Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». Том 28 № 29 (2021)
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Щодо предмета та об’єкту договору трансферу технологій(ВД "Гельветика", 2021) Дмитришин, В. С.Стаття присвячена розгляду питання щодо предмета й об’єкту договору трансферу технологій як комплексного явища, що містить елементи різних правовідносин.Документ Міністерство оборони України як суб’єкт адміністративноправового регулювання у сфері патріотичного виховання.(ВД "Гельветика", 2021) Александров, М. Є.; Aleksandrov, M. Y.У статті розглянуто особливості статусу Міністерства оборони України як суб’єкта адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання. Патріотичне виховання громадян України сьогодні є важливим завданням державної політики, до ви- конання якого залучені органи державної влади, зокрема й у сфері національної безпеки і оборони України. Актуальність теми зумовлена реалізацією Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020–2025 роки, для успішного виконання завдань якої необхідно розробити усі питання, що стосуються патріотичного виховання (зокрема, адміністративно-правовий статус його учасників). Автор на основі аналізу наукової літератури визначає, які органи та посадові особи можуть бути суб’єктами адміністративно-правового регулювання, а також окреслює складники статусу таких суб’єктів, до яких належать повноваження, права, обов’язки та відповідальність таких суб’єктів. Застосовуючи метод документального аналізу, автор на основі чинних нормативно-правових актів визначає повноваження, які Міністерство оборони України має у сфері адміністративно-правового регулювання досліджуваної галузі; аналізує завдання відомства щодо військово-патріотичного та національно-патріотичного виховання; наводить приклади участі Міністерства оборони України в адміністративно-правовому регулюванні патріотичного виховання. Наукова новизна дослідження полягає у розробленні авторського визначення суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання як органів, що наділені відповідними владними й організаційними повноваженнями, за допомогою яких вони впливають на суспільні відносини у сфері патріотичного виховання. У висновках автор на підставі проведеного дослідження окреслює коло повноважень Міністерства оборони України щодо адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання на підставі чинних нормативно-правових актів. Подальше дослідження можливе за напрямом визначення місця та ролі Міністерства оборони України в системі суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання.Документ Староста в реалізації права на місцеве самоврядування: окремі аспекти законодавчого регулювання(ВД "Гельветика", 2021) Алмаші, І. М.; Almashi, I. M.; Алмаші, М. М.; Almashi, M. M.У даній статті досліджено окремі аспекти правового регулювання старости як інституції, спрямованої на забезпечення реалізації права жителів територіальних громад, які не є адміністративним центром, на місцеве самоврядування. Розкрито історико-правовий аспект виникнення посади старости, компетенцію старости за чинним законодавством. Проаналізовано пропозиції щодо зміни законодавства в даній сфері, досліджено поняття старостинського округу та запропоновано зміни до законодавства в частині регулювання правового статусу старости. Із метою створення у громадах умов для належного представлення інтересів всіх жителів у вирішенні питань місцевого значення були внесені зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і включена до системи місцевого самоврядування України нова посадова особа місцевого самоврядування – староста. Така посада є виборною і може бути утворена місцевою радою об’єднаної територіальної громади в усіх населених пунктах у межах її юрисдикції, за винятком поселення, що є адміністративним центром об’єднаної територіальної громади. Інститут старости з власними повноваженнями і відповідальністю перед людьми, які його обрали, набуває нині великого значення. Зменшення дистанції між громадянином і уповноваженим органом є однією із головних цілей децентралізації. Староста у багатьох селах України є найближчим до людей представником місцевого самоврядування. Це лідер, якому громадяни виразили підтримку, і нова інституція, утворена для того, щоби інтереси усіх жителів сіл в об’єднаних територіальних громадах були враховані, щоб соціальні, по- бутові й інші потреби мешканців села були задоволені, щоб проблеми місцевого значення вирішувалися відкрито, швидко і зрозуміло. З огляду на важливість діяльності старости для розвитку громади та значимість для територіальної громади його компетенції необхідно внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, потрібно встановити вимоги щодо віку, освіти, володіння державною мовою та строку проживання на території відповідного старостинського округу.Документ Актуальні проблеми правового регулювання повітряного простору (кордону) в міжнародному праві(ВД "Гельветика", 2021) Батарчук, І. І.; Batarchuk, I. I.; Якимчук, М. Ю.; Yakymchuk, M. Y.