Актуальні проблеми держави і права. – 2020. – Випуск 85
Постійний URI для цього зібрання
Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. Вип. 85 / редкол.: Г. I. Чанишева (голов. ред.) та ін. – Одеса : Гельветика, 2020. – 280 с. Укр. та рос. мовами.
Переглянути
Нові надходження
Документ Актуальні проблеми держави і права(Одеса : Гельветика, 2020)Збірник розраховано на наукових працівників, викладачів, студентів юридичних вищих навчальних закладів і практичних працівників органів державної влади й місцевого самоврядування.Документ Особливості правового статусу підприємств житлово-комунальної галузі(Одеса : Гельветика, 2020) Аврамова, Ольга Євгенівна; Аврамова, О. Є.; Аврамова, Ольга Евгеньевна; Avramova, Olha Ye.Стаття присвячена визначенню особливостей правового статусу підприємств житлово-комунальної галузі. Вказується, що в державі сформувався ринковий підхід до підприємств житлово-комунальної галузі, який передбачає визначати їх з точки зору господарювання, без врахування соціального значення послуг, які ними виробляються, надаються, та ролі місцевого самоврядування в їх виконанні. Тому найбільш широкий підхід до термінології дослідження полягає у використанні терміну «підприємства житлово-комунальної галузі», який дозволяє враховувати як ринковий підхід до цих підприємств, так і визначити сферу їх діяльності. Визначено, що спеціальний правовий статус підприємств житлово-комунальної галузі – це сукупність елементів, які характеризують правове положення окремих суб’єктів господарювання в сфері виробництва, постачання та інших дій у сфері житлово-комунальної послуги. Цей статус зумовлено: 1) наявністю трудових ресурсів, матеріально-технічного забезпечення, засобів, що надають можливість здійснювати діяльність у сфері виробництва, постачання, обслуговування у сфері електроенергетики, на ринку природного газу, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами, постачання теплової енергії; 2) незамінністю послуг у споживанні, які надаються суб’єктом; 3) можливістю обмеження правосуб’єктністю підприємств житлово-комунальної галузі у випадках, встановлених законом; 4) ліцензуванням діяльності; 5) соціальним значенням діяльності підприємств житлово-комунальної галузі. Встановлено, що підприємства житлово-комунальної галузі можуть поділятися залежно від: 1) становища на ринку: суб’єкт природної монополії та суб’єкт господарювання; 2) організаційно-правової форми: індивідуальні та складні підприємства; 3) виникаючого контролю між суб’єктами: вертикально інтегровані суб’єкти господарювання (інтегрована організація) та незалежні суб’єкти від вертикально інтегрованого суб’єкта (оператори систем газотранспортної системи, газосховища).Документ Система покарань у доктрині кримінального права України(Одеса : Гельветика, 2020) Басалюк, Наталія Василівна; Басалюк, Н. В.; Басалюк, Наталья Васильевна; Basaliuk, Nataliia V.У статті приділяється увага тенденціям розвитку вчення про систему покарань у вітчизняній кримінально-правовій доктрині з її розподілом на конкретні етапи. На основі проведеного аналізу зроблено висновок відносно існуючої в українському законодавстві системи покарань і прогноз щодо можливих перспектив її подальшого розвитку. Важко уявити сучасні дослідження без звернення до характеру та змісту порівняльно-історичних розробок вчених минулого. Зародження доктрини про систему покарань розпочалося у дореволюційні часи із характеристики видів покарань, які отримали необхідне обґрунтування в теорії кримінального права часів царизму. Подальша теоретична розробка припадає на радянський період. Радянське кримінальне законодавство було побудоване на принципі верховенства інтересів держави над інтересами особистості, який втілився у ключові юридичні категорії. У цей час відбулося становлення системи покарань, що відповідала соціалістичним принципам й революційним соціально-економічним цінностям. Ідентичним шляхом відбувався розвиток й доктрини кримінального права, яка висловлювала підтримку класовому підходу, що виражався у підкоренні винуватості політичним інтересам, тяжіла до ідеологічного фактору формування вихідної концепції системи покарань й вчення соціологічної школи, на відміну від дореволюційного кримінального законодавства, що йшло шляхом класичної школи кримінального права. Початок процесу становлення теорії кримінального права незалежної України розпочався із прийняття нового Кримінального кодексу у 2001 р. Побудова системи покарань відбувалася через призму принципів гуманізму, законності, рівності, індивідуалізації покарання. Сучасний стан вивчення системи покарань характеризується як з’ясуванням внутрішніх, органічних зв’язків її складових, так і її розумінням як певної послідовності, переліку. Окремі види розглядаються не лише з позиції структурного аналізу, але й тлумачення. Однак, вироблення вчення про систему покарань як «ціле, зрозуміле, пов’язане» у зв’язку з реформуванням кримінального права ще попереду.Документ Щодо європейських стандартів кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення та їх запобігання(Одеса : Гельветика, 2020) Боровик, Андрій Володимирович; Боровик, А. В.; Боровик, Андрей Владимирович; Borovyk, Andrii V.