Стимулююча функція господарського права у розвитку підприємництва

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове розв’язання наукового завдання, що виявилося у встановленні особливостей стимулюючої функції господарського права, її місця в системі інших функцій та застосування у різних галузях господарювання, з урахуванням умов воєнного стану, а також курсу на євроінтеграцію та адаптацію законодавства до вимог acquis ЄС. Уперше обґрунтовано, що стимулююча функція господарського права є самостійним системотворчим напрямом його впливу на господарські відносини, який не зводиться лише до економічних важелів чи окремих заходів державної підтримки, а є правовим механізмом формування мотивації суб’єктів господарювання до активної, правомірної та суспільно корисної господарської діяльності, що поєднує позитивні (заохочувальні) та негативні (обмежувальні) заходи спонукання. Доведено, що у широкому розумінні стимулююча функція господарського права є комплексним інструментом реалізації державної економічної політики, що забезпечує баланс між свободою підприємницької діяльності та публічним інтересом, формуючи сталі умови економічної активності задля підвищення її ефективності, конкурентоспроможності бізнесу, обороноздатності країни та прогнозованого розвитку економіки, без надмірного втручання й порушення засад конкуренції; доведено, що особливого значення у цьому контексті набуває кодифікація господарського законодавства як оптимальна форма інституціоналізації стимулюючої функції, що здатна забезпечити системність, стабільність та прогнозованість державної економічної політики у довгостроковій перспективі. Сформульовано поняття функцій господарського права як зумовлених соціальним призначенням господарського права (у єдності природнього та позитивного його виміру) основних напрямів впливу його норм на суспільно- економічні відносини, що визначають характер, зміст і цільову спрямованість господарсько-правового регулювання господарювання. Аргументовано положення про сучасну економіку як об’єкт переважно публічно-правового впливу, у межах якого дедалі більшого значення набувають стимули розвитку, заходи протекціоністського характеру та інструменти економічної безпеки як взаємопов’язані елементи державної економічної політики, спрямовані на забезпечення функціонування, захисту та розвитку національної економічної системи. Доведено, що пріоритетного значення в цій системі набуває стимулювання добросовісної конкуренції, що означає створення таких правових та економічних умов, за яких суб’єкти господарювання здійснюють конкурентну діяльність виключно на основі ефективності, якості та інноваційності, за одночасного нормативного обмеження недобросовісних конкурентних практик, спрямованих на отримання неправомірних переваг або завдання шкоди іншим учасникам ринку, на підставі чого визнано за доцільне закріпити в Законі України «Про захист економічної конкуренції» положення, що дадуть змогу Антимонопольному комітету України оперативніше реагувати на антиконкурентні зловживання, що можуть виникнути в умовах дефіциту та порушення логістичних ланцюгів в умовах воєнного стану, а також спростити процедуру надання тимчасових дозволів на концентрацію, якщо вона необхідна для збереження виробництва. Обґрунтовано доктринальне розмежування категорій «стимулювання», «державна підтримка» та «допомога» у сфері господарсько-правового регулювання з урахуванням того, що стимулювання є інструментом регуляторного впливу, спрямованим на формування бажаної економічної поведінки суб’єктів господарювання; державна підтримка – засобом створення сприятливих умов їх функціонування без обов’язкової зміни поведінки; а допомога – винятковою формою реагування держави на кризові чи надзвичайні обставини. З урахуванням умов сучасного господарювання доведено, що підвищення ефективності господарювання, стимульоване державою, трансформує платоспроможність окремого суб’єкта у сталий розвиток національної економіки та проявляється через: імпортозаміщення, коли платоспроможний вітчизняний виробник здатен конкурувати з іноземними товарами на внутрішньому ринку; експортний потенціал, коли конкурентоспроможні та фінансово стійкі підприємці можуть ефективно здійснювати експансію на зовнішні ринки (зокрема, ринок ЄС) та збільшення податкової бази, у результаті чого стабільно платоспроможні підприємці забезпечують наповнення бюджету, як передумови соціально-економічного розвитку держави. Удосконалено положення щодо визначення стимулів та обмежень господарської діяльності як двох основних та взаємодоповнюючих інструментів державного регулювання економіки, які