всіх видів зазначених спорів (крім окремих випадків, передбачених Законом). Встановлено, що норма про безпосередні переговори працівника з роботодавцем самостійно або з участю профспілкової організації закріплена в частині другій ст. 224 КЗпП України «Компетенція комісії по трудових спорах». Норму про безпосередні переговори працівника з роботодавцем запропоновано закріпити в окремій статті Кодексу та розглядати такі переговори як обов’язковий етап досудового розгляду індивідуальних трудових спорів. Запровадження у проєкті Закону України «Про колективні трудові спори» переговорів між сторонами колективного трудового спору про права як обов’язкового етапу розгляду цієї категорії зазначених спорів відповідає частині третій ст. 124 Конституції України (в редакції Закону від 02 червня 2016 року №1401-VIII). Обґрунтовано доцільність запровадження у трудове законодавство України терміну «трудова медіація». Доведено, що законодавча основа інституту трудової медіації потребує вдосконалення. Основні положення про трудову медіацію мають бути комплексно закріплені в КЗпП України, проєкті Трудового кодексу України разом з нормами про вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів. Пропозиція про визнання трудової медіації обов’язковою як передумови права на пред’явлення позову до суду в порядку цивільного судочинства відповідає частині третій ст. 124 Конституції України (в редакції Закону від 02 червня 2016 року №1401-VIII), але не узгоджується з сутністю медіації, яка у п. 4 частини першої ст. 1 Закону України «Про медіацію» визначається як «позасудова добровільна…» процедура, а в частині першій ст. 4 зазначеного Закону одним із принципів медіації визнано принцип добровільності. З’ясовано, що у сучасному правовому регулюванні судового захисту трудових прав, свобод і законних інтересів працівників відслідковуються дві тенденції: з одного боку, розширено позасудові процедури захисту, в тому числі з метою розвантаження судів, з іншого боку – планується поширення судової юрисдикції на такий вид колективних трудових спорів, як спори про право, що передбачено проєктом Закону України «Про колективні трудові спори», з метою посилення захисту зазначених прав, свобод та інтересів. Обґрунтовано доцільність запровадження у цивільному судочинстві як передумови створення спеціалізованих трудових судів обов’язкової внутрішньої спеціалізації суддів із трудових справ щодо захисту трудових прав, свобод і законних інтересів працівника і роботодавця, враховуючи специфіку трудових спорів (індивідуальних і колективних трудових спорів про права): суб’єктний склад; предмет спорів; способи захисту; процесуальні особливості розгляду цієї категорії справ і т. ін. Встановлено, що на законодавчому рівні та в колективних угодах і договорах не регулюється низка практичних питань здійснення профспілками громадського контролю за додержанням законодавства про працю та про охорону праці. З метою підвищення ефективності такого контролю та профспілкового захисту трудових прав, свобод і законних інтересів запропоновано розробити окреме Положення про порядок здійснення профспілками, їх об’єднаннями громадського контролю за додержанням законодавства про працю та про охорону праці як одного з видів недержавного контролю у цій сфері, яким передбачити форму контролю, види перевірок, складення акту за результати перевірки та його форму, порядок організації та проведення перевірок, прийняття рішень за результатами перевірок, проведення інформаційно-роз’яснювальних заходів та ін. Проаналізовано таку окрему неюрисдикційну форму захисту трудових прав, свобод і законних інтересів працівника, як самозахист, який може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальний самозахист не врегульований належним чином на законодавчому рівні, а відтак відповідне право працівника залишається нормативно не забезпеченим, що, своєю чергою, не дозволяє зробити висновок про реалізацію в цій частині принципу забезпечення трудових прав, свобод і законних інтересів працівника в законодавстві про працю України. У чинному законодавстві належним чином регламентовано тільки один спосіб індивідуального самозахисту – відмова працівника від дорученої роботи у разі створення виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Без законодавчого закріплення права працівника на самозахист, поняття самозахисту, його меж і способів реалізації, критеріїв правомірності, гарантій для працівника при здійсненні самозахисту правомірність застосування індивідуального самозахисту викликає заперечення. Відповідні норми запропоновано закріпити в окремій статті Кодексу законів про працю України, проєкту Трудового кодексу України з урахуванням соціального призначення трудового права, основних ознак трудових відносин, їх суб’єктного складу, правового становища суб’єктів цих відносин, правових наслідків самозахисту для працівника. Обґрунтовано, що висловлена в науковій літературі точка зору щодо розуміння права на страйк як індивідуального трудового права і можливості індивідуального страйку не відповідають міжнародно-правовим актам, в яких право страйк розглядається або як складова права на свободу об’єднання, або як складова права працівників на колективні дії. Страйк є колективною формою самозахисту трудових прав, свобод і законних інтересів працівників на відміну від індивідуального самозахисту, що здійснюється працівником особисто і не передбачає колективних дій. Право на страйк як колективне трудове право здійснюється в рамках колективних трудових правовідносин із вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Що стосується індивідуального самозахисту, то ця неюрисдикційна форма захисту реалізується в рамках індивідуальних трудових правовідносин. Установлено, що право працівника на колективний захист трудових прав, свобод і законних інтересів здійснюється в рамках правовідносин із соціального діалогу у сфері праці, що реально виникають та існують на практиці як конкретні види колективних трудових правовідносин. Ідеться про такі колективні трудові правовідносини, як правовідносини із діяльності профспілок, їх об’єднань із представництва та захисту прав та інтересів працівників, правовідносини із ведення колективних переговорів з укладення колективних угод і договорів, правовідносини із вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Водночас право працівника на колективний захист не завжди пов’язане тільки з захистом колективних трудових прав. До здійснення зазначеного права працівник удається й для захисту індивідуальних трудових прав (наприклад, при виникненні колективного трудового спору у зв’язку з невиконанням роботодавцем обов’язків із своєчасної виплати заробітної плати, у розмірі, не нижчому від визначеного законом). Запропоновано поняття соціального діалогу у сфері праці сформулювати як взаємодію між профспілками, їх об’єднаннями, організаціями роботодавців, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (на територіальному рівні) у процесі визначення та реалізації соціальних і економічних прав та інтересів сторін. На підставі аналізу актів чинного законодавства України, проєктів окремих законів України зроблено висновок про посилення ролі соціального діалогу у забезпеченні права працівника на захист трудових прав, свобод і законних інтересів. Доведено, що колективні угоди та договори є правовими актами соціального діалогу, що укладаються відповідно до законодавства про колективно-договірне регулювання. Ці акти також захищають трудові права, свободи та законні інтереси працівників, але не є колективною формою захисту зазначених прав, свобод та інтересів, як про це зазначається в науковій літературі.

Склад разової ради:

Голова ради – Дудченко Валентина Віталіївна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри загальної теорії права та держави Національного університету «Одеська юридична академія»;

Рецензенти:

Пожарова Оксана Вікторівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення Національного університету «Одеська юридична академія»;

Наньєва Марія Іванівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення Національного університету «Одеська юридична академія»;

Офіційні опоненти:

Ярошенко Олег Миколайович, доктор юридичних наук, професор, проректор з навчально-методичної роботи Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого;

Сіроха Дмитро Ігорович, доктор юридичних наук, доцент, в.о. завідувача кафедри трудового права та права соціального забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 24.07.2024 об 11:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l