Актуальні проблеми політики. - 2020. - Випуск 66
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Актуальні проблеми політики. - 2020. - Випуск 66(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020)Документ Інформаційно-комунікативний чинник сучасної політики та його роль у сфері освіти(Одеса : Гельветика, 2020) Ківалов, Сергій Васильович; Ківалов, С. В.; Кивалов, Сергей Васильевич; Kivalov, Serhii V.У статті показано, що стрімкий розвиток інформаційних технологій та їх використання в усіх сферах життєдіяльності зумовлює потребу переосмислення суспільством ролі інформаційно-комунікаційного чинника в політиці. Акцентовано увагу на тому, що по суті відбувається трансформація у напрямі перерозподілу влади від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками. Це пояснює зростання впливу засобів масової інформації та глобальних інформаційних мереж на усі процеси у суспільстві. Інформатизація та комп’ютеризація докорінно змінюють систему управління та комунікаційні зв’язки суб’єктів політики. Розглянуто основні підходи до визначення ролі інформаційного чинника в політиці та наведені приклади зарубіжного досвіду у цій сфері. У центрі уваги статті – система освіти, яка відіграє особливу роль в усіх трансформаційних процесах. Інформаційно-комунікаційний чинник підвищує ефективність як внутрішньої комунікації, так і зовнішніх впливів системи освіти. Горизонтальні та вертикальні інформаційно-комунікаційні зв’язки сприяють ефективності управління щодо системи освіти та підвищенню якості навчальної, виховної, науково-дослідної діяльності освітніх закладів. Система освіти є важливим складником процесу трансформації сучасного інформаційного простору. Вона, зокрема, адаптує інформаційну сферу до вимог часу шляхом впровадження інноваційних технологій, розробки нових інформаційних стратегій, підготовки кадрового забезпечення. Вирішення таких завдань конкретизовано на прикладі діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».Документ Індиферентність політичних технологій: структурний і функціональний виміри(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Шевчук, Олександр Володимирович; Шевчук, О. В.; Шевчук, Александр Владимирович; Shevchuk, Oleksandr V.У статті визначено проблемне поле розуміння сутності, проаналізовано природу і семантичні складники політичних технологій. Визначено місце і значення прикметника «політичне» у змістовному наповненні поняття «політичні технології». Позначено умови набуття соціальними технологіями функцій політичних. Здійснена спроба зняти числову невизначеність щодо поняття «політичні технології». Показана особливість прийняття на озброєння політичних технологій у своїй діяльності іншими, відмінними від політичних акторів соціальними суб’єктами. У статті проведено порівняльний аналіз визначень поняття «технологія», цей термін розглянуто стосовно політичних наук. Виявлено ознаки технології і складники її процедури. Розглянуто умови технологізації політичного процесу і її етапи. Автор вивчає це явище у двох пов’язаних аспектах: як кількісне збільшення технічного складника цієї політичної діяльності і як формалізацію соціально-політичної активності. Проаналізовано різні авторські підходи вчених до визначення структури політичних технологій. Запропоновано авторське бачення структури політичних технологій з позиції їхньої політичної індиферентності. До складників структури політичних технологій віднесено цілепокладання, концептуальний компонент, змістовний компонент, процесуальний компонент, результативно-оцінний компонент. Наведена коротка характеристика складників такої структури. Досліджено функції політичних технологій з позиції їхньої політичної індиферентності. Запропоновано методологічні основи, які виступили базисом для визначення цих функцій. Саме політичні інтереси є драйвером, що спонукає політичних акторів до застосування тієї чи іншої політичної технології або сукупності таких. Виділено найбільш значущі, на думку автора, функції. Наведені приклади окремих політичних технологій, які найбільш яскраво характеризують виділені функції. Показана індиферентність політичних технологій. За змістом, структурою і функціями політичні технології «байдужі» щодо політичного процесу, до того, хто їх використовує.Документ Тенденції та критерії впровадження виборчих технологій в Україні(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Онищенко, О. О.; Onyschenko, O. O.У статті розглянуто сутність тенденцій становлення виборчих технологій на теренах України, виділені основні етапи розвитку виборчих технологій, проаналізовано застосування виборчих технологій під час електоральних кампаній в Україні. Охарактеризовано основні різновиди та моделі виборчих технологій, обґрунтовано застосування іміджевих політичних технологій. Іміджеві технології є надскладним феноменом, який створюється на основі поєднання діяльнісних, психологічних, інформаційних та емоційно-комунікативних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на масову свідомість, які передбачають поєднання політичних, психологічних і соціологічних наукових досліджень. Політичний імідж – це сукупність уявлень, сприйняття і переконань, які має індивід або група індивідів про різні політичні явища або товари. Поняття іміджу здебільшого відноситься до конкретної людини, але може розповсюджуватися на групу осіб, організацію, товар. За допомогою іміджу створюється яскравий образ у масовій свідомості, який запам’ятовується та схиляє симпатії електорату до політика чи партії. У політиці вдало сформований імідж кандидата – це запорука перемоги