Питання регулювання повітряного простору (кордону) в міжнародному публічному праві пов’язане з певним переліком проблем, що заважають повноцінному розвитку галузі. За наявності величезної кількості наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів міжнародного повітряного публічного права, серед науковців досі не досягнуто єдності у визначенні дефініції галузі, що призводить до певної дисгармонії та відсутності точності. Метою статті є дослідження актуальних проблем правового регулювання повітряного кордону в міжнародному публічному праві як одного зі складників міжнародного повітря- ного права – відносно нової галузі міжнародного публічного права. Відповідно до мети ми сформували завдання, які протягом роботи були виконані, що свідчить про проведення ефективного дослідження. У ході дослідження було встановлено, що нормативно-правова база у сфері регулювання правовідносин в міжнародному повітряному праві не є достатньо повною, щоб встановити потрібну міру відповідальності за порушення його норм. Це породжує низку проблем, які необхідно вирішити задля ефективного функціонування галузі в майбутньому та відсутності дисбалансу в її інститутах. Міжнародне повітряне право тісно пов’язане також з іншими галузями (наприклад, міжнародним гуманітарним правом, міжнародним морським правом тощо). Як яскраві приклади джерел міжнародного повітряного права в роботі були використані Чиказька конвенція, Варшавська конвенція, Брюссельський протокол, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, внутрішні нормативно-правові акти України (наприклад, Повітряний кодекс України), а також доктрини кваліфікованих юристів ХХ ст. Однією із основних проблем цієї галузі міжнародного публічного права є невизнання іншими країнами повітряних кордонів, що призводить до конфліктів.Документ Проблематика застосування гіпнозу як нетрадиційного засобу доказування у кримінальному процесі.(ВД "Гельветика", 2021) Беспалько, І. Л.; Bespalko, I. L.; Конюхова, М. О.; Koniukhova, M. O.; Мельник, М. Я.; Melnik, M. Ya.Стаття присвячена дослідженню питання нетрадиційних засобів доказування. Проаналізовано наукові надбання вчених на цю тему та визначено поняття нетрадиційних засобів доказування. Обрано для дослідження такий вид нетрадиційного засобу доказування, як гіпноз. У статті досліджено гіпноз як засіб доказування. Крім того, досліджено можливість впровадження такої слідчої дії у національне законодавство України. Визначено поняття гіпнозу, його характерні ознаки та правила застосування, дотримання яких є необхідним під час застосування такого нетрадиційного засобу доказування у кримінальному провадженні. Проаналізовано міжнародну практику застосування даного нетрадиційного засобу доказування. Зазначено справи, які набули розголосу, у яких застосовувався гіпноз як один із нетрадиційних засобів доказування у кримінальному провадженні. Розглянуто загальні умови та порядок застосування гіпнозу під час проведення допиту. Проаналізовано можливості застосування гіпнозу, його законодавчу незакріпленість як нетрадиційного засобу доказування у чинному КПК України, перспективи закріплення даного засобу доказування та питання, які виникають з приводу застосування такого методу. Зазначено поділ гіпнозу на відкритий та прихований, наведено характерні ознаки відкритого та прихованого гіпнозу як нетрадиційного засобу доказування у кримінальному провадженні. Зокрема, детально проаналізовано питання застосування такого виду гіпнозу, як прихований, оскільки використання його як засобу доказування буде однозначно суперечити основним правам, які закріплені як на національному, так і на міжнародному рівні у нормативно-правових актах. Вказано на неможливість проведення прихованого гіпнозу, оскільки такі дії призводять до суттєвих порушень прав і свобод людини та приниження її гідності. Наведено приклади невідповідності загальних правил застосування традиційних засобів доказування застосуванню гіпнозу. Проаналізовано практику застосування гіпнозу під час проведення допиту за кордоном України та питання доцільності розгляду питання щодо можливості введення до національного законодавства гіпнозу як слідчої дії з урахуванням усіх гарантій кримінально-процесуального законодавства. Зазначається необхідність врахування того, що показання, отримані в ході цієї слідчої дії, повинні базуватись на фактичних матеріалах та підлягати ретельній перевірці.Документ Міжнародно-правове регулювання діяльності з видобутку енергії із сонячного випромінювання в космічному просторі.(ВД "Гельветика", 2021) Білоцький, С. Д.; Bilotsky, S. D.Стаття присвячена аналізу наявних міжнародно-правових норм щодо правового регулювання видобутку енергії із сонячного випромінювання в космічному просторі. Наявне нині міжнародно-правове регулювання зосереджено навколо Договору про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (Договір про космос) (1967 рік) і Угоди про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах (Угода про Місяць) (1979 рік). Ці акти не місять прямих згадок про сонячну енергію, її видобуток, використання, транспортування чи перетворення, проте низка їхніх норм можуть використовуватися за аналогією. Питання комерційної діяльності щодо ресурсів небесних тіл фактично залишаються поза увагою міжнародного права. Наприклад, сонячні викиди можна вважати одним із «природних ресурсів» у сенсі статті 11 Угоди про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах (1979 рік) як ресурс Сонця, одного з небесних тіл Сонячної системи, що має передбачати поширення на неї правового режиму Угоди і відповідну низку правових наслідків (сумісність видобутку з вимогами статті 11 параграфа 7 і статті 6 параграфа 2). З норм міжнародного права випливає, що