Актуальні проблеми держави і права. – 2020. – Випуск 87
Постійний URI для цього зібрання
Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. Вип. 87 / редкол.: Г. I. Чанишева (голов. ред.) та ін. – Одеса : Гельветика, 2020. – 216 с. Укр., англ і рос. мовами.
Переглянути
Нові надходження
Документ Актуальні проблеми держави і права(Одеса : Гельветика, 2020)Збірник розраховано на наукових працівників, викладачів, студентів юридичних вищих навчальних закладів і практичних працівників органів державної влади й місцевого самоврядування.Документ Щодо стандартів участі народу у здійсненні судочинства в Японії(Одеса : Гельветика, 2020) Алєксєєва, А. О.; Алексеева, А. О.; Alieksieieva, A. O.Проблема участі народу у здійсненні судочинства є перманентною для української судової системи із часів незалежності. Неодноразово були здійснені спроби реформування інституту народних засідателів та присяжних, які фактично не мали необхідного результату, що підтверджується опитуваннями щодо рівня довіри народу до судової гілки влади та практичними проблемами залучення присяжних до участі в судових засіданнях. Звичайно, проблема реформування і розвитку судової системи не може бути вирішена у відриві від міжнародного досвіду, особливо країн зі схожим історичним досвідом і тих, які тривалий час при-святили пошуку оптимальної моделі залучення народного елемента та вирішенню питань, найбільш гострих для нашої судової влади. У даному контексті автор вирішила проаналізувати японську систему залучення народного елемента до здійснення судочинства в контексті останньої судово-правової реформи 2009 року в Японії – країни, яка відмовилась від англо-американської моделі присяжних та створила власну, змішану систему, вдало поєднала основи англо-американської та континентальної моделей. На основі ключових елементів змішаної системи японського судочинства було сформульовано перелік пропозицій для вдосконалення наявної системи залучення народу до здійснення судочинства в Україні, зокрема: забезпечити необхідну кількість присяжних, встановити розумні строки судового розгляду справи із граничними термінами, забезпечити зрозумілість кримінального процесу для присяжних та запровадити у кримінальному процесі обов’язкове проведення «попереднього засідання». Десятирічний успішний досвід роботи японської системи саібан-ін дозволяє стверджувати, що вказані пропозиції можуть привести до реального залучення народу України до участі в судочинстві та спрощенні кримінального процесу як передумови ефективної роботи змішаної колегії суддів та представників народу. У процесі реформуванням інституту участі народу у здійсненні правосуддя необхідно пам’ятати, що правосуддя, що відправляється «судом рівних», у демократичному суспільстві розцінюється як життєво необхідна соціально-політична підсистема, за допомогою якої реалізуються основні права й обов’язки громадян країни, довіра до судів та віра в торжество справедливості.Документ Специфіка адміністративно-правового регулювання діяльності господарських товариств(Одеса : Гельветика, 2020) Бабенко, Д. В.; Babenko, D. V.Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб’єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як ціле-спрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З’ясовано, що призначення суб’єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності. Здійснено умовний розподіл компетенцій суб’єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повно-важення, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов’язані з управлінням державними корпоративними правами. Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх задіяних у цьому процесі суб’єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб’єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин. З’ясовано, що суттєвим завданням суб’єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб’єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.Документ Роль верховенства права у правозахисній діяльності сучасної держави(Одеса : Гельветика, 2020) Бондаренко, Аліна Ігорівна; Бондаренко, А. І.; Бондаренко, Алина Игоревна; Bondarenko, Alina I.Соціальна справедливість субстантивно пов’язана з верховенством права і правами людини, а тому вона має розглядатися у площині державного правозахисту. Зв’язок цих трьох концептів, а також встановлена нами закономірність, що принаймні деякі допущення соціальної несправедливості в державі можуть вести до порушення прав людини й відхилення від верховенства права, створюють підґрунтя для характеристики однієї з тенденцій реалізації правозахисної функції сучасними державами. Ідеться передусім про ренесанс ідеї соціальної держави, яка була проголошена мертвою й утопічною на початку світової фінансової кризи 2008 року. Зараз, після десяти років відновлення, ідеї соціальної державності знову починають набувати концептуальних обрисів і все частіше потрапляють у фокус стратегічного планування правозахисної функції держави. У зв’язку із цим важливо простежити, як змінилося сучасне уявлення про соціальну державність в останніх дослідженнях у царині верховенства права і прав людини.Розширення концентричної системи державного правозахисту є закономірністю нашого часу, яка пов’язана насамперед з адаптацією глобальної політичної програми сталого розвитку. Ідеологія сталого розвитку передбачає поступове розширення меж соціального державного правозахисту, щоб гарантувати прийдешнім поколінням більш справедливе й рівноправне майбутнє. Права людини безпосередньо пов’язані з доктриною верховенства права, що, своєю чергою, породжує зв’язок між ними і соціальною справедливістю. Суперечливість проблеми належності соціальної справедливості до вимог верховенства права вирішується шляхом запровадження концентричної моделі соціальної держави, у рамках якої розрізняють три межові форми соціальної справедливості, визначені через права людини. Перша форма – мінімальна, яка збігається з найменшим колом державного правозахисту, – це так звана позитивна держава, де соціальне забезпечення базується на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів. Інше концентричне коло, яке визначає активність держави у правозахисті, – це «держава соціальної безпеки», що проводить політику повної зайнятості, забезпечує всім громадянам гарантований мінімальний рівень життя і рівність шансів, але не матеріальну рівність. Третя, найширша форма – «держава загального добробуту», у якій забезпечуються рівність, кооперація і солідарність усіх членів суспільства.Документ Демократія і конституція: приховані парадокси(Одеса : Гельветика, 2020) Водянніков , О. Ю.; Водянников, О. Ю.; Vodiannikov, O. Yu.Стаття присвячена висвітленню теоретичних аспектів співвідношення демократії і сучасного ліберального конституціоналізму, аналізу суперечностей між ними, виявленню їхніх витоків і закономірностей. У зв’язку із цим у статті розкривається питання етимології терміна «демократія», проаналізовано причини становлення глобального консенсусу щодо розуміння демократії, розглянуто становлення сучасних конституційних запобіжників проти мажоритарного фатуму демократії. У статті досліджується становлення глобального консенсусу щодо розуміння демократії, що склався після Другої світової війни навколо шумпетерівського визначення демократії як інституційного устрою для ухвалення політичних рішень, у якому індивіди набувають влади ухвалювати рішення шляхом конкурентної боротьби за голоси виборців. У перші повоєнні роки демократія розумілася як антитеза диктатурі й тоталітаризму, але за останні сімдесят років це розуміння еволюціонувало навколо антимажоритарної парадигми: воля більшості має бути обмежена засадничими цінностями особистої свободи, політичної свободи та верховенства права. Ця парадигма заклала нову траєкторію повоєнного конституціоналізму, в основі якого лежали три основні концепції: (1) перетворення конституційних прав на юридичні права, що підлягають судовому захисту; (2) обмеження вторинної установчої влади; (3) доктрина «озброєної демократії».У статті обстоюється теза, що цей розвиток призвів до виникнення трьох фундаментальних парадоксів: (1) парадокс органу конституційної юрисдикції, що стоїть на щабель вище за класичну тріаду поділу влади; (2) парадокс «вічної конституції», який перетворює первинну установчу владу на фікцію первинного «акту творіння»; (3) парадокс юридикалізації представницької демократії, коли визначення національної політики відбувається не у стінах парламенту, а в судах. Ці парадокси, у свою чергу, закладають глибинну суперечність між демократією як інституціоналізованою волею більшості і конституціоналізмом, що обмежує, упорядковує і розподіляє владу в державі.Документ Звернення до джерел національних правових систем для тлумачення загальних принципів права у практиці органів міжнародної кримінальної юстиції(Одеса : Гельветика, 2020) Іліка, М. І.; Ілика, М. И.; Ilika, M. I.Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, є одним з основних джерел міжнародної кримінальної юстиції. Їх застосування забезпечує гнучкість та прозорості діяльності міжнародних кримінальних судів та трибуналів, дозволяє їм ефективно реагувати на виклики, які з’являються під час ухвалення рішень. Водночас у процесі застосування загальних принципів права дуже часто постає проблема їх тлумачення. Ефективним шляхом здійснення тлумачення є звернення із цією метою до національних правових систем. Такий шлях виглядає і найбільш логічним, оскільки більшість загальних принципів права з’явилися саме в національному правовому контексті, їх застосування на міжнародному рівні нерозривно пов’язане із правильним розумінням їхнього первинного значення. У статті розглядаються приклади зі звернення міжнародних кримінальних судів та трибуналів до національних правових систем для тлумачення загальних принципів права. Зазначається, що з метою тлумачення використовується широке коло джерел: національне законодавство, судова практика, доктрина національного права тощо. Наголошується, що в такому зверненні дуже важливе забезпечення географічної різноманітності та представництва різних правових систем. Робиться висновок, що тлумачення загальних принципів права через звернення до національних правових систем є широко застосовуваною практикою у сфері міжнародної кримінальної юстиції. Міжнародні кримінальні суди і трибунали звертаються як у цілях підтвердження існування та застосування загальних принципів, так і з метою встановлення їхнього змісту. У статті наголошується, що важливою умовою здійснення такого тлумачення є дотримання компаративістських підходів, що є гарантією їхнього універсального характеру як джерела права. Застосування такого тлумачення є свідченням того, що загальні принципи права є загальновизнаними джерелами кримінального та міжнародного кримінального права, слугують зв’язковою ланкою між ними.