Відшкодування збитків, завданих в результаті зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільних правовідносин відшкодування збитків, завданих в результаті зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті. Уході дослідження здійснено комплексний аналіз наукових підходів до визначення специфіки договірних правовідносин в Інтернеті, законодавства в сфері здійснення тазахисту прав учасників договірних відносин в Інтернеті та юридичної практики з питань відшкодування шкоди, завданої в результаті зловживання правами при укладенні договорів в інтернет.

Питання зловживання суб’єктивними правами в мережі Інтернет актуалізуються з огляду на розширення кола відносин, які поступово переносяться до цифрового середовища, або відносин, які одразу виникають щодо цифрових об’єктів та неможливі в інших відчутних, об’єктивованих до реального світу формах. В Україні та світі перманентно зростають обсяги електронної комерції, що означає не лише збільшення кількості проданого таким шляхом товару, але й про поступову дематеріалізацію обороту. В літературі неодноразово вказувалося натенденції збільшення кількості послуг, які надаються та споживаються в самій мережі Інтернет: реєстрація домену, продаж хостингу, провайдерські послуги тощо. Крім цього, специфіка інтернет-середовища зумовлює потенційне зловживання суб’єктивними правами з огляду на анонімність або конфіденційність таких відносин, технологічну складність доказування порушення прав та інтересів третіх осіб, відсутність відповідальності за окремі дії, що фактично порушують права третіх осіб.

Доведено, що звернення до питань саме зловживання правом в договірних відносинах в мережі Інтернет є обґрунтованим, адже концепція зловживання правом в випадку суперечності двох окремих суб’єктивних цивільних прав дає змогу врахувати обставини, що не були враховані законодавцем та вирішити, яке з суб’єктивних прав має перевагу. Дана ситуація є найбільш характерною для досліджуваного виду правовідносин, адже спеціальне законодавство не може встигати адаптуватися до настільки динамічної сфери суспільних правовідносин.

З метою формування коректного переліку завдань та методології дослідження проблематики теми здійснено огляд літературних джерел за темою дисертації, систематизовано наукові публікації та дисертаційні роботи вітчизняних дослідників з проблем зловживання правом та його юридичних наслідків, питань захисту прав споживачів в Інтернеті, меж здійснення цивільних прав в Інтернеті та захисту власних прав від порушень в мережі, захисту персональних даних в Інтернеті, відшкодування завданих збитків в Інтернеті.

Визначено, що аналіз нещодавніх подій дає змогу говорити про значний вплив на договірні цивільні відносини ситуації із новим коронавірусним захворюванням COVID-19. Фактично призупинений ринок офлайн-послуг зумовив перехід постачальників таких послуг за можливістю в інтернет-середовище. Однак, карантин в Україні зумовив обмеження цивільних прав в сфері договірного права, а механізми захисту суб’єктивних прав в мережі Інтернет потребують доопрацювання та пристосування до умов карантинних заходів.

На підставі аналізу чинного вітчизняного законодавства, аргументовано, що цивільним законодавством передбачено можливість укладення договорів у електронній формі. Визначено, що електронний договір має містити усі істотні умови, закріплені чинним законодавством для такого виду договорів. Договори, укладені в електронній формі, прирівнюються за юридичною силою до правочинів, укладених у письмовій формі.

Електронна форма договору об’єктивується в тій інформації, яка зафіксована у вигляді цифрових даних, включаючи обов’язкові реквізити договору. Воля сторін на укладення електронного договору виражається за допомогою засобів електронного зв’язку.

Законодавцем надано широкий спектр можливостей укладення договорів в Інтернеті, однак чинне законодавство та судова практика з питань захисту прав сторін договірних правовідносин в Інтернеті потребують вдосконалення шляхом закріплення додаткових гарантій дотримання прав сторонами відповідних правовідносин підчас укладення договору в Інтернеті, а також більшої деталізації процесу та способів надання та засвідчення електронних доказів.

З’ясовано, що пропозиція укласти електронний правочин, в тому числі адресована невизначеному колу осіб, повинна включати всі істотні умови, передбачені чинним законодавством України для відповідного виду договору, у відповідності до законодавства України, а також умови, погоджені сторонами правочину. Для споживача розмитість меж таких пропозицій означає втрачену нагоду укладення угоди, адже споживач, натискаючи на відповідну кнопку «Купити», залишається впевненим, що вже придбав товар за вказаною ціною, однак продавцем дана згода використовується для укладення іншої, невигідної покупцю угоди або інших зловживань.

Аналогічним за формою зловживанням є застосування двозначних для тлумачення даних опису товарів і умов доставки. Введення в оману потенційного покупця – є прямим порушенням законодавства в сфері захисту прав споживачів. На сьогоднішній день одним із найпоширеніших способів введення споживачів в оману полягає в приписуванні виробником своїй продукції невластивих їй позитивних та привабливих для споживача якостей.

