Цивільно-правовий аспект банківської таємниці

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільно-правового аспекту правового регулювання відносин в сфері збереження та розкриття банківської таємниці. У межах дослідження здійснено комплексний аналіз наукових підходів до визначення банківської таємниці, законодавства в сфері реалізації суб’єктивного цивільного права на захист фінансової інформації особи та юридичної практики з питань захисту даного права та відшкодування завданої шкоди.В ході дослідження історичних та теоретичних засад формування інституту банківської таємниці було проаналізовано основні етапи генезису інституту банківської таємниці, визначено поняття останньої, виокремлено функції, ознаки та місце банківської таємниці в правовій дійсності.За результатами дослідження історії розвитку вітчизняного законодавства в сфері охорони банківської таємниці, з’ясовано, що норми цивільного права в сфері захисту банківської таємниці зароджуються в епоху переходу від феодального до капіталістичного укладу, коли правом починають враховуватися як приватні інтереси окремих господарюючих суб’єктів, так і публічні інтереси держави. На українських землях перші норми в сфері захисту інформації, отриманої фінансовими установами, були закріплені в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 року (у редакціях від 1866 і 1885 років). Положеннями акту встановлювалась відповідальність за посягання на різні види комерційної інформації, в тому числі і на таємницю інформації, що отримувалася кредитними установами.На основі аналізу історичних етапів формування інституту банківської таємниці визначено, що витоки генезису інституту банківської таємниці формувалися задовго до створення перших банківських установ у їх сучасному розумінні. Правове регулювання банківської таємниці стало похідним від сформованої раніше комерційної таємниці, врегульованої звичаями ділового обороту. Формування конфіденційного статусу особи вкладника відбулося ще за часів діяльності індивідуальних лихварів, в період коли останні перейшли від здійснення виключно кредитних операцій до прийому грошей на збереження. Досить часто протиправне походження коштів призводило до ситуації, за якої клієнти лихварів були зацікавлені в утаємненні відомостей про їх вклади, тому такі якості лихваря, як ступінь його надійності, здатність зберігати таємницю вкладу безпосередньо впливали на вибір лихваря клієнтом.Аналіз вітчизняного законодавства в сфері охорони банківської таємниці свідчить про перманентні спроби покращення нормативно-правового регулювання даних відносин та підвищення ефективності правозастосовчої практики в даній сфері. В межах дослідженя аргументовано позицію, що на сучасному етапі розвитку інституту банківської таємниці проходить зміна підходів до розуміння банківської таємниці від конкурентної переваги, яку отримують клієнти окремих банків з огляду на інформаційну політику такого банку та його незалежний статус, до невід’ємного засадницького регулятивного положення у відносинах між банком та клієнтом.Удосконалено доктринальне положення щодо галузевої приналежності інституту банківської таємниці. Визначено, що відносини в сфері банківської діяльності найчастіше відносять до публічних відносин та відзначають пріоритет їх правового регулювання відповідним галузевим законодавством, що має публічний характер. Однак, в межах дослідження доведено, що попри загальноімперативний характер таких відносин вони не ізольовані від цивільних правовідносин. Чинне законодавство про банки та банківську діяльність надає фінансовим, податковим, антимонопольним та правоохоронним органам широкі можливості для отримання інформації, що становить банківську таємницю. Треба неодмінно мати на увазі, що весь публічний елемент є невід’ємною часткою забезпечення та охорони банківської таємниці, а згодом і захисту приватного інтересу.Визначено, що в фаховій літературі немає єдності у визначенні місця банківської таємниці в системі права України, адже дослідниками даних відносин сукупність правових норм, що регулюють питання збереження та розголошення банківської таємниці, ідентифікуються як інститут банківського права, як міжгалузевий комплексний інститут, як субінститут, який входить до інституту права конфіденційності комерційної діяльності в галузі інформаційного права України бо субінститут фінансового права. Набагато менше в літературі зустрічається визначень банківської таємниці як інституту цивільного права або розуміння відносин щодо банківської таємниці як таких, що мають приватно-правовий характер в той час, як загальні засади банківської таємниці закріплені в положеннях Цивільного кодексу України (ст. 1076 ЦК України називається «Банківська таємниця» та передбачає обов’язок банку гарантувати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.