використання енергії Сонця в космосі на борту об’єктів або для передачі її для використання на самій Землі є правомірним. У процесі проведення аналізу статусу природних ресурсів небесних тіл треба відділяти їхній публічно-правовий статусу (заборона встановлення суверенітету статтею 11.2 Угоди 1979 року і статтею ІІ Договору 1967 року) від приватноправового (можливість експлуатації ресурсів у сенсі їх видобутку (стаття 11.3 Угоди 1979 р.). Із загального змісту положень Угоди про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року випливає той факт, що у проміжок між початком фактичної експлуатації ресурсів небесних тіл і створенням спеціального міжнародного режиму правомірною буде експлуатація ресурсів небесних тіл державами самостійно або комерційна експлуатація. Водночас, можливо, правильніше було б установити мораторій на таку експлуатацію, до розроблення спеціального режиму, щоб не позбавляти такий договір його об’єкта.Документ Щодо економічної доступності судового захисту права на соціаль ний захист.(ВД "Гельветика", 2021) Бориченко, К. В.; Borychenko, K. V.The article is devoted to the study of theoretical and practical aspects of economic affordability of protection of the right to social protection in Ukraine in modern conditions. It is established that in view of certain rates of court fees payable when applying to the court in social disputes with applications, complaints, issuance of documents, as well as in the case of individual court decisions, the growing subsistence level on which depends the monetary value of the court collection, and a consistently low level of pensions and cash social benefits with a growing number of violations of the right to social protection, the access to court in the process of protection of the right to social protection cannot be considered unimpeded from an economic point of view. Given the general income level of the population, the number of lowincome families, families with children, single citizens, homeless people and homeless children, pensioners whose right to social protection is violated, the provision of benefits to court fees only a limited number of entities is a significant restriction other persons to judicial protection of the investigated right. It is proved that in view of the similar legal nature of cash benefits in the system of social protection and wages, it is expedient to extend the practice of exemption from payment of court fees to plaintiffs – in cases of wages and to plaintiffs – in cases of recovery of due social benefits in the field of social protection. It is established that the expediency of exemption from payment of court fees for individuals in cases of protection of the right to social protection is also due to the fact that the disputes are resolved under the rules of summary proceedings, which usually does not involve notification and participation of participants in its consideration, that significantly saves the cost of justice. With the launch of the, the corresponding costs will be further reduced.Документ Окремі аспекти застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням як однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності.(ВД "Гельветика", 2021) Габлей, Н. Г.; Hablei, N. G.У статті досліджуються окремі аспекти застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням. Варто зауважити, що останнім часом у державі спостерігається тенденція розширення сфери застосування покарання без позбавлення волі як один із напрямів кримінальної політики нашої держави. Звільнення від відбування покарання з випробуванням ввібрало в себе найкращі якості умовного засудження й відстрочки виконання вироку, які передбачалися у Кримінальному кодексі 1960 року. Інститут звільнення від відбування покарання поєднує в собі водночас принципи призначення і звільнення від покарання, відстрочки виконання покарання, даючи можливість засудженому самому відхилити відбування призначених за вироком суду виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі. У статті відображено сутність звільнення від відбування покарання з випробуванням, визначено його мету, доцільність покладення на засуджених обов’язків і додаткових покарань, а також з’ясовано, які саме підстави є достатніми й необхідними для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зауважено також, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є одним із заходів кримінально-правового впливу на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, тому з’ясування його правової природи є неможливим без звернення до визначення кримінальної відповідальності та форм її реалізації. Підставою для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням є визнання судом можливості виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання. Такий висновок ґрунтується на підставі врахування тяжкості кримінального правопорушення, особи винного й інших обставин справи. До інших обставин справи, які можуть враховуватися судом під час застосування звільнення від відбування покарання, належать обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання. Можливість виправлення засудженого є важливою умовою, оскільки це впливає на те, є особа небезпечною чи навпаки. Аналізуючи обов’язки, що можуть покладатись на засудженого під час застосування цього виду звільнення від відбування покарання, дійшли висновку, що перелік зазначених обов’язків є вичерпним, суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших обов’язків, а також скасовувати повністю або частково, доповнювати раніше покладені на засудженого обов’язки.Документ Межі правової регламентації політики ЄС у сфері охорони здоров’я: права людини, вакцинація і Covid(ВД "Гельветика", 2021) Галан, В. О.; Halan, V. O.; Фоміна, С. В.; Fomina, S. V.У процесі роботи досліджується проблематика примусової вакцинації в праві Європейського Союзу. Розглянуто співвідношення суспільної необхідності примусової вакцинації та неприпустимості обмежень прав людини. Прослідковано суперечність між недоторканними правами людини як цінністю Європейського Союзу й введенням заходів примусового медичного впливу на осіб. Досліджено зв’язок примусової вакцинації з такими елементами принципу верховенства права, як законність і пропорційність, окреслено відповідну практику Європейського Суду з прав людини, Суду Справедливості й деяких інших інстанцій, проаналізовано нормативні акти, якими регламентується примусова вакцинація, а також указано на проблеми реалізації положень таких нормативних актів, запропоновано шляхи подолання неузгодженості між правами людини й необхідністю повсюдної імунізації. У результаті дослідження було зроблено висновки про необхідність зміни загального під- ходу до правового регулювання примусової вакцинації, а саме вказано на доцільність заміни санкцій за відмову від вакцинації на відповідні заохочення, а також висунуто припущення про ефективність проведення освітніх заходів із метою інформування осіб про вакцинацію, її необхідність і наслідки, а також про те, що загальна імунізація на сучасному етапі розвитку медичної науки є єдиним засобом захисту людства від інфекційних і вірусних хвороб. Оскільки метою діяльності Європейського Союзу є забезпечення сталого розвитку європейського суспільства, європейське нормативне регулювання вакцинації потребує подальшого вдосконалення задля досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальними правами окремої людини й відповідності таких медичних заходів положенням Конвенції про захист прав та основоположних свобод і Хартії основних прав Європейського Союзу. Зважаючи на проведений протягом роботи аналіз практики Європейського суду з прав людини, можемо вказати на те, що на відміну від практики Європейського суду з прав людини попередніх років у сучасних рішеннях Європейський суд із прав людини або не визнає примусову вакцинацію порушенням прав людини, або ж визнає таке порушення виправданим і пропорційним.Документ Критичні міркування з питання про застосування позовної давності лише за заявою сторони у процесі(ВД "Гельветика", 2021) Гуйван, П. Д.; Guyvan, P. D.У роботі проведено наукове дослідження питання про правову обґрунтованість і доцільність нормативного правила щодо застосування позовної давності лише за заявою сторони в спорі. Автор обстоює тезу, за якою такий підхід є невиваженим і таким, що суперечить основним засадам цивілістики. Так, спотворюється одне з основоположних понять цивілістики – щодо змісту суб’єктивного матеріального права. Адже строк є елементом суб’єктивного права особи, а його сплив у зв’язку з вичерпаністю часових характеристик останнього приводить до припинення суб’єктивного права. У разі ж невизначеності із часом позовного домагання (він залежить від волі відповідача й може бути як завгодно довгим або взагалі вічним) втрачається ключова ознака права – його визначеність. Бо заявити про сплив давності можна лише в судовому процесі, а його може взагалі не бути. Тож ставити дієвість матеріального права в залежність від процесуальних діянь недоцільно й сутнісно невірно. Подібна позиція була прийнятною в час, коли існувала концепція єдиної давності, але наразі вона відкинута правовою наукою та законодавством. Критично оцінене правило, яке означає фактичну безстроковість і матеріального права на позов. Тривалість реалізації охоронного повноваження за ним уже не обмежується нормативним строком, адже зовсім не виключено, що кредитор, пред’явивши позов поза межами давнісного строку й не маючи жодних поважних причин для його відновлення, все ж отримає судовий захист з огляду на відсутність заяви відповідача. І така концепція методологічно неправильна. У статті вивчено питання про можливість кваліфікації заяви про сплив давності як прояв принципу диспозитивності. Піддано обґрунтованій критиці подібні підходи сучасних науковців. Указується, що диспозитивність полягає у вільному виборі сторонами процесу доказів, які вони використовують в обґрунтуванні своїх вимог чи заперечень. Однак позовна давність не є доказом у справі, а факт спливу позовної давності є звичайним запереченням проти позову, який має розглядатися незалежно від заяви сторони.Документ Ризики щодо можливого розпаду Європейського Союзу в імовірностях подій та подоланні світових викликів (міждисциплінарне дослідження).(ВД "Гельветика", 2021) Василенко, М. Д.; Vasilenko, M. D.; Слатвінська, В. М.; Slatvinska, V. M.У статті надаються аналіз і оцінка ризиків щодо розвитку й існування Європейського Союзу в умовах виникнення ризиків у Європейському Союзі, з можливим їх подоланням. Підхід до аналізу ризиків щодо розпаду Європейського Союзу зроблено, виходячи з положень теорії ризиків, що обговорюються в роботі. Показано, яким чином ризик, пов’язаний із настанням ризикових ситуацій, що створюють обстановку невизначеності, впливає на досягнення цілей. Наявність елементів невизначеності зумовлює виникнення ситуацій, які не мають однозначного результату. Ситуація невизначеності характеризується тим, що ймовірність настання результатів рішень або подій невідома. Процес формування ризикових ситуацій реально почав формуватися із прийняттям досить відчутної кількості нових країн-членів. З економічного погляду самому Європейському Союзу для його динамічного розвитку досить тих шести країн, з яких він і починався. Усі інші країни-члени фактично живуть на дотації, їхнім коштом і лише гальмують систему Європейського Союзу. Провідні країни – члени Європейського Союзу зруйнували промисловість і економіку слабших країн-членів менш розвинутої зони, поглинули їхні ринки і створили передумови кризових ситуацій. Брекзит унеможливив перетворення Європейського Союзу на об’єднання країн із досить великою мусульманською складовою частиною, що може запустити «ланцюгову» реакцію в майбутньому. Так склалося, що Брекзит збігся із глобальною кризою, що створило додаткові ситуаційні ризики. Обговорюється також роль соціокультурних ризиків у Європейському Союзі. Встановлено, як ризики не тільки знижують привабливість Європейського Союзу, а й ведуть до його можливого занепаду в імовірностях подій реальності, аж до розпаду Європейського Союзу.Документ Проблеми правового регулювання фінансового контролю в Україні та шляхи їх вирішення.(ВД "Гельветика", 2021) Довга, М. О.; Dovga, M. O.; Мельник, О. П.; Melnik, O. P.У статті розкрито основні питання побудови й запровадження дієвої та єдиної системи фінансового контролю держави. Розглянуто базові законодавчі акти, що регулюють здійснення державного фінансового контролю. Проаналізовано думки провідних вітчизняних учених, які досліджують проблеми фінансового контролю за ефективного використання коштів Державного й місцевих бюджетів, а також реформування в галузі. Звертається увага, що державний фінансовий контроль перебуває в процесі постійного розвитку й удосконалення, а його зміст і спрямованість змінюються залежно від рівня розвитку суспільства, а також завдань, які суспільство ставить перед собою. Сучасні умови розвитку економіки й фінансово-економічна криза, яка охопила багато країн світу, показали, що державний фінансовий контроль потребує постійного вдосконалення. Процеси, які відбуваються в сучасній економіці, не можуть бути впорядковані застарілими формами й методами фінансового контролю. У статті розкривається думка, що розвиток державного фінансового контролю забезпечить розвиток всієї фінансової системи й економічної безпеки країни. Проведено аналіз сучасного стану державного фінансового контролю, що надало можливість визначити характерні недоліки функціонування елементів системи державного контролю, а саме необхідність посилення процедур попереднього й поточного фінансового контролю; покращення законодавчого врегулювання питань формування системи державного фінансового контролю на основі прийняття єдиного нормативного акту, що допоможе визначити єдині концептуальні засади організації фінансового контролю; оптимізації організаційної структури суб’єктів державного фінансового контролю та інше. У роботі акцентується, що наявні проблеми у сфері фінансового контролю негативно впливають на реалізацію контролюючими органами покладених на них повноважень. Це спонукає до найшвидшого вирішення виявлених недоліків на основі запропонованих напрямів удосконалення фінансового контролю.Документ Слідчий суддя як гарант забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.(ВД "Гельветика", 2021) Дроздова, О. В.; Drozdova, O. V.; Заріцька, К. Г.; Zaritska, K. G.У статті розглянуто поняття «судовий контроль за дотриманням прав людини під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій», ознаки й особливості здійснення слідчим суддею такого контролю під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Акцентовано на тому, що судовий контроль за дотриманням прав людини під час про- ведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється з метою перевірки правомірності застосування до осіб заходів процесуального примусу, які обмежують конституційний принцип недоторканності особи, а також запобігання неправомірним діям і рішенням, що порушують конституційні права й свободи громадян. Виділено основні проблеми правового регулювання судового контролю слідчих суддів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, до яких віднесено: невизначеність чіткого розуміння в нормах кримінального процесуального закону статусу втручання в при- ватне спілкування в системі негласних слідчих (розшукових) дій як самостійної негласної слідчої (розшукової) дії, яка може проводитись у визначених законом різновидах, чи узагальнюючого поняття, що містить у собі чотири самостійні негласні слідчі (розшукові) дії, визначені нормами Кримінального процесуального кодексу України як різновиди втручання в приватне спілкування; невизначеність і відсутність чітких меж судового контролю; невизначеність правового статусу й повноважень слідчого судді; невизначеність і відсутність чіткого порядку відбору кандидатів на виконання судово-контрольної функції. Зроблено висновок, що для забезпечення дієвого судового контролю за дотриманням прав і свобод особи під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій до чинного Кримінального процесуального кодексу України слід внести зміни, зокрема закріпити положення про обов’язок слідчого чи прокурора надавати слідчому судді для ознайомлення матеріали кримінального провадження, якими підтверджується обґрунтованість клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснення судового контролю та за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, збільшення строку розгляду клопотань із 6 годин до 24 годин.