Кримінально-правова характеристика за примушування до шлюбу: порівняльно-правове дослідження
Завантаження...
Дата
2022
Автори
Камінський, Петро Валерійович
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним порівняльно-
правовим дослідженням особливостей кримінально-правової
характеристики примушування до шлюбу в умовах оновленого
кримінального законодавства України та євроінтеграційних процесів, за
результатами якого сформульовано пропозиції, скеровані на удосконалення
норм кримінального законодавства в частині кримінальної відповідальності
за дане кримінальне правопорушення.
Встановлено методологічні основи дослідження явища примушування до шлюбу в контексті порівняльно-правового аналізу. Визначено понятійний апарат роботи, проаналізовано та систематизовано наукові напрацювання вітчизняних науковців по даній та суміжній тематиці. З’ясовано, що шлюб – це укладений у встановленому порядку із дотриманням вимог закону добровільний та рівноправний союз чоловіка й жінки, який спрямований на створення сім’ї, що породжує взаємні права та обов’язки; принцип добровільності шлюбу передбачає: вільну, інформовану та усвідомлену згоду на шлюб; особи, які мають намір укласти шлюб, повинні заявити про це із власної волі; згода має бути безумовною; відсутність стороннього впливу, зокрема у вигляді насильства.
Проаналізовано ряд міжнародно-правових договорів на предмет протидії примушуванню до шлюбу, як-то: Загальна декларація прав людини; Додаткова конвенція ООН про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства; Конвенція ООН про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ООН; Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція), яка зайняла особливе місце в частині формування передумов встановлення кримінальної заборони примушування до шлюбу в більшості країн світу та в Україні, зокрема та інші міжнародно-правові документи із зазначеної тематики.
Виявлено, що з метою реалізації Глобальних цілей сталого розвитку ООН на 2016-2030 рр. (Ціль 5), так і Стратегії ґендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 рр. (Стратегічна ціль 2) в Україні було впроваджено цілий пакет законодавчих змін, кокрема Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», зміни до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», до ЦПК України, до КУпАП та інших законів України щодо питань, які стосуються домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Україна 7 листопада 2011 року підписала Стамбульську конвенцію (20 червня 2022 року ратифікувала) та Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 6 грудня 2017 року здійснено криміналізацію діяння з примушування до шлюбу – КК України було доповнено ст. 1512 «Примушування до шлюбу».
За результатами вивчення особливостей генезису становлення кримінальної заборони примушування до шлюбу у вітчизняному законодавстві встановлено, що умовно можна виділити декілька періодів розвитку законодавства про кримінально-правову охорону осіб від примушування до шлюбу території українських земель: 1) нульовий період (до X ст.) – не передбачалося вільної згоди осіб на шлюб, а «примушування до шлюбу» у сучасному розумінні визналося нормою; 2) період зародження (X–XIV ст. ст.) – відбувався перехід від звичаєвого права (продовжує застосовуватися «умичка» як форма укладення шлюбу) до писаного зі спробами регулювання шлюбно-сімейних відносин, у тому числі і в частині заборони викрадення жінки для подальшого вступу з нею в шлюб та заборони примушування до шлюбу; 3) перехідний період (XV–XIX ст. ст.) – у кримінальному законодавстві з’являються окремі розділи, які присвячені захисту шлюбно-сімейних відносин. Шлюб визнавався можливим лише за взаємної згоди наречених та вважався насильницьким без згоди; 4) період становлення (XX ст.) – характеризується протидією з пережитками патріархально-родового ладу шляхом застосування засобів кримінального права, в тому числі і встановлення відповідальності за примушування до шлюбу; 5) сучасний період (XXІ ст.). – встановлення у КК України кримінальної заборони примушування до шлюбу, яке розглядається не лише як пережиток патріархально-родового ладу, але й як один із самостійних проявів насильства.