на виборах, бо в умовах нинішньої політичної культури увага потенційного виборця концентрується саме на особистості, яка представляє певну політичну силу, тому вдало підібраний образ кандидату гарантує високі рейтинги. У статті окреслено шкалу питань актуальності виборчих технологій під час електоральних кампаній, показані якісні зміни виборчих технологій, застосування інновацій у період електоральної боротьби за часів незалежності держави. Висвітлено питання використання «чорних» і «білих» PR-технологій, окреслено морально-етичний вибір політиків для досягнення власної мети. Досліджено вплив громадянського суспільства та рівень політичної культури на розвиток виборчих технологій. Проаналізована «помаранчева революція» в Україні, яка стала переломним моментом у веденні політичної боротьби між конкуруючими партіями.Документ Криміналістична класифікація вбивств військовослужбовців під час особливого періоду(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Сиводєд, Іван Сергійович; Сиводєд І. С.; Сыводед, Иван Сергеевич; Syvodied, Ivan S.Із 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період. За обставин особливого періоду значно зросла кількість військових і загально-кримінальних злочинів, які почали набувати поширення у військовому середовищі. Це підриває дисципліну, моральний дух військовослужбовців, негативно впливає на боєздатність і боєготовність Збройних Сил України, унеможливлює ефективне виконання завдань за призначенням. Одним із небезпечних злочинів вважається умисне протиправне позбавлення життя іншої людини-військовослужбовця, яке відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікується як умисне вбивство. Вказаний злочин відноситься до категорії особливо тяжких, за нього передбачено покарання від 7 до 15 років або довічне позбавлення волі з можливою конфіскацією майна. Розслідування злочинів цієї категорії порівняно з іншими відрізняється своєю складністю, важливістю та відповідальністю. Ефективність протидії таким злочинам є запорукою забезпечення постійної бойової готовності ЗСУ, їх можливості своєчасно здійснювати відповідні заходи для подолання будь-яких загроз, у тому числі незалежності та територіальної цілісності України. Вбивства військовослужбовців від цивільних осіб завжди відрізнялися своєю специфікою, розкриття яких залежно від обставин та особливостей потребувало застосування відповідних криміналістичних методів. Своєчасне не проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій перешкоджає ефективності розслідування, ускладнює його розкриття. При вбивствах військовослужбовців у бойовій обстановці уповноважена особа, яка має проводити невідкладні слідчі (розшукові) дії перебуває в режимі обмеженого часу, сил і засобів, повинна спланувати їх завчасно, вжити додаткових заходів для забезпечення їх проведення. Ідея цієї статті полягає у розробленні криміналістичної класифікації вбивств військовослужбовців під час особливого періоду, тобто створення системи супідрядних понять щодо розподілу вбивств військовослужбовців за групами (класами) згідно заздалегідь визначених ознак. На підставі криміналістичної класифікації злочину можливо зробити його криміналістичну характеристику та побудувати систему криміналістичних рекомендацій, спрямованих на його розкриття. Існування такої класифікації дасть можливість виділити схожі проблеми при розслідуванні убивств військовослужбовців в особливий період, запропонувати шляхи їх вирішення, виокремити низку невідкладних заходів, які слід застосовувати в тих чи інших умовах.Документ Муніципальні веб-сайти як інструмент сучасного урядування(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Смірнова, Наталія Романівна; Смірнова, Н. Р.; Смирнова, Наталия Романовна; Smirnova, Nataliia R.Інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) та пов’язані з ними телекомунікації та цифровізовані джерела вважаються базою для побудови інформаційного суспільства. На стезі до побудови електронної демократії ІКТ виявляють себе як якісно новий фактор покращення існуючої практики урядування. У контексті розвитку інформаційних технологій відбуваються докорінні зміни в системі забезпечення функціонування систем управління, в тому числі зміни моделей урядування та розширення можливостей управління на основі набутого міжнародного досвіду. У сфері досліджень електронного урядування важливим є питання інструментальної бази та законодавчого врегулювання у сфері новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Дослідження, що нині існують, носять загальний характер, не акцентуючи уваги на окремих видах ІКТ, які по своїй природі є самостійними, вартими уваги об’єктами правового регулювання в мережі Інтернет або поза її межами. Крім того, швидкість розвитку ІКТ значно перевищує можливості законотворчого потенціалу України, що потребує теоретичного висвітлення проблем, виникаючих у суміжних сферах регулювання. Цю статтю присвячено дослідженню такого інструменту електронного урядування як веб-сторінки органів місцевого самоврядування та їх ролі при здійсненні управлінських функцій. Веб-сторінки органів місцевого самоврядування – це основа для адміністрування та залучення громадян до реалізації принципу G2C, грамотної побудови політики на початкових стадіях прийняття рішень. Органи місцевого самоврядування мають можливість покращити функціональність своїх офіційних веб-сторінок, підвищивши рівень довіри громадян до своєї діяльності. Веб-сторінки органів державного самоврядування мають бути захищені на відповідному рівні. Маніпуляції з даними недопустимі на сторінках державних структур, де, окрім персональних даних, міститься також інформація, що може мати елементи державної таємниці. Тому у статті досліджено проблеми захисту інформації, яка міститься на офіційних веб-сторінках, і можливість вирішення проблем, пов’язаних із захистом персональних даних користувачів сайту, надано базові рекомендації щодо покращення сервісної функції веб-сторінок органів місцевого самоврядування.