Документ Правові засади забезпечення кібербезпеки в державах – членах Європейського Союзу(Одеса : Гельветика, 2020) Кавин, Святослав Ярославович; Кавин, С. Я.; Kavyn, Sviatoslav Ya.Стаття присвячена дослідженню питань правового гарантування інформаційної безпеки, зокрема у сфері кіберзахисту в державах Центрально-Східної Європи в контексті аналізу їхніх національних Стратегій кібербезпеки та відповідних нормативно-правових актів. У процесі даного дослідження приділено увагу аналізу правових норм, які сприяють ефективному захисту кібербезпеки держави. Аналізуються особливості функціонування інституційно-правового механізму кіберзахисту в контексті законодавчої реґламентації міжнародного співробітництва між державними інституціями та структурами національної безпеки. Обґрунтовується необхідність вироблення узгодженої політики кіберзахисту держав Європейського Союзу в контексті інформаційної політики Європейського Союзу з метою уніфікації підходів щодо забезпечення інформаційного захисту та вдосконалення нормативно-правової бази гарантування інформаційної безпеки. Особлива увага приділяється особливостям правового гарантування інформаційної безпеки країн Європейського Союзу в контексті дослідження їхніх національних кіберстратегій як іманентної складової частини національної безпеки, зокрема з погляду диверсифікації зовнішніх відносин у багатовекторній системі міжнародної безпеки.Проведений аналіз нормативно-правових основ системи кібербезпеки країн Східної та Центральної Європи свідчить про домінантну роль спецслужб у гарантуванні кібернетичної безпеки. У зв’язку із цим міжнародна співпраця стосовно уніфікованих підходів до боротьби з кіберзагрозами в інформаційному просторі має дещо обмежений характер. Сучасні реалії політики національної безпеки країн Європейського Союзу потребують комплексних досліджень у контексті забезпечення розроблення ефективних механізмів захисту інформаційного простору, дослідження політичних та правових механізмів побудови інформаційної безпеки. Водночас підходи до інформаційної безпеки, поширені в Європейському Союзі, нині не є уніфікованими. Тому дослідження, оцінка та реалізація позитивного досвіду кожної країни Європейського Союзу в цій сфері важливі під час побудови системи інформаційної безпеки Європейського Союзу.Документ До проблеми визначення поняття інформаційного забезпечення діяльності слідчих органів в Україні(Одеса : Гельветика, 2020) Калатур, Максим Васильович; Калатур, М. В.; Калатур, Максим; Kalatur, Maksym V.Актуальність статті полягає в тому, що наукова організація праці й інформаційне забезпечення як одна з її складових частин у слідчих підрозділах правоохоронних органів України є пріоритетним напрямом реформування, адже широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій та інструментів наукової організації праці є важливою передумовою підвищення ефективності діяльності слідчих органів. Метою статті є надання визначення поняття інформаційного забезпечення діяльності слідчих органів в Україні. У статті, на основі аналізу наукових поглядів учених та норм чинного законодавства щодо тлумачення понять «інформація» й «інформаційне забезпечення», запропоновано авторське визначення терміна «інформаційне забезпечення діяльності слідчих органів в Україні», яке варто розуміти як складову частину механізму організації слідчої діяльності, що в адміністративно-правовому плані передбачає одержання, збирання, реєстрацію, обробку, передачу, збереження та надання інформації шляхом створення інформаційних ресурсів, баз і систем, автоматизованих робочих місць із використанням новітніх методів і технологій. Наголошено, особливе значення інформаційне забезпечення має під час розслідування кримінальних справ в умовах дефіциту відомостей, коли слідчий відчуває брак даних, необхідних йому як для організації розслідування, так і для виявлення слідів злочину, з’ясування механізму злочинної діяльності, встановлення винних у вчиненні злочину тощо. З’ясовано, що змістом інформаційного забезпечення є створення, функціонування та вдосконалення інформаційних систем, які являють собою апаратно-програмні комплекси засобів, що дозволяють здійснювати збір, обробку, накопичення криміналістично значущих даних, їх видачу на запити споживача. Визначено, що під інформаційним забезпеченням діяльності слідчих органів варто розуміти складову частину механізму організації слідчої діяльності, що в адміністративно-правовому плані передбачає одержання, збирання, реєстрацію, обробку, передачу, збереження та надання інформації шляхом створення інформаційних ресурсів, баз і систем, автоматизованих робочих місць із використанням новітніх методів і технологій.Документ Становлення та функціонування податкової системи України(Одеса : Гельветика, 2020) Кліменко, Д. І.; Klimenko, D. I.; Клименко, Д. И.