Визначено особливості співвідношення шлюбу за домовленістю, примусового шлюбу та дитячого шлюбу: віковий критерій чи статус особи, що була ініціатором укладення шлюбу (подружжя, один із подружжя чи їхні батьки, чи родичі), не може бути підставою для характеристики шлюбу як примусового. Примушування до шлюбу проявляється у відсутності згоди особи на укладення шлюбу, що може бути зумовлена економічними, міграційними, етнічними, соціальними чи іншими критеріями та може стосуватись як дорослого, так і особи, що не досягла повноліття. У зв’язку із цим не кожен дитячий шлюб є примусовим, адже із 16 років можна отримати право на шлюб в судовому порядку, а також не кожен шлюб, організований батьками, не може згодом набути характеру примусового. Аргументовано, що відсутність повної та вільної згоди на шлюб є єдиним однозначним критерієм визначення певного шлюбу як примусового.
Здійснено аналіз кримінальних кодексів різних держав на предмет встановлення кримінальної відповідальності за примушування, а саме: Австрії, Албанії, Білорусі, Болгарії, Бразилії, Грузії, Данії, Іспанії, Італії, Республіки Корея, Литви, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччини, Словенії, Республіки Таджикистану, Туреччини, Угорщини, Республіки Узбекистану, Федерації Боснії та Герцеговини, Хорватії, Чехії, Чорногорії, Швейцарії, Швеції, Японії та інших держав. За результатами даного аналізу встановлено, що більшість країн світу визнали кримінальну заборону примушування до шлюбу, передбачивши відповідні норми у своїх кримінальних законах. Під впливом соціальних, політичних, економічних умов суспільного життя, а також з урахуванням особливостей типу правової системи, традицій та релігії, різні країни напрацювали відповідні підходи до встановлення дефініції примушування до шлюбу, виду та розміру санкції (переважають ізоляційні види покарань) та наявності кваліфікуючих ознак.
Наведено авторську дефініцію примушування до шлюбу в умовах оновленого кримінального законодавства України – незаконний, цілеспрямований вплив на особу, який може супроводжуватися насильством, з метою змусити її вступити в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття всупереч її волі, або примушування цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає.
Виконано дослідження складу кримінального правопорушення у вигляді примушування до шлюбу. Доведено, що основним безпосереднім об’єктом примушування до шлюбу є свобода людини, а саме її складова – свобода волі, в аспекті можливості вільно, на власний розсуд, визначати свою поведінку та приймати рішення щодо вступу в шлюб, вступу у співжиття без укладання шлюбу або продовження такого співжиття, переміщуватися на територію іншої держави або ні із зазначеною метою. Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами в різних ситуаціях можуть виступати також здоров’я, статева свобода та статева недоторканість.
Встановлено, що об’єктивна сторона примушування до шлюбу як зовнішнє вираження суспільно небезпечного посягання на охоронювані цією нормою суспільні відносини включає до свого складу наступні альтернативні форми: примушування особи до вступу в шлюб; примушування особи до продовження примусово укладеного шлюбу; примушування особи до вступу у співжиття без укладання шлюбу; примушування особи до продовження співжиття без укладання шлюбу; примушування з метою вступу у співжиття без укладання шлюбу особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає; примушування з метою продовження співжиття без укладання шлюбу особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає.
Визначено, що суб’єкт примушування до шлюбу загальний, тобто ним є фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Суб’єктом кримінального правопорушення може бути як чоловік, так і жінка. Як кваліфікуюча ознака є вчинення даного посягання спеціальним суб’єктом – батько, мати, вітчим, мачуха, опікун чи піклувальник, або особа, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілої особи або піклування про неї. Суб’єктивна сторона примушування до шлюбу характеризується прямим умислом; обов’язковою ознакою є мета: склад примушення до шлюбу буде присутній у діях правопорушника в частині примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу в співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або примушування особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає, лише з такою спеціальною метою.