Документ Окремі питання вступу на державну службу(ВД "Гельветика", 2021) Зарубіна, І. Н.; Zarubina, I. N.Стаття присвячена актуальним питанням вирішення кадрової ситуації, пов’язаної зі вступом на державну службу для посад державної служби категорій «Б» і «В». За результатами опрацювання нормативно-правових актів, які регламентують порядок вступу на державну службу, окремих прикладів їх практичного застосування окреслено порядок і механізм добору на вакантні посади державної служби на період дії карантину шляхом проведення співбесід із визначеними суб’єктом призначення посадовими особами й укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину. Разом із цим зазначено про фактори, які впливають на проведення конкурсів на зайняття вакантної посади державної служби в державному органі за наслідками прийняття Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади». Окремо проаналізовано умови й можливі фактори, які ускладнюють отримання Держав- ного сертифіката особами, що мають намір взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад у державному органі. Розглянуто рівні володіння державною мовою за трьома загальними рівнями навичок: початковий рівень А, середній рівень В і рівень вільного володіння мовою С. Наголошено на необхідності підтвердження рівня вільного володіння мовою першого (C1) або другого ступеня (C2) із метою дотримання положень чинного законодавства України про державну службу під час прийняття рішення про участь у конкурсному відборі на вакантні посади державного органу. За наслідками проведеного дослідження запропоновано можливі шляхи розв’язання проблемних питань, які виникають під час вступу на державну службу. Окремо звернуто увагу на необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства України, що регламентують вказані питання.Документ Церковний правовий порядок як складова загальносоціального правового порядку.(ВД "Гельветика", 2021) Крижановський, А. Ф.; Kryzhanovskyi, A. F.; Бальжик, І. А.; Balzhyk, I. A.У статті аналізується церковний правовий порядок як складова частина загальносоціального правового порядку. Визначено, що унікальна природа церковного права й церковного правового порядку є основою для нового прочитання проблеми співвідносності духовного та юридичного начал життя суспільства. Церковний правовий порядок, як і загальносоціальний, сполучається з духовністю в тому, що до сфери духовного належать усі інтелектуальні й моральні сили людини, її прагнення до свободи й порядку. Функціонування церковного правового порядку є аргументом у протистоянні тим доктринальним позиціям, які виводять правовий порядок із закону й законності, та акцентує апеляцію до права як його дійсного й надійного підґрунтя. Тому поняття правового й церковного правового порядку співвідносяться як взаємопов’язані, але водночас і відмінні явища. Правове регулювання церковних правовідносин має подвійну природу. Воно здійснюється як законодавством держави, так і правовими актами церкви. Так само амбівалентний характер має суб’єктна структура церковного правового порядку. Суб’єктний склад церковного правового порядку формує його горизонтально-вертикальну структуру (носії – віряни , служителі , ієрархи – являють собою вертикальну, а релігійні громади- горизонтальну структуру). Окремий (автономний) церковний правовий порядок в Україні як у поліконфесійному суспільстві властивий кожній конфесії. Взаємовідносини, відмінності між конфесіями, взаємодія чи протиріччя між ними так чи інакше впливають на стан церковного правового порядку в суспільстві, а також на загальносоціальний правовий порядок у цілому. Діалектика церковного й загальносоціального правопорядків проявляється в тому, що церква й релігійні організації, авторитет яких у суспільстві досить високий, здатні під- кріпити зусилля держави у сфері забезпечення правопорядку властивими їм засобами й методами.Документ Нормативно-правове регулювання фінансової безпеки держави та механізм її забезпечення в Україні(ВД "Гельветика", 2021) Крутько, М. А.; Krutko, M. A.У статті визначено, що з моменту прийняття Декларації про незалежність Україна становилась як цілісна й незалежна держава, захист національних інтересів якої виступає пріоритетним завданням. У такому контексті встановлено значущість питань національ- ної безпеки, та економічної безпеки держави зокрема. Проведено дослідження питання нормативно-правового забезпечення фінансової безпеки, яке є актуальним, адже Україна, як і кожна держава, прагне до економічної стабільності й фінансової самостійності, що є важливим аспектом у розрізі трансформаційних і глобалізаційних викликів сьогодення. Доведено, що фінансово-економічна безпека держави напряму залежить від взаємо- узгодженої та налагодженої стабільно-працюючої фінансової системи. В умовах внутріш- ньої та зовнішньої економічної кризи існують фактори ризику, що слугують каталізатором негативних процесів у системі фінансової безпеки