Ритуали в правовій сфері: загальнотеоретичне та порівняльно-правове дослідження

Abstract

Дисертація є першим у науці загальної теорії права спеціальним цілісним загальнотеоретичним та порівняльно-правовим дослідженням проблеми ритуалів в правовій сфері. У роботі представлено низку авторських понять, концепцій, ідей та висновків, які характеризуються науковою новизною.

У науковому дослідженні здійснено комплексний аналіз ритуалів в правовій сфері, опрацьовано антропологічну, соціологічну, психологічну, культурологічну, етологічну концепції ритуалу, висвітлено його роль в різних етапах історії людства, визначено сутність ритуалу та його місце серед інших норм соціального та правового регулювання.

Виявлено основні лексеми поняття «ритуал», охарактеризовано теоретичні засади поняття та сутності ритуалу з точки зору ряду гуманітарних наук, на основі чого зроблено висновки щодо поняття ритуалу та його сутності в правовій сфері. Особливу увагу приділено концепту ритуалів-переходу, що був запропонований французьким антропологом А. Ван Геннепом, досліджено їх три окремі стадії: відділення, перехід і включення.

Припускається, що оскільки ритуал транслює морально-етичні уявлення суспільства, то це дає можливість припустити, що ритуал є способом трансляції морально-етичних цінностей та передачі їх нащадкам.

Розглянуто наукові уявлення про історію розвитку та соціальні передумови необхідності соціально-правового регулювання, досліджено економічну дилему ув’язненого. Робиться висновок, про те, що крихітне суспільство двох ув'язнених з даної дилеми можна було б покращити, якщо кожен з них міг би надійно покластися на іншого, а закономірності дилеми ув’язненого, також існують у більших масштабах: право визначається як форма соціального контролю, що виправдана, як необхідна чи бажана для вирішення соціальних конфліктів та досягнення загального блага.

Обґрунтована роль ритуалу в залученні індивіда до соціальної пам’яті, виділено його дискурсивну та діалогічну функції. Робиться висновок про те, що ритуали збігаються з ритмами історичних подій і за допомогою цього зміни відображаються у свідомості.

Досліджено загальносоціальну сутність ритуалів. Робиться висновок про те, що своїм корінням ритуал сягає в глибоке минуле. Спочатку в його основу були закладені ритми природи, а сам ритуал повинен був пристосувати ритм людської діяльності до ритму космосу. Підкреслюється, що в силу початкового сприйняття світу як хаосу, ритуали впорядковували світ, давали інструмент пояснення його особливостей та впливу на нього. Впорядковуючи навколишній світ, людина впорядковувала і власний внутрішній простір. За допомогою ритуалу людина могла не тільки осягати містичний досвід, а й відчувати себе впевнено, укорінено і бути одним цілим з природою.

Вказується, що найдавніша і глибинна сутність ритуалу - символічний перехід між різними формами космічного і соціального буття (живе - неживе, людське - нелюдське, природне - соціальне тощо).

Здійснено аналіз ритуалів та різних типів регулятивної практики, що показав що ритуалізація, формує і забезпечує існування цінностей, інтерпретацій та розумінь, які лежать в основі кожної системи правових норм, ритуал допомагає індивіду ідентифікувати себе в якості члена «нормативної спільноти», а ритуальні церемонії включення у спільноту, поховання, укладення шлюбу, справляння релігійних свят – можна знайти у всіх відомих нині культурних сім’ях, в яких вони виражають ті культурні цінності, про які дбає суспільство.

Вказується на те, що ритуал реалізовується шляхом вольової дії суб’єктів, які його виконують, яка в свою чергу виконує критичну функцію соціально-пізнавального «обрамлення» ритуального процесу у свідомості учасників, створює відповідну ритуальну спільноту (що складається з учасників ритуалу) і розмежовує види діяльності (і пов'язані з ними норми) з іншими аспектами повсякденного життя.