Стаття присвячена дослідженню актуальних проблем становлення та розвитку сучасної податкової системи України, а також шляхів їх вирішення. Особливу увагу приділено аналізу різних підходів до дефініцій понять «податкова система» та «система оподаткування». Зазначено, що дані категорії не є синонімами, а співвідносяться одна з одною. У разі вжвиання у вузькому сенсі поняття податкової системи може відбуватись змішання з терміном «система оподаткування». Обґрунтовано перспективні напрями розвитку податкової системи держави. Проаналізовано та визначено можливі напрями реформування податкової системи України. Так, ефективною податкова система буде тільки тоді, коли стане стимулювати розвиток і зростання економіки, що зумовлює формування необтяжливих умов для бізнесу. Такі умови визначаються не тільки рівнем податкових ставок, але і процедурами розрахунку і сплати податків, упорядкуванням проведення податкових перевірок та надання податкової звітності, що забезпечується за допомогою податкового адміністрування.Також у статті аналізуються принципи побудови податкової системи, які мають велике значення для створення ефективної, дієвої податкової системи. У публікації акцентовано увагу на тому, що головною проблемою під час реалізації принципів податкового законодавства є їхня необов’язковість. Встановлено, що запропоновані Адамом Смітом принципи оподаткування не втратили свого значення в сучасних умовах, а зберігають неабияку актуальність. Однак час від часу їх потрібно інтерпретувати. Проведений аналіз дозволив сформулювати висновки щодо недоопрацьованності підходів до змісту і сфери застосування принципів податкового законодавства, що зумовлює необхідність подальшого концептуального пошуку в даному напрямі. На прикладі транспортного податку автором у статті про-аналізовано принцип стабільності, який передбачає заборону внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому будуть діяти нові правила та ставки.Документ Аналіз судової практики та пропозиції до законодавства України щодо видів доходів, з яких утримуються аліменти(Одеса : Гельветика, 2020) Коломієць, Ю. Ю.; Коломиец, Ю. Ю.; Kolomiiets, Yu. Yu.; Сулейманова, Сусанна Рефатівна; Сулейманова, С. Р.; Suleimanova, Susanna R.; Сулейманова, Сусанна РефатовнаУ статті проаналізовано проблемні питання щодо визначення видів доходів, які враховуються під час утримання аліментів на основі прецедентної практики та наукових досліджень. Так, у судовій практиці дискусійним є питання про нарахування аліментів з отриманих доходів із процентів за розміщення коштів на депозитних рахунках. Натепер сформувалися дві позиції щодо окресленого питання: 1) проценти, отримані заявником від банківського вкладу, повинні враховуватися до видів доходів, з яких утримуються аліменти, оскільки пунктом 19 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України No 146 визначено, що утримання аліментів із працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, зокрема з інших видів заробітку; 2) види доходів, які враховуються під час обчислення суми аліментів, чітко визначені в постанові Кабінету Міністрів України No 146 (відсотки за розміщення коштів на депозитних рахунках до переліку видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів, не входять). Отже, не всі відповіді, що виникають у судовій практиці, передбачені Переліком видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року No 146. Зазначене питання висвітлюється з погляду принципу законності та верховенства права. Зважаючи на наявність різних джерел доходів населення України, ототожнювати поняття «заробіток» і «дохід» у сімейному законодавстві некоректно. Терміном «заробіток» можна об’єднати доходи у вигляді плати, яку особа отримує за виконану роботу. Водночас варто розуміти, що поняття «заробіток» за змістом ширше, ніж поняття «заробітна плата». Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена зазвичай у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Плату за виконану роботу особа може отримувати не тільки за трудовим договором, але й за цивільно-правовим договором. Стверджується, що ці проблеми деякою мірою зумовлені недосконалістю чинного законодавства, пропонуються шляхи їх подолання. На підставі викладеного пропонується в частині 1 статті 80, назві та частинах 1, 2, 5 статті 183, частині 1 статті 200, частині 1 статті 272 Сімейного кодексу України замість словосполучення «заробітку (доходу)» використовувати словосполучення «заробітку, прибутку від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об’єднань громадян, а також осіб, що займаються підсобним господарством, доходу від незалежної професійної діяльності, доходу від власності, суми відшкодування упущеної вигоди, соціальної допомоги». Також у висновках пропонується внести зміни у Перелік видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, який затверджується Кабінетом Міністрів України, і пропонується перелік відповідних видів доходів.Документ Правове регулювання митних режимів за Митним кодексом України та перспективи його вдосконалення(Одеса : Гельветика, 2020) Лемеха, Р. І.; Лемеха, Р. И.; Lemekha, R. I.