Документ Оцінювання ефективності регіональної соціальної політики: теоретико-методологічні моделі(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Аліксійчук, Олексій; Аліксійчук, О. В.; Аликсийчук, Алексей; Aliksiychuk, O. V.У статті розглянуто поняття ефективності регіональної політики на прикладі соціальної сфери, розкрито принципи оцінювання публічної політики на основі сучасного аналітичного методу аналізу. Питання ефективності у виробленні публічної політики органами влади набуває все більш важливого значення в умовах перманентних змін і процесу реформування адміністративно-територіального устрою. На територіальні громади покладено функцію вироблення та втілення політики у різних сферах, тому постає проблема ефективного використання бюджету громад. Органи публічної влади повинні шукати можливості для підвищення своєї ефективності. Реалізація соціальної політики держави на регіональному рівні повинна передбачати не лише ефективне використання ресурсів, а й забезпечувати належний розподіл отриманих результатів. У статті актуалізується проблема у виробленні належної методології щодо оцінювання ефективності регіональної соціальної політики в Україні. Розкрито методологію кількісного визначення ефективності регіональної політики в соціальній сфері на основі аналітичного методу DEA (Data Envelopment Analysis). DEA є важливим інструментом у процесі прийняття рішень як органами державної влади, так і органами місцевого самоврядування, раціоналізації та оптимізації процесу публічної політики. У статті ми намагалися показати, як метод DEA може працювати на реальних даних. Оцінка ефективності політики розглядається в якості як вхідної (input) інформації, так і вихідної (output). Ми можемо говорити про вхідну ефективність (efficiency) у тому випадку, коли регіон (або територіальна громада) міг би скоротити витрати без зміни соціального результату. Вихідна ефективність (effectiveness) демонструє, якою мірою регіон міг би збільшити соціальний результат без збільшення витрат. Тобто в основу моделі DEA закладений підхід оптимальності за Парето, який передбачає, що збільшення будь-якого показника не можливе без зменшення іншого показника. Формування та реалізація інституційних реформ передбачають перевлаштування системи таким чином, щоб збільшити ефект від одиниці вкладених ресурсів.Документ Транскордонне співробітництво в контексті децентралізації місцевого самоврядування: політико-правовий аспект(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Гайтан, Віталій Віталійович; Гайтан, В. В.; Гайтан, Виталий Витальевич; Haitan, Vitalii V.; Gaitan, V. V.Визнання місцевого самоврядування в якості інституту громадянського суспільства та основи демократичного устрою держави довело існування більш зручного механізму захисту основних прав і свобод людини та громадянина крізь місцеві органи влади. Розуміння світових і національних державно-політичних процесів призвело до нового трактування ролі інституту місцевого самоврядування в контексті розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави. Усвідомлення своїх основних векторів міжнародної співпраці, прагнення до членства в Європейському Союзі вимагає від України вироблення відповідних підходів і змін на концептуальному та законодавчому рівнях. Перетворення в територіальному державному устрої шляхом укрупнення територіальних громад і децентралізації влади були впроваджені в більшості демократичних країн світу. Світовий досвід і міжнародні стандарти моделювання місцевого самоврядування показують переваги його зарубіжної моделі побудови перед українською моделлю, що обґрунтовується практичним збільшенням економічної результативності, покращенням у соціально-культурній, кадровій та управлінській сферах. 1 квітня 2014 року в Україні була прийнята Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка заклала основу проведення багатоступеневої територіальної реформи та суттєві зміни в державному управлінні й розподілі державно-владних повноважень, прийняття низки нормативно-правових актів, які не завжди повільно сприймаються суспільством, а іноді мають примусовий характер. Транскордонне співробітництво як один із пріоритетних напрямів реалізації зовнішньополітичних відносин залежить від обрання правильного шляху впорядкування органів місцевого самоврядування та територіально-адміністративного устрою України. Згідно Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки нині транскордонне співробітництво здійснюється як на міждержавному рівні, так і на рівні територіальних громад, їх представницьких органів, місцевих органів виконавчої влади. Таке співробітництво сприяє соціальній та економічній конвергенції прикордонних регіонів і створенню нових можливостей для їх розвитку, в тому числі розвитку економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин, обміну досвідом, що у світлі обраного Україною шляху державотворення набуває особливої актуальності.Документ Політико-правовий стан західної моделі політичної толерантності в умовах кризи(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Іванова, Анастасія В’ячеславівна; Іванова, А. В.; Иванова, Анастасия Вячеславовна; Ivanova, Anastasiia V.