Правосуб’єктність фізичної особи у відносинах у мережі «Інтернет»

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2025. Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем правосуб’єктності фізичної особи у відносинах у мережі «Інтернет». У роботі досліджені особливості формування концепції правосуб’єктності фізичної особи, виникнення, припинення та зміст правоздатності та дієздатності фізичної особи з урахуванням сучасного етапу розвитку відносин у мережі «Інтернет». Запропоновано концепцію цифрової ідентичності фізичної особи у відносинах у мережі «Інтернет. Цифрова ідентичність у вузькому значенні – цифровий образ суб’єкту цивільних відносин (джерело персональних даних особи, акаунту (обліковий запис), який ідентифікує його у відповідних системах). У широкому значенні цифрова ідентичність розуміється як система усіх даних про суб’єкта цивільних правовідносин, без прив’язки до конкретного акаунта, в тому числі всі дані, які особа залишає у результаті активної та пасивної діяльності, за винятком даних, які не дозволяють ідентифікувати особу. Елементами цифрової ідентичності в широкому значенні є: акаунти, персональні дані, цифрові сліди, результати діяльності фізичної особи у вигляді публікацій, дописів, світлин та інших даних, за винятком анонімізованих персональних даних або псевдоанімізованих даних, обробка яких відбувається способом, який не дозволяє їх віднести до конкретної фізичної особи. Аналіз підходів до цифрової ідентичності фізичної особи у відносинах у мережі «Інтернет» дозволив дійти висновку, що розмежування цифрової ідентичності у вузькому та широкому значеннях проявляться у спадкових відносинах та доступі до цифрової спадщини після смерті фізичної особи. Запропоновано розуміння права на цифрову ідентичність як особистого немайнового права, що належить кожній фізичній особі, обумовленого розвитком технологій, комплексного за своєю структурою та включаючого: право на визнання цифрової ідентичності, право перешкоджати будь-якому спотворенню та посяганню на цифрову ідентичність, яке здатне завдати шкоди фізичній особі. Цифрова репутація як особисте немайнове благо в умовах розвитку соціальних мереж, шерингових платформ виходить за межі лише суспільної оцінки ділових, професійних якостей та здібностей фізичної особи, пов’язується з якостями та оцінками особи які персоніфікують її не лише поміж фахівців у галузі, а й решти користувачів цифрового середовища, безпосередньо впливає на можливість участі у комунікації, договірних відносинах, отриманні прибутку як в мережі «Інтернет», так і у фізичному світі. Аналіз світових підходів до правового регулювання відносин в мережі Інтернет дозволив обґрунтувати, що момент виникнення правоздатності фізичної особи у відносинах у мережі Інтернет залежить від підходу держав до правового регулювання Інтернету. Здійснення прав в мережі «Інтернет» може істотно варіюватися залежно від механізмів правового регулювання прав та обов’язків користувачів та обраного державою підходу: ліберального – властивого західному підходу (ЄС, США) або авторитарного – властивого закритому, східному підходу регулювання Інтернету (КНР). Внаслідок смерті фізичної особи відбувається трансформація цифрової ідентичності, перехід прав на цифрове майно та отримання спадкоємцями доступу до акаунтів особи в Інтернеті. Встановлено, що видалення акаунту та персональної інформації користувача, а з тим здійснення фізичною особою своєї правоздатності та дієздатності у мережі, може бути добровільним (за волевиявленням фізичної особи) і примусовим, застосовуватися в якості санкції за вчинення правопорушення за рішенням суду або порушення умов користувацької угоди за рішенням Інтернет-сервісу. Користувач має право залишити розпорядження на цифровій платформі на випадок смерті, відносно долі цифрових речей, призначити осіб, яким має бути наданий доступ або розпорядитися про видалення акаунту. Запропоновано поняття цифрової смерті як правової категорії, під якою розуміється видалення акаунту за життя людини або трансформація акаунту у цифровий меморіал у разі смерті особи. Категорія цифрової смерті може не співпадати з категорією смерті фізичної особи. Цифрова смерть може бути добровільною (мати підставою рішення фізичної особи) або ґрунтуватися на рішенні правонаступників (адміністраторів сторінки або платформи) у разі смерті фізичної особи. У зв’язку із розвитком електронного урядування та можливістю згенерувати акаунт фізичної особи в державних інформаційних системах, використання добровільного видалення акаунту користувачем