У науковій публікації досліджується сучасний стан правового регулювання митних режимів за митним кодексом України та визначаються перспективні напрями його вдосконалення з урахуванням глобалізаційних процесів та необхідності узгодження національного законодавства із правом Європейського Союзу. Зазначається, що митні режими є комплексом взаємопов’язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їхній правовий статус, умови оподаткування й обумовлюють порядок їх використання після належного митного оформлення. Для української економіки важливе поступове збільшення імпорту й експорту товарів, а також забезпечення транзиту, з урахуванням геополітичного положення України та її статусу як транзитної держави. Сучасний стан правового регулювання митних режимів є задовільним, адже їх визначення та класифікація в Митному кодексі України має загальний характер, на практиці часто виникають випадки неоднозначного тлумачення відповідних норм митного права, про що свідчить судова практика, зокрема й останні постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Одним із перспективних напрямів удосконалення правового регулювання митних режимів в Україні названо зосередження всіх правових норм, якими врегульовано порядок переміщення товарів через митний кордон України та порядок їх використання після належного митного оформлення, виключно в межах Митного кодексу України, з урахуванням останньої практики Верховного Суду, чим буде забезпечено дотримання принципу правової визначеності й однозначне розуміння норм митного права суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.Формулюється висновок про необхідність узгодження положень Митного кодексу України з Митним кодексом Європейського Союзу, з огляду на перспективи набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі.Документ Визначення правової природи публічної адміністрації у працях учених-адміністративістів: узагальнений огляд підходів(Одеса : Гельветика, 2020) Маслова, А. Б.; Maslova, A. B.У статті на підставі узагальненого аналізу наукових та публіцистичних джерел визначено правову природу публічної адміністрації. Встановлено, що вітчизняна доктрина адміністративного права в питаннях про сутність та призначення публічної адміністрації не має однозначних відповідей ані щодо поняття й ознак публічної адміністрації, ані щодо її суб’єктного складу та його функціонального навантаження. Окремо звернуто увагу на те, що деякі джерела і надалі використовують дещо застарілу термінологію або взагалі припускаються у визначенні правової природи публічної адміністрації «сліпого» калькування ознак та вихідних засад державного управління, чим занадто звужують розуміння публічної адміністрації як окремого інституту публічної влади. Доведено, що публічна адміністрація є системним утворенням, якому притаманні такі ознаки: наявність розгалуженого складу компонентів, первинним елементом якого є суб’єкт публічної адміністрації або його посадова особа; ієрархічність та упорядкованість компонентів системи; структурність, яка забезпечує цілісність системи та її інтеграцію в інші системи (публічна влада, суспільство, держава тощо); наявність спільної мети функціонування її елементів, яка тісно пов’язана із загальним призначенням публічної адміністрації й існуванням держави загалом. Аргументовано, що публічна адміністрація як система – це побудована на стійких внутрішніх і зовнішніх зв’язках вертикального та горизонтального характеру об’єктивно зумовлена сукупність її суб’єктів, метою якої є досягнення такого збалансованого стану її компонентів та їхньої стабільної взаємодії один з одним, який має забезпечити належне гарантування суб’єктами публічної адміністрації прав свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у публічній сфері, а також ефективну реалізацію приватними особами свого адміністративно-правового статусу.Документ The role of interpretation of the law in the mechanism of bridging gaps in the law(Одеса : Гельветика, 2020) Matat, Yurii I.; Матат, Юрій Ігорович; Matat, Yu. I.; Матат, Ю. І.; Матат, Юрий ИгоревичThe article is devoted to the study of the legal nature of the interpretation of law, its features, as well as the role in overcoming gaps in the law. Attention is focused and substantiated that the interpretation of legal norms, being a necessary element of the legal regulation mechanism, plays the important role in the process of overcoming gaps in law. So, by means of various methods of interpretation, in particular, formal gaps are overcome, which, in turn, may arise as a result of an unsuccessful presentation of legal norms by the legislator. It is determined that when applying the rule of law by analogy, such a rule in the particular situation should be interpreted not as part of the institution from which it is borrowed, but as part of the institution, the gap in which it is designed to overcome. This is due to the fact that the rule applied by analogy is subject to double influence: on the one hand, it generally retains its original meaning, on the other – partially adapts to the characteristics of the institution in which the gap is overcome through it.The role of official interpretation in the process of application of the law in the conditions of gaps in the legislation is clarified, the role of recommendatory explanations provided by higher courts on the issues of application of the legislation is investigated. In Ukraine, these powers, in accordance with the Law of Ukraine “On the Judicial System and the Status of Judges” dated June 02, 2016, are assigned to the Plenum of the Supreme Court, in order to ensure the same application of the rules of law in solving certain categories of cases, generalizes the practice of applying substantive and procedural laws, systematizes and ensures the promulgation legal positions of the Supreme Court, as well as based on the results of the analysis of judicial statistics and generalization of judicial practice, it provides explanations of the recommendatory nature on the application of legislation in solving court cases.It is concluded that the importance of the interpretation of law is primarily to ensure full and accurate disclosure of the functions of legal acts as a source and form of existence of legal norms, other substantive elements of the legal system. The interpretation concretizes the law, which allows law enforcement agencies to ensure the resolution of legal cases in strict accordance with the constitutional principles of legal certainty, legality and the rule of law.