У статті з використанням відповідної методології встановлені особливості європейських стандартів щодо кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення (далі – ККП) та їх запобігання, а також визначені напрями і формат удосконалення національного антикорупційного законодавства та кримінально-правової політики. Враховуючи стратегічний курс України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі (далі – ЄС), значна увага приділена дослідженню неоднорідності кримінального права ЄС та його складникам, які можуть мати значення для боротьби з корупційними виявами. Встановлено, що кримінально-правова уніфікація в площині боротьби з корупційними діяннями передбачає правову інтеграцію специфічних сфер і насамперед захисту фінансових інтересів ЄС та матеріального кримінального й процесуального права. Проаналізовано зміст відповідних європейських конвенцій, протоколів, директив та інших документів. Встановлено, що питання кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання можуть бути пов’язані з протидією фінансовому шахрайству, підкупу, відмиванню грошей, неправомірному використанню коштів, зловживанню службовим становищем та іншим кримінальним правопорушенням. Крім цього, факти вчинення ККП є ганебним порушенням прав і свобод людини, тому цьому має бути надана відповідна оцінка з боку Європейського суду з прав людини. Власне корупція в державах ЄС розуміється у двох формах – активній і пасивній, при цьому кримінально караними мають бути будь-які інші її протиправні форми. Щодо запобігання ККП актуальними завданнями є вирішення питань імунітету та юрисдикції, забезпечення міжнародного співробітництва та взаємної правової допомоги, діяльності спеціалізованих органів, захисту потерпілих, викривачів і свідків, сприяння збиранню доказів, контроль за реалізацією правових актів у сфері запобігання корупції, моніторинг виконання положень конвенцій тощо. У висновках запропоновані шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання в Україні на підставі використання позитивного європейського досвіду.Документ Кримінальна відповідальність за бандитизм у законодавстві зарубіжних країн(Одеса : Гельветика, 2020) Будякова, А. Б.; Budiakova, A. B.Бандитизм є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки. Враховуючи останні події в Україні, коли на тлі політичної та соціальної кризи у державі все частіше створюють організовані злочинні групи, часто озброєні, виникають незаконні воєнізовані формування, наявна велика кількість зброї, що на незаконних підставах знаходиться у володінні окремих осіб і рух якої дуже важко проконтролювати або відстежити, стає зрозумілим, чому збільшується кількість вчинюваних злочинів з використанням вогнепальної зброї, вибухівки як окремими особами, так і озброєними злочинними угрупуваннями. Функціонування в Україні банд, метою існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці, так і життю, здоров’ю окремих громадян та їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань. Все це зумовлює необхідність вжиття з боку держави ефективних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, спрямованих на протидію бандитизму. Але ефективність таких заходів навряд чи можлива без чіткого розуміння юридичної природи бандитизму, якого можна досягнути, проаналізувавши досвід кримінальної відповідальності за бандитизм у законодавстві зарубіжних країн. У кримінальному законодавстві окремих зарубіжних держав законодавець диференціював відповідальність учасників банд залежно від виконуваних ролей. Зарубіжний досвід диференціації кримінальної відповідальності за бандитизм заслуговує на увагу, оскільки створення банди, участь у вчинених нею злочинах та інші форми участі в цьому об’єднанні – різні за змістом і ступенем суспільної небезпеки форми об’єктивної сторони бандитизму. Тому встановлювати кримінальну відповідальність за ці діяння в одній частині статті Особливої частини КК (як це передбачено у ст. 257 КК України) не доцільно.Документ Соціально-демографічна характеристика магазинного крадія(Одеса : Гельветика, 2020) Бурда, О. М.; Burda, O. M.У статті здійснено спробу встановити та проаналізувати питання соціально-демографічної характеристики магазинного крадія. Насамперед до уваги бралися визначення понять «особа злочинця» та «особистість злочинця», значення яких по-різному трактується авторами. Незважаючи на відмінності, як вітчизняні, так і зарубіжні кримінологи все ж мають спільну систему ознак особи злочинця. Для дослідження особи злочинця необхідно опиратися на соціальні риси та властивості, які є домінантними у виборі протиправної (антисуспільної) поведінки особи. До уваги бралися такі ознаки як стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, рід занять. Наведені у статті цифрові показники були досліджені та проаналізовані на підставі вибіркового узагальнення матеріалів кримінальних проваджень. Було встановлено, що третя частина крадіжок, які вчиняються в мережі роздрібної торгівлі, здійснюється чоловіками. Їх увагу привертають дороговартісні товари (такі як ікра, алкоголь тощо). Тоді як жінками здійснюються крадіжки товарів життєвої необхідності (продукти харчування, засоби гігієни). Абсолютну більшість засуджених за крадіжки з мереж роздрібної торгівлі на момент вчинення злочину склали працездатні не працюючі особи. Окремої