Доведено, що зловживання правом в умовах інтернет-середовища набуває специфічних форм, що пояснюється особливостями комунікації між сторонами договору. Показовим прикладом зловживання суб’єктивними правами в мережі Інтернет є реєстрація в мережі найменування домену, який є ідентичним або подібним до ступеня змішання з товарним знаком чи фірмовим найменуванням третьої особи. Як бачимо, фактично такі дії не є правопорушенням, однак зазвичай вони направлені не на реалізацію власної свободи, а мають на меті зачіпання інтересів третіх осіб задля отримання вигоди в тій чи іншій формі.

Доведено, що договірні та переддоговірні відносини є яскравим прикладом, який ілюструє коло потенційних ситуацій зловживання власним суб’єктивним правом. Так, використання суб’єктивного права не за його прямим призначенням, його реалізація не для досягнення цілей договору, без дотримання принципу свободи сторін у договірних зобов’язаннях призводить до порушення адекватного балансу інтересів в суспільстві. Явище зловживання правом не відповідає як принципам природного права, так і принципам договірного права, серед яких принципи сумлінності, справедливості, рівності сторін, дотримання яких виключає можливість зловживання правом.

Сформульовано систему форм найбільш поширених зловживань правом при укладенні договорів в Інтернеті, серед який найбільш поширеним залишається свідоме введення в оману сторони потенційного договору недостатнім визначенням статусу пропозиції в Інтернеті. Визначено, що для споживача розмитість меж таких пропозицій означає втрачену нагоду укладення угоди, адже споживач, натискаючи на відповідну кнопку «Купити», залишається впевненим, що вже придбав товар за вказаною ціною, однак продавцем дана згода використовується для укладення іншої, невигідної покупцю угоди або інших зловживань. Аналогічним за формою зловживанням є застосування двозначних для тлумачення даних опису товарів і умов доставки. Введення в оману потенційного покупця – є прямим порушенням законодавства в сфері захисту прав споживачів.

Проаналізовано специфіку протилежних за змістом форми зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті, які полягають в примушенні до укладення договору та безпідставному ухиленні від укладення договору. Визначено, що безпідставне ухилення від укладення договору полягає в свідомій відмові від укладення договору при наявності необхідних підстав для його укладення – відмова відчуження на умовах ціни за аукціоном; відмова від укладення договору за результатами конкурсу; відмова від укладення публічного договору тощо.

Визначено, що примушення до укладення договору в Інтернеті зазвичай полягає в укладенні договору зі стороною поза її волею, в автоматичному режимі. З’ясовано, що на відміну від законодавства ЄС вітчизняне законодавство не передбачає детального регулювання питань зловживання правами, що призводять до укладення автоматичних угод. Вітчизняна судова практика також не демонструє ефективних засобів захисту від примушення до укладення договорів в Інтернеті.

З’ясовано, що для досягнення всебічності дослідження окрему увагу слід приділити питанням виконання зобов’язань щодо відчуження майна, анонсованого як виграш у розіграш і, так званих, «гівах», виплати виграшу у цивільних правовідносинах гри та парі. Зроблено висновок, що в останні декілька років «гіви» (від англ. Give away - віддавати) стали найпоширенішим способом залучення нової аудиторії в соціальній мережі Instagram, а також на YouTube та інших медіа-платформах. Фактично такі гіви означають конкурс, відповідно до якого необхідно виконати ряд умов для отримання винагороди.

Зроблено висновок, що на сьогоднішній день сфера електронних аукціонів в Україні знаходить на стадії розвитку. В нашій державі існують як приклади безуспішних проектів на зразок Aukro.ua, колишнього найбільшого вітчизняного інтернет-аукціону, заснованого в 2007 році, так і цілком успішні інтернет-аукціон з продажу предметів старовини, антикваріату і колекційних екземплярів Violity, універсальні інтернет- аукціони NewAuction та SkyLots, а також численні онлайн-аукціони ломбардів.

Аргументовано думку, що, виставляючи майно на торги засобами інтернет-аукціону, власник майна робить публічну оферту учасникам. Будь- який учасник торгів має змогу погодитись на стартову ціну лота, зробити свою цінову пропозицію, яка може стати переможною. Власник майна зобов’язаний продати річ тому, хто надасть кращу пропозицію, про вільний вибір власником майна контрагента тут не йдеться. Акцептант, який купує майно засобами інтернет-аукціону, зазвичай також не має жодного уявлення про свого контрагента. Визначено, що часто ідентифікацією оферента є рейтинг продавця, який складається з позитивних відгуків учасників аукціону, тобто, для акцептанта такі відгуки можуть бути єдиним покажчиком для вибору контрагента серед багатьох інших продавців з однаковими істотними умовами публічного договору.