Аргументовано доцільність розширення та конкретизації переліку кваліфікуючих ознак примушування до шлюбу з метою заборони всіх форм прояву суспільно небезпечного і винного примушування потерпілої особи до шлюбу з послідовним підвищенням рівня суспільної небезпеки діянь, що надасть можливість ефективно та раціонально диференціювати відповідальність за їх вчинення. Такі кваліфікуючі ознаки розуміються як засіб диференціації кримінальної відповідальності.
Виявлено особливості розмежування примушування до шлюбу із суміжними складами діянь (ст.ст. 1261, 146, 149, 154 КК України) шляхом порівняння об’єктивних та суб’єктивних ознак зазначених діянь.
У рамках проведеного дисертаційного дослідження автором було проаналізовано емпіричні дані й вітчизняну судову практику та практику зарубіжних країн та статистичні показники, запропоновані різними міжнародними установами.
Результати проведеного дослідження дозволили запропонувати якісно нову редакцію статті 1512 КК України з уточненням форм об’єктивної сторони даного протиправного діяння, доповнення її положеннями щодо введення відповідальності спеціального суб’єкта, встановлення кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів, уточнення переліку кваліфікуючих ознак та встановлення диференційованого підходу до визначення потерпілої особи, що при своєму комплексному механізмі реалізації дозволить повною мірою ефективно та раціонально використовувати потенціал досліджуваної норми з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду та міжнародних стандартів і тенденцій в частині протидії домашньому насильству в цілому та примушуванню до шлюбу, зокрема.
Склад разової ради:
Голова ради – Стрельцов Євген Львович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»
Рецензенти: Горбачова Ірина Михайлівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»; Степаненко Оксана Василівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Вознюк Андрій Андрійович, д.ю.н., професор, завідувач наукової лабораторії з проблем протидії злочинності Національна академія внутрішніх справ; Харитонов Сергій Олександрович, д.ю.н., професор, т.в.о. завідувача кафедри кримінально-правової політики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Захист дисертації відбудеться 16 грудня 2022 року об 12:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету «Одеська юридична академія». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos
Встановлено методологічні основи дослідження явища примушування до шлюбу в контексті порівняльно-правового аналізу. Визначено понятійний апарат роботи, проаналізовано та систематизовано наукові напрацювання вітчизняних науковців по даній та суміжній тематиці. З’ясовано, що шлюб – це укладений у встановленому порядку із дотриманням вимог закону добровільний та рівноправний союз чоловіка й жінки, який спрямований на створення сім’ї, що породжує взаємні права та обов’язки; принцип добровільності шлюбу передбачає: вільну, інформовану та усвідомлену згоду на шлюб; особи, які мають намір укласти шлюб, повинні заявити про це із власної волі; згода має бути безумовною; відсутність стороннього впливу, зокрема у вигляді насильства.
Проаналізовано ряд міжнародно-правових договорів на предмет протидії примушуванню до шлюбу, як-то: Загальна декларація прав людини; Додаткова конвенція ООН про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства; Конвенція ООН про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ООН; Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція), яка зайняла особливе місце в частині формування передумов встановлення кримінальної заборони примушування до шлюбу в більшості країн світу та в Україні, зокрема та інші міжнародно-правові документи із зазначеної тематики.
Виявлено, що з метою реалізації Глобальних цілей сталого розвитку ООН на 2016-2030 рр. (Ціль 5), так і Стратегії ґендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 рр. (Стратегічна ціль 2) в Україні було впроваджено цілий пакет законодавчих змін, кокрема Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», зміни до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», до ЦПК України, до КУпАП та інших законів України щодо питань, які стосуються домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Україна 7 листопада 2011 року підписала Стамбульську конвенцію (20 червня 2022 року ратифікувала) та Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 6 грудня 2017 року здійснено криміналізацію діяння з примушування до шлюбу – КК України було доповнено ст. 1512 «Примушування до шлюбу».
