Окремі проблеми суб’єктного складу правонаступництва в авторських правах у складі відумерлої спадщини

Abstract

Стаття присвячена теоретичним і практичним проблемам інституту відумерлої спадщини за українським законодавством, яку вже майже двадцять років може набувати територіальна громада. Центральне місце в дослідженні займають особливості набуття й подальшого здійснення нею авторських прав у складі такої спадщини, позаяк ці об’єкти вирізняються насамперед своєю потенційною значущістю не тільки для окремих суб’єктів, а й для суспільства в цілому, незважаючи на смерть автора. Попри це, практика набуття територіальною громадою досі лишається бідною у зв’язку із, зокрема, досить поверховим нормативним урегулюванням цього питання, низькою культурою використання результатів чужої інтелектуальної творчості, необізнаністю щодо складу відумерлої спадщини, а також браком досвіду та механізмів щодо управління такими специфічними правами. Зазначене призводить до безсуб’єктності й унеможливлює законне використання громадянами результатів творчості автора, який помер без спадкоємців. У статті зазначається, що ефективність такого управління перебуває в прямій залежності від обсягу та специфіки правосуб’єктності, компетенції та наявності відповідного досвіду в правонаступника. У межах дослідження проведено огляд історії інституту відумерлої спадщини в Україні та проаналізовано законодавство деяких зарубіжних країн, на підставі чого автор дійшов висновку про доцільність повернення до практики набуття відумерлої спадщини державою. У роботі обґрунтовується, що саме держава буде більш ефективним правонаступником не тільки в правах інтелектуальної власності, а й у відумерлій спадщині в цілому. Перевага держави як правонаступника у відумерлій спадщині полягає в потенційно необмежених можливостях з управління таким майном, можливості централізованої реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності, а також у здатності здійснення його розподілу між окремими установами й організаціями, тому необхідно дати державі можливість спеціально наділяти компетентні державні органи відповідними повноваженнями щодо здійснення та захисту таких прав. Автор пропонує окремо врегулювати особливості такого правонаступництва в межах Закону України «Про авторське право і суміжні права», як це практикується в зарубіжному законодавстві, і визначити орган, який буде наділений повноваженнями з управління таким специфічним складником відумерлої спадщини.

These sciencific papers are devoted to succession in copyrights as a part of escheat law. Central to this study are the features of the acquisition and subsequent exercise of copyright by the local community, as these objects differ from other possible components of the extinct heritage primarily by their potential significance not only for individuals but also for society despite death of the author. The author highlights a number of the actual problems in Ukrainian law concerning the acquisition of the escheated copyrights by the local community and analyzes the foreign experience for seeking a better resolution of these issues. The practice of acquisition by the local community still remains poor due to, in particular, rather superficial regulation of this issue, low culture of using the results of other people's intellectual creativity, low awareness of the extinct heritage, and lack of experience and mechanisms for managing such specific rights. This makes it impossible for citizens to legally use the results of the work of the author, who died without heirs. The copyrights are the specific object that needs a protection because of their great value for social relations and development of the human civilization, and the absence of heirs threatens the stability of the legal relations and the institute of succession. Art. 1277 of the Civil Code of Ukraine provides the standart of escheating by local community in general, but specifics of copyright and their management wasn’t taken into account. The effective protection of copyright depends on the legal personality of the succesor and his competence in this field. The author argues that the local community is not an effective successor of copyrights because of the absence of any real mechanisms of managing. Moreover, for twenty years of the existence of the local community’s ability to become the owner of the escheated property, there are no precedents of initiating this procedure concerning copyrights. The local community hasn’t got any experience in this field, and it is interested in the acquisition of real estate or results of intellectual creativity more than in owning and managing copyrights. The author proposes to regulate the features of such succession within the Law of Ukraine “On Copyright and Related Rights”, as it is practiced in foreign law, and determine the body that will be empowered to manage such a specific component of the deceased heritage.