може застосовуватися виключно у приватних інформаційних системах. Трансформації існуючого цифрового акаунту в меморіал після смерті користувача, не забезпечує спадкоємцям отримання доступу до цифрових активів, листування та контенту. З огляду на обмеження розкриття функціонування коду алгоритму як об’єкту права інтелектуальної власності, запропоновано передбачити у законодавстві право суб’єктів даних на отримання інформації про логіку прийнятого індивідуального рішення (аналізу вхідних даних, статистичного пояснення, перевірки коду, визначення чутливих окремих даних та змінних, які зумовили результат) та кореспондуючий обов’язок контролера у разі прийняття рішення із застосуванням алгоритму надати інформацію суб’єкту даних про логіку індивідуального рішення, що лежить в основі обробки. Запропоновано до системи цифрових прав включити право бути обізнаним про використання автоматизованих систем у прийнятті юридично значущих рішень та надати право суб’єктам даних оскаржувати юридично значущі рішення, які прийняті за участю автоматизованих систем. З урахуванням розглянутих упереджень, що суб’єкти прийняття юридично значущих рішень схильні надмірно покладатися на рішення автоматизованих систем, ігноруючи власні судження, доведено, що остаточне рішення повинно ухвалюватися людиною. У таких сферах, як фінанси та судочинство попереднє рішення автоматизованої системи може призводити до настання несприятливих наслідків, суттєво обмежувати у здійсненні прав, затаврувати в суспільстві, внаслідок того, що суб’єкт прийняття юридично значущого рішення надає йому першочергового значення у своїй процедурі ухвалення рішення. Запропоновано розрізняти види упереджень, які впливають на прийняття юридично значущих рішень із використанням автоматизованих систем: 1) структурні упередження, які виникають внаслідок програмування системи; 2) упередження в даних унаслідок функціонування системи, яка виводить певне значення у рівень еталону (нерепрезентативні дані); 3) алгоритмічні упередження, обумовлені тим, що суб’єкт надмірно покладається на рішення, прийняті алгоритмом, нехтуючи критичне мислення. Проведений аналіз підходів до питання розкриття суб’єкту логіки прийнятих рішень алгоритмом, дозволив довести, що право на роз’яснення та обґрунтування прийняття конкретного автоматизованого юридично значущого рішення не забезпечено гарантіями, передбаченими ст. 22, та обов’язками контролерів надати доступ до даних згідно із ст. 13, 14 Регламенту ЄС 2016/679. З урахуванням аналізу законодавства ЄС, доведено, що внаслідок цифрового профілювання створюються нові дані, які не є ідентичними тим, що були надані суб’єктом даних, а метод профілювання створює значні ризики для прав та свобод людини, коли людина може потрапляти в певні категорії, не знаючи про це. Профілювання може призводити до обмеження доступу до певних товарів та послуг, створювати дискримінацію та підвищувати ризики втручання у приватне життя. З метою недопущення зловживання генетичними технологіями та дотримання прав людини, запропоновано доповнити: ст. 99 Закону України «Про страхування» положенням про заборону оцінки ризику на основі прогностичного генетичного тестування, заборону страховиків вимагати проходження генетичного тестування та запитувати у застрахованих осіб або родичів надання результатів такого тестування; ст. 2-1 Кодексу законів про працю України положенням про заборону вимагати від працівників проходження генетичного тестування, подання його результатів, іншої інформації щодо генетичних особливостей працівника (його родичів) та будь-яку дискримінацію за генетичними ознаками. Вдосконалено визначення біометричних даних в частині визнання персональних даних біометричними даними через застосування спеціальної технічної обробки фізичних, фізіологічних або поведінкових характеристик особи, з метою однозначної ідентифікації фізичної особи. Аргументовано розуміння цифрових прав як прав людини нового покоління та включення до їх числа, поряд із загальновизнаними правами людини, які здійснюються в мережі «Інтернет», права, обумовлені функціонуванням технологій (право на доступ до даних, видалення даних, виправлення та уточнення даних, на перенесення даних, обмеження обробки даних, заперечення проти обробки та проти прийняття значущого рішення на підставі автоматизованої обробки персональних даних та інші), та здійснення яких може забезпечуватись, разом із правовими засобами, програмним кодом. Вдосконалено розуміння права доступу до Інтернету як похідного від права на інформацію (здійснення права доступу