Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». Том 27
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Наукові праці Національного університету "Одеська юридична академія"(Одеса : Гельветика, 2020)У збірнику наукових праць Національного університету "Одеська юридична академія" опубліковано статті провідних учених НУ ОЮА, докторів та кандидатів наук, а також відомих правників з інших вузів України. Збірник статтей розрахований на фахівців, що працюють у сфері юриспруденції, студентів-юристів, а також юристів-практиків, які цікавляться тенденціями розвитку правового життя сучасного суспільства.Документ Полігамія в Індії: ґендерно-правовий аспект(Одеса : Гельветика, 2020) Аніщук, Ніна Володимирівна; Аніщук, Н. В.; Анищук, Нина Владимировна; Anishchuk, Nina V.Стаття присвячена дослідженню полігамії в Індії, яка розглядається у контексті питань Тендерної рівності та Тендерної дискримінації у шлюбі. Ґендерно-правовий аналіз, покладений в основу дослідження, дає змогу подивитися на проблему полігамії з позиції прав жінок. Наводиться позиція, згідно з якою інститут багатоженства ототожнюється з обмеженням прав і свобод жінок. Констатується, що досі багато західних дослідників і представників міжнародних правозахисних і неурядових організацій ототожнюють полігамію із соціальною несправедливістю і порушенням прав жінок. На увагу заслуговує Індія, яка провела правові реформи з метою встановлення Тендерної рівності у шлюбі. Сучасна Індія вибрала правовий курс на перехід від полігамії до моногамії, а це сприятиме насамперед захисту прав індійських жінок у шлюбі. Полігамія -санкціонована суспільством можливість чоловіка або жінки мати декілька шлюбних партнерів одночасно. Інакше кажучи, полігамія - багатошлюбність. Може виступати у формі полігінії (коли чоловік має кілька жінок) чи поліандрії (коли жінка має кілька чоловіків). До недавнього часу у шлюбно-сімейному праві Індії поряд із моногамією допускалися обидва варіанти полігамії: полігінія та поліандрія. В Індії полігамія законодавством була дозволена. Число дружин було визначено Законами Ману для кожної варни. Інститут багатоженства був поширений серед більшості громад на території країни й особливо в індійських князівствах. Звичай полігамії належав до вищих верств суспільства. Бідні люди дуже рідко мали декілька дружин - тільки якщо у першої не було дітей або вона була хвора, одружувалися вдруге. В Індії полігінія зберігалася протягом багатьох століть. Проте з часом інститут багатоженства почав поступово витіснятися моногамним шлюбом. Перші кампанії щодо скасування полігінії розгорнулися у ХІХ ст. У статті аналізується розвиток законодавства Індії щодо ліквідації полігамії. Окрему увагу приділено питанню поліандрії в Індії, яка практикується у деяких народів. Зазначається, що це явище характерне для бідних верств суспільства. Робиться висновок, що де-юре в ХХІ ст. для всіх громадян Індії встановлене загальне сімейне право, а це означає моногамію у шлюбі. Проте де-факто зберігаються полігамні шлюби, попри закріплення принципу Тендерної рівності на конституційному рівні.Документ Вимір "Sustainable development" для динаміки кримінального права(Одеса : Гельветика, 2020) Балобанова, Дар’я Олександрівна; Балобанова, Д. О.; Балобанова, Дарья Александровна; Balobanova, Daria O.Оптимальним розвитком кримінального права є його стійкий розвиток. Це стосується технічного складника динаміки кримінального права, що зумовлюється і змістовим, і сучасним ідеологічним її спрямуванням. Під стійким розвитком кримінального права доцільно розуміти послідовний еволюційний комплексний розвиток галузі кримінального права, який базується на наступності та узгодженості, спрямований до досягнення запланованої мети. Отже, стійкий розвиток зазвичай еволюційний, але включає в себе і необхідні інновації та реформи. Так, стійкий розвиток кримінального права в умовах трансформації системи цінностей суспільства та необхідних новел у кримінально-правовому регулюванні, з одного боку, а з іншого - наступністю та узгодженістю, має являти собою періоди прогресивного руху та зумовленого спокою, повний комплекс яких