Аргументовано позицію, що особливим об’єктом цивільних інформаційних правовідносин є банківська таємниця. Питання визначення категорії «банківська таємниця» не має однозначного вирішення через заявлені в роботі дискусійні моменти щодо юридичної природи відповідних суспільних відносин, відсутність єдності у визначені галузевої приналежності даних відносин, меж здійснення правового регулювання щодо таких відносин, статусів суб’єктів даних правовідносин тощо.Визначено, що в Україні законодавчо встановлений певний механізм збереження, охорони та розкриття банківської таємниці, який врегульований нормами Цивільного, Цивільного процесуального та Кримінально-процесуального кодексів України, а також Законами «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про державну податкову службу в Україні», «Про Національну поліцію», «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про споживче кредитування», підзаконних актів тощо.Аргументовано думку, що історія розвитку інституту банківської таємниці не припиняється, а окремі зміни в правовому регулюванні даних відносин відбуваються синхронно до наукової роботи над осмисленням цивільно-правового аспекту банківської таємниці. Визначено, що сучасний нормативний базис інституту банківської таємниці встановлює правове становище суб’єктів правовідносин в сфері використання, надання та охорони інформації, якою володіє банківська установа; зміст інформації, яка знаходиться в таємному режимі; умови і порядок надання і використання інформації, якою володіє банківська установа; порядок правового захисту інформації, а також відповідальність за розголошення такої інформації.Доведено, що розвиток та видозміна, а також зміна значимості окремих суспільних відносин в сфері захисту банківської таємниці зумовлюють звернення уваги законодавця на практичні проблеми реалізації права осіб на таємницю їх фінансової інформації та захисту публічних інтересів в контексті реалізації вищезазначеного права особами всупереч його призначенню (зловживання правом).Відзначено, що попри поширену думку, що найбільшу загрозу для особи становить розголошення даних, що містяться в документах, отриманих банком при оформленні договірних відносин з клієнтом, фінансова інформація, отримана банком може передбачати небезпеку розголошення сукупності даних, що визначають наявність або відсутність депозитного/кредитного/поточного рахунку в конкретному банку; наявність або відсутність коштів на банківському рахунку; контрагентів за транзакціями, призначення платежів, відомості з особистого листування (з огляду на функціонал сучасних онлайн- банків); періодичність і розміри надходжень на банківський рахунок; періодичність і розміри витрат за банківським рахунком; місця та конкретні найменування покупок, що здійснювалися; послуги, що оплачувалися, тощо; дані про осіб, що мають доступ до банківського рахунку клієнта; дані для ідентифікації правочинів, що здійснювалися клієнтом, виплати за якими здійснювалися за банківським рахунком; дані про місцезнаходження клієнта (за умови бронювання готелю, попереднього внесення суми на витрати, утримання залогової суми для оренди автомобіля тощо).Розголошення кожного виду вищезазначених відомостей може мати для особи різні наслідки у відповідності до того значення, яке особа надає тій чи іншій інформації про себе. Дана інформація може висвітлювати соціальний та фінансовий стан особи, родинні та особисті зв’язки, напрямки та способи переміщення особи, місце проживання або перебування тощо. Такі дані можуть бути свідомо утаємничені особою з мотивів особистої безпеки та безпеки членів родини, з метою збереження таємниці особистого життя, з репутаційних або навіть з економічно-обґрунтованих мотивів.