Участь прокурора у кримінальному процесуальному доказуванні під час судового провадження

Abstract

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, у якій вперше визначені особливості участі прокурора у кримінальному процесуальному доказуванні під час судового провадження.Розглянуто прокурора як учасника судового провадження. Проаналізовано питання функціональної спрямованості прокурора у судових стадіях кримінального провадження з урахуванням реалізації під час судового розгляду позовного способу захисту прав, свобод та законних інтересів. Визначено поняття та форми кримінального позову.Досліджено форми участі прокурора у доказуванні під час судового провадження, якими є: опосередкована, що полягає в аналізі доказів під час формування правових позицій, та безпосередня, яка реалізується у дослідженні доказів під час судового засідання та доведенні перед судом своєї правової позиції.Указується, що опосередкована участь прокурора у доказуванні під час судового провадження розпочинається з його підготовки до підтримки державного обвинувачення, а саме з встановлення підстав для вчинення дій, що передбачені ч. 2 ст. 283 КПК України. Обґрунтовано, що для забезпечення можливості прокурора реагувати на недоліки досудового розслідування, які було виявлено під час затвердження або складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, у КПК України слід передбачити норму, яка надавала б прокурору право доручати слідчому, дізнавачу проведення необхідних процесуальних дій для усунення неповноти та однобічності розслідування.Встановлено різновиди безпосередньої участі прокурора у доказуванні під час судового розгляду: участь в дослідженні доказів, в тому числі наданих суду іншими учасниками судового провадження або отриманих судом за власної ініціативою; заявлення прокурором клопотань, спрямованих на встановлення обставин кримінального провадження або на перевірку належності, допустимості та достовірності наданих доказів; участь у слідчих (розшукових) діях під час судового провадження; виконання тягаря доказування шляхом обґрунтування правової позиції під час вступної промови та у судових дебатах, заявлення клопотань, висловлення доводів.Визначено, що одним із різновидів безпосередньої участі прокурора у доказуванні під час судового розгляду є участь у слідчих (розшукових) діях, що здійснюються в порядку ст. 333 КПК України. Указується доцільність встановлення обов'язку прокурора забезпечувати виконання органом досудового розслідування таких судових доручень одночасно із положенням про його право у випадку, якщо прокурор вважатиме це за необхідне, виконувати такі доручення самостійно.Проаналізовано особливості доказування у судових стадіях через призму наявної в них пізнавальної ситуації, яку формують процесуальні умови та спосіб організації пізнання.Розглянуто проблематику процесуальних можливостей суду щодо встановлення обставин кримінального провадження, необхідних для прийняття процесуальних рішень у підготовчому судовому засіданні. Аргументовано, що задля забезпечення обґрунтованості та вмотивованості судових рішень суд повинен мати право досліджувати під час підготовчого судового засідання докази, а сторони кримінального провадження – їх подавати. Указано те, що з метою уникнення формування у суду обвинувального ухилу забороняється під час підготовчого провадження досліджувати докази для встановлення винуватості обвинуваченого, окрім випадків розгляду угоди та клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.Обґрунтовано, що з метою забезпечення ухвалення під час підготовчого судового засідання вмотивованого та обґрунтованого вироку на підставі угоди слід передбачити норму, яка для з’ясування добровільності укладення угоди, її відповідності вимогам КПК України та/або закону України про кримінальну відповідальність, факту вчинення особою кримінального правопорушення, а в необхідних випадках − інших обставин кримінального провадження, надасть право суду досліджувати матеріали кримінального провадження, а також викликати в судове засідання осіб та допитувати їх. При цьому необхідно передбачити обов'язок прокурора у обвинувальному акті, складеному у провадженні, де досягнуто угоду, зазначати докази, які підтверджують факт вчинення особою кримінального правопорушення, та передавати його до суду разом з матеріалами досудового розслідування.Указано, що задля вдосконалення участі прокурора під час розгляду судом угоди про примирення слід в ст. 36 КПК України визначити його обов'язок перевіряти угоду про примирення на відповідність вимогам законодавства, а у випадку встановлення її незаконності – заявити клопотання у письмовій формі про відмову у затвердженні такої угоди.Аргументовано, що умови укладання угоди про визнання винуватості щодо викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи, які визначені у п. 2 та п. 3 ч. 4 ст. 469 КПК України, мають бути предметом судової перевірки у розгляді щодо угоди.На підставі аналізу судової практики встановлено, що однією із підстав відмови у затвердженні угоди є неможливість вирішення судом питання долі речових доказів та документів. Указано, що таке питання повинно вирішуватися за розсудом сторін угоди, як і інші питання щодо застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства. На прокурора має покладатися обов'язок встановлювати законність такого узгодженого питання та обґрунтовувати перед судом правильність вирішення долі речових доказів та документів в контексті забезпечення недоторканності права власності.Доведена необхідність зобов'язати прокурора передавати разом з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності матеріали кримінального провадження, а також передбачити право учасників судового провадження надавати суду докази, що мають значення для вирішення питання звільняння від кримінальної відповідальності.Розглянуто питання щодо участі прокурора під час судового розгляду у випадку встановлення підстав для закриття кримінального провадження.Визначено випадки призначення підготовчого судового засідання у провадженні щодо кримінальних проступків з обов'язковою участю прокурора задля вирішення питань в порядку ст. 314 КПК України.Враховуючи суперечливу судову практику застосування положень ст. 338 КПК України для усунення недоліків обвинувального акта та обвинувачення в суді, обґрунтовано, що зміна обвинувачення не допускається для виправлення обвинувального акта без зміни самого обвинувачення та недоліків обвинувачення, що були наявні під час складання чи затвердження обвинувального акта.Досліджено повноваження прокурора під час проведення судовослідчих дій. Окремі питання участі прокурора під час з’ясування обставин та перевірки їх доказами у дисертаційному дослідженні набули подальшого розвитку, зокрема: під час проведення допитів; пред’явлення свідку, потерпілому, обвинуваченому для впізнання особу або річ; дослідження речових доказів, документів, звуко- і відеозаписів; огляду на місці; проведення експертизи.Наведено аргументи щодо використання судом показань свідка, потерпілого, які не допитувалися в порядку ст. 225 КПК України, та які померли до допиту у судовому розгляді, за умови підтвердження таких фактичних даних іншими доказами, визнаними судом допустимими, та забезпечення стороні захисту права заперечувати щодо таких показань.Указано, що пред’явлення речі для впізнання проводиться у суді, якщо така річ була долучена до матеріалів кримінального провадження під час судового розгляду. Обґрунтовано, що задля забезпечення дієвості та об'єктивності пред’явлення речі для впізнання у суді необхідно визначити в ст. 355 КПК України заборону доступу до такої речі в порядку ст. 290 КПК України. Відзначено, що порядок пред’явлення до впізнання під час судового розгляду має бути уніфікований з процедурою, яка встановлена для відповідних слідчих (розшукових) дій в ст.228 та ст. 229 КПК України.Аргументовано, що промову прокурора, яка проголошується ним під час судових дебатів, слід визнавати судовою.Враховуючи те, що ст. 338 КПК України не містить заборон щодо зміни обвинувачення під час судових дебатів, доведено доцільність передбачити в ч. 5 ст. 364 КПК України можливість відновлення з’ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами з метою зміни обвинувачення.Досліджено особливості участі прокурора у доказуванні під час судового розгляду у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх та щодо застосування примусових заходів медичного характеру.Указується про можливість проведення допиту особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, якщо вона виявила бажання про дачу показань. Запропоновано ст. 512 КПК України доповнити частиною ч. 4 у наступній редакції: «Особа, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, має право заявляти клопотання про проведення її допиту. Можливість такого допиту вирішується судом з урахуванням думки учасників судового провадження. Допит особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, здійснюється в порядку статті 351 цього Кодексу за обов’язкової участі її законного представника та захисника».Встановлено, що чинною редакцією п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України закріплено спростовну презумпцію незаконних підстав набуття прав на майно, що підлягає спеціальній конфіскації. Обґрунтовано її невідповідність ст. 18 та ст. 92 КПК України. Наведено аргументи, що під час вирішення питання спеціальної конфіскації прокурор зобов’язаний доводити незаконність підстав набуття прав на майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов’язаної особи.Досліджено обов'язки прокурора під час вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу у судовому провадженні. Аргументовано, що ініціювання судом розгляду питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, в порядку ч. 3 ст. 331 КПК України, не звільняє прокурора від обов’язку обґрунтовувати необхідність застосування даного запобіжного заходу у разі визначення потреби в цьому.Встановлено відмінності між дослідженням доказів, які були предметом оцінки в суді першої інстанції, та дослідженням «нових» доказів в суді апеляційної інстанції в частині обов’язковості дослідження таких відомостей. У випадку встановлення неповноти судового слідства суду першої інстанції апеляційний суд зобов’язаний повторно дослідити докази, які досліджувалися в суді першої інстанції. У випадку ж подання нових доказів суд апеляційної інстанції не зобов’язаний, а лише має право їх досліджувати, з урахуванням вимог, передбачених чинним кримінальним процесуальним законодавством. Відповідно, прокурор, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу насамперед повинен чітко встановити, у зв’язку з чим, на його думку, судом першої інстанції було прийняте неправильне рішення – через невідповідність висновків тим доказам, які були предметом дослідження, або через недослідження доказів, які б мали бути досліджені ще в суді першої інстанції. У зв’язку з цим було запропоновано внести зміни до ст. 404 КПК України та зобов’язати суд в будь-якому випадку досліджувати нові докази, які були подані під час апеляційного провадження.Встановлено, що задля збирання «нових» доказів та їх дослідження в суді апеляційної інстанції проведення нових слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій не допускається. У роботі це пояснюється тим, що таке «нове» розслідування буде суперечити одразу декільком положенням чинного кримінального процесуального законодавства, зокрема і дії принципу презумпції невинуватості.Запропоновано внести зміни до ст. 405 КПК України та передбачити в ній право обвинуваченого самостійно визначати, коли він буде висловлювати доводи в суді апеляційної інстанції у випадку подання апеляційної скарги і стороною обвинувачення, і стороною захисту. Це пояснюється тим, що право першого виступу в суді апеляційної інстанції не завжди відповідає інтересам обвинуваченого, адже сторона захисту матиме час змінити зміст власного виступу після виступу прокурора. Було констатовано, що переваги виступу першим в суді апеляційної інстанції в значній мірі залежать від обставин конкретного кримінального провадження. Саме тому, задля кращого захисту прав та законних інтересів обвинуваченого суд повинен встановити його думку щодо порядку виступу.Запропоновано як змістовний критерій для розмежування перегляду судових рішень в апеляційному (чи касаційному) порядку від перегляду судових рішень за нововиявленими та виключними обставинами виділяти підстави для здійснення перегляду судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами. По-перше, саме підстави для перегляду судових рішень визначають, чи буде відбуватися новий судовий розгляд, чи буде відбуватися перевірка законності або обґрунтованості судового рішення, чи будуть виправлятися помилки, яких було допущено під час попереднього розгляду судових рішень. По-друге, враховуючи принцип правової визначеності, перелік нововиявлених та виключних обставин чітко визначено кримінальним процесуальним законодавством, тобто наявність нововиявлених або виключних обставин вказує на необхідність перегляду відповідного судового рішення у «надзвичайних виключних випадках».Визначено, що прокурор може отримати нововиявлені обставини двома способами: шляхом проведення нового кримінального провадження задля доведення існування таких обставин та шляхом їх встановлення в іншому кримінальному провадженні, яке розслідується, розглядається та вирішується судом незалежно від первісного провадження, проте предметом дослідження якого також були докази, на який суд обґрунтовував свої висновки в первісному кримінальному провадженні. Якщо нововиявлені обставини отримуються в перший спосіб, то в такому випадку сам прокурор повинен бути ініціатором нового кримінального провадження, адже його результати будуть впливати і на оцінку виконаним ним завдань в межах первинного провадження. Якщо ж мова йде про другий спосіб встановлення нововиявлених обставин, то для вчасного встановлення наявності нововиявлених обставин прокурор повинен контролювати використання відомостей, які було отримано в первинному провадженні, в інших кримінальних провадженнях.Доведено, що незважаючи на певну подібність з нововиявленими обставинами, така обставина, як визнання неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, була правильно віднесена законодавцем до виключних обставин. У даному випадку можна стверджувати про існування презумпції конституційності законів та інших нормативно-правових актів, відповідно до якої всі закони та нормативно-правові акти є конституційними доти, доки інше не буде встановлено рішенням КСУ. Відповідно, на момент судового розгляду відповідні закони були конституційними, а суд на той момент не міг знати про майбутні рішення КСУ.Встановлено, що у випадку встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом, суб’єктом перегляду такого судового рішення прокурор не буде, адже за такої підстави до Верховного Суду звертається саме сторона обвинувачення, адже ЄСПЛ в своїх рішеннях констатує порушення саме з боку держави в особі уповноважених органів досудового розслідування та/або суду.Встановлено, що суттєвою відмінністю такої обставини, як встановлення вини судді у вчиненні кримінального правопорушення або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження, внаслідок якого було ухвалено судове рішення (п. 3 ч. 3 ст. 459 КПК України) нововиявленими обставинами є те, що таке зловживання обов’язково має відбутися в процесі розслідування, розгляду та вирішення первісного кримінального провадження, адже таке зловживання могло вплинути на результати кримінального провадження. Водночас законодавець не надає жодних додаткових умов (як це зроблено, наприклад, в п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України) щодо таких нововиявлених обставин. Це означає, що в даному випадку прокурор не повинен встановлювати ступінь впливу неправомірної поведінки уповноважених учасників кримінального процесу на результати відповідного кримінального провадження. Лише факт такого зловживання є безумовною підставою для перегляду судового рішення.