спрямований на досягнення запланованої мети. Говорячи про прогрес у праві, слід розуміти набуття предметом нових сучасних якостей у часі та просторі. Відповідно, прогресивний рух і є розвитком. Отже, стійкий розвиток - прогресивний еволюційний рух, на відміну від регресу - втрати предметом необхідних якостей у просторі і часі. Революційний рух кримінального права загалом недоцільний, адже при ньому втрачатиметься наступність та узгодженість. В умовах динаміки стійкого розвитку кримінального права він може стосуватися окремих норм кримінального права, але лише за умови, якщо впровадження таких відповідає наступності та узгодженості. Наявність певної «кримінальної спадщини», з якою ми ввійшли в третє тисячоліття, вимагає розробки й реалізації ефективної стратегії протидії як злочинності загалом, так і її найнебезпечнішим проявам зокрема. Така стратегія повинна формуватися не тільки на науково обґрунтованому прогнозі розвитку кримінальної ситуації та відповідної політики, а й на розумінні необхідності сучасного бачення реалій впливу на кримінальне право глобальних світових перетворень та традицій очікувань від кримінального права у суспільстві.Документ До питання тактичних засад взаємодії слідчого, слідчого судді з експертом у кримінальному провадженні(Одеса : Гельветика, 2020) Бєлік, Лариса Степанівна; Бєлік, Л. С.; Белик, Лариса Степановна; Bielik, Larysa S.У статті розглянуто тактичні засади взаємодії слідчого, слідчого судді з експертом під час використання спеціальних знань у рамках кримінального провадження. Зазначено, що головним критерієм визначення процесуальних форм застосування спеціальних знань у кримінальному процесі є суб'єкти їх застосування. Вивчено норми чинного кримінального процесуального кодексу стосовно розуміння спеціальних знань, залучення спеціаліста під час проведення процесуальних дій. Досліджено виокремлені науковцями напрями використання спеціальних знань спеціалістами у зв'язку з проведенням НС(Р)Д, а також етапи проведення судової експертизи. Аргументовано, що встановлення взаємодії слідчого із судовим експертом під час проведення судової експертизи виступає одним з тактичних завдань щодо ефективного проведення в подальшому процесуальних дій, визначених слідчим. Визначено, що зі сторони експерта потреба у взаємодії зі слідчим виникає у разі уточнення завдання, а також коли виникає необхідність у додаткових матеріалах, у залученні іншого експерта, у отриманні дозволу на знищення об'єктів. Встановлено, що підготовка до проведення слідчої дії здійснюється з метою забезпечення її найбільш ефективного проведення. Під час призначення та проведення експертизи слідчий має право отримати консультації у спеціаліста, яким на момент консультації буде виступати експерт, що перебуватиме у статусі спеціаліста. Вказаний суб'єкт може відповісти на низку питань, які висуває слідчий. Акцентовано увагу на пропозиціях С.П. Лапта щодо тактичних рекомендацій слідчому, стосовно тактики та організації проведення взаємодії його з експертом після винесення постанови про призначення експертизи: 1) щодо надання експерту матеріалів та забезпечення безперешкодного доступу до об'єкта дослідження; 2) право слідчого бути присутнім під час проведення експертизи; 3) право експерта ознайомитися з матеріалами провадження, що стосуються проведення експертного дослідження; 4) право експерта стосовно направлення клопотання органу, який призначив експертизу про надання додаткових матеріалів провадження; 5) право слідчого щодо залучення експерта до проведення слідчих дій для поповнення необхідними джерелами доказів; та низка інших.Документ Міжнародні стандарти щодо захисту ключових прав та свобод людини в діяльності правоохоронних органів України(Одеса : Гельветика, 2020) Біліченко, Валерій Віталійович; Біліченко, В. В.; Биличенко, Валерий Витальевич; Bilichenko, Valerii V.