Порівняльно-правовий аналіз банківських договорів: континентальна та англосаксонська правові системи

Abstract

У дисертаційномудослідженні встановлено фундаментальні теоретико-методологічні засади банківських договорів як самостійного інституту цивільного права. Доведено, що банківські договори не обмежуються лише кредитними чи депозитними правовідносинами, а охоплюють широкий спектр правових конструкцій, які об'єднує спільна ознака — участь банку як професійного фінансового посередника. Встановлено, що поняття банківського договору є доктринальним і не має універсального законодавчого закріплення, а тому потребує чіткого концептуального визначення для цілей як наукового аналізу, так і практичного правозастосування. Обґрунтувано, що основною ознакою банківського договору є публічний характер зобов’язання, який виявляється у зобов’язаності банку укладати договори з будь-якою особою, яка відповідає передбаченим законодавством критеріям, на стандартних умовах. У дисертації доведено, що така публічність є об'єктивною рисою банківської діяльності в умовах високої соціальної значущості банківських послуг. Застосовуючи компаративістський підхід, встановлено, що у більшості країн світу термін «банківський договір» є загальнонауковим і використовується для позначення широкого спектру договірних форм, які передбачають надання банком фінансових послуг. У багатьох правових системах (зокрема, континентального типу) такі договори формалізовані у вигляді іменованих договорів (договір банківського рахунку, кредитний договір тощо), тоді як в англосаксонському праві переважає підхід до розгляду банківських договорів як спеціалізованих контрактів надання послуг, в яких визначальну роль відіграє судова практика. Доведено, що особливістю банківських договорів є їх комплексна правова природа: окрім елементів цивільно-правового зобов’язання, вони часто включають регуляторні (публічно-правові) обмеження, обумовлені специфікою банківської діяльності. Такий подвійний характер зобов’язань зумовлює потребу в особливому регуляторному підході, який передбачає водночас захист прав споживачів та стабільність банківської системи. Також здійснено ґрунтовний аналіз критеріїв визначення правового статусу сторін банківського договору (споживач / підприємець) та наслідків, які випливають з цього статусу для застосування імперативних норм законодавства, спрямованих на захист клієнтів. Звернено увагу на тенденції до розширення категорії споживачів на малі підприємства, що є характерним для низки країн ЄС. У результаті аналізу встановлено відмінності у підходах до укладення банківських договорів у континентальних та англосаксонських правових системах. У першій — акцент на формалізації, письмовій формі, типовості. У другій — переважає казуїстичний підхід, визнання усних домовленостей, важлива роль суду у тлумаченні умов. Доведено, що банківський договір є багатогранним правовим явищем, яке потребує системного підходу до дослідження з урахуванням компаративного аналізу, а також адаптації міжнародного досвіду до національного правового поля. Зроблено ґрунтовний аналіз правового регулювання банківських договорів у країнах континентальної правової сім’ї, а саме — Італії, Франції та Федеративної Республіки Німеччина. Встановлено, що в зазначених юрисдикціях, попри спільну правову традицію, реалізуються різні підходи до правової природи, укладення, виконання та тлумачення банківських договорів, які зумовлені особливостями правових систем, історичних етапів кодифікації та ролі банківських установ у суспільстві. Насамперед, встановлено, що в Італії банківські договори чітко врегульовані як у Цивільному кодексі, так і у спеціальному Зведеному законі про банківську діяльність. Така двоступенева система дозволяє ефективно поєднувати загальні цивільно-правові положення з вузькоспеціалізованими нормами банківського права. Обгрунтовано, що в італійській правовій системі банківський договір трактується не лише як приватноправова угода, а й як елемент фінансової інфраструктури, що підлягає наглядовому контролю з боку центрального банку. Доведено, що Італія є прикладом юрисдикції, в якій спостерігається гармонізація договірного і регуляторного підходу до банківських зобов’язань. У роботі проаналізовано основні види банківських договорів, передбачені італійським законодавством: кредитні, депозитні, розрахункові, договори на обслуговування платіжних засобів тощо. Доведено, що всі вони підкоряються загальним принципам цивільного права, зокрема автономії волі, еквівалентності зобов’язань, добросовісності та публічного інтересу. Разом із тим, встановлено, що обов’язковою умовою визнання таких договорів дійсними є їх письмова форма, чіткість умов і наявність ліцензії в банківської установи. Окремо підкреслено наявність чіткого регламенту щодо прав клієнта на дострокове припинення договору, доступ до інформації та механізм альтернативного врегулювання спорів. Стосовно правової системи Франції встановлено, що вона вирізняється складною структурою джерел правового регулювання банківських договорів. Окрім Цивільного кодексу, значна частина норм міститься у Валютно-фінансовому кодексі, який має спеціальний статус і доповнює положення приватного права регуляторними інструментами. У дисертації доведено, що французьке право визнає банківський договір як цивільно-правову угоду, однак з підвищеним рівнем імперативності окремих положень. Обгрунтовано, що у Франції особлива увага приділяється захисту прав споживачів банківських послуг. Установлено, що для фізичних осіб-фінансових споживачів діють спеціальні гарантії, зокрема обов’язок банку розкривати повну інформацію про умови договору, ефективну процентну ставку, можливі штрафні санкції, зміну умов кредитування тощо. Доведено, що навіть при згоді сторін договірні умови можуть бути визнані недійсними, якщо вони суперечать положенням законодавства про споживче кредитування або містять явно несправедливі положення. Таким чином, встановлено, що французьке банківське право базується на поєднанні договірної свободи та регуляторного втручання в інтересах слабшої сторони — клієнта. Стосовно правової системи Німеччини у дисертації обґрунтовано, що вона є найбільш формалізованою серед досліджуваних континентальних юрисдикцій. Банківські договори у ФРН регулюються насамперед положеннями Цивільного кодексу (BGB) та комерційного законодавства. Встановлено, що в Німеччині на відміну від Франції та Італії, превалює догматичний підхід до договору: його природа, структура та тлумачення ґрунтуються на усталених доктринальних принципах. Судова практика використовується переважно для підтвердження або деталізації чинного законодавства, але не має прецедентного характеру. Обгрунтовано, що такі підходи мають безпосереднє значення для адаптації позитивного зарубіжного досвіду в Україні. Встановлено, що в умовах реформи українського банківського законодавства доцільним є запозичення: з італійського досвіду — інструментів гнучкого регулювання та подвійного нормативного контролю; з французького — механізмів споживчого захисту та прозорості умов договору; з німецького — підходів до стабільності банківської практики та єдності договірної конструкції. Визначено, що в межах континентальної правової системи сформувався високорозвинений та концептуально обґрунтований механізм правового регулювання банківських договорів, який поєднує традиції приватного права з вимогами фінансової стабільності та захисту прав клієнтів. Дисертація створює необхідну аналітичну базу для подальшого порівняння з англосаксонською правовою традицією, що дозволяє виявити глибинні структурні та концептуальні відмінності між основними правовими системами світу. Досліджено специфіку правового регулювання банківських договорів у державах англосаксонської (загальної) правової сім’ї — зокрема, у Сполучених Штатах Америки та Великій Британії. Встановлено, що у країнах загального права панує докорінно інший підхід до банківських договорів, ніж у континентальних державах. Такий підхід ґрунтується не на кодифікованих актах, а на судових прецедентах, звичаях ділового обороту та типових стандартах, що склалися внаслідок практики та регуляторної діяльності. Встановлено, що в США банківські договори, хоча й не мають єдиного законодавчого визначення, охоплюють широкий спектр договорів: договори на відкриття рахунку, угоди про кредитування, банківські гарантії, угоди про депозит, дистанційне банківське обслуговування тощо. Обґрунтовано, що значна частина договірних відносин регулюється не безпосередньо нормами цивільного законодавства, а статутами окремих штатів, положеннями Uniform Commercial Code (UCC), а також судовими рішеннями, які встановлюють стандарт поведінки для фінансових установ. Доведено, що для банківських договорів у США характерною є гнучкість у побудові договірної моделі, відсутність жорсткої формалізації та широка автономія сторін. Судова практика відіграє ключову роль у тлумаченні змісту договору, а також у визначенні відповідальності банку уразі порушення умов. Особливу увагу приділено інституту фідуціарного обов’язку банку перед клієнтом, який є важливим елементом правового захисту споживача в умовах нерівності сторін. Встановлено, що фідуціарна модель зобов’язання дозволяє компенсувати слабкість нормативного регулювання за рахунок підвищених вимог до стандартів поведінки банків. Щодо правової системи Великої Британії встановлено, що вона поділяє основні риси загального права, але має більш послідовну регуляторну практику завдяки діяльності Financial Conduct Authority (FCA) та прийняттю низки актів парламенту. Зокрема, важливу роль відіграють Financial Services and Markets Act 2000 таThe Payment Services Regulations 2017, які встановлюють стандарти поведінки банківських установ і регулюють надання банківських послуг. Доведено, що у британському праві панує принцип свободи договору, за яким сторони мають право домовлятися про будь-які умови, за винятком тих, що прямо суперечать закону або публічному порядку. Проте, обґрунтовано, що сучасна британська практика дедалі більше тяжіє до захисту споживача та недопущення зловживань із боку фінансових установ. Важливу роль у цьому процесі відіграє регуляторна доктрина treating customers fairly (TCF), яка покладає на банки обов’язок забезпечити прозорість, чесність та інформованість у договірних відносинах. У дисератції також встановлено, що в обох англосаксонських правових системах велика увага приділяється поведінковим стандартам банку, а не лише змісту договору. Доведено, що ключовим джерелом норм у цих юрисдикціях є case law, тобто практика судів, яка формує прецедент і зобов’язує інші суди дотримуватися аналогічного підходу в подібних ситуаціях. Завдяки цьому банківські договори залишаються адаптивними до новітніх викликів — таких як цифровізація, електронне підписання, мобільний банкінг тощо. Загаломдоведено, що англосаксонська модель регулювання банківських договорів є гнучкою, динамічною, зорієнтованою на судову практику та поведінкові стандарти. Водночас обґрунтувано, що така модель не позбавлена недоліків, зокрема: непередбачуваність рішень судів, фрагментарність нормативної бази, ризик договірної дискримінації клієнта у разі недобросовісності банку. Як висновок, встановлено, що українська правова система може імплементувати окремі елементи англосаксонського підходу — зокрема, фідуціарні обов’язки банків, ширшу диспозитивність умов, акцент на поведінкових стандартах, ефективний судовий захист клієнта — із врахуванням потреб національної економіки, традицій правозастосування та євроінтеграційного курсу.

Голова ради – Давидова Ірина Віталівна, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Сафончик Оксана Іванівна, д.ю.н., професорка, професорка кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»; Берназ-Лукавецька Олена Михайлівна, к.ю.н., доцентка, доцентка кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія».

Офіційні опоненти: Менджул Марія Василівна, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»; Самойленко Георгій Валерійович, д.ю.н., професор, професор кафедри цивільного права Запорізького національного університету.

Захист відбудеться за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, авд. 29а Національного університету "Одеська юридична академія". Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА