Кримінально-правова охорона власності за законодавством України та країн Східної Європи

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню кримінально-правової охорони власності за законодавством України та країн Східної Європи, в результаті якого сформульовано низку пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення змісту та форми КК України щодо кримінально-правової охорони власності.

У першому розділі, присвяченому теоретико–правовим засадам кримінально – правової охорони власності за законодавством України і країн Східної Європи, проаналізовано історичні юридичні норми щодо відповідальності за кримінальні правопорушення проти власності у законодавстві України та країн Східної Європи. Досліджено розвиток законодавства України та деяких країн Східної Європи щодо кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти власності від початку кодифікації права до сьогодення. Проаналізовано спільні тенденції розвитку законодавства для країн Східної Європи. Аналіз історії кримінально – правової охорони власності в Україні та країнах Східної Європи показав, що українська кримінально-правова традиція щодо охорони власності впливала на держави Східної Європи, оскільки, в певні періоди історії, Україна та деякі держави Східної Європи становили єдине державне утворення та мали спільне законодавство. Це призводило до поширення взаємовпливів та запозичень, що відобразилося й на сьогоднішній системі кримінально-правової охорони власності. Не дивлячись на певні відмінності кримінально-правової охорони власності в країнах Східної Європи, можливим є виокремлення певних особливостей на певних етапах генези кримінально-правової охорони власності. На основі історичного аналізу розроблено періодизацію розвитку кримінально-правової охорони власності в країнах Східної Європи.

Досліджено кримінальні закони на предмет виявлення кримінально-правових норм про відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності в Україні та інших країнах Східної Європи.

Виходячи зі спільності законодавчих підходів щодо структури кримінального закону, юридичних конструкцій кримінальних правопорушень проти власності, а також законодавчих підходів до систематизації таких норм, виділено наступні групи країн Східної Європи: 1) слов’янські країни Східної Європи пострадянського простору (Україна, Білорусь, Росія); 2) слов’янські країни Східної Європи, не пов’язані з радянським періодом (Польща, Чехія, Болгарія, Сербія, Словаччина, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Словенія, Чорногорія); 3) неслов’янські країни Східної Європи (Румунія, Угорщина, Албанія, Молдова, Литва, Латвія, Естонія).

Установлено, що власність як об’єкт кримінально-правової охорони являє собою суспільні відносини, які виникають з приводу не лише речі як предмета матеріального світу, а й інших цінностей, у тому числі, не матеріальних. Доведено, що власність може бути визначено по-різному, в залежності від галузі права та правової системи. У правовій доктрині країн Східної Європи власність визначено як сукупність рухомих і нерухомих речей, прав і інтересів, що належать фізичній або юридичній особі, які можуть бути виражені у різних формах, у тому числі нематеріальній. Сукупність речей та інших економічних цінностей визначено як майно.

У другому розділі охарактеризовано кримінальні правопорушення проти власності за законодавством України та країн Східної Європи і досліджено розуміння сутності об’єкта як структурної частини складу кримінального правопорушення в доктрині кримінального права країн Східної Європи. Установлено, що єдине поняття родового об’єкта кримінальних правопорушень проти власності відсутнє. Доведено, що наукова дискусія з питань розуміння об’єкта кримінальних правопорушень характерна для юридичної науки країн Східної Європи пострадянського простору. Усі підходи до розуміння сутності об’єкта кримінальних правопорушень проти власності зведено до двох основних: 1) об’єкт як суспільні відносини власності; 2) об’єкт як певні цінності, блага, які охороняються кримінальним законом – право власності.

Визначено, що однією з доктринальних та законодавчих тенденцій країн Східної Європи є розширення семантичного обсягу поняття «рухома річ» як предмета кримінальних правопорушень проти власності. Так, згідно з ч.3 ст. 228 КК Румунії предметом крадіжки є електроенергія та будь-який інший вид енергії, що має економічну цінність. Зазначена тенденція є відображенням поширення в суспільстві нових видів кримінальних правопорушень проти власності. У кримінально-правовій доктрині Македонії зазначено, що предметом крадіжки може бути лише рухомий, матеріальний та чужий предмет, однак сам стан предмету значення не має, він може бути рідкий, твердий або газоподібний. Український законодавець не визначає електроенергію як предмет крадіжки, електроенергія є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 188-1 (викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання).Таким чином, підчас розмежування крадіжки та викрадення електричної енергії розширення семантичного обсягу поняття «річ» у КК України не відбувається.

Проаналізовано особливості об’єктивної сторони кримінальних правопорушень проти власності країн Східної Європи в законодавстві та доктрині. З’ясовано, що з об’єктивної сторони юридичні конструкції складів кримінальних правопорушень проти власності характеризуються неоднорідністю. Законодавча регламентація питання кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти власності в країнах Східної Європи дозволила поділити досліджувані країни на групи: 1) країни Східної Європи пострадянського простору, які поділяються на дві підгрупи: а) країни, що є членами ЄС; б) країни, що не є членами ЄС; 2) країни Східної Європи, які не пов’язані з радянським періодом розвитку державності.

