Сім’я як об’єкт кримінально-правової охорони
Завантаження...
Дата
2023
Автори
Сікан, Ольга Миколаївна
Назва журналу
ISSN журналу
Назва тому
Видавець
Одеса
Анотація
Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням
особливостей кримінально-правової охорони сім’ї в умовах оновленого
кримінального законодавства України та євроінтеграційних процесів, за
результатами якого сформульовано пропозиції, скеровані на удосконалення
норм кримінального законодавства в частині кримінальної відповідальності за
кримінальні правопорушення проти сім’ї та дітей.
Встановлено методологічні основи дослідження явища сім’ї у кримінально-правовому розумінні, проаналізовано та систематизовано наукові напрацювання українських та зарубіжних науковців за вказаною та суміжною тематикою. Визначено, що сімейні відносини є невід’ємною складовою суспільних відносин, а розвиток сім’ї – одна із найважливіших складових розвитку суспільства. Повноцінна і морально здорова сім’я є запорукою сталого суспільного розвитку, соціального спокою та безпеки. Саме тому держава і суспільство зацікавлені у сім’ї, яка здатна реалізувати свій соціальний потенціал та виконувати суспільно важливі функції. Визначивши певні цінності об’єктами кримінально-правової охорони шляхом формулювання норм Особливої частини КК України, законодавець виокремлює їх як елемент складу кримінального правопорушення, який виникає з моменту набуття чинності відповідної кримінально-правової норми та який встановлює покарання за посягання на визначену сферу відносин.
За результатами дослідження особливостей генезису кримінально-правових заборон, що стосуються посягань на сім’ю, можна виокремити такі основні етапи: 1) період Київської Русі (Х-ХІІІ ст.); 2) період польсько- литовського управління та козацька доба (ХІV-ХVІІ ст.); 3) період знаходження України в складі Російської імперії, Польщі та Австро-Угорщини (ХVІІ ст. – 1917 р.); 4) радянський період (1917-1991 рр.); 5) період незалежності України (із 1991 р.). Кожен із цих періодів характеризується історичною специфікою та особливостями відповідних правових пам’яток, зокрема і тих, що містили кримінально-правові норми. Запропонована класифікація враховує позитивні аспекти наявних норм і, водночас, удосконалює їх, оскільки враховує також і специфіку власне кримінально-правових норм та джерел, їх співвідношення і взаємозв’язок, а не лише історичні етапи розвитку держави та права України.
Доведено, що на сучасному етапі державотворення та євроінтеграції України, у правовому полі важливу роль відіграють міжнародні правові стандарти, спрямовані на регулювання певних сфер правовідносин. Наразі Україною підписано та ратифіковано низку основоположних конвенцій, міжнародних договорів, пактів та інших документів, присвячених питанням сім’ї, дітей та осіб, що потребують опіки та піклування.
Визначено, що основу міжнародного законодавства у галузі охорони сім’ї складають міжнародно-правові документи ООН, які містять основні вимоги державної політики у цій сфері, серед яких: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція про права дитини, Віденська декларація і Програма дій Всесвітньої конференції з прав людини, Пекінська декларація, прийнята на четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок, Європейська конвенція про усиновлення дітей, Європейська конвенція про репатріацію неповнолітніх, Європейська конвенція про правовий статус позашлюбних дітей, Конвенція про укладення шлюбу та визнання дійсності шлюбів, Конвенція про право, що застосовується до режимів власності подружжя, Хартія фундаментальних прав ЄС, а також рішення ЄСПЛ.
Доведено, що особливе місце у сфері правової охорони інституту сім’ї серед міжнародних договорів займає Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) 2011 року, основними цілями якої є запобігання, переслідування і усунення такого явища як насильство щодо жінок та домашнє насильство, а також сприяння ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок і досягненню рівності між жінками і чоловіками, та Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротська конвенція) як перша міжнародна угода, що стосується питань сексуального насильства над дітьми вдома чи в сім’ї.
Зазначається, що об’єктом кримінально-правової охорони є фундаментальні та важливі для окремої людини, суспільства та держави сімейні цінності, у тому числі і сім’я, як продуковане у процесі суспільного розвитку ціннісне надбання, що з огляду на високий соціальний статус мають охоронятися від суспільно небезпечних посягань саме кримінальним законом. Кримінально-правова охорона сім’ї є необхідною складовою частиною її державного захисту, що є одним із найважливіших завдань соціально орієнтованої держави.