Проаналізовано значення фактору цінності інформації, що складає банківську таємницю. Аргументовано, що цінність інформації визначається корисністю та здатністю її забезпечити суб’єкта необхідними умовами для досягнення ним поставленої мети. Цінність інформації – властивість, яке визначається її придатністю до практичного використання в різних областях цілеспрямованої діяльності. Цінність і корисність інформації детермінуються її якісними і кількісними характеристиками.Доведено, що актуальність дослідження саме ціннісних (аксіологічних) параметрів інформації, що підпадає під режим банківської таємниці, зумовлюється необхідністю знаходження об’єктивного балансу приватних та публічних інтересів в методах правового регулювання відносин щодо отримання, збереження та розпорядження банківською установою інформації про свого клієнта.За результатами дослідження характеру інформації, що підпадає під режим банківської таємниці, класифіковано аксіологічні властивості даної інформації за наступними критеріями: за суб’єктом потенційної цінності інформації (індивідуальна цінність інформації, групова або публічна цінність); за природою цінності (комерційна, особиста, сімейна); за наявністю матеріальної основи цінності (економічно-обґрунтована цінність, нематеріальна цінність).Доведено, що, попри формулювання норми у вигляді «гарантії», слід констатувати, що відповідно до цивільного законодавства саме за банками як юридичними особами закріплюється цивільний обов’язок збереження банківської таємниці. Аргументовано доцільність віднесення даного обов’язку саме до цивільних через специфіку об’єкта даних правовідносин. Попри цивільно-правовий характер відносин щодо реалізації обов’язку збереження банківської таємниці, відзначено значний ступінь впливу публічного аспекту правового регулювання відносин здійснення обов’язку збереження банківської таємниці, адже практичні механізми реалізації даного обов’язку закріплюються нормами як адміністративного права, так і встановлюються на міжнародному рівні.Визначено, що основним об’єктом відносин в сфері обігу банківської таємниці є інформація, яка має особистий непублічний характер. Що ж до суб’єктів даних відносин, то їх коло не є однорідним, адже клієнти банку як фізичні і юридичні особи є класичними суб’єктами цивільних правовідносин, в той час я фінансові установи є спеціальними суб’єктами, а отже, окрім положень цивільного законодавства, їх діяльність врегульована й нормативно-правовими актами публічних галузей законодавства.Відзначено, що обов’язковим елементом будь-яких правовідносин є зміст таких правовідносин, який складають права та обов’язки учасників. У правовідносинах банківської таємниці ними є: право клієнта банку вимагати збереження переданої банку інформації, що становить банківську таємницю, у порядку та спосіб, що передбачений законодавством, локальними нормативними актами банку, та договором між банком та клієнтом, а також відшкодування збитків, у тому числі моральної шкоди, заподіяних внаслідок розголошення інформації, що становить банківську таємницю; право осіб, зазначених у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимагати надання їм інформації, що становить банківську таємницю у спосіб та в межах, передбачених законом; обов’язок банку та його співробітників утримувати інформації щодо своїх клієнтів у таємниці, запобігати її розголошенню.Перша категорія прав безсумнівно відноситься до цивільних, а його захист та реалізація знаходиться в сфері регулювання норм цивільного права. Зазначено, що нормативно-правові засади цивільно-правової відповідальності за розголошення банківської таємниці в Україні встановлені ч.2 ст. 1076 ЦК України. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди, що є класичним для приватного права способом захисту порушених цивільних прав. Що ж до обов’язку банку, то питання віднесення даного обов’язку до цивільно-правових є дискусійним.Визначено, що до основних об’єктів банківської таємниці відносяться: таємниця банківського рахунку – відомості про рахунки клієнтів і кореспондентів і діях з ними в кредитній організації; таємниця операцій по банківському рахунку - відомості про прийняття і зарахування вступників на рахунок клієнта грошових коштів, про виконання його розпоряджень по перерахуванню та видачу відповідних сум з рахунку, а також проведення інших операцій і угод з банківського рахунку, передбачених договором банківського рахунку або законом , встановленими відповідно до нього банківськими правилами, звичаями ділового обороту; таємниця банківського вкладу – відомості про всіх видах вкладів клієнта в кредитній організації; таємниця приватного життя клієнта або кореспондента - відомості про клієнта або кореспонденті, які становлять його особисту, сімейну таємницю і зберігаються законом як персональні дані цього клієнта або кореспондента.