Естопель як загальний принцип міжнародного права

Abstract

Дисертація є першим в українській науці міжнародного права спеціальним комплексним дослідженням принципу естопеля як загального принципу міжнародного права. У роботі представлено низку авторських понять, концепцій, ідей та висновків, які характеризуються науковою новизною.

У дисертації розкрито особливості розвитку принципу естопеля на різних етапах становлення міжнародного права, встановлено зв’язок між принципом естопеля та його юридичною основою – принципом добросовісності, проведено розмежування принципу естопеля з інститутом односторонніх актів держави, на підставі чого обґрунтовано самостійний характер принципу естопеля, який за своєю суттю і спрямованістю регулятивного впливу є абсолютно самостійним принципом права і як один із загальних принципів права (за змістом ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН) входить в систему джерел міжнародного права.

Естопель розкривається як загальноправовий принцип, який існує нарівні з принципами добросовісності, змагальності, належного виконання прийнятих на себе зобов’язань і в певному сенсі є їх продовженням.

Розкрито завдання та функції естопеля у регулюванні міжнародних відносин. Його завдання полягає у запобіганні несправедливому відхиленню однієї держави від раніше зайнятої позиції з певного питання факту чи права, прийнятої іншою державою в якості основи для вчинення нею певних дій або утримання від них, яке, якщо воно не буде дотримано, буде діяти на шкоду іншій державі. Доведено, що, виконуючи притаманну йому стабілізуючу роль у сучасному міжнародному праві, естопель забезпечує через припис послідовності поведінки держав юридичну безпеку суб’єктів міжнародного права. Функціональна спрямованість принципу естопеля у зазначеному напрямку обумовлена його двоєдиним значенням – якістю норм процесуального і матеріального права. У процесуальному праві під естопелем слід розуміти правило або принцип, згідно з яким сторона спору не має права змінювати свою правову позицію на протилежну, якщо в результаті такої недобросовісної суперечливої поведінки завдається шкода протилежній стороні, а також порушуються основоположні принципи процесуального права, зокрема, добросовісності та змагальності. В матеріальному праві під естопелем розуміється правовий механізм, що регулює можливість оскарження нікчемності зобов’язання на підставі недобросовісної поведінки сторони. Іншими словами, естопель в матеріально-правовому сенсі – це свого роду превенція, яка забороняє сторонам посилатися на неукладеність або недійсність зобов’язання після виконання його умов, якщо своєю поведінкою вони вже підтвердили наявність волі на його виконання.

Доведено, що позитивна спрямованість регулятивного впливу принципу естопеля полягає в тому, що через неприпустимість порушення правила послідовності в поведінці держав, він відновлює взаємний баланс між суб’єктивними правами держав. Таким чином через встановлення санкцій за будь-які випадки непослідовної поведінки, що мали місце в минулому, принцип естопеля усуває їх ex post facto (за допомогою прямого припису вимоги щодо дотримання принципу добросовісності) і направляє сторони (за допомогою винесеного рішення) в перспективі їхніх майбутніх відносин на нормальну, упорядковану нормами права взаємодію.

Охарактеризовано механізм естопеля, в основі якого лежить принцип добросовісності, спрямований на підтримку юридичної безпеки суб’єктів правовідносин, що реалізується двома способами: 1) як процесуальне заперечення під час розгляду справи; 2) як норма-принцип, покликана на основі принципу добросовісності сприяти забезпеченню юридичної безпеки суб’єктів правовідносин. Під цим розуміється певний (високий по сучасним стандартам) рівень права в світовому товаристві, при якому дотримується взаємозалежність міжнародних зобов’язань однієї держави та кореспондуючих їм суб’єктивних прав іншої держави. Держава може користуватися своїми суб’єктивними правами тільки в тій мірі, в якій це не порушує права іншого суб’єкта міжнародного права.