Запропоновано розглядати сім’ю як соціальну групу, що складається з фізичних осіб, які перебувають у шлюбі (зареєстрованому або незареєстрованому), їхніх дітей та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємних прав та обов’язків. Сімейні відносини утворюють самостійну сферу суспільного життя, у якій формується здорова атмосфера для функціонування сім’ї й виховання дітей та є самостійним видом відносин, що мають власну структуру, з притаманними їм особливостями (суб’єкт, предмет та зміст).
Визначено, що кримінальне правопорушення, яке посягає на соціально-правовий інститут сім’ї, можна визначити як посягання, що має всі ознаки кримінально караного діяння, спрямоване на порушення сімейних правовідносин, обов’язковим суб’єктом яких є член сім’ї. На основі особливостей видового об’єкта цього виду кримінально караних діянь останні пропонується поділяти на три основні види: 1) кримінальні правопорушення проти особистих немайнових сімейних відносин (ст.ст. 126-1, 148, 151-2, 166, 168, 169 КК України); 2) кримінальні правопорушення проти майнових сімейних відносин (ст.ст. 164, 165, 167 КК України); 3) кримінальні правопорушення проти нормального розвитку дитини (ст.ст. 137, 150, 150-1, 155, 156, 156-1, ч. 3 ст. 301-1, 301-2, 304, 323, 324 КК України).
Аргументовано, що родовий об’єкт кримінальних правопорушень проти сім’ї – суспільні відносини у сфері створення і функціонування сім’ї, а також забезпечення нормального розвитку дитини. Родовий об’єкт містить систему видових об’єктів – суспільні відносини у сфері охорони немайнових сімейних відносин; суспільні відносини у сфері охорони майнових сімейних відносин; суспільні відносини у сфері забезпечення нормального фізичного, соціального, духовного, психологічного та статевого розвитку дитини. Безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення проти сім’ї виступають конкретні суспільні відносини, що охороняються законом і зазнають шкоди (можуть зазнати) у випадку вчинення такого посягання.
Встановлено, що предметом відносин, які є об’єктом кримінальних правопорушень проти сім’ї, є нематеріальні та матеріальні цінності, необхідні для забезпечення нормального функціонування сім’ї та розвитку дитини, а змістом суспільних відносин, які становлять об’єкт кримінальних правопорушень проти сім’ї, є соціальний зв’язок між їх суб’єктами (учасниками відносин). Також специфічною особливістю кримінальних правопорушень проти сім’ї є носій матеріальних або нематеріальних цінностей, які є предметом суспільних відносин: фізична особа – потерпілий від кримінально караних діянь (член сім’ї або особа, прирівняна до такого).
Аргументується, що об’єктивна сторона кримінальних правопорушень проти сім’ї є процесом суспільно небезпечного і протиправного посягання на сімейні відносини та/або відносини, які забезпечують належне сумісне проживання учасників сімейних відносин та нормальний розвиток дітей. Посягання на ці відносини може бути здійснене шляхом вчинення лише певних дій або бездіяльності, здатних за своїми властивостями заподіяти їм шкоду. Переважна більшість кримінальних правопорушень проти сім’ї характеризуються наявністю матеріального складу. Суспільно небезпечні наслідки як ознака цих кримінальних правопорушень, сконструйована законодавцем переважно як оціночне поняття (спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого, спричинення (заподіяння) тяжких наслідків, спричинення смерті неповнолітнього або інших тяжких наслідків тощо).
Доведено, що суб’єктивна сторона характеризується: 1) прямим умислом щодо діяння, 2) умислом щодо діяння та наслідків, 3) умислом щодо діяння та необережною формою вини щодо наслідків, 4) необережною формою вини. Виявлені складнощі при визначенні форми вини у таких діяннях, основний та (або) кваліфікований склади яких є матеріальними, що викликано відсутністю чіткого законодавчого визначення форми вини щодо окремих кримінально караних діянь. Запропоновано вважати, що діяння, вчинене з необережності, визнається кримінальним правопорушенням проти сім’ї лише тоді, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України.