З’ясовано, що як і у випадку з будь-яким іншим договором купівлі- продажу, продавець на інтернет-аукціоні має право відкликати свою оферту у встановлених законом випадках. Загальні умови укладення угод інтернет- аукціону не можуть скасувати цього права, оскільки вони не застосовуються до відносин, що виникають безпосередньо між сторонами договору купівлі- продажу. Таким чином, продавець має можливість дострокового закриття аукціону, проте, продавець повинен недвозначно вказати на це в своїй пропозиції. Якщо ж продавець не пов’язав пропозицію з такою умовою, то дострокове закриття аукціону можливо тільки за певних умов, обумовлених у ліцензійних умовах самого інтернет-аукціону. Зокрема, скасування оферти можливе в тому випадку, якщо виконання зобов’язання з боку продавця стало неможливим не з його вини (наприклад, в разі крадіжки пропонованого товару).

Якщо умови для дострокової скасування пропозиції не виконані, але продавець, проте, скасовує його, то він повинен враховувати можливість пред’явлення претензії про відшкодування збитку з боку останнього особи, яка запропонувала максимальну ціну. Таким чином, закінчення аукціону не скасовується, але переноситься на більш ранній термін. При цьому сума відшкодування збитку визначається на підставі вартості товару за вирахуванням запропонованої ціни.

Доведено, що зловживання правом при укладенні договорів на онлайн-аукціонах може вчинятися саме користувачами платформи, а сам сервіс не може притягатися до відповідальності за порушення цивільних прав своїх користувачів продавцями.

Визначено, що питання захисту персональних даних в Інтернеті є надзвичайно актуальним, адже специфіка електронної комерції передбачає збір, обробку та зберігання персональних даних клієнтів. У такому випадку застосовується українське законодавство про захист персональних даних.

Доведено необхідність імплементації положень законодавства ЄС в сфері захисту цивільних прав в мережі Інтернет та уніфікації положень чинного цивільного законодавства в питанні заборони зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті. Додаткової актуальності в реаліях сьогодення набувають питання захисту персональних даних осіб, що вступають у договірні відносини в Інтернеті, а також проблемні питання відшкодування шкоди, завданої зловживаннями прав при реалізації свободи договору в Інтернеті.

Аргументовано думку, що при укладенні договорів в Інтернеті окремо слід говорити про зловживання свободою договору як базовим правом сторони договору, адже основним елементом договору є узгодження вільного волевиявлення його сторін. Визначено потенційно шкідливим для сторони договірних правовідносин способом використання свободи договору проведення переговорів без мети укладення договору. Типовим випадком такого зловживання правом є імітація переддоговірної діяльності (розміщення рекламних оголошень, публічна обіцянка винагороди, проведення переговорів), яка має на меті збір персональних даних з метою формування баз персональних даних для рекламних акцій або маркетингових досліджень. Такий вид діяльності характерний для ріелторів та інших посередників та рекламних компаній, які таким чином формують необхідні для їх комерційної діяльності бази потенційних клієнтів, об’єктів тощо.

Висловлено позицію, що дії осіб в мережі Інтернет можуть мати ознаки зловживання суб’єктивними правами, пов’язаними зі зловживанням свободою договору, за умов наявності в сторін певного рівня дієздатності; наявності факту вчинення конкретних дій чи бездіяльності, спрямованих на реалізацію свободи договору; перевищення меж, реалізації свободи договору; наявності умислу з метою досягнення певної мети.

Надано пропозицію подальшого узагальнення касаційними судами практики застосування частини 3 статті 13 ЦК України та розширення легальної дефініції поняття зловживання правом. Це дозволить значним чином поліпшити розуміння цього інституту і розвинути практику його застосування відповідно до його первинного призначення.

Обґрунтовано необхідність імплементації положень законодавства ЄС в сфері захисту цивільних прав в мережі Інтернет та уніфікації положень чинного цивільного законодавства в питанні заборони зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті. Додаткової актуальності в реаліях сьогодення набувають питання захисту персональних даних осіб, що вступають у договірні відносини в Інтернеті, а також проблемні питання відшкодування шкоди, завданої зловживаннями прав при реалізації свободи договору в Інтернеті.

Досліджено місце та роль інституту відшкодування шкоди, завданої зловживанням правами при укладенні договорів в Інтернеті. Визначено даний інститут як важливий механізм регулювання відповідних цивільних правовідносин, який має свою специфіку. Зокрема, він виконує важливу відновлювальну функцію, без якої суть цивільного права в Інтернеті загалом зводиться до мінімуму. Крім того, даний інститут виконує й допоміжну функцію, яка полягає в забезпеченні функціонування інших цивільно- правових інститутів. Основні положення й особливості функціонування інституту відшкодування шкоди, завданої зловживанням правами при укладенні договорів в Інтернеті закріплені в цивільному законодавстві та потребують детального дослідження.

Зроблено висновок щодо наявної тенденції надмірного посилання на зловживання правом на сьогоднішній день в юридичній практиці. Однак, за такими діями часто криється відсутність позиції для захисту в суді від неминучого стягнення.