Матвєєв Олексій Валерійович
Постійний URI для цього зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Правове регулювання прикордонної діяльності у сучасній державі: загальнотеоретичне і компаративне дослідження : дисертація(Одеса, 2023) Матвєєв, О. В.; Матвєєв, Олексій ВалерійовичКваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня «Доктор філософії» за спеціальністю 081 «Право» (галузь знань – 08 «Право»). – Міжнародний гуманітарний університет. Одеса, 2023. У дисертації показано: правове регулювання прикордонної діяльності в Україні в сучасних умовах є феноменом, який побутує на перетинах різних процесів – національних інтересів і міжнародних відносин, економічної співпраці і національної безпеки, збереження й розвитку національної культури та самобутності і дотичності до досягнень цивілізації та ін., що має враховуватися відповідними державними інституціями. Актуалізація обраної теми є результатом довгострокових тенденцій до протистояння між глобалізацією і автаркією, рівноправними відносинами між народами і імперськими устремліннями авторитарних режимів, практикою політики сили і культивуванням сили права, які сфокусувались та різко загострилися саме в сучасний період. Обраний автором загальнотеоретичний рівень дослідження універсалізує ракурс бачення його предмета, розгортає комплекс проблем, осягнення яких уможливлює глибинне проникнення в природу, ґенезу, призначення, моделі, форми і методи прикордонної діяльності – те, що має враховуватись і опосередковуватись її правовим регулюванням. Смислоутворююча категорія «державний кордон» (а відтак, прикордонна діяльність та її правове регулювання, що перебувають у амбівалентності статики й динаміки, поєднуючи у своїй функціональності протилежні за характером завдання) як феноменологічна проекція дає можливість виявити сутнісний зв’язок різних аспектів явищ, які складають прикордонну сферу, і зрештою – правове регулювання прикордонної діяльності. Властивості державного кордону як правової цінності, екстрапольовані на прикордонну діяльність, виявили сутнісні характеристики її правової природи, несумісні з пострадянською парадигмою функціонування державного кордону, з місією прикордонної діяльності та її правовим регулюванням. Неспровокована, безпрецедентно жорстока військова агресія Росії проти України позначила історичне місце нашої країни як форпосту цивілізації у протистоянні авторитарному імперіалізму, гранично загострила завдання створення нової системи безпеки національного і всесвітнього масштабу, в якій забезпечення непорушності кордонів, територіальної цілісності та суверенітету набуває якісно нового прочитання. У дисертації проаналізовано стан дослідження правового регулювання прикордонної діяльності. Знаковим є висновок, що українська наукова спільнота зреагувала на війну на Донбасі та анексію Криму активізацією розвідок прикордонної тематики. Розуміння фахівцями значущості й актуальності цієї проблематики привернуло увагу великого пулу науковців (О. В. Ананьїн, О. Басараб, В. Березенко, О. Ганьба, О. Діденко, В. Зьолка, М. Кабачинський, І. Кушнір, Ю. Курилюк, Р. Ляшук, О. Мельников, В. Мірошніченко, А. Мота, Б. Моця, О. Мякота, А. Притула, С. Філіппов, О. Цевельов, І. Чекмарьова, С. Шумовецька та ін.), що в кількісному і якісному параметрах свідчить про становлення вітчизняної школи міждисциплінарних прикордонних досліджень. Значущими тут стали кандидатська (2014) і докторська (2020) дисертації О. Ганьби, кандидатська дисертація О. Басараб (2018) та докторська дисертація Ю. Курилюка (2020), вони виводять прикордонну проблематику на рівень пріоритетних завдань вітчизняної юриспруденції. Подальші загальнотеоретичні дослідження мають слугувати теоретико-методологічним підґрунтям для стратегічних рішень і практичних дій щодо формування сучасної системи безпеки державних кордонів. Це є дуже важливим ще й тому, що хоча наявна сьогодні в Україні система правового регулювання прикордонної сфери має розгорнутий характер і становить доволі значний масив законодавства (згідно з висновком фахівців), проте є одним із найменш досконалих напрямів вітчизняного законодавства. Як свідчить аналіз, корпус нормативно-правових актів з охорони кордону та прикордонної діяльності в Україні характеризується певними особливостями, які потрібно враховувати в процесі подальшого вдосконалення цієї сфери. Передусім, це надмірна деталізація суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків учасників правовідносин, що реалізуються у формі службових повноважень військовослужбовців і працівників Держприкордонслужби. Такий спосіб формулювання правових приписів, на нашу думку, містить у собі, з одного боку, ризики надмірної формалізації діяльності посадових осіб, що обмежує ініціативу й можливість ухвалення найкращих рішень, а з іншого – небезпеку порушення прав громадян у відносинах з посадовцями. Також у цій сфері досить обмеженим є публічний доступ до нормативно-правових актів, які «в інтересах національної безпеки» рішенням посадовців отримують грифи «Цілком таємно», «Таємно» та ін., що звужує можливість контролю за відомчою нормотворчістю громадянським суспільством. Ще одна така особливість практик «деталізації та конкретизації» законодавства – велика кількість відомчих підзаконних актів, що узалежнює інтерпретацію законодавства від рівня правової культури посадових осіб, які інколи не мають відповідної юридичної освіти. Це потребує предметного аналізу законодавства та корегування системи підготовки кадрів. Виявлено, що опосередковані правом моделі прикордонної діяльності в сучасному світі є усталеними, як мілітаризований і правоохоронний їх різновиди. Держави з тоталітарними, авторитарними (недемократичними) режимами