Виявлено, що суб’єкт кримінальних правопорушень проти сім’ї може бути загальним та спеціальним. Спеціальними суб’єктами виступають особи, які є членами сім’ї (та особи до них прирівняні) та на яких сімейним законодавством покладено певні сімейні обов’язки, а також особи, що виконують професійні або службові обов’язки із забезпечення належного існування сімейних відносин та відносин щодо нормального розвитку дітей. Серед спеціальних суб’єктів кримінальних правопорушень, що розглядаються, також слід виокремити повнолітніх осіб, тобто осіб, яким на момент вчинення посягання виповнилось 18 років, а також осіб, які раніше вчиняли такі кримінально карані діяння та (або) були судимі за їх вчинення.
За результатами аналізу 16 зарубіжних кримінальних кодексів встановлено, що 12 з них (Грузії, Казахстану, Латвії, Молдови, Таджикистану, Узбекистану, Азербайджану, Вірменії, Литви, Іспанії, Польщі, ФРН) містять окремий розділ (главу, параграф), присвячений охороні сім’ї. Інші 4 кримінальних кодекси (Нідерландів, Франції, Естонії, Італії) такої структурної частини не мають. Зазначено, що КК України не поступається зарубіжним актам кримінального законодавства щодо наявності у його складі норм з охорони сім’ї, але безсистемність та «розпорошеність» відповідних складів кримінальних правопорушень за різними розділами Особливої частини КК України ускладнює комплексне сприйняття та негативно впливає на здійснення належного кримінально-правового захисту і запобіжного впливу відповідних кримінально- правових норм.
За результатами дослідження кримінального законодавства іноземних держав вдалося систематизувати статті зарубіжних КК за трьома групами: норми, спрямовані на кримінально-правову охорону інституту шлюбу (заборона інцесту, примушування до шлюбу, двошлюбність та ін.); норми, спрямовані на кримінально-правову охорону інституту усиновлення та пов’язаних із ним відносин (заборона незаконного усиновлення (удочеріння), підміни дитини, порушення таємниці усиновлення та ін.); норми, присвячені кримінально- правовій охороні основних напрямів функціонування сім’ї, в яких, у свою чергу, проявляється і концентрується її сутність та соціальне призначення (виховна, репродуктивна, економічна, соціально-психологічна функції сім’ї).
Зазначено, що відображення у національному законодавстві останніх тенденцій сучасних кримінально-правових досліджень та імплементація інноваційних для класичної школи кримінального права принципів біоетики є вимогою часу, адже динамічний науковий прогрес та інноваційні відкриття у репродуктивній сфері, що стали невід’ємною частиною буття, за відсутності ефективних важелів впливу при різного роду зловживаннях, замість очікуваного позитивного ефекту призводитимуть до вкрай негативних наслідків.
Встановлено, що більшість країн, у першу чергу європейських, мають низку конструктивних обмежень щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій, тоді як Україна є однією із країн світу де такі обмеження вкрай незначні, що призводить до можливості провадження комерційного сурогатного материнства. Між такою технологією, торгівлею дітьми, експлуатацією жінки в кримінально-правовому розумінні дуже тонка межа, що є сприятливим підґрунтям для зловживань та протиправних практик у зазначеній сфері, які переважно характеризуються значним ступенем організованості та комерціалізації. Така ситуація є недопустимою та вимагає відповідної реакції держави, тому запропоновано встановити кримінальну заборону комерційного сурогатного материнства.
Розглянуто питання соціального (цивільного) партнерства як різновиду сімейних відносин, характерних для деяких країн світу, на основі чого зазначається, що наразі чинне національне законодавство не містить такої форми організації сімейних відносин, а відповідно відсутня потреба у кримінально- правовій охороні цього явища.
Аргументована потреба перегляду підходів до розв’язання проблем, пов’язаних з кримінально протиправним впливом на основи суспільного устрою і базові сімейні цінності, та, відповідно, необхідність повернутися до питання встановлення кримінальної заборони на вчинення перелюбу, криміналізувавши подружню зраду (перелюб, адюльтер).
Запропоновано шляхи врегулювання питань порушення батьками або особами, які їх замінюють, права власності дітей та посягання на відносини між подружжям або особами, що не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю; відносини між подружжям або чоловіком та жінкою, шлюб між якими розірвано, а також особами, що не перебували у шлюбі, але тривалий час проживали однією сім’єю, з приводу утримання одного з них іншим; відносини щодо управління батьками або особами, що їх замінюють, майном, яке належить їх дітям або дітям, що перебувають під їх опікою (піклуванням), на праві приватної власності або перебуває у їх спільній власності.