уваги потребують неповнолітні злочинці. Як відомо, кримінальна відповідальність настає з 16-річного віку, тому досить часто через недостатню вартість викраденого товару крадіжки неповнолітніх не можна кваліфікувати як адміністративне порушення. Тому більшість злочинів перебувають поза межею статистичного обліку. Щодо освітнього рівня, то майже половина злочинців має базову середню освіту, тобто є працездатною, але в силу тих чи інших обставин вони вимушені вибирати кримінальний шлях. Більшість серед працездатних осіб за родом занять виявилися різноробочими. Здебільшого це особи, які працюють на тимчасовій, непостійній роботі. Деякі професії пов’язані безпосередньо з місцем вчинення крадіжок. Крім того, слід звернути увагу на те, що майже всі крадії були неодружені (незаміжні), тому в них не було обов’язку утримувати сім’ю.Документ Імплементація міжнародних кримінально-процесуальних норм як форма впливу міжнародного права на національне право(Одеса : Гельветика, 2020) Галабурда, Надія Анатоліївна; Галабурда, Н. А.; Галабурда, Надежда Анатольевна; Halaburda, Nadiia A.У статті досліджуються особливості імплементації міжнародних кримінально-процесуальних та кримінально-правових норм як форми впливу міжнародного права на національне право. Аналізуються основні доктринальні підходи вчених до визначення поняття «імплементація» і відмежування його від інших подібних понять. Виявляється специфіка впливу правових норм міжнародних конвенцій на правові норми кримінального права окремих держав. Можна зробити висновок, що основною метою реалізації як кримінального процесуального, так і міжнародного кримінального права як форми впливу міжнародного права на національне право є зміна чинного законодавства для виконання міжнародних зобов’язань з урахуванням кримінально-правової системи, структури чинного галузевого законодавства, законодавчої техніки. Це дозволяє законодавцю реалізувати положення міжнародної угоди та покращити якість законодавства, а положення міжнародного кримінального права є поштовхом, який ініціює перегляд національного законодавства у випадках, коли це прямо передбачено в тексті міжнародної угоди або вимагається законом. На ефективність реалізації безпосередньо впливає якість національного законодавства, а також вибір законодавцем методів реалізації: прийому, адаптації, трансформації та направлення. Незважаючи на різні доктринальні підходи до визначення поняття «імплементація», найбільш точним слід вважати визначення національної правової імплементації як процесу, що передбачає реалізацію міжнародного кримінального права в державі у сфері внутрішнього права з його допомогою та зі встановленим порядком; юридична діяльність державних органів, спрямована на фактичне виконання міжнародних зобов’язань, взятих на себе державою. Підтримую думку А.Л. Лучиніна про те, що поняття «реалізація» не є синонімом поняття «виконання», оскільки реалізація – це процес, а виконання – можливий результат цього процесу. Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також інші міжнародні договори, норми яких стосуються самореалізації, безпосередньо застосовуються, вони не потребують прийняття внутрішнього законодавства для їх реалізації. Зазвичай у конституціях держав містяться положення, які є прикладом загального довідкового правила, що дозволяють застосовувати міжнародні угоди, обов’язкові для держави, належним чином ратифіковані та опубліковані, або загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, або визначають місце міжнародного права в межах правової системи конкретної держави.Документ Компетенція Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки: адміністративно-правові аспекти(Одеса : Гельветика, 2020) Гончаренко, Ганна Анатоліївна; Гончаренко, Г. А.; Гончаренко, Анна Анатольевна; Honcharenko, Hanna A.У статті аналізуються адміністративно-правові аспекти реалізації компетенції Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки. Встановлено, що компетенція Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки, включає повноваження і предмети відання та просторові межі його діяльності. ЇЇ структурними елементами є повноваження, відповідальність, правові засоби, форми та методи реалізації прав і виконання обов’язків в управлінні сектором безпеки. Звернуто увагу на те, що компетенція Верховної Ради України встановлює обсяг і зміст її діяльності з одночасним розмеж- уванням її функцій і функцій інших суб’єктів як за вертикаллю, так і за горизонталлю управлінської системи сектору безпеки. Визначено, що Верховна Рада України має повноваження щодо призначення на посади (або надання згоди) чи на звільнення з посад окремих службових осіб сектору безпеки (наприклад, Голови Служби безпеки України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини). Встановлено, що Верховна Рада України має повноваження стосовно прийняття законів, що регламентують діяльність органів сектору безпеки, було прийнято Закони: «Про національну безпеку України»; «Про Раду національної безпеки і оборони України»; «Про Службу безпеки України» та ін. Аргументовано, що Верховна Рада України має повноваження щодо затвердження загальної структури, чисельності, та визначення функцій Служби безпеки України, а також Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, Верховна Рада України надає законом згоду на обов’язковість міжнародних договорів та денонсацію міжнародних договорів України; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики; здійснює реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в ЄС та в НАТО; здійснює контроль за сектором безпеки; затверджує Державний бюджет, в тому числі і виділення коштів на розвиток сектору безпеки. Зроблено висновок, що у деяких випадках повноваження Верховної Ради України в управлінні сектором безпеки досить докладно визначені в законодавстві, однак окремі з них фрагментарно, що вимагає вдосконалення його адміністративно-правового регулювання.