Інформаційне забезпечення виборів: українська практика та європейський досвід

Abstract

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення сутності, змісту, механізму, форм та методів інформаційного забезпечення в Україні. Визначено основні проблеми цього інституту у новоприйнятому законодавстві про вибори та розроблено заходи для їх розв’язання.

Обґрунтовано ряд концептуальних положень і понять, практичних рекомендацій на основі європейського досвіду, спрямованих на удосконалення конституційно-правового регулювання інформаційного забезпечення в Україні.

Розкрито проблемні аспекти загального та спеціального інформування в Україні, запропоновано рекомендації щодо їх вирішення.

За результатами аналізу виявлено, що за своєю сутністю інформаційне забезпечення виборів є багатогранним явищем і предметом дослідження, переважно, політичної та юридичної наук.

Інформаційне забезпечення виборів розглядається як комплексний інститут виборчого права, який об’єднує норми конституційного, виборчого та інформаційного права. Норми цього інституту врегульовують участь суб’єктів, визначають його поняття, сутність, види, форми, механізм реалізації виборчого інформування [177, с. 267-270; 178].

Запропоновано концепцію розгляду інформаційного забезпечення виборів як складного політико-правового феномену: а) інституту виборчого права; б) особливого виду інформаційної діяльності; в) невід’ємної складової виборчого процесу; г) складової системи гарантій виборчих прав громадян України.

Досліджено сутність поняття «забезпечення» як напрямку інформаційної діяльності в межах виборчого процесу, а також розглянуто історичний розвиток інформаційного забезпечення виборів в Україні. Встановлено, що цей інститут є комплексним правовим механізмом врегулювання суспільних відносин у сфері інформації про вибори, про суб’єктів висування на виборах та про перебіг виборчого процесу.

Розглянуто зміст інформаційного забезпечення через встановлення принципів та основних засад інформування виборців, регламентування нормативного порядку діяльності суб’єктів інформування виборців, заходи охорони інтересів виборців та суб'єктів виборчого процесу. Принципи інформаційного забезпечення виборів засновуються на загальних принципах виборчого права, принципах інформаційної діяльності у виборчий період та принципах реалізації права на інформацію учасниками правовідносин, що пов’язані із виборчим процесом.

Визначено детермінанти становлення та розвитку інформаційного забезпечення виборців як інституту виборчого права: надання виборчого права усім дієздатним громадянам; розвиток засобів масової інформації; потреба у врегулюванні перманентного протистояння інтересів, який виникає між різними суб’єктами у зв’язку із бажаністю або небажаністю правових та політичних наслідків голосувань.

Досліджено сім історичних етапів розвитку інформаційного забезпечення виборів як інституту виборчого права в Україні, які охоплюють періоди існування Київської Русі, Галицько-Волинського та Литовсько-Руського князівств, Запорозької Січі, УНР, а також часи входження України до складу Російської імперії та СРСР.

З’ясовано, що у чинному законодавстві про вибори залишились нереалізованими положення міжнародних документів про: професійну Зсаморегуляцію журналістського середовища з метою попередження поширення інформації про вибори, яка суперечить основним засадам інформаційного забезпечення; про гарантії правового захисту журналістів від тиску у зв’язку з підготовкою та публікацією ними відомостей спеціального інформаційного забезпечення виборів. Частково реалізовано положення про: строки розгляду звернень зі скаргами, поданих виборцями до виборчих комісій; право суб’єктів виборчого процесу та суб’єктів поширення інформації про вибори звертатися зі скаргами до суду.

Досліджено, що законодавство про вибори не конкретизує критерії, які б розмежовували інформування виборців від інших форм інформаційної діяльності під час виборів, наприклад, доведення особистої думки чи умисного розповсюдження спотвореної інформації серед обмеженого контингенту осіб, які внаслідок об’єктивних умов обмежені у доступі до офіційних джерел загального та спеціального інформаційного забезпечення про вибори. Такими критеріями можуть бути: використовувані канали інформації; мінімальний обсяг аудиторії, серед якої поширюється така інформація, тощо. Законодавче закріплення цих ознак є необхідним для правової оцінки інформаційної діяльності суб’єктів права, здійснюваної у приватному порядку, з метою попередження та припинення можливих зловживань.

Сформульовано пропозиції по вдосконаленню законодавства щодо проблем інформування виборців та запропоновано внесення змін у чинне законодавство. Так, проведене дослідження дає підстави обґрунтувати пропозицію:

- закріпити на період виборчої кампанії режим відкритого доступу до конфіденційних біографічних даних зареєстрованих кандидатів (окрім даних про адресу проживання, особистого номеру телефону, персональних даних членів сім'ї);

- закріпити право засобів масової інформації та громадських організацій перевіряти достовірність біографічних даних кандидатів та звертатися до суду у разі виявлення фактів, що підтверджують їх недостовірність;

- закріпити основні засади забезпечення реалізації принципу свободи слова у виборчий період.

Зауважується, що міжнародні стандарти виборів доцільно розглядати як еталон та нормативну основу реалізації виборчих прав громадян. Ці рекомендації мають загальний характер для їх подальшої імплементації в національне законодавство.

Визначено, що міжнародно-правовими актами та джерелами права Європейського Союзу, актами Ради Європи та висновками Венеціанської комісії виокремлено відповідні принципи регулювання інституту виборів, зокрема інституту інформаційного забезпечення виборчого процесу. Основними серед них є принципи: верховенства права, законності, загальної участі, рівності, вільного волевиявлення, стабільності, неупередженості, відкритості.

Досліджено норми міжнародно-правових актів, в яких закріплено положення щодо права на інформацію, гласності виборчого процесу, необхідності забезпечення вільного обміну інформацією між громадянами, кандидатами та обраними представниками, принципів поширення інформації про політичних діячів, тощо.

Виявлено, що розвиток поняття «інформаційне забезпечення виборів» передбачає:

1) вивчення семантичного змісту терміну «забезпечення» у контексті інформаційної діяльності;

2) вивчення видів та форм інформування виборців у історико-правовому контексті, що дало змогу сформувати авторський погляд на сутність інформаційного забезпечення виборів, враховуючи правову, суспільно-політичну та процесуальну зумовленість цієї категорії права.

За результатами аналізу судової практики з питань інформаційного забезпечення визначено, що проблематика спорів у сфері інформаційного забезпечення зумовлена: недосконалістю окремих норм виборчого законодавства, формулювання яких дозволяє багатозначне тлумачення; колізіями та конкуренцією цих норм із нормами законодавства про інформацію; відсутністю рекомендованої судової практики; непослідовністю та суперечливістю застосування судами практики ЄСПЛ; неврахуванням судами європейських рекомендацій із виборчих питань.

За результатами проведеного системного дослідження основних типів судових справ визначено необхідність удосконалення законодавства про інформаційне забезпечення виборів з питань: а) правового статусу біографічних відомостей кандидатів на виборах; б) забезпечення достовірності, повноти та точності цих відомостей; в) забезпечення доступності цих даних для виборців; г) участі засобів масової інформації у спеціальному інформаційному забезпеченні виборів; д) реалізації принципу свободи слова у виборчий період.

У дисертації сформульовано та теоретично обґрунтовано й інші пропозиції з удосконалення чинного виборчого законодавства в частині інформаційного забезпечення виборів.