Подолання прогалин у цивільному законодавстві України: теорія і практика

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному теоретико-правовому дослідженню проблем подолання прогалин у цивільному законодавстві України в умовах сучасного розвитку правової системи та трансформації суспільних відносин. Актуальність теми зумовлена зростанням динаміки суспільних процесів, цифровізацією, розвитком нових форм цивільного обороту, інтеграцією України до європейського правового простору та необхідністю забезпечення ефективного захисту прав і законних інтересів учасників цивільних правовідносин. Вказані процеси детермінують виникнення ситуацій, коли чинне законодавство не містить необхідного нормативного регулювання або виявляється неспроможним повною мірою охопити нові суспільні явища. Головна ідея дисертаційного дослідження полягає у формуванні цілісної концепції подолання прогалин у цивільному законодавстві України, заснованої на розумінні прогалин не лише як дефекту нормативного регулювання, а й як об’єктивно зумовленого явища, притаманного динамічній правовій системі. Вихідним положенням дослідження є теза про принципову неможливість досягнення абсолютної повноти цивільного законодавства, оскільки розвиток суспільних відносин, цифровізація, виникнення нових об’єктів цивільних прав і моделей цивільного обороту об’єктивно випереджають можливості законодавця щодо їх нормативного врегулювання. Водночас частина прогалин має суб’єктивне походження та є наслідком недоліків правотворчості, порушення системності законодавства, недостатньої якості юридичної техніки та несвоєчасного реагування на зміни суспільних відносин. У роботі обґрунтовується необхідність переходу від традиційного сприйняття прогалини виключно як недоліку законодавства, який підлягає усуненню, до функціонального розуміння проблеми, за якого визначальне значення має здатність правової системи своєчасно виявляти прогалини, правильно встановлювати їх природу та застосовувати відповідний конкретній ситуації засіб правового реагування. Відповідно, повнота цивільно-правового регулювання розглядається не як абсолютна безпрогальність законодавства, а як його спроможність забезпечувати безперервність, визначеність та ефективність цивільно-правового регулювання навіть за відсутності прямої норми. Запропоновано концепцію механізму подолання прогалин у цивільному законодавстві як системи взаємопов’язаних правових засобів, способів і діяльності уповноважених суб’єктів, спрямованих на забезпечення належного регулювання цивільних відносин за відсутності безпосереднього нормативного припису. Вибір конкретного способу має залежати від характеру прогалини. Особливого значення набуває судова практика, яка забезпечує функціонування цивільного права в умовах неповноти законодавчого регулювання, проте судове подолання прогалин має здійснюватися в межах принципів верховенства права, правової визначеності, справедливості, добросовісності та розумності й не перетворюватися на підміну законодавця. Ефективність цивільно-правового регулювання визначається не відсутністю прогалин як таких, а здатністю правової системи передбачати ризики їх виникнення, своєчасно їх виявляти, диференціювати та долати, а за необхідності – усувати шляхом правотворчості. Такий підхід дає змогу поєднати стабільність цивільного законодавства з необхідною гнучкістю цивільного права та забезпечити його адаптивність до цифрових, соціально-економічних і євроінтеграційних трансформацій.

The dissertation presents a comprehensive theoretical and legal study of the problems of bridging gaps in the civil legislation of Ukraine in the context of the modern development of the legal system and the transformation of social relations. The relevance of the topic is determined by the growing dynamism of social processes, digitalization, the development of new forms of civil turnover, Ukraine’s integration into the European legal space, and the need to ensure effective protection of the rights and legitimate interests of participants in civil legal relations. These processes give rise to situations in which the current legislation does not contain the necessary normative regulation or is unable to fully encompass new social phenomena. The central idea of the dissertation research lies in the formation of a holistic concept of bridging gaps in the civil legislation of Ukraine, based on the understanding of gaps not only as a defect in normative regulation, but also as an objectively conditioned phenomenon inherent in a dynamic legal system. The starting point of the study is the thesis that it is fundamentally impossible to achieve the absolute completeness of civil legislation, since the development of social relations, digitalization, the emergence of new objects of civil rights, and new models of civil turnover objectively outpace the legislator’s capacity to regulate them normatively. At the same time, some gaps are of a subjective nature and result from flaws in law-making, disruption of legislative coherence, insufficient quality of legal drafting techniques, and delayed legislative response to changes in social relations. The dissertation substantiates the need to move from the traditional perception of a gap exclusively as a deficiency in legislation subject to elimination to a functional understanding of the problem, in which decisive importance is attached to the legal system’s ability to identify gaps in a timely manner, correctly determine their nature, and apply the legal response measure appropriate to the specific situation. Accordingly, the completeness of civil law regulation is viewed not as the absolute absence of gaps in legislation, but as its capacity to ensure the continuity, certainty, and effectiveness of civil law regulation even in the absence of an express rule. The study proposes the concept of a mechanism for bridging gaps in civil legislation as a system of interrelated legal means, methods, and activities of authorized actors aimed at ensuring appropriate regulation of civil relations in the absence of a direct normative prescription. The choice of a specific method should depend on the nature of the gap. Of particular importance is judicial practice, which ensures the functioning of civil law in conditions of incomplete legislative regulation; however, judicial bridging of gaps must be carried out within the framework of the principles of the rule of law, legal certainty, fairness, good faith, and reasonableness, and must not turn into a substitution of the legislator. The effectiveness of civil law regulation is determined not by the absence of gaps as such, but by the legal system’s ability to anticipate the risks of their emergence, identify them in a timely manner, differentiate between them, and bridge them, and, where necessary, eliminate them through law-making. Such an approach makes it possible to combine the stability of civil legislation with the necessary flexibility of civil law and to ensure its adaptability to digital, socio-economic, and European integration transformations.