У статті охарактеризовано основні міжнародні стандарти дотримання прав людини. Визначено основні історичні моменти формування системи прав людини та громадянина. У цій статті подано можливі варіанти покращення та модернізації законодавства на прикладі міжнародного досвіду. Визначено механізм утворення та забезпечення міжнародно-правових стандартів. Окреслено ключові права людини, висвітлюються питання, пов'язані із дотриманням міжнародно-правових стандартів прав людини в діяльності правоохоронних органів. Сформовано загальні рекомендації для модернізації правоохоронної системи України та покращення нормативно-правової бази у цій сфері. У цій роботі висвітлено основні міжнародні договори, якими регулюється діяльність Національної поліції: основні положення меморандуму про співпрацю, що на практиці повинен забезпечити дотримання прав людини стосовно затриманих правоохоронними органами громадян, гарантує право на захист. У цьому документі визначено напрями діяльності, котрі повинні попередити вчинення порушень відповідно до строків повідомлення про затримання, також інформування затриманих щодо їхніх прав та обов'язків, їхнього процесуального статусу. Документ спрямований на збалансування сил превентивного та силового блоку, що на поточний момент вимагає негайного втручання з боку законодавчих та виконавчих органів влади. Така нормотворча діяльність стане каталізатором у модернізації стратегії захисту прав та свобод людей, честі та гідності, захисту інтересів суспільства і держави. Обов'язок забезпечення реалізації вищеперелічених засад правової демократичної держави частково покладено на правоохоронну систему, центральним органом якої є Національна поліція України. У цій роботі проаналізовано значне місце міжнародних стандартів у модернізації правоохоронної системи, основна функція якої полягає у забезпеченні захисту основоположних прав та свобод людини та громадянина. Таке міжнародне партнерство дасть змогу підвищити рівень готовності працівника поліції до виконання професійних завдань та обов'язків або набуття ними нових, необхідних у роботі навичок.Документ Взаємодія Національної поліції України з громадою: нормативні засади(Одеса : Гельветика, 2020) Волуйко, Оксана Миколаївна; Волуйко, О. М.; Волуйко, Оксана Николаевна; Voluiko, Oksana M.; Дручек, Олена Василівна; Дручек, О. В.; Дручек, Елена Васильевна; Druchek, Olena V.У статті обґрунтовано необхідність подальшого осмислення в теорії і удосконалення на практиці процесу взаємодії органів і сил поліції з громадою для забезпечення безпеки та громадського порядку. Проаналізовано стан розробки зазначеної проблеми представниками юридичної науки та виділено невирішені задачі. Проаналізовано наукові погляди на поняття «засади», «нормативність», «нормативно-правовий акт». Доведено, що поняття «засади» слід розуміти як вихідне, головне положення, принцип. «Нормативність» слід розуміти як загальну основу і об'єктивний критерій для всіх юридично значущих явищ, зокрема, регулювання певної сфери суспільних відносин. Сформовано поняття «нормативні засади взаємодії Національної поліції з громадою» у розумінні закріплених нормативним способом (нормами права, у статтях нормативно-правових актів) основних, головних положень та принципів, які визначають зміст, мету, основні напрями та форми такої взаємодії. Доведено, що у правовому полі України питання взаємодії Національної поліції України з громадою регулюються статтями різних за юридичною чинністю нормативно-правових актів. Запропоновано структурувати їх у певну систему. Наголошено на важливості врахування у межах зазначеної системи принципу примату міжнародно-правових норм над нормами національного права. Обґрунтовано, що зазначену систему становлять такі групи нормативно-правових актів, як: 1) міжнародні нормативно-правові акти; 2) Конституція України та закони України; 3) підзаконні нормативно-правові акти, зокрема відомчі. Здійснено аналіз найважливіших нормативно-правових актів міжнародного права та національного законодавства, норми яких визначають та закріплюють основні положення та принципи взаємодії Національної поліції з громадою. Доведено, що є необхідність у розробці та прийнятті профільного закону або ж окремого підзаконного нормативно-правового акта, які б комплексно регламентували зазначену сферу суспільних відносин на загальнодержавному або галузевому рівнях. Визначено, що перспективними напрямами подальших наукових досліджень є формування та обґрунтування основних концептуальних підходів до визначення основоположних термінів і процесів управління механізмом взаємодії Національної поліції України з громадою та реалізації моделі «Безпека в громаді».