Визначено межі дії принципу естопеля: з одного боку, застосування принципу естопеля не повинно порушувати право на заперечення учасника судового процесу; з іншого боку, право на заперечення припиняється (втрачається) учасником спору тоді, коли є ознаки створеної ним ситуації естопеля, в разі кваліфікації (виявлення) якої обмежувальним механізмом реалізації права на заперечення є застосування принципу естопеля з метою збереження справедливого балансу інтересів сторін спору.

Розкрито зв’язок між принципом естопеля та принципом добросовісності, який є його юридичною основою: якщо принцип добросовісності передбачає необхідність дотримання певного рівня послідовності в поведінці суб’єктів міжнародного права, то естопель забезпечує примушування до дотримання принципу добросовісності. По відношенню до принципу естопеля принцип добросовісності відіграє двояку роль. По-перше, він забезпечує захист правомірних інтересів держави, яка на основі цього принципу довірилася заявам та поведінці протилежної сторони. По-друге, принцип добросовісності вимагає від держави, суперечливими заявами та поведінкою якої створено естопель, дотримуватися послідовності у своїх діях і, тим самим, базуючись на суворому дотриманні цього принципу, дотримуватися своєї позиції у відносинах з іншими державами.

Визначено конститутивні елементи естопеля, а саме: 1) існування певної зрозумілої та недвозначної міжнародно-правової позиції з основних питань, що виражається на основі вільного та обдуманого волевиявлення суб’єкта міжнародного права; 2) вчинення іншим суб’єктом міжнародного права, який самим добросовісним способом покладався на неї, (дестинатором цієї позиції) будь-яких дій або утримання від них; 3) як наслідок таких дій чи бездіяльності – завдання збитків власній позиції дестинатора; 4) скасування або суттєва зміна державою своєї первісної позиції. Присутність всіх зазначених елементів є неодмінною умовою при констатації ситуації естопеля.

Проведено розмежування принципу естопеля та інституту односторонніх актів: у випадку односторонніх актів держава виступає з чітким наміром покласти початок новим правовідносинам, взявши на себе в односторонньому порядку міжнародно-правові зобов’язання; у випадку з естопелем держава втрачає можливість відмовлятися від своєї попередньої позиції, внаслідок якої виникли права в третіх сторін. У деяких випадках при дотриманні всіх необхідних умов, односторонні акти держав дійсно можуть призвести до естопеля. Однак застосування такого принципу повинно носити обмежувальний характер. Здатність односторонніх актів самостійно створювати міжнародні зобов’язання, необхідність дотримання цих зобов’язань в силу дії принципу добросовісності незалежно від наявності понесеного збитку, особлива роль волевиявлення у встановленні юридичного зобов’язання за допомогою одностороннього акту роблять звернення до естопеля для обґрунтування юридичної сили таких актів зайвим. Таким чином, принцип естопеля має скоріш опосередковане відношення саме до односторонніх актів та може розглядатися в рамках цієї теми як один із видів прояву юридичних наслідків, які викликані суто односторонніми актами.

Визначено та охарактеризовано обов’язкові умови застосування принципу естопеля, які можна визнати як conditio sine qua non. Першою невід’ємною умовою застосування естопеля є те, що виникнення довіри в іншої сторони має бути поставлено суб’єкту, якому протиставляється естопель. Тобто довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, заяви, обіцянки, фактична поведінка, що формує в іншої сторони певні обґрунтовані очікування). Другою обов’язковою умовою застосування принципу естопеля є виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони, зокрема, в останньої повинні скластися певні очікування щодо подальшої поведінки іншої сторони. Фактор обґрунтованості довіри передбачає, що сторона мала розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента. Третьою умовою для застосування принципу естопеля є явна несправедливість підриву довіри. Право блокується через явну несправедливість, яка в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки. Дійсним об’єктом захисту виступає довіра, обумовлена попередньою поведінкою сторони, яка в більшості випадків об’єктивується через адаптацію власної поведінки, яка у зв’язку з подальшою суперечливою поведінкою завдає стороні збитки або стає причиною настання для неї серйозних негативних наслідків.

