Спеціалізована вчена рада ДФ 41.086.167
Постійний URI для цього зібрання
Спеціалізовану вчену раду ДФ 41.086.167 Національного університету «Одеська юридична академія» з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації Гребенюка Дмитра Олеговича на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань «Міжнародні відносини» за спеціальністю «Міжнародне право» утворено відповідно до Наказу по НУ "ОЮА" № 1940-10 від 08.07.2024 "Про утворення разових спеціалізованих вчених рад для присудження ступеня доктора філософії".
Переглянути
Нові надходження
Документ Законотворчі повноваження парламенту Європейського Союзу як наднаціонального інституту: міжнародно-правове дослідження(Одеса, 2024) Гребенюк, Дмитро ОлеговичУ розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження парламенту Європейського Союзу як наднаціонального інституту» розглядаються концептуальні підходи до вивчення особливостей та природи феномену парламентаризму, що є основою функціонування законодавчої влади Європейського Союзу. Проблематика є комплексною та міждисциплінарною, тому потребує використання різних підходів до дослідження цієї теми. Різноманіття підходів в окремих галузях науки до визначення поняття «парламентаризм» ускладнює формулювання єдиного його визначення. Дослідження феномену парламентаризму у філософсько-правовій думці епохи Просвітництва дозволило сформувати думку щодо інтенсивного розвиту в той період ідей парламентаризму і розуміння його, як одного з основних принципів організації влади. У роботі розкривається вплив філософських концепцій на формування теоретичних засад сучасного парламентаризму. Беручи до уваги праці таких філософів як Г. Гегель, І. Кант, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Дж. Міль, Ж. Руссо, стало можливим з’ясувати чинники, які впливали на еволюцію парламентаризму. Дослідження феномену парламентаризму дозволило відкрити широкі перспективи для розуміння сутності та значення парламентської системи у формуванні сучасного політико-правого ладу. Особливу увагу приділено ролі парламенту як інструменту забезпечення балансу влади. Мало місце вивчення практичної реалізації парламентських механізмів у контексті діяльності міжнародних організацій як універсального, так і регіонального характеру. Порівняльний аналіз філософських праць епохи просвітництва дозволив зрозуміти зв’язок між ідеями мислителів та їх втіленням у реальну політичну практику. Висвітлено концептуальну основу та природу наднаціонального парламентаризму в сучасному міжнародному праві. Дисертаційне дослідження охоплює еволюційний шлях та становлення поняття «наднаціональний парламентаризм», виявляючи його ключові аспекти, значення та вплив на глобальну систему. Аналіз історичного підґрунтя формування цієї концепції дозволив з’ясувати роль міжнародних організацій та парламентів у сприянні становленню наднаціонального парламентаризму. У дослідженні розглядаються функції та повноваження парламентських органів, які мають ознаки наднаціональності. Компаративний підхід дозволив зіставити різні моделі та механізми парламентаризму на національному та наднаціональному рівні, що своєю чергою, надало можливість з’ясувати ефективність цього інституту у вирішенні міжнародних проблем. Приділена увага викликам та перспективам концепції наднаціонального парламентаризму, підкреслюючи можливі шляхи подальшого розвитку та вдосконалення. В ході дослідження було проаналізовано питання щодо суверенітету, оскільки такі аспекти, як наднаціональність та суверенітет, здатні конфліктувати або навпаки взаємодоповнюватися. Суверенітет традиційно прийнято вважати владою держави над територією та народом і, відповідно, правом приймати рішення та діяти самостійно без втручання зовнішніх суб’єктів. Запропонована систематизація концептуальних поглядів може поставити під сумнів або спонукати до переосмислення традиційного уявлення про суверенітет держави в контексті її участі у наднаціональних структурах. У розділі 2 «Інституційні повноваження Європейського Парламенту в законодавчому процесі Європейського Союзу», з’ясована унікальна специфіка об’єднання європейських держав, що було створене як організаційна форма для політичного та економічного співробітництва між державами-членами, країнами-партнерами та кандидатами на членство в ЄС. ЄС символізує різноманіття націй та європейських культур і ставить за мету досягнення миру та