Документ Сутність та зміст охоронного правовідношення: темпоральні аспекти(Одеса : Гельветика, 2020) Гуйван, Петро Дмитрович; Гуйван, П. Д.; Гуйван, Петр Дмитриевич; Huivan, Petro D.Стаття присвячена дослідженню актуального питання про сутність і темпоральні прояви такого об'єктивно наявного феномена, як охоронно-правове відношення. У роботі наданий розгорнутий аналіз доктринальних напрацювань різних періодів, у яких цивілістична думка поступово змінювалася від універсального бачення правовідношення як єдиного явища, що може трансформуватися з непорушеного стану в порушений, до новітньої концепції про поділ матеріальних відносин на регулятивні та охоронні. Саме в межах останніх, які, власне, виникають від моменту правопорушення, можлива реалізація захисної властивості суб'ективного права. Позаяк регулятивне право здійснюється виключно в не примусовому (добровільному) режимі, право кредитора, що витікає з такого зобов'язання, не наділене властивістю примусової реалізації; подібна здатність притаманна лише охоронному пра-вовідношенню. У праці обстоюється теза про різну сутність, спрямованість і зміст таких відношень. Натомість підтримується наукова концепція, згідно з якою право на захист, у тому числі у судовому порядку (позовне домагання), є матеріальним повноваженням, що реалізується в межах самостійного охоронно-правового відношення. До його змісту входить повноваження стосовно припинення правопорушення та усунення його негативних наслідків. За умови порушення нормального порядку поведінки учасниками правовідно-шення взаємини, що між ними виникають, мають уже зовсім інший характер, вони будуть спрямовані на усунення порушення права, припинення неналежного виконання обов'язку, відшкодування збитків тощо, в тому числі і шляхом застосування до порушника заходів примусу. Можливість застосування примусових заходів стає конкретною, реальною, і саме це становить зміст права кредитора на позов у матеріальному сенсі. Таким чином, можемо дійти висновку про те, що охоронні відносини виникають тільки тоді, коли сталося порушення суб'єктивного матеріального права особи і саме вони характеризують здатність суб'єктивного права бути захищеним.Документ Категорія «правочин» в умовах рекодифікації цивільного законодавства: перспективи трансформації(Одеса : Гельветика, 2020) Давидова, Ірина Віталіївна; Давидова, І. В.; Давидова, Ирина Витальевна; Davydova, Iryna V.Стаття присвячена аналізу категорії «правочин» у чинному законодавстві України та розгляду можливих напрямів її трансформації в умовах рекодифікації цивільного законодавства. Проаналізовані положення Цивільного кодексу України щодо визначення та основних ознак правочину, вимог його дійсності тощо. Важливим аспектом характеристики право-чину як форми цивільного законодавства є презумпція його правомірності, яка полягає у припущенні, що особа діє відповідно до принципів приватного права та засад цивільного законодавства України. Окрема увага приділена глобалізаційним та інтеграційним процесам, які нині відбуваються та які зумовлюють необхідність удосконалення правового інструментарію торгового обігу, що спричиняє необхідність комплексного оновлення цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі, внаслідок чого робиться висновок про формування нової концепції «правочину». Визначено, що в умовах рекодифікації законодавства впровадження блокчейну може стати способом врегулювання прогалин, які наявні у чинному законодавстві, широкого впровадження надійних технологій задля забезпечення дотримання прав суб'єктів правовідносин (зокрема, цивільних), а смарт-контракти (як основний вид правочину) є інновацією з великим потенціалом, що відкриває чудові можливості для вдосконалення роботи установ, підприємств, фірм тощо, зменшення витрат коштів та часу, підвищення ефективності з метою надання більш якісних послуг. Запропоновано внести такі пропозиції щодо оновлення