Інститут толерантності отримав широкий розвиток у західній моделі демократії. Саме західні країни представляють зразковий формат реалізації принципів та інструментів ефективного впровадження толерантних засад. Розвиненіша законодавча база та правозахисна практика є основами для розбудови інституцій толерантності в західних суспільствах. У цій статті розглянуто та проаналізовано основні компоненти західної моделі політичної толерантності, проведено аналіз політико-правових механізмів регулювання інституту, розкрито сучасні кризові тенденції політичної толерантності та чинники впливу на їх формування. Проведено теоретичний аналіз політико-правових документів, проектів і концепцій розвитку інституту політичної толерантності в західній правовій системі, компонентів ефективності та проблем реалізації принципів толерантності саме в політичній сфері як на міжсоціальному рівні, так і на рівні внутрішньополітичних відносин суб’єктів. Особливу увагу у статті приділено проблемам публічної риторики, проекції політичної нетерпимості серед представників політичної влади, політичних лідерів як чинникам формування кризи толерантності в західних суспільствах. У статті розглянуто чинники конфлікту традиціоналізму та ліберально-демократичних цінностей як умови розвитку дезінтеграційних процесів у європейському суспільстві, формування стану закритості, міграційної нетерпимості, крайніх форм інтолерантності, радикалізму, екстремізму та тероризму, які стали новітніми умовами існування європейської спільноти.Визначним напрямом дослідження є аналіз засад, механізмів, принципів і методів розбудови інституту толерантності, особливостей регулювання, виявлення проблемних тенденцій і перспектив розвитку толерантності в реаліях західної моделі демократії. Досить важливим напрямом є виявлення чинників впливу на формат мислення, ціннісні аспекти європейського суспільства в умовах кризи. Акцентується увага не тільки на дослідженні розвитку демократичних інститутів у західних державах, а й на аналізі досвіду кризових станів, особливостей функціонування демократичних інституцій в умовах нестабільності.Документ Компоненти електронної демократії в умовах переходу до електронного правління(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Краснопольська, Тетяна Миколаївна; Краснопольська , Т. М.; Краснопольская, Татьяна Николаевна; Krasnopolska, Тetiana М.; Милосердна, Ірина Михайлівна; Милосердна, І. М.; Милосердная, Ирина Михайловна; Myloserdna, Iryna M.У статті розглянуто сутність і роль електронної демократії в сучасному світі в умовах зміни парадигми від електронної держави та електронного правління. Встановлено, що перше відноситься до міжорганізаційних і внутрішньо-організаційних відносин і характеризується такими поняттями як «електронний уряд» і «електронна адміністрація», а друге (електронне правління) характеризує відносини між громадянами, урядовими структурами, громадською думкою і обраними офіційними особами. Встановлено, що про електронну демократію можна говорити на локальному рівні (наприклад, муніципалітетів і місцевого самоврядування), національному та міжнародному рівнях (наприклад, програма Е-Європи 2005). Визначено три основні компоненти електронної демократії: електронне голосування, електронна участь та громадський контроль за допомогою ІКТ. Проаналізовано особливості кожного з них, а також світову практику їх застосування. Визначено, що умовою ефективності реалізації усіх компонентів електронної демократії є громадянська грамотність (сукупність здібностей, які дають можливість функціонувати в демократичному суспільстві, критично мислити, діяти обдумано в умовах плюралізму). З’ясовано основні ризики формування та реалізації, а також перспективи розвитку електронної демократії в сучасному світі. До останніх віднесені поступовий перехід на електронну взаємодію; розвиток громадських ініціатив та краудсорсінгових проектів, заснованих на активності громадян у соціальних мережах; інституціоналізація статусу електронного обігу («електронної петиції»); розширення можливостей для громадського контролю за діяльністю органів влади та управління. Обґрунтовано необхідність становлення основних компонентів е-демократії в Україні.Документ Клієнтелізм як політико-психологічний феномен(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Мамонтова, Елла Вікторівна; Мамонтова, Е. В.; Мамонтова, Элла Викторовна; Mamontova, Ella V.; Ковальова, О. О.; Koval'ova O. O.У статті розглянуто явище клієнтелізму у розрізі процесів моделювання систем представництва інтересів в політиці. Окреслено історичні етапи його становлення та функціонування. Виокремлено його специфіку як політико-психологічного феномену. Доведено, що, зростаюча спеціалізація та інституалізація політичної діяльності у демократичних суспільствах не припинила клієнтелістичних практик, не зважаючи на їх архаїчність та невідповідність етичним принципам демократичного ідеалу. Актуальність клієнтелізму пояснюється його глибинною психологічною природою. Клієнтелізм завжди ґрунтується на персоналізованих обмінах та інструментах впливу, а клієнтела представляє собою спільноту, яка базується на психологічній сумісності матеріально та емоційно залежних від лідера членів, і функціонує на основі їх безумовного підпорядкування. Обґрунтовано, що на сучасному етапі клієнтелізм здебільшого знаходить благодатний ґрунт на локальному рівні політики. Дана характеристика локального політичного режиму. Показано, що локальні політичні клієнтели будуються за принципом вертикальної мережи, в якій в ролі привілейованих «патронів» виступають формальні інститути влади, а залежні від них «клієнти» (різноманітні групи інтересів) намагаються впливати на прийняття рішень через опосередковані механізми нерівноцінного обміну в умовах монополії на доступ до ресурсів. У такій ситуації головним інструментом забезпечення панівних позицій місцевої влади стає адміністративний ресурс. Найбільш наочно специфіка локального клієтелізму проявляється у перехідних суспільствах. Зокрема багатий фактологічний матеріал для аналізу клієнтелізму як соціального, економічного, політичного явища та психологічного феномену надає нам пострадянській простір. Показано, що в період системних трансформацій, клієнтела може бути прийнятною як «перехідна» модель представництва інтересів в політиці, адже за умов її тимчасовості сприятиме консолідації місцевої влади, місцевих еліт та громади. Втім якщо на зміну клієнтелі не прийде більш інституціалізована система політичних ролей, це може значно загальмувати демократичний транзит. На основі політико-психологічного аналізу відносин клієнтелістичного типу відзначено, що вони не є антагоністичними демократії та не перебувають у повному протиріччі з бюрократичною логікою її політико-адміністративних інституцій. І хоча офіційні уявлення про легітимні форми представництва інтересів в політиці призводять до дискредитації клієнтелізму і, через це, телепортують його в сфери неофіційних коридорів влади, дане явище залишається структурованою частиною представницьких демократій у силу його психологічної природи.Документ Політична відповідальність суб’єктів виборчого процесу(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Мельнік, Юлія Павлівна; Мельнік, Ю. П.; Melnik, Yuliia P.Проблеми застосування політичної відповідальності як важливого інструменту регулювання та контролю політичного процесу останнім часом посідають одне із центральних місць в сучасному політологічному дискурсі. Багатогранність поняття політичної відповідальності викликає чимало дискусій серед науковців, що викликає неоднакове ставлення до її суб’єктного складу та порядку застосування. Питання легітимації політичної відповідальності заслуговує на додаткову увагу та викликає необхідність проведення подальших досліджень її суб’єктивного складу. Політична відповідальність суб’єктів виборчого процесу в ракурсі введення у дію нового консолідованого документу – Виборчого кодексу України обґрунтувала актуальність обраної теми дослідження. На основі аналізу легітимних законодавчих актів та досвіду виборів в Україні були виокремленні особливості політичної відповідальності суб’єктів виборчого процесу. Встановлено, що усі суб’єкти виборчого процесу можуть понести ту чи іншу форму політичної відповідальності. Особливістю політичної відповідальності вказаних суб’єктів є наявність політико-правової відповідальності тільки у Центральної виборчої комісії, політичних партій та осіб, які зареєстрували себе в якості кандидатів на конкретних політичних виборах. На основі проведеного порівняльного аналізу виявлені підстави політичної відповідальності політичних партій і політичних кандидатів, якими є політична бездіяльність, незаконна діяльність, спрямована проти територіальної цілісності та суверенітету, нездійснення програмних передвиборчих обіцянок, аморальна чи неетична поведінка, а санкціями слугують заборона діяльності, анулювання реєстраційного свідоцтва, суспільний осуд, критика з боку ЗМІ, громадських організацій, виборців, суспільства, непереобрання на новий термін, публічне визнання своїх помилок, акції громадської непокори тощо. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що політична відповідальність виборців полягає у здійсненні неправильного політичного вибору та неучасті у виборчому процесі. Усі вказані суб’єкти, офіційні спостерігачі та виборці несуть морально-політичну відповідальність у вигляді дії чи бездіяльності. Відсутність законодавчо передбаченої політико-правової відповідальності у всіх суб’єктів виборчого процесу призводить до підвищеної кількості незначних процесуальних правопорушень під час голосування та підрахунку голосів, недбалого ставлення до виборчого процесу загалом.Документ Політика у сфері вищої освіти Іспанії за часів диктатури Ф. Франко(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Пашков, Віктор Олександрович; Пашков, В. О.; Пашков, Виктор Александрович; Pashkov, Viktor O.У статі розглянута державна політика у сфері вищої освіти Іспанії за часів диктатури Ф. Франко (1939-1975), визначені основні напрями, ідеологічні засади та інструменти трансформації університетської системи країни. Виявлено, що підходи фашистського режиму до розуміння ролі та функцій освіти у суспільному житті кардинально відрізнялися від освітньої політики часів ІІ Республіки. Тому освіта стала предметом посиленої уваги фашистів і клерикалів, які прагнули повністю нівелювали прогресивно-демократичні зміни в освіті республіканських урядів. Це виявилося у введенні цензури навчальних і наукових праць на відповідність ідейним принципам «нової держави», масових чистках викладацького складу від нелояльних елементів, індоктринації освітніх програм, скасуванні обмеженої академічної автономії вишів, жорсткому контролі за соціальним складом студентів. У статті послідовно розкривається посилення впливу на академічне життя іспанських університетів державної бюрократії, католицької церкви та правлячої партії. Зазначається, що освітнє міністерство франкістської Іспанії неформально було віддано у відання клерикалів, але партійні функціонери Фаланги постійно прагнули зміцнити свій політичний вплив на університети. Тому між Фалангою та церквою точилася кулуарна боротьба за розподіл сфер впливу у вищій освіті. Особлива увага приділяється процесу інтеграції іспанських університетів до корпоративної держави Ф. Франко. Ректори університетів були включені до складу реформованого парламенту, а викладачі отримали статус державних службовців. Призначення на вищі адміністративні посади у вишах здійснювалося диктатором і міністром освіти, а отримання посади професора потребувало рекомендації партії. Встановлено, що в рамках франкістського режиму університети виконували не стільки освітні та наукові, скільки ідеологічні і селективні функції. Фашистська верхівка бачила суспільною місією вищої школи формування управлінської та інтелектуальної еліти, яка мала зміцнити політичний порядок. Тому вища освіта хоч і була формально безкоштовною, але її доступність обмежувалася жорсткими формальними (високі освітні вимоги) та неформальними (соціальне походження, політична лояльність) фільтрами. Це перетворювало вищу освіту на своєрідну пільгу вищим верствам суспільства за підтримку режиму. Лише всередині 1960-х років під тиском економічних вимог франкістський режим пішов на розширення доступу до вищої освіти для вихідців із середнього та частково робітничого класів.Документ Чинники зростання популізму в умовах ліберальної демократії(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Бурдюг, Максим Миколайович; Бурдюг, М. М.; Бурдюг, Максим Николаевич; Burdiuh, Maksym M.Проаналізовано сучасний популізм як виклик ліберальній демократії. Основним чинником зростання популізму визначено зниження привабливості ліберальних рішень у сферах політики, економіки та культури, наростання настроїв «відмови» від емпіричної політичної свідомості, зростання популярності політики заперечення. Визначено характерні ознаки популізму як неінтелектуального, примітивного характеру, але дуже дієвого методу впливу на політичну аудиторію. Популізм є вагомим методом боротьби за владу в умовах нестабільного розвитку. Узагальнено, що популізм з’явився наприкінці ХІХ століття як громадський рух, ідеологія і вид політичної діяльності, який з того часу міцно зайняв свої позиції в політичній свідомості мас, набуваючи нових рис і активізуючись у періоди, коли країни переживали переломні етапи своєї історії. Динаміку розвитку популізму як суспільно-політичного феномену в Україні проаналізовано на прикладі зростання популярності всеохопних партій (catch-all parties) і тенденцій ідеологічної дерадикалізації (індоктринації) політики загалом. На прикладі низки європейських партій досліджено феномени популізму та євроскептицизму як дві різні сторони одного протестного руху, що становить так звану «політичну альтернативу». Як політологічна конструкція популізм ще не має достатнього теоретичного обґрунтування, проте має цілісну структуру. Наголошено, що популізм є загрозою не для демократії, а для провідного ліберального варіанту демократії. Завдання популізму − перетворити народні уподобання на державну політику без перешкод, які заважали ліберальним демократіям ефективно реагувати на нагальні проблеми (неліберальна демократія). Важливим чинником зростання популізму визначено недостатню дієвість конституціоналізму та інших формальних, обмежених інститутів, процедур для забезпечення принципів народного суверенітету, демократії, справедливості, забезпечення інтересів більшості в сучасному світі.Документ Українсько-австрійські відносини крізь призму взаємовідносин із Федеративною Республікою Німеччина(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Сулим, Борис Володимирович; Сулим, Б. В.; Сулим, Борис Владимирович; Sulym, Borys V.У статті досліджено українсько-австрійські відносини, українсько-німецькі відносини, проведено порівняння відносин. Визначено сутність, актуальність, мету відносин між Україною та Австрією та крізь призму взаємовідносин з ФРН. Розглянуто та висвітлено основні етапи розвитку між цими державами. Проаналізовано вплив відносин зовнішньо-економічної діяльності на економіку України. На сучасному етапі відносини з Німеччиною є важливим вектором зовнішньої політики України. Це насамперед зумовлено тією роллю, яку відіграє ФРН у врегулюванні конфлікту на Сході України. ФРН є як одним із найбільших інвесторів, так і одним із найважливіших торгівельних партнерів України. Сучасний стан українсько-німецьких відносин має ознаки системної кризи, зумовленої як проблемами внутрішнього розвитку Європейського Союзу, так і перманентною політичною нестабільністю в Україні. Економічна співпраця України та Австрії має свої традиції. За часів Радянського Союзу існували стійкі економічні зв’язки України з Австрійською Республікою. Від початку проголошення нашої держави незалежною та ще задовго до цього Австрія була для України одним із основних країн-партнерів у напрямі до європейської інтеграції. Напрямам організації співпраці між Австрією та Україною була приділена велика увага у двосторонніх відносинах в певних питаннях. Австрія була наставником у напрямах політики, економіки та культури взаємодії з ЄС. Проаналізувавши відносини України та Австрії за кілька останніх років, можна стверджувати, що Австрія стала одним із основних інвесторів в економіку України. Українсько-австрійські відносини крізь призму відносин з ФРН виявляються у тому, що при побудові відносин України з Австрією чи Німеччиною спостерігаються схожі сценарії побудови взаємовідносин, підписуються схожі міжнародні договори, від початку взаємовідносин вони підштовхують Україну до інтеграції в ЄС, стимулюють нашу державу до прийняття європейських норм і приведення нормативної бази у відповідність до ЄС.