Документ Конституційні основи становлення соціальної держави(Одеса : Гельветика, 2020) Даніліна, М. І.; Danilina, M. I.У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, норм чинного законодавства України досліджено та охарактеризовано конституційні засади становлення та формування України як соціальної держави. Визначено конституційне закріплення України соціальною державою, основи формування та побудови соціальної держави в розрізі Конституції України. Досліджено поняття соціальної функції держави. Визначено, які завдання виконує соціальна держава. З’ясовано, що виявом соціального характеру держави є державно-владна діяльність у соціальній сфері чи соціальна політика самої держави. Визначено, що соціальна сутність держави характеризується здатністю держави задовольняти потреби всього суспільства, насамперед забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму та можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення. Досліджено, що важливе значення для формування соціальної держави в Україні має стаття 3 Основного Закону, яка проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні; закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; встановила відповідальність держави перед людиною за свою діяльність; визнала головним обов’язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини. З’ясовано, що важливим аспектом конституційного закріплення України соціальною державою можна вважати статтю 8 Основного Закону України, яка гарантує всім суб’єктам суспільних відносин можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Ще один головний аспект побудови соціальної держави закріплено у статті 13 Конституції України, яка на найвищому правовому рівні визначила соціальну спрямованість економіки. Розділ ІІ Конституції України дає всі підстави стверджувати, що на формування в Україні соціальної держави суттєвий вплив має закріплення на рівні Основного Закону України переліку прав та свобод людини і громадянина.Документ Права людини під час надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров’я(Одеса : Гельветика, 2020) Демченко, Іван Сергійович; Демченко, І. С.; Демченко, Иван Сергеевич; Demchenko, Ivan S.У статті аналізуються положення міжнародних документів в сфері захисту прав людини під час надзвичайних ситуацій у сфері охорони здоров’я. Досліджуються положення Міжнародних медико-санітарних правил щодо забезпечення прав людини, які в силу своєї юридичної природи є обов’язковими для всіх держав-членів ООН. Зазначається, що розуміння прав людини залежить як від ратифікації міжнародних договорів у сфері захисту прав людини (універсального та/або регіонального рівня), так і від положень національного законодавства (визнання та гарантування тих чи інших прав людини). Проводиться аналіз на відповідність критеріям щодо обмеження прав людини ситуації, яка скла- лася з пандемією Covid-19. Акцентується увага на принципах співрозмірності та пропорційності заходів при обмеженні або відступі від зобов’язань щодо прав людини в інтересах забезпечення громадського здоров’я. Стверджується, що пандемія Covid-19 відповідає ознакам, які необхідні для відступу від виконання договірних зобов’язань: відступ від прав у зв’язку з надзвичайним положенням можливий лише у випадку виняткової та дійсної або неминучої небезпеки, яка загрожує життю нації. Загроза життю нації це загроза, яка: а) стосується всього населення та всієї або частини території держави; б) несе загрозу для фізичного здоров’я населення. Право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я (право на здоров’я) не обмежується, і держави не можуть відступити від своїх зобов’язань, особливо в контексті Covid-19. Принцип прогресивної реалізації передбачає дотримання та забезпечення державою основних компонентів права на здоров’я: наявності, доступності, прийнятності, якості. Аналізується можливість застосування державами ретрогресивних кроків реалізації заходів жорсткої економії. Наголошується, що заходи, які застосовують держави, повинні базуватися на основі загальноприйнятих стандартів прав людини та унеможливлювати випадки свавільного обмеження прав і свобод людей.Документ Господарсько-правові основи функціонування та розвитку внутрішнього водного транспорту(Одеса : Гельветика, 2020) Деркач, Елла Михайлівна; Деркач, Е. М.; Деркач, Элла Михайловна; Derkach, Ella M.