процвітання. Європейські держави об’єднались, поступившись частиною суверенітету, щоб стати економічно сильнішими. Тому не дивно, що офіційний девіз об’єднання - це «єдність у різноманітті». Особливу увагу приділено природі ЄС, до структури якої входять інститути, що реалізують цілі, забезпечують послідовність та ефективність політики. На початку свого створення ЄС складався з невеликої кількісті держав та мав зовсім іншу назву. З часом суб’єкти цього об’єднання збільшують інтеграцію та створюють єдиний ринок. Характерно, що приблизно в цей період функції управління переходять на наднаціональний рівень та збільшується кількість майбутніх учасників. В науковій праці досліджується становлення законодавчого інституту ЄС, проводиться аналіз співпраці Європейського Парламенту з іншими провідними інститутами, а також досліджується нормативно-правова база, яка впливала на трансформацію Європейського Парламенту. Розглянуто проблематику характеристики та визначення особливостей європейської моделі парламентаризму, зокрема, в контексті інституційних повноваженнях та їх ролі в процесі прийняття рішень. Робота включає аналіз доктринальних досліджень різних авторів щодо терміну «інституційні повноваження», з урахуванням особливостей функціонування державних органів. Різноманіття наукових підходів допомогло розкрити багатоаспектність визначення терміну та його ролі у позитивній оцінці діяльності владних органів. Визначення терміну «інституційні повноваження» стосовно Європейського Парламенту як наднаціонального інституту стає ключовим елементом для подальшого розкриття концепції наднаціонального парламентаризму. Означений аспект сприяє всебічному розумінні функцій парламенту на наднаціональному рівні та може відкрити нові перспективи у розвитку європейських інтеграційних процесів. Висвітлено законодавчий процес Європейського Парламенту як одного з основних законодавчих органів ЄС, з’ясовано основні законодавчі процедури, такі як звичайна та спеціальна процедури прийняття рішень. У дослідженні розглядаються повноваження Європейського Парламенту у законодавчому процесі та його взаємодія з політичними інститутами. Особлива увага приділяється вивченню змін у законодавчих процедурах, які відбулися після прийняття відповідних нормативно-правових актів. З’ясовано, що звичайна законодавча процедура є одним із ключових механізмів прийняття законодавчих актів в ЄС, яка передбачає активну участь Європейського Парламенту та Ради ЄС. Важливою особливістю звичайної законодавчої процедури є те, що для прийняття нормативно-правового акту необхідно одержати згоду обох законодавчих інститутів. Законодавчий процес ЄС є складним та багатоетапним, відтак звичайна законодавча процедура відіграє важливу роль у забезпеченні демократичного характеру прийняття рішень, сприяє представництву інтересів громадян через депутатів в Європейському Парламенті та уряди країн-членів у Раді ЄС. Оскільки звичайна законодавча процедура визначає спосіб ухвалення більшості законів ЄС, то розуміння її особливостей та етапів має вирішальне значення для всіх учасників законодавчого процесу ЄС. Законодавча процедура відображає принципи, які є основоположними для функціонування ЄС. Важливою рисою звичайної законодавчої процедури є необхідність узгодження позицій, що вимагає від учасників процесу компромісу та здатності до співпраці. Характерним для звичайної законодавчої процедури є першочерговий розгляд законопроєкту Європейським Парламентом, після чого він передається на розгляд Ради ЄС. Процес ухвалення закону може зайняти значну кількість часу та вимагає переговорів між обома інститутами, зокрема щодо компромісних позицій. Встановлено, що спеціальна законодавча процедура використовується для прийняття важливих рішень або змін у правовому полі міждержавної інтеграційної системи. Для прийняття таких рішень необхідною є погоджена домовленість між різними центрами влади чи урядами, які складають зазначену систему, що може передбачати спеціальна процедура. Передбачено обов’язкову консультацію та співробітництво між Комісією ЄС, Європейським Парламентом та Радою ЄС для прийняття певних рішень у сфері законодавства ЄС. Цей процес гарантує участь різних центрів влади у прийнятті важливих рішень та враховує їхні інтереси, забезпечуючи відповідний інституційний баланс. У розділі 3 «Законотворча взаємодія Європейського Парламенту з парламентськими органами» досліджено