Документ Минуле як відображення концепцій сучасності в міжнародних відносинах: обмеження та можливості презентизму(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Яковлєв, Максим Володимирович; Яковлєв, М. В.; Яковлев, Максим Владимирович; Yakovliev, Maksym V.Тлумачення історії з погляду сучасності, її інтерпретація з метою обґрунтування сучасних ідеологічних позицій, відома під назвою «презентимз», є деструктивним явищем, оскільки викривлює розуміння минулого та навіть подає хибні факти про події, яких насправді ніколи не було. Як доводиться у цій статті, абсолютно нейтральна в ідеологічному плані історіографія подій, особливо тих, які стосуються міжнародних відносин, є утопічним і недосяжним на практиці ідеалом. Реконструювання історії для легітимації чи критики ідеологічних позицій сучасного світопорядку є всюдисутнім явищем, яке в цій статі ілюструється на прикладі шведсько-фінських відносин. Оскільки презентизм викривлює розуміння минулого, але є певною мірою неминучим, у статті пропонуються дві стратегії його застосування, які мінімізують його побічні негативні аспекти. Першою з них є цілеспрямована і відкрита презентистська позиція сучасних дослідників, з яких вони реінтерпретують твори чи події минулого в межах своєї методологічної рамки для відстеження в них тих ідеологем, які пізніше призвели до появи відповідних ідеологій чи парадигм. Ця позиція також відома як нове прочитання тексту / події. Другою є реінтерпретація подій чи текстів крізь практику їхнього переосмислення з позицій їх актора чи автора, своєрідне «вживання» в роль і тогочасний контекст, намагання зрозуміти, як саме мислила та реагувала в минулому людина на те, що про вона писала і що саме сформувало її ставлення до описаних нею подій. У статті вказується на те, що друга позиція суголосна методологічній вимозі Кембриджської школи інтелектуальної історії. Перспективними для подальших досліджень є пошук та аналіз презентистських позицій в інтерпретації сучасної ролі України на міжнародній арені та її місця в системі міжнародних відносин.Документ Вплив політики «м’якої сили» на імідж держави(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Савон, Катерина Володимирівна; Савон, К. В.; Савон, Екатерина Владимировна; Savon, Kateryna V.У статті досліджено категорії «сила», «м’яка сила» та «жорстка сила». «М’яка сила» базується на культурному, ідеологічному та політичному складниках, тоді як «жорстка сила» заснована на військово-економічній могутності. Наведені різні визначення поняття «сили» у міжнародних відносинах. У різні історичні періоди теоретики та політичні діячі по-різному розуміли «силу» та інтерпретували її. Зроблено висновок про взаємозалежність категорій «сили» та «влади». Наведено класифікацію складників «м’якої сили» за Ін Фанєм і розробками Центру публічної дипломатії Університету Південної Каліфорнії – Індексу м’якої сили. Проаналізовано складники Рейтингу «м’якої сили» на основі досліджень американського політолога Дж. Ная. Перелічені 10 країн із найвищими показниками цього рейтингу у 2019 році. Франція, політика якої обійняла 1 сходинку у впливі «м’якої сили» на інші держави, була проаналізована з позиції успішних складників її іміджу. Успішний вияв «м’якої сили» продемонстрували скандинавські та деякі азіатські держави. Використовуючи різні методи просування своїх інтересів, спільним для багатьох держав із позитивним іміджем є створення національних Інститутів у різних державах світу, в яких вивчають мову та культуру держави. КНР та Японія нарощують свою силу через економічний складник, хоча ставлення до їхніх товарів у світі різне, однак товари з обох держав є популярними. Скандинавські держави закріплюють за собою статус найщасливіших держав, охоплюючи найвищі показники у міжнародних рейтингах, акцентуючи увагу на екологічній політиці та вручаючи Нобелівські премії. Однак масова культура залишається одним із головних інструментів «м’якої сили». Важливе значення на міжнародній арені відіграють міжнародні організації та фонди, які висвітлюють національні інтереси держави. Так, діяльність Фонду «Відкрий Україну», Світова Федерація Українських Жіночих Організацій і Всесвітній конгрес українців, які функціонують в Україні та в діаспорі, підвищують авторитет України у світі. Зроблено висновок про можливості для України використання потенціалу «м’якої сили» у побудові та просуванні позитивного іміджу держави.Документ Застереження Конституційного Суду України як елемент процедури внесення змін до Конституції України(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Берченко, Григорій Валерійович; Берченко, Г. В.; Берченко, Григорий Валерьевич; Berchenko, Hryhorii V.