Документ Церковно-політичний сепаратизм у межах південно-східної Візантії: публічно-правовий контекст (553–564 роки)(Одеса : Гельветика, 2020) Мельник, В. М.; Melnyk, V. M.Стаття присвячена дослідженню публічно-правових формул несторіанського та монофізитського сепаратизмів у межах сирійської і єгипетської провінцій Східної Римської імперії (Візантії). Для викладу матеріалу обрано пізній період правління імператора Юстиніана Великого (527–565 роки), коли рішення V Вселенського Собору (553 рік) і Мирний договір з Іраном (562 рік) дозволили Константинопольському патріархату розпочати відновлення релігійної єдності всередині Християнської церкви. Поступки імператора Юстиніана не привели до бажаних результатів і лише поглибили розкол між полікультурними спільнотами Сирії та Єгипту. Наприклад, у Сирії були спроби цілковитого відокремлення Антіохійського патріархату від ортодоксальної (Халкидонської) Візантійської церкви. Головним сепаратистським рухом Сирії стали несторіани, що проводили політику зближення із Сасанідським Іраном (на той момент у Персії швидко поширювався несторіанський варіант християнства). Утім, Юстиніану вдалось зупинити експансію перського несторіанства в Сирії, оскільки Антіохійський патріархат злякався реальної перспективи поглинання з боку Ктесифонського несторіанського патріархату. У свою чергу, Єгипет у 550-х роках став ареною протистояння монофізитів і православних християн. Незважаючи на прихильність Халкидонському символу віри (451 рік), Юстиніан був змушений схвалити співіснування двох конкуруючих християнських церков – Олександрійського ортодоксального патріархату й Олександрійського коптського папства (монофізитський патріархат). Політичне тло викладених релігійних подій, а також імператорські розпорядження і внутрішньоцерковні рішення (канони), що супроводжували пізній період царювання Юстиніана Великого, ми пропонуємо вважати предметом для подальших історико-юридичних досліджень. По-перше, розуміння взаємин окремих сепаратистських церков і Константинополя дозволяє глибше розібратися в політичній теорії візантійської симфонії. По-друге, проаналізовані нами суперечки і чвари в ранній Візантії дозволяють зробити висновок про глибоку федералізацію східноримських суспільних відносин. Режим lex foedus, який надавався варварам (німці, слов’яни і кочівники) протягом усієї епохи пізньоримського домінату, укорінився в соціальному світогляді і сформував стереотип позитивного сприйняття «децентралізованої держави» з боку народних мас Східної Римської імперії.Документ Забезпечення інформаційної безпеки в зоні бойового конфлікту(Одеса : Гельветика, 2020) Перун, Тарас Степанович; Перун, Т. С.; Perun, Taras S.;У статті аналізуються положення нормативно-правових актів, які відображають офіційну систему поглядів на збройний захист і забезпечення безпеки України, що присвячені питанням забезпечення інформаційної безпеки. Обґрунтовується необхідність їхнього подальшого розвитку та формування єдиного підходу до забезпечення інформаційної безпеки як комплексному напряму діяльності. Метою статті є аналіз еволюції, детермінування та визначення основних ознак поняття інформаційної безпеки в зоні військового конфлікту та визначити перспективні напрями її формування в сучасних політичних умовах. Автором досліджено положення документів, що визначають стратегічне планування та відображають офіційну систему поглядів на збройний захист і забезпечення безпеки України.Також проаналізовано генезис наукових поглядів на інформаційну протидію як механізм вирішення міждержавних протиріч. Досліджено сутність засобів забезпечення інформаційної безпеки в умовах збройного конфлікту. Забезпечення інформаційної безпеки в межах Воєнної доктрини України і Стратегії національної безпеки України як окремого і самостійного напряму діяльності не розглядається. Незважаючи на визнання інформаційних загроз, відображені лише окремі питання, пов’язані з інформаційною сферою та застосуванням інформаційних технологій. Автор доходить висновку, що забезпечення інформаційної безпеки в рамках Воєнної доктрини України і Стратегії національної безпеки України як окремого і самостійного напряму діяльності не розглядається. Доктрина інформаційної безпеки України вже не відповідає сучасним політичним реаліям, не врховує нові загрози в інформаційній сфері, рівень розвитку і проникнення інформаційних технологій у державне і суспільне життя, критично важливі галузі економіки та народного господарства країни та потребує оновлення. Для захисту критично важливих об’єктів держави та інформаційної інфраструктури необхідно створити міжнародний центр моніторингу інформаційної сфери.