зазвичай формують кордони з вираженими бар'єрними функціями, що визначає мілітаризовану модель охорони кордону. Правоохоронні моделі ствердились у більшості країн ЄС, у Північній Америці, Австралії та ін. Значну групу утворюють «гібридні» (змішані) моделі, у складі яких представлені ті чи інші елементи воєнізованої та правоохоронної моделей. Аналіз свідчить, що успадкована і дещо модернізована пострадянська модель охорони державного кордону виявилась абсолютно неефективною щодо протидії анексії Криму і фактичного відторгнення від України частини Луганської та Донецької областей у 2014 році. Водночас не доведена до європейських стандартів і побудована без урахування агресивних намірів держав-сусідів з авторитарними режимами вітчизняна модель охорони кордону виявилась слабкою і недосконалою вже на початку масштабної воєнної агресії проти нашої країни 24 лютого 2022 року. Національна модель охорони кордону в Україні має своє історичне коріння (Київська Русь, Козацька держава, Українська Народна Республіка), через що набула власної самобутності. Успішна розбудова сучасної, ефективної вітчизняної моделі забезпечення недоторканості державного кордону України, на переконання автора, має поєднувати творчо осмислене використання практик цивілізованих країн з історично накопиченим власним досвідом у цій сфері, а правове регулювання прикордонної діяльності має корелюватися з суспільними інтересами. Встановлено, що концептуалізація прикордонної діяльності у прикладних дослідженнях рефлексується, здебільшого, в контексті силового примусу. І хоча цей компонент прикордонної діяльності залишається іманентно властивим їй, у теоретико-правовому ракурсі все більшого значення й актуальності набуває координаційний характер цієї діяльності. Сенсом (і метою) прикордонної діяльності варто визнати підтримання стійких прикордонних відносин, правовий порядок яких має бути закріплений законодавством держави і системою міжнародних угод. Здійснена розвідка дає підстави констатувати виникнення в системі права України досить значної сукупності правових норм, які регулюють суспільні відносини в порівняно відокремленій сфері суспільної життєдіяльності – щодо забезпечення безпеки і ефективного функціонування державного кордону. Згідно з європейською традицією словотворення, властивою й українській мові, цю ціннісно-нормативну спільність автор пропонує назвати «кордонним правом» України. Кордонне (прикордонне) право в сучасних умовах має власну, досить розгалужену систему юридичних джерел, поєднаних спільним завданням – регулювання суспільних відносин у сфері контролю за державним кордоном. Звідси і висновок про системність кордонного (прикордонного) законодавства, яке є нормативним складником кордонного (прикордонного) права. При визначенні інституційного статусу кордонного права в системі права України необхідно враховувати, що суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки державного кордону є гетерогенними, а відтак предметом правового регулювання тут виступає комплексне утворення. Це визначає необхідність застосування до регулювання кордонних відносин комплексного правового режиму, який має використовувати і синтезувати правові режими адміністративного, військового та міжнародного права, оперативно-розшукової діяльності. Підкреслено, що правове регулювання прикордонної діяльності має ґрунтуватися на тому, що вона є складною за своєю природою і внутрішньою структурою, відображає широкий спектр вирішуваних завдань, дотримуючись логіки стратегічних інтересів суспільства і держави в сучасному напруженому й динамічному світі, здатна з максимальною точністю і ефективністю забезпечувати суспільно корисний баланс протилежних за характером функцій державного кордону. Побутуючи у певному конкретно-історичному прикордонному просторі, вона може бути фактором динамічних трансформацій прикордонної сфери саме тому, що є свідомою, раціонально орієнтованою, цілеспрямованою формою людської активності. А якщо враховувати ще й професійно-компетентнісну її складову, прикордонна діяльність має потенціал впливу на систему суспільних відносин, надзвичайно важливих для суспільства, безпеки держави та її громадян. Тож правове регулювання прикордонної діяльності має вирішувати завдання двох рівнів – упорядковувати її саму як таку, а також поширювати впорядковуючу потугу прикордонної діяльності на всю систему прикордонних відносин. В сучасних умовах правове регулювання прикордонної діяльності має досліджуватися з позицій визначення її місця в соціальних процесах, ролі та значення щодо стійкого розвитку українського суспільства та функціонування його основних сфер життєдіяльності. Для сучасної держави саме такий горизонт бачення прикордонної діяльності відкриває нові грані цього феномена. У дисертації вироблено складноаспектне розуміння прикордонної діяльності, яке слугує і теоретико-методологічною основою, і операціональним інструментом аналізу предметної сфери роботи. По-перше, прикордонна діяльність – це різновид державного управління, спрямований на упорядкування суспільних відносин, які виникають щодо використання державного кордону між суміжними країнами. Подруге, це різновид суспільно-корисної активності спеціально уповноважених суб’єктів, наділених специфічними обов’язками і правами щодо вирішення питань поточного функціонування державного кордону. І по-третє, це правозначуща (правоохоронна) діяльність уповноважених державних органів, недержавних інституцій і громадян щодо забезпечення функціонування державного кордону на засадах верховенства права, правової законності, дотримання прав і свобод громадян, підтримання ефективності державного кордону в рамках суспільноорієнтованої національної політики.