За результатами вивчення особливостей генезису становлення кримінальної заборони примушування до шлюбу у вітчизняному законодавстві встановлено, що умовно можна виділити декілька періодів розвитку законодавства про кримінально-правову охорону осіб від примушування до шлюбу території українських земель: 1) нульовий період (до X ст.) – не передбачалося вільної згоди осіб на шлюб, а «примушування до шлюбу» у сучасному розумінні визналося нормою; 2) період зародження (X–XIV ст. ст.) – відбувався перехід від звичаєвого права (продовжує застосовуватися «умичка» як форма укладення шлюбу) до писаного зі спробами регулювання шлюбно-сімейних відносин, у тому числі і в частині заборони викрадення жінки для подальшого вступу з нею в шлюб та заборони примушування до шлюбу; 3) перехідний період (XV–XIX ст. ст.) – у кримінальному законодавстві з’являються окремі розділи, які присвячені захисту шлюбно-сімейних відносин. Шлюб визнавався можливим лише за взаємної згоди наречених та вважався насильницьким без згоди; 4) період становлення (XX ст.) – характеризується протидією з пережитками патріархально-родового ладу шляхом застосування засобів кримінального права, в тому числі і встановлення відповідальності за примушування до шлюбу; 5) сучасний період (XXІ ст.). – встановлення у КК України кримінальної заборони примушування до шлюбу, яке розглядається не лише як пережиток патріархально-родового ладу, але й як один із самостійних проявів насильства.
Визначено особливості співвідношення шлюбу за домовленістю, примусового шлюбу та дитячого шлюбу: віковий критерій чи статус особи, що була ініціатором укладення шлюбу (подружжя, один із подружжя чи їхні батьки, чи родичі), не може бути підставою для характеристики шлюбу як примусового. Примушування до шлюбу проявляється у відсутності згоди особи на укладення шлюбу, що може бути зумовлена економічними, міграційними, етнічними, соціальними чи іншими критеріями та може стосуватись як дорослого, так і особи, що не досягла повноліття. У зв’язку із цим не кожен дитячий шлюб є примусовим, адже із 16 років можна отримати право на шлюб в судовому порядку, а також не кожен шлюб, організований батьками, не може згодом набути характеру примусового. Аргументовано, що відсутність повної та вільної згоди на шлюб є єдиним однозначним критерієм визначення певного шлюбу як примусового.
Здійснено аналіз кримінальних кодексів різних держав на предмет встановлення кримінальної відповідальності за примушування, а саме: Австрії, Албанії, Білорусі, Болгарії, Бразилії, Грузії, Данії, Іспанії, Італії, Республіки Корея, Литви, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччини, Словенії, Республіки Таджикистану, Туреччини, Угорщини, Республіки Узбекистану, Федерації Боснії та Герцеговини, Хорватії, Чехії, Чорногорії, Швейцарії, Швеції, Японії та інших держав. За результатами даного аналізу встановлено, що більшість країн світу визнали кримінальну заборону примушування до шлюбу, передбачивши відповідні норми у своїх кримінальних законах. Під впливом соціальних, політичних, економічних умов суспільного життя, а також з урахуванням особливостей типу правової системи, традицій та релігії, різні країни напрацювали відповідні підходи до встановлення дефініції примушування до шлюбу, виду та розміру санкції (переважають ізоляційні види покарань) та наявності кваліфікуючих ознак.
Наведено авторську дефініцію примушування до шлюбу в умовах оновленого кримінального законодавства України – незаконний, цілеспрямований вплив на особу, який може супроводжуватися насильством, з метою змусити її вступити в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття всупереч її волі, або примушування цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає.
Виконано дослідження складу кримінального правопорушення у вигляді примушування до шлюбу. Доведено, що основним безпосереднім об’єктом примушування до шлюбу є свобода людини, а саме її складова – свобода волі, в аспекті можливості вільно, на власний розсуд, визначати свою поведінку та приймати рішення щодо вступу в шлюб, вступу у співжиття без укладання шлюбу або продовження такого співжиття, переміщуватися на територію іншої держави або ні із зазначеною метою. Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами в різних ситуаціях можуть виступати також здоров’я, статева свобода та статева недоторканість.