Обґрунтовано, що естопель виникає між двома суб’єктами. Цей принцип стимулює послідовну поведінку держав, що в підсумку відповідає принципу добросовісності. Саме добросовісна помилка дестинатора позиції тягне за собою принцип естопеля. Добросовісність помилки означає її одночасно справжнє та обґрунтоване вчинення з урахуванням об’єктивної ситуації, що склалася. Саме добросовісність помилки дозволяє запобігти зверненню до естопеля будь-якого суб’єкта, який нерозумно або навмисно помилився, і захистити довіру, що є справжньою та обґрунтованою, а тому є основою правопорядку та заслуговує захисту.

Доведено, що з огляду на суто цілеспрямовану дію естопеля, що передбачає необхідність констатації причинно-наслідкового зв’язку між створеною на основі поведінки держави позицією, яка спонукала до дії або бездіяльності дестинатора позиції, та понесеними збитками, принцип естопеля застосовується виключно в відношеннях між державою, яка на основі своєї поведінки створила правову позицію, та державою, по відношенню до якої це уявлення діє. Таким чином, принцип естопеля через відношення суто в рамках двосторонніх відносин сприяє підтриманню міжнародного миру та справедливості в цілому.

Встановлено, що застосування принципу естопеля при вирішенні спору в суді можливо не тільки при наявності заяви сторони, але і безпосередньо самим судом з метою припинення зловживання сторонами судового процесу їх процесуальними правами. Саме в цьому бачиться баланс між розширенням судової дискреції і проблемою захисту процесуальних прав сторін. Юридично значущим наслідком принципу естопеля виступає втрата права в зв’язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторін та їх добросовісності. Втрата права застосовується як результат непослідовної процесуальної поведінки, яка з точки зору юридичних фактів є вчинком, так як правові наслідки виникають всупереч наміру суб’єкта, що вчинив цей правочин.

Зазначено, що естопель настає не як наслідок передбачуваного сприйняття можливих наслідків поведінки однієї держави в розумінні іншої держави, а як результат конкретного недотримання правила послідовності у поведінці держави, за обставин заявленої (проявленої) довіри щодо цієї поведінки з боку іншої держави. У режимі реальних категорій принцип естопеля спрямований, відповідно до особливостей своєї інституційної побудови, на попередження (в плані виключення негативного) порушення правила послідовності в поведінці держав і, відповідно, на підтримку (в плані забезпечення позитивного) суворого дотримання міжнародно-правових зобов’язань у майбутньому. Стабільність міждержавних відносин, що визначається дотриманням державами вимог, які встановлюються принципом добросовісності та принципом взаємності, передбачає надання особливого значення правилу послідовності. Послідовність у міжнародно-правовій позиції держави – це і передбачуваність у поведінці, і в конкретному результаті – юридична безпека держав-членів світового співтовариства.

Поглиблено розуміння потенціалу принципу естопеля як матеріальної норми міжнародного права, яка здатна відігравати значну роль для кращого розуміння правової структури односторонніх актів, угод необов’язкового характеру і системи голосування в міжнародних організаціях. Як матеріальний принцип, естопель приписує зобов’язання послідовності в поведінці держав і сприяє дотриманню юридичної безпеки суб’єктів міжнародного права.

На основі проведеного аналізу стверджується, що естопель є складним комплексним явищем, спрямованим не тільки на захист однієї сторони від недобросовісності іншої, а й на забезпечення дії принципів справедливості і добросовісності в цілому. Подібний висновок може служити основою для проведення подальшого дослідження цього нового для України правового інструменту з метою виявлення його особливостей і вироблення практичних рекомендацій щодо подальшого застосування, в тому числі визначення критеріїв для ситуації, коли естопель може бути застосований, що дозволить більш правильно і ефективно захищати та відновлювати порушені права.