до інфраструктури мережі Інтернету та до контенту), що вимагає від держав виконання позитивних (забезпечення підключення до мережі, якщо в місцевості відсутня необхідна інфраструктура) та негативних гарантій (невтручання у приватне життя, недопустимість масового обмеження доступу та блокування до ресурсів, недопущення переслідування користувачів на підставі політичних переконань та поглядів у мережі «Інтернет»). Вдосконалено визначення права на інформаційну приватність, як особистого немайнового права особи контролювати обсяг та зміст інформації, пов’язаної зі збором та обробкою персональних даних, вимагати від контролерів виконання їх обов’язків щодо здійснення суб’єктом його прав: на доступ, уточнення, перенесення, обмеження обробки, видалення персональних даних; заперечення проти обробки та обмеження обробки персональних даних із застосуванням автоматизованих систем; вимагати захисту порушених прав. Аргументовано, що персональні дані визнаються біометричними даними в результаті застосування обробки фізичних, фізіологічних або поведінкових характеристик фізичної особи, з метою її однозначної ідентифікації. З урахуванням судової практики та законодавства ЄС встановлено, що здійснення права суб’єкта даних на доступ до персональних даних може бути необхідною умовою здійснення права на виправлення даних, заперечення проти обробки, звернення до суду та третіх осіб для отримання компенсації. Здійснення права на доступ до даних має винятки, обумовлені неможливістю конкретної ідентифікації одержувачів, яким розкривались дані. Контролер має надати суб’єктам даних інформацію про одержувачів у разі несанкціонованого розголошення даних (витоку), за винятком неможливості їх ідентифікувати або у разі явно необґрунтованого або надмірного запиту суб’єкта даних, надати категорії відповідних отримувачів, не розкриваючи конкретних фактичних осіб. З урахуваннями обов’язку контролерів підтримувати актуальні персональні дані, зростає значущість здійснення права суб’єкта на уточнення та надання додаткових даних. Обґрунтовано, що фізична особа може здійснити право на уточнення, доповнення та виправлення неповної інформації у первинних даних та результатах профілювання. Контролер має право відхилити надані суб’єктом уточнюючі персональні дані лише у випадку, якщо вони не відповідають меті його обробки. Законодавство та судова практика ЄС передбачає обмеження здійснення права бути забутим, врівноважуючи інтереси контролерів даних та суб’єктів даних. Доведено, що право на забуття не застосовується, коли обробка персональних даних необхідна для: здійснення права на свободу вираження думки та свободу інформації; виконання завдань в інтересах суспільства або офіційних повноважень, покладених на контролера у галузі охорони здоров’я; архівування у суспільних інтересах, наукових та історичних дослідженнях, статистичних та інших подібних цілей; здійснення судочинства. Здійснення права на забуття може полягати у видаленні посилання на публікацію у пошуковому запиті. Право на забуття не застосовується по відношенню до реєстраційних даних компаній, у разі виникнення колізії між правом на недоторканність приватного життя та забезпеченням прозорості ділових відносин. Аргументовано необхідність встановлення стандартів функціонування систем ШІ та їх дотримання компаніями. Обґрунтовано необхідність інформування суб’єктів про використання автоматизованих систем у товарах, послугах та про право бути поінформованими про взаємодію саме з агентом ШІ, а не людиною. Інформування суб’єктів про використання автоматизованих систем може здійснюватися шляхом маркування товарів, робіт, публікацій (у разі внесення змін в новини, фото та відео) для запобігання введення суб’єктів в оману. Аналіз правозастосовчої практики та доктрини щодо застосування автоматизованих систем та віддаленої біометричної ідентифікації яке поряд із позитивним впливом несе високі ризики для суб’єктів даних дозволило запропонувати у законодавстві положення про: 1) заборону використання технології віддаленої біометричної ідентифікації «в режимі реального часу»; 2) заборону невибіркової ідентифікації та прихованого відеоспостереження; 3) заборону використання систем соціального рейтингу (оцінки); 4) заборону використання технологій впливу на підсвідомість для маніпулювання, підбурювання до певної поведінки та прийняття рішень; 5) заборону проведення невибіркового або нецільового розпізнавання обличчя шляхом розширення баз даних за рахунок зображень облич із мережі «Інтернет», приватних баз даних та створення об’єднаних баз.