Встановлено, що об’єктивна сторона примушування до шлюбу як зовнішнє вираження суспільно небезпечного посягання на охоронювані цією нормою суспільні відносини включає до свого складу наступні альтернативні форми: примушування особи до вступу в шлюб; примушування особи до продовження примусово укладеного шлюбу; примушування особи до вступу у співжиття без укладання шлюбу; примушування особи до продовження співжиття без укладання шлюбу; примушування з метою вступу у співжиття без укладання шлюбу особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає; примушування з метою продовження співжиття без укладання шлюбу особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає.
Визначено, що суб’єкт примушування до шлюбу загальний, тобто ним є фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Суб’єктом кримінального правопорушення може бути як чоловік, так і жінка. Як кваліфікуюча ознака є вчинення даного посягання спеціальним суб’єктом – батько, мати, вітчим, мачуха, опікун чи піклувальник, або особа, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілої особи або піклування про неї. Суб’єктивна сторона примушування до шлюбу характеризується прямим умислом; обов’язковою ознакою є мета: склад примушення до шлюбу буде присутній у діях правопорушника в частині примушування особи до вступу в шлюб або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу в співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або примушування особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає, лише з такою спеціальною метою.
Аргументовано доцільність розширення та конкретизації переліку кваліфікуючих ознак примушування до шлюбу з метою заборони всіх форм прояву суспільно небезпечного і винного примушування потерпілої особи до шлюбу з послідовним підвищенням рівня суспільної небезпеки діянь, що надасть можливість ефективно та раціонально диференціювати відповідальність за їх вчинення. Такі кваліфікуючі ознаки розуміються як засіб диференціації кримінальної відповідальності.
Виявлено особливості розмежування примушування до шлюбу із суміжними складами діянь (ст.ст. 1261, 146, 149, 154 КК України) шляхом порівняння об’єктивних та суб’єктивних ознак зазначених діянь.
У рамках проведеного дисертаційного дослідження автором було проаналізовано емпіричні дані й вітчизняну судову практику та практику зарубіжних країн та статистичні показники, запропоновані різними міжнародними установами.
Результати проведеного дослідження дозволили запропонувати якісно нову редакцію статті 1512 КК України з уточненням форм об’єктивної сторони даного протиправного діяння, доповнення її положеннями щодо введення відповідальності спеціального суб’єкта, встановлення кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів, уточнення переліку кваліфікуючих ознак та встановлення диференційованого підходу до визначення потерпілої особи, що при своєму комплексному механізмі реалізації дозволить повною мірою ефективно та раціонально використовувати потенціал досліджуваної норми з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду та міжнародних стандартів і тенденцій в частині протидії домашньому насильству в цілому та примушуванню до шлюбу, зокрема.
Склад разової ради:
Голова ради – Стрельцов Євген Львович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»
Рецензенти: Горбачова Ірина Михайлівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»; Степаненко Оксана Василівна, к.ю.н., доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Вознюк Андрій Андрійович, д.ю.н., професор, завідувач наукової лабораторії з проблем протидії злочинності Національна академія внутрішніх справ; Харитонов Сергій Олександрович, д.ю.н., професор, т.в.о. завідувача кафедри кримінально-правової політики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Захист дисертації відбудеться 16 грудня 2022 року об 12:00 за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету «Одеська юридична академія». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos
Бібліографічний опис
Камінський П. В. Кримінально-правова характеристика за примушування до шлюбу: порівняльно-правове дослідження : дис…доктора філос. / Камінський, Петро Валерійович ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2022. – 184 с.
Ключові слова
Research Subject Categories::LAW/JURISPRUDENCE, шлюб, свобода волі, примушування, насильство, примушування до шлюбу, кримінально-правова характеристика, marriage, freedom of will, coercion, violence, forced marriage, criminal law characteristics
Цитування
Камінський П. В. Кримінально-правова характеристика за примушування до шлюбу: порівняльно-правове дослідження : дис…доктора філос. / Камінський, Петро Валерійович ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2022. – 184 с.