За результатами проведеного дослідження актуальними напрямами подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України у сфері захисту сім’ї визначено: доповнення загального переліку об’єктів кримінально-правової охорони; групування кримінальних правопорушень проти сім’ї за родовим об’єктом в один самостійний окремий розділ Особливої частини КК України; передбачення у цьому розділі серед вже встановлених складів кримінально караних діянь склади нових кримінальних правопорушень, необхідність закріплення яких обумовлена впливом процесів глобалізації та активного курсу євроінтеграції України, що вимагає виконання відповідних дій з імплементації норм міжнародних договорів та адаптації до міжнародних і європейських правових стандартів; редакції чинних кримінальних заборон задля урегулювання захисту тих відносин у сфері охорони сім’ї, які наразі не охоплюються нормами кримінально-правових заборон; системний перегляд норм КК України на предмет одноманітності використання та однакового співвідношення в них термінів «дитина», «малолітній», «неповнолітній»; удосконалення та уніфікація переліків спеціальних суб’єктів кримінальних правопорушень із числа батьків та осіб, які їх замінюють.
Склад разової ради:
Голова ради – Стрельцов Євген Львович, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Тавлуй Олена Вікторівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»; Колодін Денис Олексійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права, декан факультету цивільної та господарської юстиції Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Вереша Роман Вікторович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права Товариства з обмеженою відповідальністю «Академія адвокатури України» ; Павлова Тетяна Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Захист дисертації відбудеться 15 липня 2023 року за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету «Одеська юридична академія». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos
Встановлено методологічні основи дослідження явища сім’ї у кримінально-правовому розумінні, проаналізовано та систематизовано наукові напрацювання українських та зарубіжних науковців за вказаною та суміжною тематикою. Визначено, що сімейні відносини є невід’ємною складовою суспільних відносин, а розвиток сім’ї – одна із найважливіших складових розвитку суспільства. Повноцінна і морально здорова сім’я є запорукою сталого суспільного розвитку, соціального спокою та безпеки. Саме тому держава і суспільство зацікавлені у сім’ї, яка здатна реалізувати свій соціальний потенціал та виконувати суспільно важливі функції. Визначивши певні цінності об’єктами кримінально-правової охорони шляхом формулювання норм Особливої частини КК України, законодавець виокремлює їх як елемент складу кримінального правопорушення, який виникає з моменту набуття чинності відповідної кримінально-правової норми та який встановлює покарання за посягання на визначену сферу відносин.
За результатами дослідження особливостей генезису кримінально-правових заборон, що стосуються посягань на сім’ю, можна виокремити такі основні етапи: 1) період Київської Русі (Х-ХІІІ ст.); 2) період польсько- литовського управління та козацька доба (ХІV-ХVІІ ст.); 3) період знаходження України в складі Російської імперії, Польщі та Австро-Угорщини (ХVІІ ст. – 1917 р.); 4) радянський період (1917-1991 рр.); 5) період незалежності України (із 1991 р.). Кожен із цих періодів характеризується історичною специфікою та особливостями відповідних правових пам’яток, зокрема і тих, що містили кримінально-правові норми. Запропонована класифікація враховує позитивні аспекти наявних норм і, водночас, удосконалює їх, оскільки враховує також і специфіку власне кримінально-правових норм та джерел, їх співвідношення і взаємозв’язок, а не лише історичні етапи розвитку держави та права України.
Доведено, що на сучасному етапі державотворення та євроінтеграції України, у правовому полі важливу роль відіграють міжнародні правові стандарти, спрямовані на регулювання певних сфер правовідносин. Наразі Україною підписано та ратифіковано низку основоположних конвенцій, міжнародних договорів, пактів та інших документів, присвячених питанням сім’ї, дітей та осіб, що потребують опіки та піклування.
Визначено, що основу міжнародного законодавства у галузі охорони сім’ї складають міжнародно-правові документи ООН, які містять основні вимоги державної політики у цій сфері, серед яких: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція про права дитини, Віденська декларація і Програма дій Всесвітньої конференції з прав людини, Пекінська декларація, прийнята на четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок, Європейська конвенція про усиновлення дітей, Європейська конвенція про репатріацію неповнолітніх, Європейська конвенція про правовий статус позашлюбних дітей, Конвенція про укладення шлюбу та визнання дійсності шлюбів, Конвенція про право, що застосовується до режимів власності подружжя, Хартія фундаментальних прав ЄС, а також рішення ЄСПЛ.
Доведено, що особливе місце у сфері правової охорони інституту сім’ї серед міжнародних договорів займає Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) 2011 року, основними цілями якої є запобігання, переслідування і усунення такого явища як насильство щодо жінок та домашнє насильство, а також сприяння ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок і досягненню рівності між жінками і чоловіками, та Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротська конвенція) як перша міжнародна угода, що стосується питань сексуального насильства над дітьми вдома чи в сім’ї.
Зазначається, що об’єктом кримінально-правової охорони є фундаментальні та важливі для окремої людини, суспільства та держави сімейні цінності, у тому числі і сім’я, як продуковане у процесі суспільного розвитку ціннісне надбання, що з огляду на високий соціальний статус мають охоронятися від суспільно небезпечних посягань саме кримінальним законом. Кримінально-правова охорона сім’ї є необхідною складовою частиною її державного захисту, що є одним із найважливіших завдань соціально орієнтованої держави.
Запропоновано розглядати сім’ю як соціальну групу, що складається з фізичних осіб, які перебувають у шлюбі (зареєстрованому або незареєстрованому), їхніх дітей та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємних прав та обов’язків. Сімейні відносини утворюють самостійну сферу суспільного життя, у якій формується здорова атмосфера для функціонування сім’ї й виховання дітей та є самостійним видом відносин, що мають власну структуру, з притаманними їм особливостями (суб’єкт, предмет та зміст).
Визначено, що кримінальне правопорушення, яке посягає на соціально-правовий інститут сім’ї, можна визначити як посягання, що має всі ознаки кримінально караного діяння, спрямоване на порушення сімейних правовідносин, обов’язковим суб’єктом яких є член сім’ї. На основі особливостей видового об’єкта цього виду кримінально караних діянь останні пропонується поділяти на три основні види: 1) кримінальні правопорушення проти особистих немайнових сімейних відносин (ст.ст. 126-1, 148, 151-2, 166, 168, 169 КК України); 2) кримінальні правопорушення проти майнових сімейних відносин (ст.ст. 164, 165, 167 КК України); 3) кримінальні правопорушення проти нормального розвитку дитини (ст.ст. 137, 150, 150-1, 155, 156, 156-1, ч. 3 ст. 301-1, 301-2, 304, 323, 324 КК України).
Аргументовано, що родовий об’єкт кримінальних правопорушень проти сім’ї – суспільні відносини у сфері створення і функціонування сім’ї, а також забезпечення нормального розвитку дитини. Родовий об’єкт містить систему видових об’єктів – суспільні відносини у сфері охорони немайнових сімейних відносин; суспільні відносини у сфері охорони майнових сімейних відносин; суспільні відносини у сфері забезпечення нормального фізичного, соціального, духовного, психологічного та статевого розвитку дитини. Безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення проти сім’ї виступають конкретні суспільні відносини, що охороняються законом і зазнають шкоди (можуть зазнати) у випадку вчинення такого посягання.
Встановлено, що предметом відносин, які є об’єктом кримінальних правопорушень проти сім’ї, є нематеріальні та матеріальні цінності, необхідні для забезпечення нормального функціонування сім’ї та розвитку дитини, а змістом суспільних відносин, які становлять об’єкт кримінальних правопорушень проти сім’ї, є соціальний зв’язок між їх суб’єктами (учасниками відносин). Також специфічною особливістю кримінальних правопорушень проти сім’ї є носій матеріальних або нематеріальних цінностей, які є предметом суспільних відносин: фізична особа – потерпілий від кримінально караних діянь (член сім’ї або особа, прирівняна до такого).
