Минуле як відображення концепцій сучасності в міжнародних відносинах: обмеження та можливості презентизму

Abstract

Тлумачення історії з погляду сучасності, її інтерпретація з метою обґрунтування сучасних ідеологічних позицій, відома під назвою «презентимз», є деструктивним явищем, оскільки викривлює розуміння минулого та навіть подає хибні факти про події, яких насправді ніколи не було. Як доводиться у цій статті, абсолютно нейтральна в ідеологічному плані історіографія подій, особливо тих, які стосуються міжнародних відносин, є утопічним і недосяжним на практиці ідеалом. Реконструювання історії для легітимації чи критики ідеологічних позицій сучасного світопорядку є всюдисутнім явищем, яке в цій статі ілюструється на прикладі шведсько-фінських відносин. Оскільки презентизм викривлює розуміння минулого, але є певною мірою неминучим, у статті пропонуються дві стратегії його застосування, які мінімізують його побічні негативні аспекти. Першою з них є цілеспрямована і відкрита презентистська позиція сучасних дослідників, з яких вони реінтерпретують твори чи події минулого в межах своєї методологічної рамки для відстеження в них тих ідеологем, які пізніше призвели до появи відповідних ідеологій чи парадигм. Ця позиція також відома як нове прочитання тексту / події. Другою є реінтерпретація подій чи текстів крізь практику їхнього переосмислення з позицій їх актора чи автора, своєрідне «вживання» в роль і тогочасний контекст, намагання зрозуміти, як саме мислила та реагувала в минулому людина на те, що про вона писала і що саме сформувало її ставлення до описаних нею подій. У статті вказується на те, що друга позиція суголосна методологічній вимозі Кембриджської школи інтелектуальної історії. Перспективними для подальших досліджень є пошук та аналіз презентистських позицій в інтерпретації сучасної ролі України на міжнародній арені та її місця в системі міжнародних відносин.

Толкование истории с точки зрения современности, ее интерпретация с целью обоснования современных идеологических позиций, известная под названием «презентимз», является деструктивным явлением, поскольку искажает понимание прошлого и даже подает ложные факты о событиях, которых на самом деле никогда не было. Как доказано в этой статье, совершенно нейтральная в идеологическом плане историография событий, особенно тех, которые касаются международных отношений, является утопическим и недостижимым на практике идеалом. Реконструкции истории для легитимации или критики идеологических позиций современного миропорядка является всюдисущим явлением, которое в этой статье иллюстрируется на примере шведско-финских отношений. Поскольку презентизм искажает понимание прошлого, но в определенной мере является неизбежным, в статье предлагаются две стратегии его применения, которые минимизируют его побочные негативные аспекты. Первой из них является целенаправленная и открыта презентистская позиция современных исследователей, из которых они реинтерпретируют произведения или события прошлого в пределах своей методологической рамки для отслеживания в них тех идеологем, которые позже привели к появлению соответствующих идеологий или парадигм. Эта позиция также известна как новое прочтение текста / события. Второй является реинтерпретация событий или текстов через практику их переосмысления с позиций их актера или автора, своеобразное «вживание» в роль и тогдашний контекст, попытки понять, как мыслил и реагировал в прошлом человек на то, что он писал и что именно сформировало его отношение к описанным им событиям. В статье указывается на то, что вторая позиция созвучна методологическому требованию Кембриджской школы интеллектуальной истории. Перспективными для дальнейших исследований является поиск и анализ презентистских позиций в интерпретации современной роли Украины на международной арене и ее места в системе международных отношений.

Explication of history from the point of view of the present, its interpretation in order aimed at presenting an argument for one’s modern ideological positions is known as “presentism”. On the one hand it is a destructive phenomenon because it distorts an understanding of the past and even provides the broader audience with false facts about events that never actually took place. However, on the other hand, as it is argued in this article, an ideologically neutral historiography of events, especially those related to international relations, is practically an utopian and unattainable ideal. Reconstructing history to legitimize or critique the ideological positions of the modern world order is a ubiquitous phenomenon, illustrated in this article by the example of Swedish-Finnish relations. Since presentism distorts the understanding of the past and also is inevitable, this article discusses two strategies for its application that can minimise its negative side effects. The first is the purposeful and open presentist position of a researcher who reinterprets the works or events of the past within his or her methodological framework to track those ideological components that led to the emergence of relevant ideologies or paradigms later. This position is also known as a new reading of the text. The second is the reinterpretation of events or texts through the practice of rethinking them from the standpoint of their actor or author, a kind of “living through” the role and context of the time, trying to understand how people thought and reacted in the past to what others wrote and why. This article points out that the second position agrees with the methodological requirement of the Cambridge School of Intellectual History. Promising for further research is the search and analysis of presentist positions in the interpretation of the modern role of Ukraine on the international arena and its place in the system of international relations.