У статті висвітлюються основні проблеми правового регулювання діяльності внутрішнього водного транспорту, визначено напрями розвитку законодавства відповідно до законодавства Європейського Союзу. У статті зазначається, що нині галузь річкового транспорту перебуває на етапі структурного реформування, імплементації норм відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, формування сучасного законодавства про внутрішній водний транспорт, а також створення конкурентного середовища на ринку річкових перевезень. У першому читанні прийнято проєкт Закону про внутрішній водний транспорт, що передбачає можливість допуску іноземних суден до плавання на внутрішніх водних шляхах України, які будуть надавати послуги з перевезення на конкурентних умовах. У статті зазначається, що процеси демонополізації ринку перевезень вантажів спостерігаються не лише у сфері внутрішнього водного транспорту, а й в інших видах транспорту, зокрема залізничного, де передбачається поступовий перехід від монополії у наданні послуг із перевезень вантажів залізничним транспортом до монополії у наданні послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту. Проте при лібералізації ринку перевезень вантажів слід забезпечити баланс державних і приватних інтересів, можливість співпраці на засадах державно-приватного партнерства, підтримки національних перевізників. Авторка робить висновок, що низка питань ще залишається поза увагою законодавця, зокрема правові форми здійснення перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом, господарсько-правова відповідальність учасників перевезення, правовий статус річкового порту, терміналів, питання діджиталізації перевізного процесу, зокрема можливість укладення в електронній формі договорів перевезення, перевізних документів, які підтверджують укладення договорів перевезення, питання мультимодальності, а саме перевезення вантажів за участю декількох видів транспорту за єдиним перевізним документом, в тому числі електронним. У зв’язку із зазначеним необхідна виважена правова політика, яка дозволить створити необхідне правове підґрунтя для розвитку та функціонування внутрішнього водного транспорту.Документ Правові інструменти впровадження децентралізації в Україні(Одеса : Гельветика, 2020) Дмитрук, Ірина Миколаївна; Дмитрук, І. М.; Дмитрук, Ирина Николаевна; Dmytruk, Iryna M.Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України. Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками. Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб’єктами владних повноважень, для перерозподілу або об’єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг. Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб’єктами цих відносин, одним із яких є суб’єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.Документ Казахское ханство как объект российского геополитического влияния (1465– 1731 гг.): историко-правовой аспект(Одеса : Гельветика, 2020) Іванов, О. Ю.; Иванов, А. Ю.; Ivanov, O. Yu.У статті розглядаються різні аспекти історико-правової реальності середини XV – початку XVIII ст., пов’язані з формуванням політичного курсу Московської держави щодо Казахського ханства. Простежується динаміка формування і реалізації експансіоністських устремлінь московської монархії щодо казахської державності від моменту її зародження в 1465 р. і до початку ліквідації в 1731 р. Доведено, що з кінця XV ст. Московське царство, а потім і Російська імперія взяли курс на дестабілізацію політичної ситуації в Казахському ханстві. Особлива увага приділяється аналізу особливостей збору та накопичення різнопланових і обширних відомостей про казахів російською стороною. Особливу увагу приділено використанню московською стороною недосконалостей державного ладу Казахського ханства з метою його дискредитації. Детально висвітлено особливості встановлення російської присутності в середньоазійських степах, а також використані при цьому засоби політичного, економічного і культурного впливу. Показана також динаміка зміни політичного курсу Московської держави щодо казахів у зв’язку зі змінами її стратегічних інтересів на різних етапах історії, на основі чого автором статті розроблена і обґрунтована авторська періодизація цього процесу. Зазначається, що квінтесенцією експансіоністських устремлінь самодержавства в Казахстані став період першої чверті XVIII ст., коли за правління Петра І відбувалося утвердження засад зовнішньополітичного курсу Російської імперії. Автор доходить висновку, що царизм вдавався до поступової колонізації економічно й політично вигідних територій Казахського ханства шляхом дискредитації його влади, втручання у внутрішньо- політичні процеси і подальшого спонукання ханської влади до прийняття російського підданства. Поступова втрата суверенітету казахською державою в першій половині XVIII ст. пояснюється як наслідок планомірного і багатовекторного деструктивного впливу московських монархів. Вивчення цього досвіду є особливо актуальним в сучасних умовах гібридної війни, яку веде Російська Федерація проти міжнародного співтовариства.Документ Авторское право и интернет(Одеса : Гельветика, 2020) Ізбаш, Олеся Олегівна; Ізбаш, О. О.; Избаш, Олеся Олеговна; Izbash, Olesia O.; Izbash, Olesya O.