Устінова-Бойченко Ганна Миколаївна
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Міжнародний досвід запровадження та використання медіації як форми вирішення спору(Одеса : Фенікс, 2021) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Устінова-Бойченко, Г. М.; Устинова-Бойченко, Анна Николаевна; Ustinova-Boichenko, Hanna M.; Привиденцев, Олександр Геннадійович; Привиденцев, О. Г.; Привиденцев, Александр Геннадиевич; Pryvydentsev, Oleksandr H.Документ Актуальні питання ефективності вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні(ВД "Гельветика", 2019) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Устінова-Бойченко, Г. М.; Устинова-Бойченко, Анна Николаевна; Ustinova-Boichenko, Hanna M.Документ Особливість застосування медіації в публічно-правовому спорі(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2022) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Устінова-Бойченко, Г. М.; Устинова-Бойченко, Анна Николаевна; Ustinova-Boichenko, Hanna M.; Нестеренко, Катерина Олександрівна; Нестеренко, К. О.; Нестеренко, Екатерина Александровна; Nesterenko, Kateryna O.Документ Ґенеза встановлення відповідальності за «створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»(Одеса : Гельветика, 2021) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Устінова-Бойченко, Г. М.; Ustinova-Boichenko, Hanna M.; Богатирьова, Марина Олександрівна; Богатирьова, М. О.; Bohatyrova, Maryna O.; Черниш, Т. В.; Chernysh, T. V.У статті досліджено законодавство в історичному аспекті щодо формування ознак кримінального правопорушення «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань». Конституційні гарантії щодо захисту держави та населення від не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань викликають підвищений інтерес у відношенні зазначеного складу кримінального правопорушення. Необхідність заборони створювати воєнізовані та збройні формування поза межами впливу державної влади виникла з розвитком держави та укріпленням державної влади. Загроза впливу таких формувань на реалізацію державної влади зумовила необхідність контролювати діяльність збройних та воєнізованих формувань, дозволивши їх функціонування тільки під керуванням відповідних державних інститутів, та заборону їх ненормативного створення та існування. Перші закони, які забороняли створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та встановлювали відповідальність за їх створення, були прийняти під час козацької доби. У 1715 році Петром І було прийнято «Воинской Артикул» та у 19 артикулі передбачалася відповідальність особи за такі дії. Під час періоду, коли Україна повністю втратила свою самостійність та автономію, діяли загальноімперські закони, які були спрямовані на абсолютну заборону створення воєнізованих або збройних формувань та встановлення суворої відповідальності за вчинення таких дій. Кримінальне законодавство 1927 року та 1960 року продовжувало конкретизацію кримінально-правових та кримінологічних характеристик складу злочину «Створення воєнізованих або збройних формувань». Прийняття Кримінального Кодексу України 2001 року посилило регулювання цієї сфери суспільного життя. Проаналізовані історичні аспекти реагування держави на «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань» вказують на те, що конкретизація характеристики зазначеного складу кримінального правопорушення є результатом багаторічної нормативної діяльності.Документ Місце преюдиціальних фактів у процесі кримінально-процесуального доказування(Одеса : Гельветика, 2019) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Устінова-Бойченко, Г. М.; Ustinova-Boichenko, Hanna M.; Черниш, Т. В.; Chernysh, T. V.; Чабаненко, Ю. С.; Chabanenko, Yu. S.Стаття присвячена дослідженню важливого елемента кримінально-процесуального доказування – преюдиціальних фактів. Термін «преюдиція» у процесуальній науці означає «вирішення питання наперед; заздалегідь прийняте рішення; обставини, що дають змогу робити висновки про наслідки». Преюдиція як правове явище закріпи- лось завдяки римським юристам, які певними правовими діями створювали судові рішення з метою застосування їх у певній майбутній справі. Остаточно преюдиція оформилась у праві Франції та Німеччини, що надалі зробило можливим імплементацію преюдиції в законодавчу практику європейських держав. Значення преюдиції багатогранне, вона може розглядатися як правозастосовний факт; як факт, встановлений судом; як висновок, зроблений одним судом і який є обов’язковим для іншого суду; як інтелектуально-вольова діяльність із доказування; як властивість окремих правових явищ; як прийом юридичної техніки. Преюдиція має багато спільного з такою правовою категорією, як пре- цедент, але головною відмінністю її є те, що прецедент стосується загалом юридичного процесу, а преюдиція реалізується лише у сфері доказування. Також у статті було досліджено місце преюдиції у предметі доказування. На відміну від доказів, які входять у предмет доказування, преюдиціальні факти вже проходили процесуальний порядок доказування: збирання, перевірку й оцінку, а також зроблено відповідні висновки, які знайшли своє відбиття в судовому рішенні. Під час застосування преюдиціальних фактів у процесі доказування ці факти також будуть проходити етапи збору, дослідження та оцінки, але з певними відмінностями від доказів. Преюдиція – категорія міжгалузева. В нормах цивільного, господарського та адміністративного процесів також містяться правила застосування преюдиціальних фактів, які мають певні відмінності від норм кримінального процесу. Норми цивільного процесуального, господарського процесуального та адміністративного судочинства звільняють сторони від обов’язку доказування преюдиціальних фактів, а норми кримінального процесуального законодавства встановлюють, що преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, має рішення національного суду або міжнародної судової установи. Також у статті було окреслено характерні риси преюдиції.