держави, задля боротьби з якими необ- хідно розробити дієвий механізм забезпечення порядку. Запропоновано найдієвіші заходи забезпечення фінансової безпеки України, якими виступають: 1) насамперед удосконалення нормативно-правової бази регулювання фінансової без- пеки країни шляхом прийняття спеціалізованого закону «Про основи фінансової безпеки України», разом з яким прийняти Концепцію та Стратегію фінансової безпеки держави, де визначити засади державної політики забезпечення фінансової складової частини націо- нальної економічної безпеки; 2) обов’язкове створення ефективного органу й системи заходів, спрямованих на бо- ротьбу з корупційною складовою частиною; 3) забезпечення залучення іноземних інвестицій шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату; 4) переймання іноземного досвіду забезпечення фінансової безпеки й імплементування міжнародних стандартів у національне законодавство; 5) створення умов для виходу коштів із тіньової економіки; 6) удосконалення регулювання кредитно-банківської системи. Визначено, що під час розробки зазначених регуляторно-забезпечуючих нормативних документів необхідно насамперед вивчити й запозичити досвід зарубіжних країн із вищим рівнем економічного й правового розвитку, імплементувати міжнародні стандарти у сфері забезпечення фінансової безпеки держави, а також приєднатися до міжнародних конвенцій досліджуваного напряму.Документ Electronic labour book and data protection(ВД "Гельветика", 2021) Лагутіна, І. В.; Lagutina, I. V.У статті розглядається захист персональних даних як сучасне й активне право, яке забезпечує систему стримання та противаг для захисту фізичної особи, якщо її персональні дані обробляються. Обробка даних має відповідати базовим вимогам захисту персональних даних, а саме має бути незалежний контроль і повага до прав суб’єкта персональних даних. Розвиток законодавства про захист персональних даних ознаменувався значним роз- ширенням прав їхніх суб’єктів і правовою регламентацією всіх операцій з інформацією від збирання до знищення. З прийняттям Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року було створено нормативну основу для захисту персональних даних і в національній юридичній практиці. Підкреслюється, що право на захист персональних даних не абсолютне; воно може бути обмежено за потреби для задоволення загального інтересу або захисту прав і свобод інших осіб. Право на захист даних часто взаємопов’язане з іншими правами, як-от свобода вираження поглядів і право отримувати й передавати інформацію. Будь-який вид інформації може бути персональними даними за умови, якщо інформація стосується ідентифікованої особи або особи, яку можна ідентифікувати. Персональні дані обробляються законно, якщо вони відповідають одному з таких криnеріїв: обробка здійснюється на підставі згоди суб’єкта персональних даних; обробка даних вимагається договірними відносинами; обробка даних необхідна для дотримання контролером юридичного обов’язку; обробка даних вимагається для дотримання життєво важливих інтересів суб’єктів персональних даних або інших осіб; обробка даних необхідна для виконання завдання в суспільних інтересах; легітимні інтереси контролерів або інших осіб є підставою для обробки, але тільки якщо їх не переважають інтереси або основоположні права суб’єктів даних. Необхідна розробка галузевого механізму захисту персональних даних працівників за трудовим законодавством України, оскільки Законом України «Про захист персональних даних» не враховані особливості захисту персональних даних працівників як суб’єктів трудових правовідносин.Документ Реформування пенсійної системи з метою забезпечення фінансової стабільності країни(ВД "Гельветика", 2021) Латковська, Т. А.; Latkovska, T. A.Виходячи із сучасного стану світової економіки, усі національні проблеми набувають світового значення, оскільки акумулюються та інтегруються в спільний економічний процес. Інтеграційні питання стають визначальними, тому що виступають ключовими факторами подолання кризових явищ. Перед Україною, як і перед кожною країною, постає питання про необхідність інтегруватися в ту чи іншу спільноту для економічного процвітання, заявленого не лише в Конституції, а насамперед в українському суспільстві. Тісно пов’язане з інтеграційними процесами й реформування фінансової системи, яке спостерігається нині, тож виникає необхідність створення ефективних систем управління на всіх рівнях. Важливе й болюче реформування пенсійної системи України, адже Пенсій- ний фонд є найбільшим фондом соціального призначення, який належить до групи держаних централізованих цільових позабюджетних фондів і, відповідно, самостійною ланкою фінансової системи держави. На жаль, фінансова стійкість Пенсійного фонду України стоїть під питанням. Сфера соціального забезпечення перебуває в глибокій кризі, адже наша країна, успадкувавши багато чого від колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, суттєво відстала у справі надання соціальних пільг і гарантій громадянам. Постійне недофінансування соціальної галузі стає значною перешкодою на шляху розвитку держави. В Україні триває пенсійна реформа, необхідність якої зумовлена постійним дефіцитом коштів фондів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а наявність його дефіциту спричинена багатьма чинниками. Серед таких чинників, які гальмують фактичне провадження пенсійної реформи, є і забезпечення належного доступу громадськості до публічної інформації, пов’язаної з роботою Пенсійного фонду України, і забезпечення реалізації принципу публічності й прозорості діяльності фонду, і недовіра суспільства до недержавних фондів фінансових ресурсів, і недоліки й суперечності законодавчих актів, і відсутність сформованого галузевого законодавства, що спричиняє порушення прав громадян на пенсійне забезпечення. І хоча пенсійна реформа на відміну від багатьох інших не є частиною вимог Міжнародного валютного фонду, однак уряду необхідно проводити її через те, що Пенсійному фонду бракує коштів, у зв’язку із чим фонд потребує дедалі більшого фінансування з державного бюджету.Документ Громадськість як одна із ключових складових здійснення публічної влади в Україні(ВД "Гельветика", 2021) Магновський, І. Й.; Mahnovskyi, I. Y.Стаття присвячена викладенню в теоретико-правовому аспекті участі громадськості у формуванні й здійсненні публічної влади в Україні. Означено нагальні проблеми реалізації права участі громадськості в організації публічної влади в Україні, котрі виникають під впливом неоднозначних взаємовідносин держави й суспільства, зокрема загостренням ситуації у сфері державотворення та правової культури у зв’язку з активними політичними подіями сучасності, а також суперечливості процесів державного, соціально-економічного й правового розвитку країни тощо. Наголошується на участі громадян у здійсненні публічної влади як прояву контролю з боку суспільства за діяльністю посадових осіб і представників влади, де участь громадян легалізує та легітимує публічну владу. Своєю чергою підкреслюється, що легальність відбувається шляхом формування представників органів державної та муніципальної влади, а легітимність відбиває довіру до публічної влади. Констатується, що лише народ є реальним носієм влади й наділений правом вибирати форму здійснення народовладдя, визначати принципи функціонування державної влади, забезпечувати контроль за її діяльністю та змінювати владу. Зазначається, що інститут участі громадян у здійсненні публічної влади, де його вплив багатоплановий і відтворюється в усіх сферах життєдіяльності суспільства, допомагає встановити зв’язок держави з громадськістю, публічний діалог, партнерські відносини з органами державної влади. Зосереджено увагу на соціально-правовій активності особистості, що зумовлена умовами життя, які окреслюють потреби й інтереси суспільства, соціальної групи й самої особистості й має визначатися високим рівнем правосвідомості, глибокою правовою переконаністю. Участь громадян є засобом консолідації громадянського суспільства, способом підвищення рівня правової та політичної культури населення, що забезпечить можливість політичної активності й правової ініціативи. Залучення громадськості в здійснення публічної влади підвищує рівень обізнаності й значущості громадян, виступає вагомим чинником відкритості й ефективності державно-владної діяльності, наслідком якої є дієві рішення, що формують основу народовладдя.Документ Проблема розв’язання судом ситуацій, зумовлених клопотаннями сторін кримінального провадження про визнання доказів очевидно недопустимими.(ВД "Гельветика", 2021) Мирошниченко, Ю. М.; Miroshnichenko, Yu. M.Мета дослідження, частина результатів якого подається в статті, полягала в доведенні необхідності відмови від традиційного підходу до розуміння сутності подання суду доказів у кримінальному провадженні. У публікації така необхідність обґрунтовується на прикладі розв’язання судом окремих ситуацій, зумовлених спорами сторін щодо допустимості дока- зів під час розгляду клопотань учасників судового провадження. Визнано невиправданою практику, за якої зібрані сторонами докази подаються до суду під час розгляду ним клопотань учасників судового провадження, як таку, що породжує між сторонами передчасні суперечки з приводу допустимості доказів. Констатується, що розв’язання таких спорів з огляду на відсутність у суду попередніх відомостей щодо змісту наявних у сторін доказів є вельми проблематичним і не відповідає завданням такої фази судового розгляду. У підсумку автор доходить висновку про те, що доказ може вважатися очевидно недопустимим за умови, що наявність ознак такого дефекту безсумнівна, однозначна, незаперечна, безспірна з боку будь-якої неупередженої розумної людини. Натомість коли перевірка поставленої під сумнів якості доказу потребує з’ясування певних обставин і дослідження інших доказів, очевидність його недопустимості відсутня. Інколи сама гострота процесуального спору, глибина наявних між сторонами з такого приводу суперечностей свідчіть про відсутність «очевидної» недопустимості, що вимагає свого доведення в процесі судового дослідження. Тому втягування суду в передчасні суперечки сторін щодо процесуальних вад певних доказів дезорганізує судове провадження. З метою подолання деструктивного впли- ву таких спорів на хід судового розгляду необхідно відокремити розгляд клопотань учасни- ків судового провадження, безпосередньо не пов’язаних із процесом судового дослідження, від подання сторонами доказів, у процесі якого вони мають продемонструвати перед судом як належність і допустимість окремих джерел фактичних даних, так і логічні зв’язки між ними, доводячи певні обставин, критикуючи докази процесуального супротивника, підкреслюючи недоліки чужих і переваги власних доказів.