Беручи до уваги поліпшення різноманітних форм і способів порушення авторського права в сучасних високотехнологічних умовах розвитку суспільства, що має тенденцію до глобалізації, та враховуючи малоефективну систему протидії цьому негативному процесу в Україні, ця проблема набуває для нашої держави нині набуває додаткової актуальності. Останніми роками в Україні, на жаль, має місце тенденція зростання кількості і різноманітності порушень авторського права, зокрема піратства та плагіату. Також не знижується і залишається одним із найбільш високих у світі рівень порушення майнових авторських прав у мережі Інтернет. Відповідно до останнього звіту Міжнародного альянсу інтелектуальної власності Україна продовжує «експортувати піратство, особливо цифрове, до країн ЄС, а також інших сусідніх країн у регіоні». Стаття присвячена вивченню проблем при здійсненні захисту авторських прав в мережі Інтернет. Автор висвітлив зміни в чинному законодавстві України з цього питання, а також коротко охарактеризував недоліки в процедурі розгляду спорів і скарг автора, чиї права були порушені, в системі учасників надання інтернет-ресурсів і в судовому порядку. Відповідно до законодавства України за порушення авторського права передбачена поряд із цивільно-правовою та адміністративною також кримінальна відповідальність. Встановлено, що урядом і відповідними інститутами робляться певні кроки щодо поліпшення роботи в цьому напрямі які, на жаль, залишаються малоефективними. Так, законодавець чомусь не скористався наданою можливістю для усунення інших похибок у формулюванні ст. 176 КК, які розглядає А.М. Коваль у своїй роботі про кримінальну відповідальність за порушення авторських та суміжних з ним прав. Хоча при цьому в статті КК, ЦПК, ГПК внесені суттєві доповнення та зміни, які позитивно впливають на захист авторських прав. При цьому слід розуміти, що підвищення ефективності вирішення складної проблеми порушень авторських прав в Україні залежить від розробки та впровадження єдиної державної стратегії, в рамках якої має відбутися об’єднання системних і скоординованих зусиль фахівців законодавчої, науково-інтелектуальної, правоохоронної та державно-управлінської сфер.Документ Ознаки агробізнесу як аграрно-правової категорії(Одеса : Гельветика, 2020) Корнієнко, Ганна Сергіївна; Корнієнко, Г. С.; Корниенко, Анна Сергеевна; Korniienko, Hanna S.визначення ознак агробізнесу є актуальною і такою, що потребує розв’язання. Окреслено, що сільськогосподарський товаровиробник – це основний суб’єкт у правовідносинах агробізнесу. Крім нього, у правовідносини в сфері агробізнесу вступають і допоміжні суб’єкти, зокрема оператори ринку харчових продуктів, учасники оптового ринку сільськогосподарської продукції тощо. При цьому кінцевим суб’єктом правовідносин агробізнесу завжди є споживач. Визначено, що першим рівнем складних правовідносин агробізнесу буде виступати селекційне винахідництво, яке дає змогу отримати нові винаходи у сфері АПК; другим – виробництво, переробка; третім – логістика; четвертий рівень передбачає доведення продукції до кінцевого споживача. Між названими правовідносинами можна простежити стійкі, однорідні зв’язки. Встановлено, що агробізнесу як правовій категорії притаманні такі ознаки: 1) агробізнес здійснюється спеціальним суб’єктом, який спеціалізується на проведенні сільськогосподарської діяльності; 2) здійснення агробізнесу передбачає наявність спеціальних активів (земля, обладнання, водні ресурси тощо); 3) його сутність становить господарська (підприємницька) діяльність; 4) він виступає складною системою правових зв’язків у вигляді правовідносин із селекційного винахідництва, виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції та підтримки розвитку села; 5) спрямовується на виробництво, реалізацію сільськогосподарської продукції та виконання послуг у сфері сільськогосподарського виробництва; 6) між суб’єктами агробізнесу виникають внутрішні та зовнішні правовідносини; 7) мета агробізнесу полягає в отриманні прибутку, задоволенні потреб споживачів у сільськогосподарській продукції з урахуванням розвитку села та сільської місцевості, підтримки екологічної безпеки; 8) агробізнес обов’язково передбачає наявність організаційного (аграрний менеджмент) і матеріально-технічного забезпечення (сільськогосподарська техніка, пально-мастильні матеріали, насіння, добрива тощо); 9) відносини агробізнесу регулюються нормами аграрного права.Документ Історичні аспекти виникнення, встановлення та розвитку системи органів прокуратури(Одеса : Гельветика, 2020) Костенко, Ірина Валентинівна; Костенко, І. В.; Костенко, Ирина Валентиновна; Kostenko, Iryna V.; Огієвич, С. М.; Ohiievych, S. M.Дослідження ґрунтується на історичних фактах про виникнення та розвиток системи органів прокуратури. Шляхом аналізу наукових джерел визначено зміст поняття «прокуратура», з’ясовано особливості та знайдено причини й основи виникнення органів прокуратури. Виходячи з результатів дослідження, зроблено висновок, що прокуратура пройшла довгий і важкий шлях становлення та розвитку з моменту свого створення. Умовною датою виникнення системи органів прокуратури можна вважати XVIII століття, оскільки в січні 1722 року вона була вперше офіційно створена Петром I. Саме з цього часу розпочався перший етап періодизації розвитку органів прокуратури, який називається періодом входження України до складу Російської імперії (1722-1917). Крім того, визначено ще три такі етапи: період Української Народної Республіки (1917-1922), радянський