У статті розглянуто роль застережень Конституційного Суду України в процедурі внесення змін до Конституції України. Стверджується, що генетично конституційний контроль з’явився у зв’язку з необхідністю органу конституційного контролю перевіряти на відповідність конституції акти парламенту. Проте нині сформувалася значна практика участі органів конституційної юрисдикції у розгляді в формі контролю за законопроектами про внесення змін до конституції. Водночас цей підхід має свої позитивні і негативні сторони. Зроблено висновок про те, що історично висловлення різного роду думок рекомендаційного характеру у мотивувальній частині висновку щодо відповідності законопроекту статтям 157-158 Конституції – винахід самого КСУ, який він почав застосовувати з 2000 року. Саме такі думки згодом набули статусу «застережень» у його рішеннях. Законодавець, формулюючи термін «застереження» щодо висновку КСУ про внесення змін до Конституції України, мав на увазі лише ті випадки, коли законо-проект відповідає статтям 157-158 Конституції України лише частково, наприклад низка положень їм відповідають, а інші – ні. З цієї точки зору аргументація, висловлена КСУ у мотивувальній частині, у «негативному» висновку, в якому КСУ знайшов порушення статей 157-158, може допомогти правильно відкоригувати законопроект і має право отримати статус «застережень». Доктринальна, рекомендаційна функція КСУ в цьому плані є не зовсім коректною, оскільки КСУ має виконувати певну роль – вказувати межі дозволеного, проте в жодному разі не висловлювати фахові або ж експертні побажання. Єдиний наслідок таких побажань – це лише необхідність їх «розгляду» парламентом, проте в жодному разі не обов’язок урахування. Проте така дуальна природа висновків поза критеріями перевірки, визначеними статтями 157-158 Конституції України, стає більше політичною. Знову ж таки КСУ – це не експерт, який залучається як дорадчий орган, а суб’єкт, юридичні позиції якого повинні мати обов’язковий характер.Документ Роль публічної дипломатії в українсько-білоруських відносинах(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Кондратенко, Р. М.; Kondratenko, R. M.У статті розглядаються питання ролі публічної дипломатії в українсько-білоруських відносинах. Організацію ефективної взаємодії між державними органами і органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та об’єднаннями трьох країн можна вважати результатом дії публічної дипломатії – діалогу, який існує і розвивається за рамками офіційної дипломатії і протоколу. Існування публічної дипломатії поза соціальними рамками, поза конкретним суспільством національної держави є неможливим. У дипломатичній моделі Білорусі підкреслені життєвість і динамічність її зовнішньої політики і дипломатії. Зміцнення стратегічного партнерства на просторі СНД є пріоритетним напрямом політики Білорусі. Важливим є факт дружніх і доброзичливих двосторонніх зовнішньополітичних і дипломатичних відносин між Україною та Республікою Білорусь. Важливу роль у зміцненні та розвитку партнерства Республіки Білорусь і України традиційно відіграють зустрічі на високому рівні і переговори, які сприяють зміцненню політичного, економічного і культурно-гуманітарного співробітництва двох держав. Україна і Республіка Білорусь мають усі необхідні умови для переходу на якісно новий етап міждержавного співробітництва – партнерства, з перспективою на перехід у стратегічне партнерство. Яскравим прикладом публічної дипломатії в дії є реалізація спільних проектів міжнародної технічної допомоги Європейського Союзу в рамках «Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна». Таким чином, публічна дипломатія є невід’ємним допоміжним інструментом реалізації зовнішньої політики як України, так і Білорусі. Питанню розвитку добросусідських відносин шляхом поглиблення культурних зв’язків на рівні громадянського суспільства безумовно необхідно приділяти більше уваги з урахуванням існуючих викликів безпеки в регіоні. Публічна дипломатія як інструмент у найближчій перспективі повинна стати локомотивом у вирішенні проблемних аспектів взаємовідносин двох держав, а вдосконалення її механізмів на прикладі українсько-білоруських відносин має стати предметом вивчення політології.Документ Європейські стандарти морської політики та розвиток морської доктрини України(Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020) Мішегліна, Крістіна Миколаївна; Мішегліна, К. М.; Мишеглина, Кристина Николаевна; Mishehlina, Kristina M.У статті розглядаються основні підходи до формування та адміністрування національної морської політики. Зазначається, що така політика ґрунтується на правах та обов’язках держави, які випливають із її зобов’язань в рамках міжнародних договорів з морських питань. Базовим міжнародним актом у цій сфері є Конвенція ООН з морського права 1982 року. Практична реалізація морської політики відбувається через морську адміністрацію. Остання є тим механізмом, який забезпечує ефективність впливу уряду на морську сферу. Здебільшого морська політика охоплює такі сфери як торговельне мореплавство та охорона морського природного середовища, але у більш широкому розумінні до неї включаються і функціонування портової інфраструктури, суднобудування та військові аспекти морської діяльності. Для України у контексті європейської інтеграції велике значення має досвід ЄС у сфері формування рамкових стандартів морської політики. Особливо це стосується шляхів і способів планування у цій сфері. Важливим фактором є те, що підхід ЄС заснований на концепції інтегрованої морської політики. Окремо необхідно зазначити такі прийоми та способи формування морської політики як інтегрований менеджмент морських зон і морське просторове планування. На цьому тлі доктринальні основи морської політики України виглядають застарілими, а сама Морська доктрина України не відображає сучасних стандартів до планування політики у цій сфері. Досвід України свідчить про важливість військово-політичного фактору морської політики. Для України це пов’язано із наслідками незаконної анексії Криму, яку здійснила Російська Федерація, що призвело до втрати ефективного контролю над значними морськими зонами у Чорному та Азовському морях. Очевидно, що Морська доктрина України потребує переосмислення та оновлення з урахуванням сучасних європейських стандартів управління морськими просторами.