Документ Форми надання згоди Верховною Радою України на обов’язковість міжнародного договору(Одеса : Гельветика, 2020) Пташинська, В. П.; Пташинская, В. П.; Ptashynska, V. P.У статті автором досліджені деякі питання імплементації в національний правопорядок України міжнародних норм про надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів, що містяться у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.Проаналізований зміст положень чинного законодавства України, що регулює питання надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість міжнародного договору, зокрема: Конституції України від 28 червня 1996 року, Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року, Закону України «Про Реґламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року, а також наведені закони України, якими Верховна Рада України надала згоду на обов’язковість міжнародних договорів України. Автором визначено форми надання згоди Верховною Радою України на обов’язковість міжнародного договору, розкриті повноваження Верховної Ради України в питаннях надання згоди на обов’язковість міжнародного договору.Автором зроблено висновок, що Верховна Рада України може надавати згоду на обов’язковість міжнародного договору України у формі законів України про ратифікацію, приєднання або ухвалення міжнародного договору. Найбільш поширеною формою надання згоди на обов’язковість міжнародного договору у практиці Верховної Ради України є ратифікація. Пропозиції щодо приєднання України до міжнародних договорів або щодо ухвалення нею міжнародних договорів подаються та розглядаються в порядку, передбаченому для ратифікації міжнародних договорів України. Автором виявлені колізійні норми в чинних нормативно-правових актах України та запропоновані шляхи усунення суперечностей між ними, що є важливим етапом розвитку й удосконалення вітчизняного законодавства. Дане дослідження ґрунтується на підставі аналізу норм чинного законодавства України та конкретних прикладах практики Верховної Ради України щодо надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України.Документ Вирішення колізійних питань правового статусу юридичних осіб у законодавстві ФРН: сучасний стан та перспективи(Одеса : Гельветика, 2020) Овечкіна, О. С.; Ovechkina, O. S.; Овечкина, О. С.У статті досліджується питання вирішення правових колізій, що зумовлені відсутністю єдиного підходу до регулювання приватноправового статусу юридичних осіб законодавствами сучасних держав. Вирішення питання регулювання приватно-правого статусу юридичних осіб в науці міжнародного приватного права вже традиційно вважають одним із найскладніших, оскільки правові системи держав містять суттєві відмінності в обсязі правоздатності юридичних осіб, регламентації щодо порядку їх створення та функціонування, що призводить до правових колізій. Актуальність дослідження регулювання приватноправового статусу іноземних юридичних осіб у ФРН зумовлюється тим, що юридичні особи України вже традиційно співпрацюють з юридичними особами ФРН, яка є одним із найбільших торгових партнерів України. Встановлено, що Ввідний закон до Німецького цивільного уложення не містить колізійної норми, що визначає правовий статус юридичної особи. Німецькою доктриною та судовою практикою закріплено критерій фактичного (реального) місцезнаходження в разі встановлення особистого закону юридичної особи. Щодо іноземних юридичних осіб, котрі належать до держав, які не є державами-членами ЄС, німецькими судами застосовується, як правило, критерій фактичного місцезнаходження. Застосування критерію осілості в державах-членах ЄС фактично перешкоджає реалізації принципу свободи заснування, визначеному установчими договорами ЄС, що засвідчує прецедентна практика Суду ЄС. Прецедентне право Суду ЄС змінює принципи, за якими держави-члени мають вирішувати колізійні питання регулювання статусу юридичних осіб. У рамках ЄС з метою подолання проблем, що викликані розбіжностями колізійноправового регулювання статусу юридичних осіб, здійснюються процеси гармонізації національних законодавств держав-членів з окремих питань правового статусу та діяльності юридичних осіб, а також створення нових організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус та діяльність яких регулюється правом ЄС. Згідно з Директивою ЄС 2019/2121 має бути гармонізовано норми законодавств держав-членів ЄС щодо транскордонного перетворення, злиття та поділу товариств з обмеженою відповідальністю.Документ Система контрольних правовідносин у сфері грошового обігу(Одеса : Гельветика, 2020) Радченко, Олег Миколайович; Радченко, О. М.; Радченко, Олег Николаевич; Radchenko, Oleh M.