Визначено, що точне визначення змісту банківської таємниці також залежить від коректного з’ясування моменту виникнення у банку обов’язку збереження банківської таємниці, адже належне виконання обов’язку збереження банківської таємниці має темпоральні межі. За результатами критичного аналізу наукової доктрини, законодавства та правозастосовчої практики з питань термінологічних меж дії режиму банківської таємниці щодо фінансової інформації клієнта банку доведено хибність позиції Верховного Суду щодо початку правової охорони прав власника банківської таємниці з моменту укладення в письмовій формі договору між клієнтом – з одного боку, та банківською установою – з іншого. Визначено, що даний підхід суперечить законодавчо закріпленому розумінню банківської таємниці як інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, адже така інформація може бути відомою банку ще до укладення відповідного договору (наприклад, у випадках отримання первинної інформації для визначення кредитоспроможності клієнта при споживчому кредитуванні.Визначено, що первинна інформація щодо статусу фізичної особи одержується банком із таких документів як паспорт, довідка з місця роботи, документи які підтверджують прибутки по вкладах в банках і цінним паперам тощо. Отримання співробітником банку вищезгаданих документів в межах процесу перевірки кредитоспроможності фактично передбачає отримання інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, а розголошення такої інформації може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.Окремо аргументовано позицію, що режим банківської таємниці не припиняється зі смертю клієнта банку. Підтверджено прикладами з практики, що режим банківської таємниці зберігається після смерті власника фінансової інформації, адже згідно з ч. 3 ст. 62 Закону № 2121-ІІІ довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів), що свідчить про продовження дії банківської таємниці щодо такої інформації.Доведено, що перелік суб’єктів, які можуть отримати доступ до банківської таємниці, не обмежується суб’єктами, переліченими в п.п. 2-6 ч. 1 ст. 62 Закону «Про банки і банківську діяльність», а бюро кредитних історій у випадку отримання даних, що становлять банківську таємницю, повинні визнаватися утримувачами банківської таємниці.Обґрунтовано незаконність формування будь-яких інших баз даних, що передбачають включення інформації, віднесеної законом до банківської таємниці, а також доведено, що надання доступу компетентними суб’єктами до таких даних є прикладом неналежного здійснення обов’язку дотримання банківської таємниці.Відзначено, що в даний час з боку банків досить затребувані послуги третіх осіб з повернення простроченої заборгованості за кредитними договорами. З’ясовано, що нещодавнє ухвалення Закону № 1349-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту боржників при врегулюванні простроченої заборгованості» дозволило врегулювати даний тип діяльності та встановити законні межі «колекторської» діяльності. Однак, в межах дослідження аргументовано думку, що суб’єктам відповідних правовідносин в процесі надання та споживання таких послуг необхідно дотримуватися правового режиму банківської таємниці. Аргументовано думку, що банку і колекторській службі дотримання режиму банківської таємниці дозволить уникнути негативних наслідків його порушення, а клієнту надасть можливість захисту своїх прав та інтересів.На підстві аналізу актуальної практики Європейського суду з прав людини зроблено висновок, що позивачам у справах про відшкодування моральної шкоди внаслідок розкриття банківської таємниці не може бути пред’явлено вимогу надання підтвердження отриманої моральної шкоди. Специфіка природи моральної шкоди у випадках порушення немайнових прав осіб передбачає безумовний характер наявності моральної шкоди у разі наявності встановленого факту порушення права особи. Одночасно обґрунтування матеріального еквіваленту спричиненої шкоди потребує оцінки характеру та обсягу моральних страждань, їх тривалості та впливу на життя особи, права якої були порушені.