Визначено, що для першої підгрупи характерна наявність самостійних складів кримінальних правопорушень крадіжки, грабежу і розбою. Натомість для другої підгрупи країн характерна відсутність таких трьох самостійних складів кримінальних правопорушень. У ч. 1 ст. 175 КК Латвії передбачено кримінальну відповідальність за таємне або відкрите викрадення рухомого майна іншої особи. Разом з тим, у ч. 2 ст. 178 КК Литви відкритий спосіб викрадання майна зазначений як кваліфікуюча ознака викрадення.

Акцентовано увагу на спільності визначення поняття крадіжки за КК країн Східної Європи, які не пов’язані з радянським періодом розвитку державності. Так, відповідно до ст. 235 КК Македонії, ст. 278 КК Польщі ст. 194 КК Болгарії, ст. 210 КК Сербії, ст. 199 КК Естонії, ст. 228 КК Хорватії, ст. 370 КК Угорщини ст. 286 КК Федерації Боснія та Герцеговина, ст. 239 КК Чорногорії передбачено відповідальність за простий склад крадіжки: «Хто вилучає чужу рухому річ іншої особи, з наміром протизаконно привласнити її собі або третій особі…».

Автором зроблено висновок, що для всіх країн Східної Європи предметом крадіжки характерно може виступати лише рухома річ. При цьому винний повинен усвідомлювати, що він вилучає чужу річ, тобто річ, яка йому не належить. Об’єктивна сторона виражається в діях, які полягають у вилученні. Особливістю формулювання крадіжки за КК країн Східної Європи, які не пов’язані з радянським періодом розвитку державності, є те, що законодавець не вказує на «таємність» як обов’язкову ознаку такого вилучення. За конструкцією об’єктивної сторони склад крадіжки є формальним. Моментом закінчення крадіжки є момент вчинення вилучення, не залежно від того, чи з’явилася у винного реальна можливість розпорядитися вилученою річчю на свій розсуд.

Зроблено висновок щодо наявності характерної особливості для законодавства другої групи країн Східної Європи – самостійного складу розбійницької крадіжки, яка з об’єктивної сторони характеризується активними діями винного щодо уникнення затримання, а саме застосуванням сили проти особи або погрози неминучого нападу на життя або здоров’я особи з метою збереження викраденого майна. Для країн першої підгрупи першої групи таке кримінальне правопорушення не відоме. Але за роз’ясненнями Пленумів Верховних Судів таких країн Східної Європи, такі дії слід кваліфікувати залежно від дій винного як грабіж або розбій.

На відміну від КК України, термін «розкрадання» є ключовим для окремої групи складів кримінальних правопорушень проти власності за КК Республіки Білорусії, КК РФ та ін. У кодексах країн Східної Європи другої групи, термін «розкрадання» не вживається. Для визначення способу вчинення кримінальних правопорушень даного виду використовуються дієслова «вилучити», «заволодіти», «захопити» і т. ін.

Установлено, що з суб’єктивної сторони кримінальні правопорушення проти власності, як правило, характеризуються виною у формі умислу. Виняток становить знищення чи пошкодження майна, що за КК деяких країн Східної Європи характеризується виною у формі необережності. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, грабежу, розбою в КК країн Східної Європи пострадянського простору є корисливий мотив та мета. У КК країн Східної Європи, які не пов’язані з радянським періодом розвитку державності, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки, розбою та шахрайства є намір незаконного привласнення речі для себе або для третьої особи.

Суб’єктом кримінальних правопорушень проти власності за КК країн Східної Європи є не лише осудна фізична особа, яка досягла на час вчинення кримінального правопорушення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, а й юридична особа (КК Румунії, КК Чехії, КК Словенії, КК Латвії, КК Литви та ін.).

У третьому розділі охарактеризовано кваліфіковані види складів кримінальних правопорушень проти власності за законодавством України і країн Східної Європи та досліджено основні підстави систематизації кваліфікуючих ознак кримінальних правопорушень проти власності за кримінальними законами України та інших країн Східної Європи.

На основі аналізу кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень проти власності за законодавством України і країн Східної Європи виділено підстави систематизації: І. За об’єктивними ознаками: 1) за об’єктом складу кримінального правопорушення: а) за предметом кримінальних правопорушень проти власності; б) за потерпілим; 2) за ознаками об’єктивної сторони: 1) за ознаками місця вчинення кримінального правопорушення; 2) за наслідком; 3) за ознаками обстановки; 4) за ознаками знарядь та засобів; 5) за способом вчинення кримінального правопорушення. ІІ. За суб’єктивними ознаками: 1) за ознаками суб’єкта; 2) за ознаками суб’єктивної сторони.