Аргументується, що об’єктивна сторона кримінальних правопорушень проти сім’ї є процесом суспільно небезпечного і протиправного посягання на сімейні відносини та/або відносини, які забезпечують належне сумісне проживання учасників сімейних відносин та нормальний розвиток дітей. Посягання на ці відносини може бути здійснене шляхом вчинення лише певних дій або бездіяльності, здатних за своїми властивостями заподіяти їм шкоду. Переважна більшість кримінальних правопорушень проти сім’ї характеризуються наявністю матеріального складу. Суспільно небезпечні наслідки як ознака цих кримінальних правопорушень, сконструйована законодавцем переважно як оціночне поняття (спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого, спричинення (заподіяння) тяжких наслідків, спричинення смерті неповнолітнього або інших тяжких наслідків тощо).
Доведено, що суб’єктивна сторона характеризується: 1) прямим умислом щодо діяння, 2) умислом щодо діяння та наслідків, 3) умислом щодо діяння та необережною формою вини щодо наслідків, 4) необережною формою вини. Виявлені складнощі при визначенні форми вини у таких діяннях, основний та (або) кваліфікований склади яких є матеріальними, що викликано відсутністю чіткого законодавчого визначення форми вини щодо окремих кримінально караних діянь. Запропоновано вважати, що діяння, вчинене з необережності, визнається кримінальним правопорушенням проти сім’ї лише тоді, коли це спеціально передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України.
Виявлено, що суб’єкт кримінальних правопорушень проти сім’ї може бути загальним та спеціальним. Спеціальними суб’єктами виступають особи, які є членами сім’ї (та особи до них прирівняні) та на яких сімейним законодавством покладено певні сімейні обов’язки, а також особи, що виконують професійні або службові обов’язки із забезпечення належного існування сімейних відносин та відносин щодо нормального розвитку дітей. Серед спеціальних суб’єктів кримінальних правопорушень, що розглядаються, також слід виокремити повнолітніх осіб, тобто осіб, яким на момент вчинення посягання виповнилось 18 років, а також осіб, які раніше вчиняли такі кримінально карані діяння та (або) були судимі за їх вчинення.
За результатами аналізу 16 зарубіжних кримінальних кодексів встановлено, що 12 з них (Грузії, Казахстану, Латвії, Молдови, Таджикистану, Узбекистану, Азербайджану, Вірменії, Литви, Іспанії, Польщі, ФРН) містять окремий розділ (главу, параграф), присвячений охороні сім’ї. Інші 4 кримінальних кодекси (Нідерландів, Франції, Естонії, Італії) такої структурної частини не мають. Зазначено, що КК України не поступається зарубіжним актам кримінального законодавства щодо наявності у його складі норм з охорони сім’ї, але безсистемність та «розпорошеність» відповідних складів кримінальних правопорушень за різними розділами Особливої частини КК України ускладнює комплексне сприйняття та негативно впливає на здійснення належного кримінально-правового захисту і запобіжного впливу відповідних кримінально- правових норм.
За результатами дослідження кримінального законодавства іноземних держав вдалося систематизувати статті зарубіжних КК за трьома групами: норми, спрямовані на кримінально-правову охорону інституту шлюбу (заборона інцесту, примушування до шлюбу, двошлюбність та ін.); норми, спрямовані на кримінально-правову охорону інституту усиновлення та пов’язаних із ним відносин (заборона незаконного усиновлення (удочеріння), підміни дитини, порушення таємниці усиновлення та ін.); норми, присвячені кримінально- правовій охороні основних напрямів функціонування сім’ї, в яких, у свою чергу, проявляється і концентрується її сутність та соціальне призначення (виховна, репродуктивна, економічна, соціально-психологічна функції сім’ї).
Зазначено, що відображення у національному законодавстві останніх тенденцій сучасних кримінально-правових досліджень та імплементація інноваційних для класичної школи кримінального права принципів біоетики є вимогою часу, адже динамічний науковий прогрес та інноваційні відкриття у репродуктивній сфері, що стали невід’ємною частиною буття, за відсутності ефективних важелів впливу при різного роду зловживаннях, замість очікуваного позитивного ефекту призводитимуть до вкрай негативних наслідків.
Встановлено, що більшість країн, у першу чергу європейських, мають низку конструктивних обмежень щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій, тоді як Україна є однією із країн світу де такі обмеження вкрай незначні, що призводить до можливості провадження комерційного сурогатного материнства. Між такою технологією, торгівлею дітьми, експлуатацією жінки в кримінально-правовому розумінні дуже тонка межа, що є сприятливим підґрунтям для зловживань та протиправних практик у зазначеній сфері, які переважно характеризуються значним ступенем організованості та комерціалізації. Така ситуація є недопустимою та вимагає відповідної реакції держави, тому запропоновано встановити кримінальну заборону комерційного сурогатного материнства.