Документ Правові та процесуальні аспекти становлення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні(Одеса : Гельветика, 2019) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Устінова-Бойченко, Г. М.; Ustinova-Boichenko, Hanna M.; Черниш, Т. В.; Chernysh, T. V.; Чабаненко, Юлія Cтаніславівна; Чабаненко, Ю. С.; Chabanenko, Iuliia C.Стаття присвячена дослідженню такого важливого правового інституту як затримання особи. Для кожної правової держави, яка дотримується загальноправових принципів, важливим елементом у системі кримінального судоустрою є створення максимально демократичних засобів. Затримання особи належить до примусових заходів, які спрямовані на встановлення особи злочинця, припинення його протиправних діянь та розкриття кримінального злочину. При виникненні необхідності застосування такого процесуального-примусового заходу затриманій особі повинні гарантуватися реалізація та недопущення порушення її прав та свобод. Історичне дослідження виникнення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні становить певний науковий інтерес, оскільки вивчення історичних прогалин у цьому питанні допоможе створити дійсно демократичну та правову основу застосування цього заходу у теперішній час та у майбутньому. Інститут затримання особи пройшов дуже складний історичний шлях, та для кожного етапу є наявні певні характерні риси. Загалом умовно можна виділити такі етапи становлення та розвитку інституту затримання особи: 1) регулювання затримання особи на підставі договорів Русі та Візантії 911 та 944 років, а також «Руською Правдою»; 2) прийняття Соборного Уложення 1649 року; 3) етап пов’язаний із наділенням у 1718 році поліції права затримувати осіб незалежно від учинення ними будь-якого злочину, а за підозрою у їх вчиненні; 4) цей етап розпочався з розмежування затримання, арешту та тюремного ув’язнення із прийняттям Великого Наказу (XVIII ст.); 5) прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 року; 6) кримінально-процесуальне законодавство 1921–1924 років затримання особи визначало як захід попереднього, превентивного характеру, який здійснювався уповноваженими органами; 7) реформи кримінально-процесуального законодавства 50–60 років ХХ ст. 8) розвиток інституту затримання особи у незалежній Україні, який триває до сьогоднішнього дня. Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, тривалий час залежало від політичних чинників у державі. Тільки після набуття Україною незалежності, прийняття нею міжнародних та європейських стандартів стало дійсно можливим гарантування затриманій особі реалізацію її конституційних прав та свобод.Документ Кримінологічна оцінка осіб, які беруть участь у створенні не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань(Видавничий дім «Гельветика», 2021) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Ustinova-Boichenko, Hanna M.Документ The law-enforcement system in the civil rights and freedoms protection system: the international comparative aspect(San Gregorio de Portoviejo University, 2020) Устінова-Бойченко, Ганна Миколаївна; Устінова-Бойченко, Г. М.; Устинова-Бойченко, Анна Николаевна; Ustinova-Boichenko, Hanna M.; Лоскутов, Тимур Олександрович; Лоскутов, Т. О.; Лоскутов, Тимур Александрович; Loskutov, Tymur O.; Білянська, Наталія Володимирівна; Білянська, Н. В.; Билянская, Наталия Владимировна; Bilianska, Nataliia V.; Бесчастний, Віктор Миколайович; Бесчастний, В. М.; Бесчастный, Виктор Николаевич; Beschastnyy, Viktor M.; Дубівка, Ірина Володимирівна; Дубівка, І. В.; Дубивка, Ирина Владимировна; Dubivka, Iryna V.The article focuses on the problem of place determination of law-enforcement agencies in the civil rights and freedoms protection system. The emphasis is given to the analysis of international legal instruments in this sphere, in particular: the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms; the International Covenant on Civil and Political Rights; the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights; the EU Charter of Fundamental Rights. The article has proved that law enforcement agencies are mainly aimed at ensuring and protection of human and citizen civil rights and freedoms in all spheres of social relations. Their mission is to provide the rule of law and order as well as to effect the sovereign will of the state in the whole territory. At the same time, the law-enforcement bodies are proved to have authority to use legal measures aimed at the limitation of civil rights and freedoms, and it is reflected at the level of international legal instruments. Also, it has been proved that at the level of national legislation, national governments must secure independently volumes, completeness, and boarders of measures undertook by law-enforcement agencies to limit legally a number of civil rights. All such cases must be specified and written in laws in such a way as to avoid misunderstanding. The conclusion has been reached that limits, and measures applied by law enforcement authorities to restrict the civil rights, must be adaptive, flexible, and not so detailed in law but shown in protocols and standards of police work. Thus, it is important that efficiency and limits of the possible limitation of civil rights by law-enforcement agencies are carried out under the control and monitoring on the part of Civil Society Institutes. Such monitoring and control are aimed at securing permanent correction of law enforcement actions model in the sphere of civil rights and freedoms protection.Документ Становлення інституту визнання особи недієздатною(Одеса : Фенікс, 2013) Устінова-Бойченко, Г. М.; Устинова-Бойченко, Г. М.; Ustinova-Boichenko, G.