Встановлено, що у кримінальних кодексах країн Східної Європи зустрічаються кваліфікуючі ознаки, відповідні кримінальному законодавству України (незаконне проникнення до житла чи сховище, застосування насильства та ін.), а також оригінальні кваліфікуючі ознаки, що не притаманні українському кримінальному праву. У розглянутих кодексах вони, як правило, закріплені в самостійних статтях і параграфах, причому деякі винесені в заголовки, наприклад: у КК Сербії, КК Хорватії, КК Словенії існує окрема стаття, яка має назву «кваліфікована крадіжка» та особливо кваліфікована крадіжка, що має назву «розбійницька крадіжка». Встановлено, що у кодексах країн Східної Європи кваліфікуючі ознаки описані як в самостійних статтях (КК Албанії, КК Хорватії, КК Сербії, КК Словенії, КК Румунії та ін.), так і в статтях з основним складом (КК Угорщини, КК Чехії, КК Словаччини, КК Польщі та ін.).

Оригінальними кваліфікуючими ознаками можна вважати, наприклад, вчинення крадіжки із застосуванням зброї або іншого небезпечного знаряддя або засобу (ст.140 КК Албанії, п.1 ч.1 ст. 240 КК Чорногорії, п. 4 ч.1 ст. 204 КК Сербії); щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю, особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад (п.6 ч.1 ст. 240 КК Чорногорії; п. 6 ч.1 ст. 204 КК Сербії; п.4. ч.1 ст. 229 КК Хорватії); коли винний діяв, скориставшись умовами, які виникли внаслідок пожежі, повені, землетрусу, іншого стихійного лиха або у стані національної небезпеки чи воєнного стану (п.5 ч.1 ст. 240 КК Чорногорії, п.1 ч.1 ст. 195 КК Болгарії, п.2 ч.4 ст. 205 КК Чехії, п. 5 ч.1 ст. 204 КК Сербії).

На підставі позитивного досвіду країн Східної Європи запропоновано доповнити ч.3 ст.185, ч.3 ст. 186, ч.3 ст. 187 КК України кваліфікуючою ознакою «з використанням обставин, що виникли внаслідок надзвичайних подій, воєнного стану або стану війни».

Визначено, що оригінальною кваліфікуючою ознакою умисного знищення та пошкодження майна є вчинення такого кримінального правопорушення із мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Так, відповідно до п.2 ч.3 ст. 228 КК Чехії, знищення або пошкодження майна іншого з мотивів нетерпимості його належності до раси, етнічної групи, національності, соціальної групи, політичних чи релігійних переконань або відсутності релігійних переконань карається позбавленням волі від шести місяців до трьох років. На основі дослідження досвіду країн Східної Європи, а також з урахуванням етнічного та релігійного різноманіття українського суспільства, запропоновано доповнити ч.2 ст. 194 КК України новою кваліфікуючою ознакою вчинення умисного знищення або пошкодження майна «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Установлено, що в зарубіжному законодавстві зустрічаються казуїстична побудова розділів та глав статей. Так, у главі 3 розділу ХХ КК Албанії розміщенні дванадцять статей, що присвячені знищенню або пошкодженню майна, кожна з яких формує новий склад кримінального правопорушення (знищення майна, знищення майна вибуховими речовинами, знищення майна підтопленням, знищення майна іншими засобами, знищення доріг, знищення мереж електромереж, знищення системи поливу та ін.). Видаються зайвими перерахування різних предметів кримінальних правопорушень, а також кодифікація окремих випадків вчинення діяння. На основі аналізу зарубіжного досвіду країн Східної Європи, а також дослідження логіки співвідношення понять, зроблено висновок про порушення відношення підпорядкуванняміж родовим поняттям «загально небезпечний спосіб» і поняттям, що є одним з видів цього роду «шляхом підпалу, вибуху» у диспозиції ч. 2 ст. 194 та ст. 195 КК України. Крім того, при порівнянні ст.194, 194-1, 195 КК України встановлено порушення уніфікації кримінально-правової термінології у диспозиціях норм ч. 2 ст. 194 та ст. 195 КК України.

Зроблено висновок про необхідність виключення слів «шляхом підпалу, вибуху або іншим» та зазначення «загальнонебезпечним способом» у диспозиціях норм статей ч. 2 ст. 194 та ст. 195 КК України.

Визначено, що однією з тенденцій законодавства деяких країн Східної Європи є поліморфізм кримінально-правових норм про кримінальні правопорушення проти власності, тобто поява нових різновидів схожого правопорушення. Так, у кодексах більшості країн Східної Європи, на відміну від України, крадіжка комп’ютерних програм, шахрайство з використанням електронно-обчислювальної техніки виступає самостійним складом кримінального правопорушення, оскільки використання іншого способу вчинення кримінального правопорушення, а саме електронно-обчислювальної техніки, не впливає на ступінь його суспільної небезпеки.

На основі дослідження зарубіжного досвіду країн Східної Європи запропоновано доповнити розділ VI Особливої частини КК України статтею 190 1 «Шахрайство з використанням електронно-обчислювальної техніки».