Розглянуто питання соціального (цивільного) партнерства як різновиду сімейних відносин, характерних для деяких країн світу, на основі чого зазначається, що наразі чинне національне законодавство не містить такої форми організації сімейних відносин, а відповідно відсутня потреба у кримінально- правовій охороні цього явища.
Аргументована потреба перегляду підходів до розв’язання проблем, пов’язаних з кримінально протиправним впливом на основи суспільного устрою і базові сімейні цінності, та, відповідно, необхідність повернутися до питання встановлення кримінальної заборони на вчинення перелюбу, криміналізувавши подружню зраду (перелюб, адюльтер).
Запропоновано шляхи врегулювання питань порушення батьками або особами, які їх замінюють, права власності дітей та посягання на відносини між подружжям або особами, що не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю; відносини між подружжям або чоловіком та жінкою, шлюб між якими розірвано, а також особами, що не перебували у шлюбі, але тривалий час проживали однією сім’єю, з приводу утримання одного з них іншим; відносини щодо управління батьками або особами, що їх замінюють, майном, яке належить їх дітям або дітям, що перебувають під їх опікою (піклуванням), на праві приватної власності або перебуває у їх спільній власності.
За результатами проведеного дослідження актуальними напрямами подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України у сфері захисту сім’ї визначено: доповнення загального переліку об’єктів кримінально-правової охорони; групування кримінальних правопорушень проти сім’ї за родовим об’єктом в один самостійний окремий розділ Особливої частини КК України; передбачення у цьому розділі серед вже встановлених складів кримінально караних діянь склади нових кримінальних правопорушень, необхідність закріплення яких обумовлена впливом процесів глобалізації та активного курсу євроінтеграції України, що вимагає виконання відповідних дій з імплементації норм міжнародних договорів та адаптації до міжнародних і європейських правових стандартів; редакції чинних кримінальних заборон задля урегулювання захисту тих відносин у сфері охорони сім’ї, які наразі не охоплюються нормами кримінально-правових заборон; системний перегляд норм КК України на предмет одноманітності використання та однакового співвідношення в них термінів «дитина», «малолітній», «неповнолітній»; удосконалення та уніфікація переліків спеціальних суб’єктів кримінальних правопорушень із числа батьків та осіб, які їх замінюють.
Склад разової ради:
Голова ради – Стрельцов Євген Львович, д.ю.н., професор, професор кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія».
Рецензенти: Тавлуй Олена Вікторівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»; Колодін Денис Олексійович, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права, декан факультету цивільної та господарської юстиції Національного університету «Одеська юридична академія».
Офіційні опоненти: Вереша Роман Вікторович, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права Товариства з обмеженою відповідальністю «Академія адвокатури України» ; Павлова Тетяна Олександрівна, к.ю.н., доцент, доцент кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Захист дисертації відбудеться 15 липня 2023 року за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 23, зала засідань Вченої ради Національного університету «Одеська юридична академія». Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься на сайті - https://www.youtube.com/channel/UC4NtcwoDHRQ6ZyZ10YPfnvQ/videos
Бібліографічний опис
Сікан О. М. Сім’я як об’єкт кримінально-правової охорони : дис…доктора філос. / Сікан, Ольга Миколаївна ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 266 с.
Ключові слова
кримінально-правове дослідження, підстави криміналізації, зрозумілість та визначеність кримінального закону, сім’я, дитина, малолітній, неповнолітній, охорона дітей та батьків, домашнє насильство, система охорони здоров’я, об’єкт кримінально-правової охорони, кримінально-правова охорона сім’ї, кримінальні правопорушення проти сім’ї та дітей, кримінологія, criminal law research, grounds of criminalization, comprehensibility and certainty of criminal law, family, child, minor, juvenile, protection of children and parents, domestic violence, health care system, criminal law protection, object of criminal law protection, criminal law protection of the family, criminal offenses against family and children, criminology
Цитування
Сікан О. М. Сім’я як об’єкт кримінально-правової охорони : дис…доктора філос. / Сікан, Ольга Миколаївна ; Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2023. – 266 с.