саме особливості нормотворчої співпраці. Процес законотворчості в межах ЄС потребує всебічного наукового дослідження з метою розкриття ефективності та здатності забезпечувати інтереси як самого ЄС, так і кожної його держави-члена. Процес гармонізації законодавства, координації політичних траєкторій та вирішення спільних питань на наднаціональному рівні неможливий без належної співпраці та взаємодії між парламентськими органами. Правова комунікація є важливим аспектом цього процесу, забезпечуючи ефективний обмін інформацією, координацію дій та взаємне врахування національних інтересів. В дослідженні обгрунтовано, що підвищення якості та ефективності правової комунікації між двома рівнями парламентської влади сприяє реалізації європейських стратегій та політик, зберігаючи при цьому різноманітність національних підходів. Виявлено інституційні аспекти взаємодії між Європейським Парламентом та національними парламентами ЄС в контексті правової комунікації. Зазначено, що подальше розуміння механізмів та ефективності такої взаємодії може вплинути на сприйняття та імплементацію рішень на національному рівні та сприяти зміцненню ролі національних парламентів у цьому процесі. Враховуючи майбутню перспективу членства України в ЄС, означені позиції надали можливість для визначення впливу правової комунікації на взаємозв’язок між європейською інтеграцією та національним законодавством. Розглянуто основні механізми впливу та наслідки взаємодії для формування законодавства в ЄС та за його межами, подальшу інтеграцію між третіми країнами та ЄС у сфері законодавства, яке має характерні ознаки адаптивності, враховуючи постійні зміни світового порядку. Вказано, що одним із ключових способів впливу третіх країн є встановлення економічних відносин з ЄС. У цьому контексті переговори можуть включати не лише зазначені аспекти, а й норми та стандарти, які потрібно враховувати при здійсненні економічних відносин. Треті країни можуть сприяти впровадженню своїх норм та стандартів, що спричиняє конвергенцію законодавства ЄС з іншими правовими системами. Це може включати обмін досвідом, ресурсами, а також спільне вирішення проблем, які мають міжнародний вимір. З’ясовано механізми, які використовуються для забезпечення взаємодії та розвитку європейського правового простору. Визначено можливі виклики та обмеження, пов’язані з впливом третіх країн на законодавчі процеси ЄС, а відтак з питаннями щодо національних інтересів, конфліктів нормативних систем, а також важливістю збереження незалежності європейських рішень та уникнення впливу, який може порушити принципи демократії та європейської інтеграції. Досліджено питання правової співпраці між Україною та Європейським Парламентом в контексті впливу на формування законодавства, що має декілька ключових факторів. Україна прагне підвищити свій інтеграційний потенціал, впроваджуючи реформи, які відповідають європейським стандартам. Характерним аспектом взаємодії є спільні робочі групи та комітети, де представники України консультуються з колегами з ЄС щодо різних питань, зокрема економіки, правосуддя, та інших. Міжпарламентська співпраця впливає на розробку національного законодавства через активну участь у консультаціях, обговореннях та внесення пропозицій. Важливим аспектом є врахування українських інтересів при формуванні правових актів, які стосуються спільних питань. З’ясована взаємодія між Україною та Європейським Парламентом в контексті впливу на формування законодавства, яка надала можливість краще зрозуміти механізми співпраці, вивчити успішні практики та виклики, з якими стикаються обидві сторони. Склад разової ради: Голова ради – Сурілова Олена Олексіївна, д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія». Рецензенти: Акіменко Юлія Юріївна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія»; Канєнберг-Сандул Оксана Костянтинівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Одеська юридична академія». Офіційні опоненти: Львова Єлизавета Олегівна, д.ю.н., професор, професор кафедри конституційного та міжнародного права Одеського державного університету внутрішніх справ; Смирнова Ксенія Володимирівна, д.ю.н., професор, професор кафедри порівняльного і європейського права ІМВ Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Захист відбудеться 27 серпня 2024 року о 13:00 за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@user-wu8rk6dl5l