У статті автор зазначає, що фінансово-правовий інститут контролю за грошовим обігом охоплює широку сферу економічної діяльності держави з контролю за грошовими операціями в готівковій та безготівковій формах, валютними операціями, обігу цінних паперів і спрямований на забезпечення функціонування системи зворотних зв’язків у фінансовому механізмі (інформаційний характер); організаційний вплив на процеси емісії і грошового обігу (регулятивний характер); застосування охоронних норм права (правоохоронний характер). Під фінансовим контролем у сфері грошового обігу запропоновано розуміти комплекс форм і методів організації та управління грошовим обігом у межах національної економіки з метою забезпечення стабільності національної валюти, збалансованого здійснення всіх платежів і розрахунків, запобігання нецільовому використанню публічних і приватних грошових фондів, дотримання вимог фінансової дисципліни та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Правовідносини у сфері грошового обігу класифіковано на правовідносини, що виникають із приводу порядку проведення емісії готівкових та безготівкових грошових коштів; правовідносини, що виникають із приводу руху готівкових грошових коштів; правовідносини, що виникають із приводу порядку руху безготівкових грошових коштів; правовідносини, що виникають із приводу порядку руху готівкової і безготівкової іноземної валюти; контрольні правовідносини у сфері грошового обігу. Контроль за грошовим обігом включає в себе контроль за готівковим грошовим обігом; контроль за безготівковим грошовим обігом; контроль за валютним обігом (валютний контроль); контроль у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.Документ Проблеми укладення ліцензійного договору за законодавством України(Одеса : Гельветика, 2020) Смородина, Алла Є.; Смородина, А. Є.; Smorodyna, Alla Ye.; Смородина, А. Е.Порядок укладення ліцензійного договору не регулюється окремо, на нього розповсюджуються норми Глави 53 Цивільного кодексу України. Однак системний аналіз його норм виявив, що вимога законодавства про обов’язкову письмову форму ліцензійного договору на практиці стає перепоною, оскільки не відповідає вимогам суспільства, в т. ч. для отримання дозволу на використання об’єктів авторського права в Інтернеті. Досліджено проблеми реалізації кожної стадії укладення ліцензійного договору – пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, в тому числі виходячи з того, що кожна зі сторін (ліцензіар та ліцензіат) майбутнього договору можуть зробити оферту. Щодо оферти проаналізовані умови, яким має відповідати оферта: містити істотні умови договору; її адресність; містити намір оферента вважати себе зобов’язаним у разі її прийняття; умова про строк на акцепт оферти. Ці умови проаналізовані через призму обов’язкової вимоги щодо письмової форми договору та його підписання сторонами як умови укладеності. Звертається увага на відмінність оферти від публічної оферти. Обґрунтовано застосування письмової форми до оферти. Щодо акцепту проаналізовані його умови як повної, безумовної і вчасної відповіді про прийняття пропозиції. Вказане завершується дослідженням питання укладеності ліцензійного договору. Визначаються проблемні питання під час укладення ліцензійного договору на використання торговельної марки через погодження істотної умови такого договору – умови, що якість товарів (послуг), виготовлених (наданих) за ліцензійним договором, не буде нижчою за якість товарів (послуг) власника свідоцтва, та він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. Виокремлюються окремі проблемні питання для використання об’єктами авторського права, а саме щодо ідентифікації належного автора та ліцензіара. Наводяться відповідні приклади із застосування норм на практиці. Визначається проблематика щодо державної реєстрації ліцензійних договорів та заявляється про підтримку запровадження системи державної реєстрації.Документ Досвід США в системі управління сектором безпеки і оборони(Одеса : Гельветика, 2020) Стрюк, М. П.; Striuk, M. P.У статті йдеться про нормативні засади й доктринальні документи, які визначають основні пріоритети та принципи, що використовуються під час реалізації зовнішньої та внутрішньої політики Сполученими Штатами Америки у сфері національної безпеки і оборони. Зазначаються принципи, які сформулювались в США під час Холодної війни з Радянським союзом (пріоритет усунення військових загроз США та союзників, принцип стримування та залякування супротивників США в засадничих документах, принцип переваги жорстких дій у вирішення конфліктів, які можуть загрожувати національній безпеці США). Акцентовано увагу, що після розпаду Радянського союзу загроза повномасштабної військової агресії проти США постає в документах на другий план, а на перший виходять тероризм, економічні та екологічні проблеми. Наголошується, що в США, окрім доктринальних та концептуальних документів, щодо сектору безпеки і оборони діє закон 1947 р. «Про національну безпеку», який чітко визначає процедурні аспекти взаємодії та повноваження усього інституту сек-тору безпеки і оборони. Вказуються основні відмінності та зміст понять «концепція», «доктрина», «стратегія» в теорії державного управління сектором безпеки і оборони. Наголошується, що в США існують загальні елементи та закономірності щодо цілей Стратегії національної безпеки у вигляді фундаментальних інтересів США: забезпечення національної безпеки, процвітання та свободи американських громадян, доктрини про національні інтереси в розумінні кожного президента, визначення цілей та завдань, місця США у світовому порядку, визначення завдань, які будуть реалізовуватись суб’єктами сектору національної безпеки та оборони США. Наводяться в дослідженні відмінності щодо основних засад стратегій національної безпеки від адміністрацій Б. Обами 2010 р. та 2015 р., а також Д. Трампа 2017 р. Наводяться особливості механізму прийняття управлінських рішень у відповідності до законодавства у сфері безпеки і оборони США.