Вчинення малолітніми та неповнолітніми особами правочинів в мережі Інтернет

Abstract

Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем, що виникають при вчиненні малолітніми та неповнолітніми особами правочинів у мережі Інтернет. У межах роботи здійснено комплексний аналіз наукової літератури, законодавства та судової практики з тематики дослідження, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України щодо обсягу дієздатності зазначених осіб та наслідків таких правочинів.

Встановлено, що у вітчизняній науці цивільного права останнім часом з’являється певний інтерес до проблематики вчинення правочинів в мережі Інтернет, однак дослідження, пов’язані з вчиненням правочинів в мережі Інтернет такої особливої категорії учасників цивільних правовідносин, як малолітні та неповнолітні особи, практично відсутні. Враховуючи те, що мережа Інтернет розуміється як єдиний інформаційний простір, де відбуваються глобальні процеси соціальних комунікацій та якому притаманний всесвітній загальний характер, який є зручним середовищем для вчинення юридичних дій, до яких відносяться і правочини, важливим є дослідження юридично значущих аспектів діяльності в мережі Інтернет щодня.

Визначено, що правочини, як одні з найпоширеніших юридичних дій приватноправового характеру, вчинені в мережі Інтернет, є підставами виникнення цивільних правовідносин в інформаційному суспільстві. Вони створюють права та обов’язки учасників цивільних відносин за бажанням останніх і незалежно від наявності прямого припису (дозволу) закону. В зв’язку з цим особливої актуальності набуває розгляд питання про вчинення малолітніми та неповнолітніми особами правочинів у мережі Інтернет, розходження в правочиноздатності малолітніх і неповнолітніх осіб, визначення кола правочинів, які може вчиняти кожна із зазначених категорій осіб, в тому числі в мережі Інтернет.

Встановлено, що правоздатність малолітніх та неповнолітніх осіб є «статичною» та надає останнім лише можливість мати передбачені законом права. Натомість, дієздатність, як стан, поступово розвивається і в залежності від віку громадянина характеризує ступінь його розумово-фізичної зрілості, що закріплено на законодавчому рівні шляхом встановлення етапів набуття дієздатності, а з метою повноцінної реалізації правоздатності дітей – закріплено механізм сприяння в здійсненні та захисті їх прав, що включає, зокрема, дії батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників малолітніх та неповнолітніх осіб, а також діяльність органів опіки і піклування.

Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення поділу малолітніх осіб на такі категорії або вікові групи: від народження до шести років - повністю недієздатні; від шести до десяти років – особи, які можуть самостійно звертатися про надання психологічної допомоги; мають право укладати правочини за допомогою персональної банківської картки під контролем батьків; від десяти до чотирнадцяти років - особи, які можуть самостійно здійснювати майнові права інтелектуальної власності, звертатися по безоплатну правову допомогу; бути безпосередніми активними учасниками деяких, пов’язаних з навчанням або іншим особистісним зростанням, майнових відносин, зокрема, відносин з надання освітніх послуг.

Зроблено висновок про необхідність поділу неповнолітніх осіб на дві категорії або вікові групи: від чотирнадцяти до шістнадцяти років, та від шістнадцяти до вісімнадцяти років, що дасть можливість в межах кожної групи визначити можливість вчиняти ті чи інші правочини залежно від участі осіб в конкретних особистих немайнових та майнових правовідносинах з урахуванням основних механізмів спрямованої соціалізації особи.

Зазначено, що розвиток інформаційних технологій спричиняє розширення фактичного кола правочинів, які можуть вчинятися малолітніми та неповнолітніми особами, а це, в свою чергу, тягне необхідність вирішення питання щодо вчинення таких правочинів в межах наявного у сторін обсягу правочиноздатності.

Зроблено висновок про необхідність забезпечення захисту прав осіб, які в силу свого віку ще не мають відповідної зрілості психіки для прийняття зваженого рішення, однак мають реальну можливість вчинити правочин, який може завдати шкоди як самій особі, так і оточуючим. Порушення прав малолітніх та неповнолітніх осіб може бути наслідком вчинення правочину не на його користь, або схиленням до вчинення незаконного правочину, що може відбуватися як під впливом традиційних факторів (помилка, обман, зловживання тощо), так і особливих факторів, які напряму пов’язані із застосуванням технологій (вчинення електронного правочину, ідентифікація особи та підтвердження обсягу дієздатності тощо).

Доведено доцільність розробки на законодавчому рівні категорії «цифрові права дитини» з визначенням їх обсягу відповідно до кожної вікової групи. Під «цифровими правами дитини» пропонується розуміти її права майнового та немайнового характеру у мережі Інтернет, які полягають у: праві вільного доступу до мережі з врахуванням медичних та психологічних рекомендацій і обмежень відповідно до віку; праві вільного висловлювання своїх думок у мережі; у праві на інформацію відповідно до віку; у праві на приватність у мережі; у праві на безпеку у мережі; у праві здійснення правочинів з метою навчання, заробітку тощо.

Зроблено висновок про те, що в сучасних умовах моральність особистості формується в більшій мірі у віртуальній реальності, де анонімність та повна свобода інтернет-середовища від будь-яких обмежень спонукає до відсутності прив’язки контенту до моральних законів та норм суспільства.

Встановлено, що з метою вирішення проблеми забезпечення ефективності правового регулювання відносин в Інтернеті (яка виникає внаслідок відсутності систематизованого та узгодженого законодавства й випливає з об’єктивних особливостей та закономірностей функціонування самої мережі Інтернет, де остання зумовлює необхідність розширення кола інформаційно-комунікативних відносин, до якого активно долучаються діти), важливим є комплексний підхід: з одного боку – розширення обсягів дієздатності малолітніх та неповнолітніх осіб, з іншого – використання технологій, які б дали можливість дотримуватися закріплених обмежень щодо вчинення тих чи інших правочинів, максимально об’єктивно висвітлювати інформацію щодо ідентифікації особи, вираження її волі, давали можливість захистити права дітей від порушень.

Запропоновано з метою підвищення рівня обізнаності осіб (зокрема, дітей) стосовно безпечного (гігієнічного) користування Інтернет-середовищем, розуміння можливих порушень та правових наслідків обов’язкове проведення профілактичних заходів (роз’яснювальної роботи, ознайомлення з існуючими кейсами) як в навчальних закладах, так і на підприємствах, в організаціях, що дасть можливість користувачам мережі Інтернет більш зважено оцінювати свої дії та розуміти наслідки таких дій.

Зроблено висновок про те, що двостороння реституція є загальним наслідком визнаного недійсним правочину, вчиненого малолітніми та неповнолітніми особами в мережі Інтернет, і має обов’язковий характер для сторін такого правочину незалежно від наявності їх вини, добросовісності тощо.

Доведено, що важливим з практичної точки зору є дотримання вимог закону щодо можливості «зцілення» недійсних правочинів (може відбуватися шляхом схвалення правочину уповноваженою особою або ж визнання дійсними нікчемних правочинів), особливо стосовно правочинів, вчинених малолітніми та неповнолітніми особами, в тому числі в мережі Інтернет, адже правосвідомість та розуміння меж дозволеної поведінки (зокрема, щодо можливості вчинення того чи іншого правочину, меж своєї дієздатності) у таких осіб лише формується.

Зроблено висновок про те, що при визнанні недійсними правочинів, укладених малолітніми чи неповнолітніми особами, підставою виникнення обов’язку відшкодування шкоди є не делікт, а визнання правочину недійсним. У зв’язку з цим йдеться не про виникнення правовідносин вперше, а про їх зміну. Внаслідок цього при покладенні на повністю дієздатну особу відшкодування збитків малолітній особі вона, натомість, має право на повернення їй усього одержаного за правочином в натурі, що свідчить про договірний характер стосунків між сторонами. Крім того, на розмір відшкодування шкоди не впливає вина потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди.

Зазначено, що з метою вирішення (зменшення кількості) питань та прогалин в питаннях активності малолітніх та неповнолітніх в мережі Інтернет (в тому числі і вчинення правочинів), необхідним є запровадження «обов’язкової» цифрової грамотності, введення в навчальну програму предмету по цифровій безпеці в мережі Інтернет, «стимулювання» батьків пройти хоча б мінімальний курс навчання щодо питань Інтернету, можливих загроз, безпеки тощо.

Запропоновано при вирішенні спорів, що виникають внаслідок вчинення правочинів, укладених малолітніми або неповнолітніми, в мережі Інтернет, використовувати досвід вирішення аналогічних спорів у цивільному обігу, з врахуванням особливостей інформаційно-комунікаційних технологій (електронний підпис, відсутність особистого контакту, можливість створення фейкових відомостей тощо).