положень ЦК у главі «Правочини»: оновити концепцію правочину з метою визнання існування правочинів «традиційних», «перехідних» та «нових», що відображає особливості формування інформаційного суспільства та забезпечує ефективне використання інформаційних технологій під час вчинення правочинів, запобігання виникненню проблем, пов'язаних з юридичною кваліфікацією дій, вчинених з використанням систем розподіленого реєстру (типу блокчейн); запровадити поняття ІТ-правочину як дій суб'єкта цивільного права, що вчиняються у сфері застосування та/або за допомогою інформаційних технологій, і спрямовані на встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, та включити у книгу І ЦК відповідну норму.Документ Правозастосування як категорія особливої форми реалізації права(Одеса : Гельветика, 2020) Магновський, Ігор Йосифович; Магновський, І. Й.; Магновский, Игорь Иосифович; Mahnovskyi, Ihor Y.Стаття присвячена висвітленню у загальнотеоретичному контексті окремих аспектів організації процесу правозастосування як категорії особливої форми реалізації права, що полягає у державно-владній реалізації правових приписів, своєчасність та активність котрих якісно позначається та впливає на формування і розвиток інституцій громадянського суспільства. Усвідомлено розуміння такої багатоаспектної категорії, як правозастосування, та його проблематику на сучасному етапі державотворення, де одним з основних завдань постає підвищення якості впровадження нормативно-правових актів. Зауважується, що застосування права викликано певним комплексом об'єктивних і суб'єктивних обставин, які зумовлюють спрямовану на реалізацію норм права і здійснювану у спеціально встановлених формах державно-владну діяльність органів держави та місцевого самоврядування. Наголошується, що правозастосування є один зі способів державно-правового впливу на суспільні відносини, їх регулювання, відповідно до якого здійснюється таке державне управління у соціально-правовому середовищі. Підкреслюється, що зміст правозастосовчої діяльності можливо розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції тощо. Указується на завдання суб'єктів правозастосування, серед яких - співдіяльність, примус до реалізації правових норм, покладання відповідальності. Виокремлено особливості правозастосування, які вказують на його специфіку, а саме: правозастосування здійснюється від імені держави спеціальними органами, тобто, як і правотворчість, є прерогативою державно-владної діяльності; сутністю правозастосування є не лише регулювання певного виду відносин, а й призначення покарання, що накладає відбиток і на дію правових приписів; правозастосування дає можливість забезпечити дію правових приписів у тих випадках, коли інші форми реалізації права є неможливими; правозастосування є однією із суттєвих гарантій забезпечення та охорони дії правових приписів як засобу владно-регулятивного впливу держави на суспільство. Констатується практична спрямованість теорії правозастосування, яка природно зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Підсумовується ефективність правозастосування як комплексного правореалізаційного процесу із прикладним характером, котра криється у єднанні та взаємозумовленості його суб'єктів, у яких закладені фактори примусу та накладення відповідальності, базуючись на юридичному підґрунті.Документ Правова еліта в Україні: проблема формування(Одеса : Гельветика, 2020) Матвєєва, Лілія Георгіївна; Матвєєва, Л. Г.; Матвеева, Лилия Георгиевна; Matvieieva, Liliia H.Проблема формування правової еліти в українському суспільстві за сучасних умов набуває особливої актуальності. Кардинальна зміна суспільних цінностей зумовлює суттєві зміни і у правовому регулюванні. Україна у своєму поступальному правовому розвитку цілеспрямовано здійснює процес трансформації та модернізації всіх сфер правового життя. Формування нової за змістом, функціями, ціннісними орієнтаціями правової еліти поставило дослідників перед проблемами наступності в діяльності еліт, цінності досвіду і механізму передачі знань у процесі підготовки майбутніх професійних правників. Така тематика приваблює як юристів, так