формують правові умови здійснення господарської діяльності, забезпечуючи, з одного боку, мотивацію суб’єктів господарювання до розвитку, інвестування, впровадження інновацій і підвищення конкурентоспроможності, а, з іншого, – встановлення нормативних меж господарювання в інтересах захисту конкуренції, прав споживачів, екологічної та економічної безпеки. За такого підходу стимули створюють сприятливі правові та економічні умови для здійснення бажаної для держави та суспільства діяльності (наприклад, інвестування, впровадження енерговідновлювальних технологій або експорту), а обмеження реалізуються через систему заборон, вимог, дозволів, ліцензійних, антимонопольних, технічних, екологічних та фінансових регуляторних механізмів (наприклад, контроль продажу алкоголю, нормування видобутку надр, додержання ДСТУ, атестація до ISO, вжиття санітарних заходів, встановлення гранично допустимих норм викидів шкідливих речовин та штрафи за забруднення навколишнього середовища, обмеження на вивезення капіталу за кордон, обов’язковий фінансовий моніторинг операцій), спрямованих на забезпечення правопорядку у сфері господарювання та недопущення зловживань економічною свободою. Сформульовано поняття програмно-цільового методу розвитку підприємництва як інструменту формування напрямів господарсько-правового стимулювання, під яким запропоновано розуміти модельний механізм правового та організаційного забезпечення господарської діяльності, що реалізується через систему державних і регіональних програм із визначенням пріоритетних напрямів розвитку, цілей, стимулюючих засобів та джерел фінансування, спрямованих на забезпечення послідовної, стратегічно узгодженої та ресурсно забезпеченої модернізації економіки в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення. Визначено господарсько-правове забезпечення цифровізації підприємницької діяльності в умовах воєнного стану, сутність якого полягає у формуванні спеціального гнучкого правового режиму, спрямованого на мінімізацію адміністративних бар’єрів, гарантуванні безперервності критичних цифрових процесів та адаптації механізмів державного регулювання бізнесу до підвищених безпекових ризиків. Цей підхід передбачає пріоритетність електронної форми взаємодії суб’єктів господарювання з державою (реєстрація бізнесу, отримання дозволів, взаємодія з податковою), спрощення електронного документообігу (наприклад, через портал «Дія»), розширення можливостей використання цифрових засобів ідентифікації та підтвердження волевиявлення підприємців. Доведено положення, що у праві Європейського Союзу формується чітке доктринальне розмежування: стимулювання розглядається як інструмент регуляторної політики, спрямований на формування бажаної економічної поведінки; підтримка – як засіб стабілізації або вирівнювання ринкових дисбалансів; допомога – як виняткова реакція на кризу або надзвичайні обставини, а вирішальним критерієм такого розмежування виступає не обсяг наданих переваг, а наявність або відсутність стимулюючого ефекту. Цей підхід має істотне значення і для розвитку господарсько-правової доктрини України, оскільки дає змогу уникнути ототожнення стимулюючої функції права з формами державної фінансової підтримки, адже орієнтація на поведінковий критерій та збереження орієнтиру підтримки підприємницького ризику дає змогу концептуально відмежувати правове стимулювання як елемент регуляторного впливу від соціальних, трудових, сімейних, споживчих та інших механізмів державної політики загалом. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення законодавства України щодо стимулюючої функції господарського права у розвитку підприємництва, формування відповідної нормативної бази, а також для адаптації їх правового регулювання до європейських стандартів в умовах воєнного стану та післявоєнної відбудови.

Склад разової ради:

Голова ради – Харитонова Олена Іванівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри права інтелектуальної власності та патентної юстиції Національного університету «Одеська юридична академія», член-кореспондент НАПрН України.

Рецензенти: Гофман Олександр Рудольфович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія»; Добровольська Володимира Володимирівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Устименко Володимир Анатолійович, д.ю.н., професор, директор Державної установи «Інститут економіко-правових досліджень імені В. К. Мамутова Національної академії наук України»; Рєзнікова Вікторія Вікторівна, д.ю.н., професор, завідувачка кафедри економічного права та економічного судочинства Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА