Інституціоналізація соціальних мереж як складової політичного дискурсу в Україні

Abstract

Представлену дисертацію присвячено комплексному обґрунтуванню сутності, передумов, механізмів і закономірностей інституціоналізації соціальних мереж як складової політичного дискурсу в Україні, а також визначенню їхнього впливу на трансформацію політичної комунікації, мережевої демократії, електоральної взаємодії, громадянської мобілізації та публічного управління в умовах цифровізації суспільно-політичних відносин. Актуальність обраної теми визначається стрімким зростанням ролі соціальних мереж у сучасному політичному процесі та трансформацією механізмів політичної взаємодії в умовах мережевого суспільства. Соціальні мережі поступово перетворилися із засобу міжособистісної комунікації на важливий політичний інститут, який забезпечує формування громадської думки, політичну мобілізацію громадян, функціонування нових форм демократії та модернізацію урядування. Особливого значення ці процеси набули в Україні в умовах цифрових трансформацій, розвитку електронної демократії та російсько-української війни, коли соціальні мережі стали важливим механізмом суспільної консолідації, інформаційного спротиву, міжнародної комунікації та політичної мобілізації. У вступі авторкою обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету та завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методологічну основу дисертації, сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та публікації автора. У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження інституціоналізації соціальних мереж як складової політичного дискурсу» визначено основні наукові підходи до дослідження соціальних мереж, здійснено концептуалізацію соціальних мереж як складової політичного дискурсу та проаналізовано особливості модернізації урядування у мережевому суспільстві. Визначено доцільність поєднання неоінституціонального, мережевого, медіатизаційного та дискурсивного підходів, що дозволяє розглядати соціальні мережі як середовище формування стійких норм, комунікативних практик, політичних смислів і моделей взаємодії між суб’єктами політичного процесу. Охарактеризовано соціальні мережі не лише як технологічні платформи комунікації, а як інституціоналізовану складову політичної взаємодії в умовах цифрової трансформації суспільства. У розділі 2 «Мережева політична взаємодія: синергія демократії та мережевих технологій» досліджено роль нових медіа у функціонуванні мережевих моделей політичної взаємодії в Україні, охарактеризовано значення мережевих технологій у дискурсивному формуванні демократії та проаналізовано вплив соціальних мереж на політичну модернізацію і політику постмодерну. Встановлено, що соціальні мережі створюють нові механізми громадянської участі, політичної мобілізації та формування політичного порядку денного, водночас посилюючи вплив медіалогіки на функціонування політичних інститутів. У розділі 3 «Інституціоналізація соціальних мереж у політичному дискурсі: електоральний та управлінський виміри» досліджено взаємозв’язок соціальних мереж, електронного урядування та мережевої демократії в Україні, визначено особливості інституціоналізації соціальних мереж в електоральному процесі та проаналізовано інститут нових медіа як чинник політичної мобілізації та модернізації. Показано, що соціальні мережі стали невід’ємною складовою сучасного електорального процесу та важливим механізмом взаємодії між громадянами, політичними акторами та органами публічної влади. Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні актуального наукового завдання політичної науки щодо комплексного дослідження процесу інституціоналізації соціальних мереж як складової політичного дискурсу в Україні. У дисертації вперше розроблено цілісну політологічну концепцію інституціоналізації соціальних мереж як політичного інституту, інтегрованого у процеси формування громадської думки, політичної мобілізації, артикуляції та агрегування суспільних інтересів, легітимації публічної влади та функціонування електорального й управлінського вимірів політичного дискурсу. Сформульовано авторське визначення інституціоналізації соціальних мереж, визначено структуру та етапи цього процесу в Україні. Удосконалено теоретичні підходи до аналізу трансформації політичного дискурсу під впливом соціальних мереж, взаємозв’язку мережевої демократії, електронного урядування та політичної модернізації, а також дослідження електоральних процесів у цифровому середовищі. Подальшого розвитку набули положення мережевої теорії, концепції медіатизації політики та наукові підходи до дослідження ролі соціальних мереж у формуванні громадської думки, політичних наративів і нових форм громадянської участі. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих теоретичних положень, висновків та рекомендацій у подальших дослідженнях цифрової політики та політичної комунікації, а також у діяльності органів публічної влади, політичних партій, громадських організацій та мережевих спільнот. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення механізмів політичної комунікації у цифровому середовищі, розроблення стратегій взаємодії з громадянами у соціальних мережах, розвитку інструментів електронної демократії та електронного урядування, а також у навчальному процесі під час викладання дисциплін політико-комунікативного спрямування. У висновках дисертації підсумовано результати проведеного дослідження. У дисертації здійснено уточнення політологічного розуміння інституціоналізації соціальних мереж у контексті українського політичного дискурсу. Доведено, що соціальні мережі пройшли шлях від інструменту міжособистісної комунікації до впливового політичного інституту, який визначає характер політичної взаємодії в умовах цифрового суспільства. Встановлено, що процес інституціоналізації соціальних мереж супроводжується трансформацією політичного дискурсу, переходом від вертикальних моделей політичної комунікації до горизонтальних мережевих форм взаємодії, розвитком нових механізмів політичної мобілізації та громадянської участі. Обґрунтовано, що соціальні мережі є важливим чинником політичної модернізації, розвитку мережевої демократії та електронного урядування. Вони забезпечують інтеграцію громадян у політичний процес, сприяють формуванню громадської думки, впливають на електоральну поведінку та виступають інструментом легітимації політичних рішень. Водночас інституціоналізація соціальних мереж супроводжується новими викликами, пов’язаними з інформаційною безпекою, дезінформацією, алгоритмізацією політичної комунікації та зростанням впливу медіакратії.

Склад разової ради:

Голова ради – Вітман Костянтин Миколайович, доктор політичних наук, професор, директор Центру підготовки магістрів публічної служби і професійних суддів Національного університету «Одеська юридична академія».

Рецензенти: Ярова Ліліана Вікторівна, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри соціології Національного університету «Одеська юридична академія»; Завгородня Юлія Володимирівна, доктор політичних наук, доцент, професор кафедри політичних теорій Національного університету «Одеська юридична академія»;

Офіційні опоненти: Батрименко Олег Володимирович, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Третяк Олексій Анатолійович, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології, соціології та філософії Державного університету «Київський авіаційний інститут».

Захист відбудеться , за адресою: м. Одеса, вул. Академічна, 9, ауд. 29а (Національний університет "Одеська юридична академія"). Трансляція захисту дисертації здійснюватиметься за посиланням: https://www.youtube.com/@НауковабібліотекаНУОЮА