і політологів, соціологів, економістів, культурологів і сучасних політиків. Основними завданнями якісної юридичної освіти на сучасному етапі правового розвитку є підготовка юристів, які діють відповідно до принципів верховенства права. Тому стаття присвячена проблемам формування правової еліти та її впливу на формування правової культури українського суспільства. Досліджено особливості формування вітчизняної правової еліти в умовах незалежності. Особлива увага акцентується на значенні правової еліти для сучасного етапу розвитку Української держави, необхідності формування нової правової еліти, її впливу на рівень підготовки та кваліфікації професійних правників. Підкреслено, що правова еліта, будучи елементом правової системи, впливає на всі інші елементи суспільства: бере участь у розробці нових законопроєктів, здійснює юридичну практику, виробляє правову ідеологію, впливає на правові погляди і правову культуру громадян, впливає на професійну правову свідомість і правову культуру юристів. Наголошено, що головним завданням правової еліти є підтримання верховенства права, захист прав людини і громадянина. Правова еліта виступає вирішальним суб'єктом правової трансформації, генератором ідей та провідником правових реформ. Перераховано вимоги, яким має відповідати правова еліта. Визначена роль правової еліти в успішному реформуванні правової системи України.Документ Органи самоорганізації населення в Україні: типологія та класифікація територіальних мікроколективів(Одеса : Гельветика, 2020) Мішина, Наталя Вікторівна; Мішина, Н. В.; Мишина, Наталья Викторовна; Mishyna, Natalia V.Органи самоорганізації населення за рахунок активізації інтересу населення до місцевих справ, місцевих проблем та до пошуку оптимальних шляхів їх вирішення сприяють підвищенню рівня громадської свідомості і подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні. Саме тому видається доцільним звернути увагу на доктринальне забезпечення функціонування інституту самоорганізації населення у частині територіальних мікроколективів. Метою статті є сприяння введенню в доктринальний та нормативний обіг терміна «територіальний мікроколектив» для визначення кола осіб, інтереси яких представляє орган самоорганізації населення, та розвинення доктрини територіальних мікроколективів шляхом їхньої типологізації та класифікації. Територіальний мікроколектив - це з'єднані відносно стійкими соціальними зв'язками жителі населеного пункту або його частини, границі якої не співпадають з границями діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування. У процесі дослідження територіальних мікроколективів видається доцільним класифікувати їх за такими підставами: - за кількістю членів територіального мікроколективу, які мають право голосу на місцевих виборах (на невеликі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує до 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах) та великі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує більш як 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах)); - за видом населеного пункту, в межах якого існує територіальний мікроколектив (на територіальні мікроколективи сільської місцевості та міські територіальні мікроколективи); - за наявністю або відсутністю у територіального колективу власних легалізованих органів - органів самоорганізації населення (на територіальні мікроколективи, які мають свої легалізовані органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх легалізованих органів); - за наявністю або відсутністю у територіального мікроколективу власних постійно діючих органів (на територіальні мікроколективи, які мають свої постійно діючі органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх постійно діючих органів).Документ Причини формування судової доктрини в доктрині податкового права(Одеса : Гельветика, 2020) Смичок, Євген Михайлович; Смичок, Є. М.; Смычок, Евгений Михайлович; Smychok, Yevhen M.Статтю присвячено актуальній у податково-правовій сфері проблематиці причин податкового формування судової доктрини у доктрині податкового права. Так, автором було виокремлено та детально проаналізовано причини формування податкової судової доктрини у доктрині податкового права. До причин формування судової доктрини слід віднести прогалини у податковому законодавстві, колізії у податковому законодавстві та неоднозначність тлумачення оціночних понять у податкових відносинах. Прогалинами у податковому законодавстві слід вважати повну або часткову відсутність правових норм у правовому регулюванні податкових відносин. Заповнення таких прогалин найчастіше здійснюється за допомогою діяльності суддів, які формують судову доктрину для регулювання подібних спорів у майбутньому. Ще одним різновидом юридичних дефектів слід вважати колізії у праві, які виникають внаслідок суперечності між правовими нормами, що мають закріплення у законі та регулюють одні суспільні відносини. Автор наголошує, що колізії у податковому законодавстві можуть бути спричинені багатьма факторами. Починаючи від відсутності чітких критеріїв щодо розробки нормативно-правових актів та хаотичного прийняття таких актів, продовжуючи до порушення принципу стабільності податкового законодавства під час прийняття податкового законодавства. Тому саме для врегулювання таких податкових відносин суб'єкти судової доктрини в доктрині податкового права встановлюють правила та порядок врегулювання поведінки у відносинах як на момент виникнення таких проблем, так і для вирішення подібних ситуацій у майбутньому. Неоднозначність тлумачення оціночних понять у податкових правовідносинах є ще однією причиною формування судової доктрини. Використання виключно поняття податкового законодавства у разі впорядкування податкових відносин не є правильним, оскільки під час врегулювання податкової сфери іноді необхідно звертати увагу на термінологію інших галузей законодавства.Документ Інститут похідного позову в Англії та Уельсі(Одеса : Гельветика, 2020) Чабан, Олена Анатоліївна; Чабан, О. А.; Чабан, Елена Анатольевна; Chaban, Olena A.У роботі досліджується інститут похідного позову в Англії та Уельсі з моменту виникнення цього виду позову в прецедентному праві до моменту закріплення процедури подання похідного позову Законом про Компанії 2006. Аналізуються активні та пасивні суб'єкти зазначеного позову, його визначення та процедура подання. Огляд судової практики дає змогу визначити момент виникнення досліджуваного виду позову в системі загального права та особливості здійснення права на захист інтересів компанії шляхом подання позову учасником (акціонером) компанії від імені компанії станом на сьогодні. Досліджене прецедентне рішення XIX століття - Foss v Harbottle (1843), яке відіграло значну роль не тільки у формуванні основних засад корпоративних відносин, а й у становленні інституту похідного позову в Англії та Уельсі. Це пояснюється тим, що одночасно з основними правилами функціонування корпоративних відносин між учасниками (акціонерами) компанії та посадовими особами компанії встановлювались і винятки. Зазначені винятки і стали підґрунтям для розвитку такого позову, як похідний. Наукову увагу зосереджено і на судовій практиці Англії та Уельсу, яка сформувалась у вирішенні спорів, що виникають із зазначеної сфери суспільних відносин протягом останніх років. Сучасна судова практика свідчить про комплексне застосування як нормативно-правових актів, так і правил, вироблених загальних правом, задля вирішення спорів між учасниками (акціонерами) компанії та її посадовими особами, іншими учасниками. Слід зазначити, що для подання похідного позову в Англії та Уельсі заявнику спочатку необхідно отримати згоду суду. Процедура отримання зазначеної згоди може відбуватись у два етапи, протягом яких суд досліджує різні моменти матеріального права, якими регулюються корпоративні відносини. Якщо норми закону не врегульовують те чи інше питання, аналізуються наявні прецедентні рішення. Яскравим прикладом цього є рішення у справі For England v Nick Sellman Holdings Ltd, Bromham Road Development Ltd. У роботі зроблено висновки та сформульовано напрям для подальшої наукової розвідки шляхом проведення дослідження правового регулювання похідного позову в Україні та Англії і Уельсі шляхом порівняльно-історичного методу.