Запропоновано розділити виконання ритуалу на два елементи: 1) фізичну участь у самому виконанні; 2) ритуальний "канон", лінгвістичний або паралінгвістичний «текст», виголошений або іншим чином доведений до учасників. Через інваріантність виконання, текст ритуального «канону» закодовано в самому ритуалі, внаслідок цього, словесний канон учасників ритуальних відносин не може передати власних ідей спікера, який просто декламує встановлені словесні конструкції, а значення канону (і соціальних норм, пов'язаних з канонічними значеннями) залишаються фіксованими через послідовні виступи учасників.

Узагальнено існуючі дослідження динамічних процесів співпраці та її порушення в соціально-правовому дискурсі, виявлено роль ритуалів в цих процесах. На основі здійсненого узагальнення, виділяються дві сфери, що мають точки перетину та тісно взаємопов’язані одна з одною: 1) спільноти, в них підтримується постійність внутрішнього середовища - системи неформальних норм і правил соціального регулювання, а регулювання в них здійснюється, зокрема, за рахунок неформального соціального контролю (наприклад, публічний осуд, зневага з боку інших членів соціальної групи, втрата соціального становища); 2) держава, яка здатна здійснювати офіційний контроль як в своїх інтересах (наприклад, встановлюючи податки, здійснюючи призов на військову службу), здійснюючи вплив на спільноти ззовні, за власною ініціативою, так і за запитом окремих членів цих спільнот, що делегують державі етап санкцій.

Вдосконалено теоретичні положення щодо співвідношення понять «ритуал», «традиція», «обряд» та «звичай». Узагальнено наукові концепції стосовно місця ритуалів в традиціях того чи іншого суспільства, досліджено роль ритуалів в процесі передачі традицій з минулого в майбутнє, а обряд визначається як десакралізований ритуал з успадкування традицій, затребуваних в особливо важливих моментах життя і діяльності людини (або групи), за допомогою чого встановлюється їх соціокультурна значущість у межах єдиної спільноти (етносу).

Проаналізовано співвідношення ритуалу з нормами соціального та правового регулювання. Вказується, що дотримання норм соціального регулювання забезпечується за допомогою «позасудових» санкцій, таких як неприйнятність, сором, огида тощо, а забезпечення дотримання вимог ритуалу здійснюється у формі наділення учасників відносин соціальними ролями зі специфічними правами та обов’язками, притаманними тій чи інший соціальній ролі.

Оскільки ритуали формують ідентичність, вони певним чином «трансформують людей». Якщо виконання ритуалу виявиться успішним, то формується не просто тимчасова емоція, а швидше постійна зміна ідентичності, що відповідає очікуванням суспільства від «правильної» поведінки. Відповідно до цього, «трансформовані» індивіди виправдовують соціальні очікування, закодовані в ритуалі, не тільки для того, щоб уникнути санкцій з боку інших, а й також, можливо навіть в першу чергу, тому що соціально-прийнятна поведінка відповідає тому, ким себе ідентифікує особа. Якби вони не поводилися відповідно до ролі, вони відчували б емоції, що сигналізують про порушення ідентичності: огиду, сором, провину, тривогу чи жах. Щоб уникнути цих почуттів та відчути почуття спокою, яке виникає при здійсненні діяння, що відповідає почуттю ідентичності особистості, люди корегують свою поведінку відповідно до соціальної ролі. У той же час, ритуали спонукають інших людей у суспільстві ідентифікувати суб’єкта із соціальною роллю і, таким чином, ставитися до нього або неї відповідним чином. Оскільки ритуал здійснює сильний вплив на поведінку особистості, його необхідно розуміти як форму соціального контролю та необхідний компонент системи норм соціально-правового регулювання.

Досліджено, що ритуали здійснюються поза звичними соціальними якорями. Вони переносять учасників за рамки звичної соціальної ієрархії. В багатьох релігійних службах усі віруючі рівні між собою, принаймні теоретично, незалежно від їх статусу в колективі, родинних зв’язків, фінансового стану тощо. Створюючи радикально незнайоме соціальне середовище, не структуроване звичайними відносинами соціального статусу, ритуал відкриває учасникам можливість фундаментальних процесів формування чи зміни особистості.

Робиться висновок про те, що праву, як формі закріплення соціально- прийнятної поведінки досить важко охопити всі варіанти ситуацій, що можуть виникнути у реальному житті. Ритуали допомагають особі інтуїтивно ідентифікувати певний тип поведінки або реакції на поведінку інших як соціально-прийнятну, або ж, навпаки, що й відрізняє право та ритуали.

Доводиться, що ритуали в правовій сфері, різним чином впливаючи на свідому та підсвідому ідентифікацію особистості відповідно до її ритуальної ролі, окрім зміни існуючої або формування нової системи ціннісних орієнтирів особистості, впливають на внутрішнє сприйняття або ж несприйняття, правозначущої поведінки (поведінки в сфері права).

Задля комплексного співвіднесення ритуалів з нормами позитивного права вони порівнюються за ступенем закріплення, відповідно встановлено, що акти державних органів та морально-етичні основи, що склалися в суспільстві відрізняються за ступенем закріплення аналогічно до «ритуалу в правовій сфері» та «правового ритуалу». Акти державних органів закріплюють правові ритуали в нормах права та забезпечують їх виконання засобами державного примусу. Звичаєві норми та ритуали в правовій сфері склались історично в результаті багаторазового повторення людьми певних дій (звичаїв, ритуалів).

Зауважується, що ритуал, як феномен знаходить своє відображення не лише в нормах національних законодавств, зокрема Конвенція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) «Про охорону нематеріальної культурної спадщини» нормативно закріплює ритуал як одну з галузей, в яких, inter alia, проявляється нематеріальна культурна спадщина.

Аргументовано позицію, відповідно до якої ритуал в правовій сфері, як різновид ритуалу відповідає всім загальним ознакам норми права з динамічною диспозицією (такі що вказують на модель поведінки), проте має певні специфічні особливості. Ритуал в правовій сфері є як джерелом, так і інструментом права, використовуваний учасниками правовідносин в правозастосовній діяльності, він пов’язаний з правовою сферою настільки ж, наскільки й формальні юридичні вимоги, такі, як термін виконання, порядок виклику, вимоги до учасників тощо. Ритуали в правовій сфері можна визначити як - механізм ідентифікації учасників правовідносин відповідно до їх ритуальної ролі, який засновано на неформальних соціальних регуляторах (мораль, етика, звичаї тощо).

Вказується на те, що для нормального існування спільноти, співпраця в якій врегульована нормами, кожен її член має приймати певні витрати при прийнятті рішень, що будуть відповідати цілям процвітання суспільства (безпосередньо або у вигляді втрачених можливостей).

В роботі викладені думки автора з таких питань: а чим же підтримується правова співпраця? Що змушує члена соціальної групи діяти «за правилами», попри стимули діяти у власних інтересах та яку роль в цьому процесі відіграють ритуали?

Так вказується, що за весь час існування людства поняття права завжди співвідносилося з поняттям справедливості, без якого право заперечує саме себе. У суспільстві, в якому існують та функціонують вищі системи цінностей (сакральність, моральність) право завжди буде оцінюватись крізь призму цих цінностей, а у випадку неспівпадіння право буде корегуватись під натиском суспільства. Будь-яка регулятивна практика, в даному випадку ритуалізація, формує і забезпечує існування цінностей, інтерпретацій та розумінь, які лежать в основі кожної системи правових норм. Ритуал допомагає індивіду ідентифікувати себе як члена «нормативної спільноти», ритуальні церемонії включення у соціальну спільноту, поховання, укладення шлюбу, справляння релігійних свят – можна знайти у всіх відомих нині культурних сім’ях - вони виражають ті культурні цінності, про які дбає суспільство.

На основі розглянутих наукових уявлень про визначення поняття «правова система», вплив ритуалів на правові системи досліджується залежно від ролі, яку посідають звичаєві норми серед джерел права (традиційні - в яких право суспільством і державою розглядається як допоміжний інструмент регулювання суспільних відносин поряд із звичаєвими нормами; нетрадиційні - в категорію яких віднесено правові системи, в яких писане право займає одне з провідних місць в регулюванні суспільних відносин).

Розглянуто концепцію ритуалів (лі) у конфуціанстві, філософія якого засновується на позиції, щодо допоміжної ролі права, яке необхідне лише тоді, коли ритуали (лі) та норми моралі не діють. Встановлено, що на Японську правову систему здійснює вплив специфічний соціальний регулятор гірі – морально-етичні норми, приписи та моделі поведінки в різноманітних конкретизованих ситуаціях. Доведено, що ритуали у вигляді лі чи гірі, що уособлюють дружні переговори, мирові угоди є одними з найважливіших з китайських чи японських звичаєвих норм. Принцип безконфліктності лі чи гірі споконвіку пояснюється прагненням зберігати суспільну гармонію, яка у Китаї чи Японії є найголовнішою цінністю, є Дао.

Встановлено, що в основі релігійних традиційних правових систем лежить космічний закон, що втілюється в звичаях, обрядах, ритуалах або різноманітних релігійно-правових приписах що постають як своєрідний різновид природного права. Досліджуються такі релігійні правові системи, як ісламське, індуське та іудейське право.

На основі дослідження правових систем Африки та Мадагаскару встановлено, що ритуали в правовій сфері, як компонент правової культури, отримали свій відбиток у законодавстві ряду африканських держав, а в африканських державах, де відсутні конституції або в них не міститься загальних положень про джерела права, існує спеціальне законодавство, що передбачає дії правових звичаїв у просторі та по колу осіб.

Зазначається, що саме в традиційних правових системах роль ритуалів в правовій сфері, і на сьогоднішній день є помітною і значною, як частини звичаєвого традиційного права. Однією з причин збереження, а іноді і зміцнення позицій традиційного права, виступає саме культурний фактор.

Узагальнено існуючі наукові теорії щодо ролі та місця звичаєвих норм в традиційних правових системах (романо-германського та англо- американського права). Проаналізовано роль ритуалів в країнах романо- германського права через дослідження історії становлення та використання різноманітних видів санкціонованих звичаїв, які мають юридичну силу. Вказується, що ритуали в правовій сфері здійснили свій вплив на формування (збирання) англійського загального права, яке формувалось з місцевих звичаїв, традицій, цінностей жителів Англії та згодом стало основою англо- американської правової системи.

Вказується на той факт, що дослідження впливу ритуалів в правовій сфері на українську правову культуру знаходить не тільки теоретичне значення, як інструмент пізнання правової спадщини українського народу, а й впровадження розуміння духовних домінант українського права, традицій та новацій правової сфери, осмислення системності та еволюційного характеру розвитку правової системи здобувачами вищої освіти, особливо правничих спеціальностей.

На основі узагальненого наукового матеріалу робиться висновок, що ритуали в правовій сфері, як і норми звичаєвого права загалом, через те що мають неписану форму, велику різноманітність та незмінність у часі, поступово втрачають свою роль у регулюванні найбільш важливих суспільних відносин, особливо у сфері публічного права, чи, навпаки, вони формалізуються і закріплюються у законодавстві як приписи законів та інших нормативних актів держави. В той же час, в окремих сферах суспільного життя ефективність чинності звичаєвого права, у різних його формах, вища, ніж формалізованого права, що обумовлюється міцністю родинних зв’язків, поширеністю традиційної свідомості. Чинність, живучість й довготривалість застосування звичаєвого права як регулятора соціальних відносин зумовлена ще й тим, що воно, на відміну від офіційного права, є виявом самобутності суспільства, формою національного самоствердження.

Досліджуються історичні та культурні особливості, які здійснювали вплив на формування української правової культури. Виокремлюються способи виявлення й закріплення в народній пам’яті ритуальних норм та норм звичаєвого права загалом, а саме: ритуали-символи — у формі чину, дії, формули та приказки — у словесній формі. Судові формули та народні приказки, як і ритуали-символи, мали неоднакове значення в українському звичаєвому праві, та обидві форми однаково сприяли закріпленню звичаєвого права в народній пам’яті і надавали його нормам силу чинного закону, живого й рухливого.

У дисертації сформульовані й інші теоретично обґрунтовані висновки та положення щодо місця та ролі ритуалів в правовій сфері з загальнотеоретичної та порівняльно-правової точок зору.