період (1922-1991) та період незалежності. У роботі вивчено особливості функціонування прокуратури в кожен із періодів розвитку, що включає повноваження прокурорів, функції прокуратури, правові засади, на основі яких прокурорська діяльність набула законодавчого закріплення. З останнього можна виокремити такі нормативно-правові акти, як Положення про судоустрій (1860 рік), Закон «Про урядження прокурорського нагляду на Україні» (4 січня 1918 року), Положення про прокурорський нагляд (28 червня 1922 року), Закон України «Про прокуратуру» (5 листопада 1991 року) та інші. На основі дослідження можна зробити висновок про те, що, починаючи з 1722 року, прокуратура зазнавала постійних змін у різних сферах своєї діяльності: від організаційної структури до повноважень прокурорів. Зважаючи на те, що в умовах нинішніх багаточисленних реформаційних етапів та в контексті активізації євроінтеграційних процесів, які вимагають удосконалення законодавства в напрямі посилення демократизації суспільства, прискорення перебудови структури та уточнення функцій системи прокурорського нагляду, визначення шляхів і напрямів покращення їхньої діяльності, це питання набуває ключового значення, то важливо максимально ефективно підлаштувати умови та особливості діяльності органів прокуратури до вимог і потреб суспільства з метою досягти високого рівня законності та правопорядку.Документ Публічний контроль в Україні та Франції: порівняльно- правове дослідження(Одеса : Гельветика, 2020) Крегул, Яна Миколаївна; Крегул, Я. М.; Крегул, Яна Николаевна; Krehul, Yana M .Статтю присвячено дослідженню явища публічного контролю, визначенню його ролі в якості основного елементу взаємодії держави та суспільства, що створює підґрунтя для соціального спрямування політики держави. Так, серед факторів, які зумовлюють розвиток правової бази держави, автором зауважено на доцільності впровадження в процес нормотворення не лише органів влади, які наділені правотворчими функціями за Конституцією держави, а і тих неформальних соціальних структур, які, можливо, не будуть відігравати визначальної ролі в цьому процесі, однак зможуть надати аргументи «за» або «проти» прийняття певних нормативно-правових актів. У дослідженні з’ясовано, що державна влада вимагає контролю з боку громадськості, оскільки фактично саме остання надала їй повноваження для створення правового поля. В свою чергу публічний контроль, з точки зору автора, необхідний саме для досягнення ефективної комунікації між владою та громадянським суспільством. В рамках запропонованого дослідження проаналізовано вплив різноманітних факторів на якість здійснення публічного контролю. Зокрема, зазначено про значну роль інформаційної політики держави та використання сучасних цифрових технологій у забезпеченні доступу громадськості до публічних даних про діяльність державних інституцій. Автор підкреслює, що право кожного громадянина бути обізнаним в урядових справах та отримувати рішення, які стосуються діяльності громади, є основним принципом демократії. Влада повинна забезпечити простий спосіб доступу громадян до даних про свою роботу та правових норм, які вона створює. Саме тому дослідник доходить висновку про те, що рівень «прозорості» інформації про діяльність адміністративних органів і доступ до неї є умовою ефективного публічного контролю. Автором виявлені і недоліки практичного втілення принципу «транспарентності» в діяльності державної влади в Україні та запропоновано шляхи його удосконалення, спираючись на досвід Французької Республіки, яка досягла суттєвих успіхів у сфері нормативно-правового та технічного закріплення взаємовідносин між громадянами і державною владою.Документ Розвиток земельних правовідносин у Західно-Українській Народній Республіці (1918–1919 рр.)(Одеса : Гельветика, 2020) Лесик, О. В.; Lesyk, O. V.Сучасні умови реформування правового регулювання земельних відносин спрямовані на забезпечення раціонального й ефективного використання земельних ресурсів, як важливого чинника побудови сильної та незалежної держави. Реформування земельного законодавства України не можливе без вивчення і врахування історичного досвіду становлення й розвитку правового регулювання земельних відносин на українських землях від найдавніших часів і до сьогодні. В 1918 р. Австро-Угорська монархія фактично припинила існувати, а на її руїнах виникли нові національні держави, з-поміж яких і Західно-Українська Народна Республіка. Цього ж року українські військові формування встановили контроль над найважливішими стратегічними об’єктами Львова та Східної Галичини. Ця подія увійшла в історію як «листопадовий чин». У зв’язку з цим особливий інтерес викликає історико-правовий аналіз розвитку земельних правовідносин в Західно-Українській Народній Республіці (1918-1919 рр.). У статті проаналізовано особливості розвитку земельних правовідносин в Західно-Українській Народній Республіці (1918-1919 рр.). Зазначено, що влада Західно-Української Народної Республіки намагалася уникнути популістського розв’язання земельного питання в Галичині. Державний секретаріат шукав компромісу в складних соціальних обставинах, дотримуючись принципів правового регулювання і поваги до виробленого в галицьких селян почуття приватної власності. Зважений підхід до питання з мало- і безземеллям, яке багато років не могла вирішити в краї австрійська влада, ще не означав успішної реалізації аграрної реформи. Зазначено про земельну реформу в Західно-Українській Народній Республіці, яка мала соціальний характер і західноєвропейську спрямованість. Земельний закон від 14 квітня 1919 р. не мав завершеного вигляду, бо уникав розв’язання деяких складних питань до зібрання майбутнього Сейму. Показано, що реалізації аграрної реформи і становленню нових правовідносин у земельній сфері українських селах завадили зовнішньополітичні обставини та припинення існування Західно-Української Народної Республіки як незалежної держави.Документ Небанківська електронна платіжна система як середовище обігу віртуальної валюти(Одеса : Гельветика, 2020) Лозовицький, Андрій Володимирович; Лозовицький, А. В.; Лозовицкий, Андрей Владимирович; Lozovytskyi, Andrii V.У статті аналізується особливості діяльності небанківських електронних платіжних систем з використанням віртуальної валюти – приватних платіжних систем і платіжних систем децентралізованої довіри, діяльність яких не врегульована законодавчо та становить потенційну загрозу діючій грошовій системі країни. Діяльність таких електронних платіжних систем, будучи неврегульованою у законодавствах більшості країн, часто не суперечить йому та є предметом правової дискусії науковців усього світу. Основну причину такої ситуації я вбачаю в особливостях суспільних відносинах, що мають ширше коло засобів регулювання, ніж засоби, які використовуються об’єктивним правом у випадку впорядкування діяльності вже відомих операторів платіжних послуг та електронних платіжних систем. Виключно публічно-правові методи регулювання грошового обороту виявилися не ефективними у відносинах з приватними електронними платіжними системами і платіжними системами децентралізованої довіри. За таких обставин адміністративне регулювання грошового обороту, а разом з тим і вплив державної влади на суспільні процеси у сфері обігу грошових коштів може бути обмеженим і залишитися лише в рамках публічних фінансів, де використовуються законні платіжні засоби. Своє завдання вбачаю у дослідженні сутності суспільних відносин, які виникають з приводу діяльності нових типів небанківських електронних платіжних систем і використання віртуальних валют як особливого виду електронних грошей. Отримані висновки можуть бути використані у пропозиціях щодо ефективного врегулювання таких суспільних відносин з огляду на їх особливості, що необхідно враховувати у нормотворчій діяльності. Варто також наголосити, що необхідність у такому дослідженні зумовлена й тим, що діяльність таких платіжних систем та подальше її правове врегулювання відповідає суспільним інтересам та інтересам цивільного обороту з огляду на значне поширення цифрових і віртуальних валют серед населення. Відповідно і суспільні відносини, які виникають у процесі їх використання, можуть бути предметом законного інтересу кожного громадянина, який бере в них участь.Документ Загальна правова характеристика суб’єктів із забезпечення організації та функціонування системи економічної безпеки України(Одеса : Гельветика, 2020) Мельник, Вадим Іванович; Мельник, В. І.; Мельник, Вадим Иванович; Melnyk, Vadym I.Стаття присвячена питанню загальної правової характеристики суб’єктів із забезпечення організації та функціонування системи економічної безпеки України. Акцентується увага та робиться спроба довести, що економічна безпека держави, зважаючи на власну багатогранність, складність, а також безумовну значимість для національної безпеки України з позиції оцінки реальних матеріальних можливостей та економічної стійкості останньої вимагає належного захисту. Зважаючи на такі властивості економічного безпекового складника зроблено висновок про необхідність комплексного сприяння її належному функціонуванню. Аналізуються точки зору вітчизняних вчених і науковців відносно кількісного складу суб’єктів, уповноважених на забезпечення функціонування економічної безпеки України, а також вивчаються думки останніх щодо їх ролі в цьому процесі. Враховуючи особливості вказаного елементу державної безпеки, теоретичні напрацювання вітчизняних та іноземних дослідників на підставі аналізу чинного законодавства, наголошується, що основними суб’єктами із забезпечення організації і функціонування системи економічної безпеки України є багато державних органів на всіх рівнях із широким діапазоном завдань і різним спектром функціонального спрямування. З урахуванням викладеного вище запропоновано власне бачення кількісного складу основних суб’єктів із забезпечення організації і функціонування системи економічної безпеки України. Наголошено, що кожен із таких суб’єктів, зважаючи на власне правове становище та призначення, відіграє важливу роль у цьому складному процесі. Акцентовано увагу на тому, що належне функціонування системи економічної безпеки України можливе тільки за умови систематичного виконання відповідних завдань і реалізації функцій всіма встановленими суб’єктами. При цьому зроблено спробу довести, що поточне адміністративно-правове забезпечення, яке слугує правовою основною для діяльності вказаних суб’єктів, має певні недоліки та потребує вдосконалення.