Правове забезпечення реалізації права на доступ до екологічної інформації

Abstract

У дисертації здійснено комплексний науковий аналіз питань правового забезпечення реалізації права на доступ до екологічної інформації, сформульовано теоретичні узагальнення та практичні пропозиції, що загалом вирішують важливе наукове завдання і спрямовані на вдосконалення нормативного забезпечення відповідних суспільних відносин.

Проведено періодизацію виникнення та розвитку категорії «екологічна інформація», зокрема: 1-й етап (1950-1972 рр.) – проголошення права на отримання та передачу інформації (в тому числі екологічної), передбачене у положеннях Конвенції Ради Європи 1950 року; ІІ-ий етап (1972-1990 рр.) – закріплення Стокгольмською декларацією 1972 р. права на поширення інформації та забезпечення доступу до вільного і безперешкодного обміну інформацією. Даний етап характеризується визнанням екологічних прав людини, тому інформація про стан навколишнього природного середовища віднесена до інформації, яка потребує поширення; ІІІ-ій етап (1990-1998 рр.) – ознаменований закріпленням поняття «екологічна інформація» у Директиві Ради 90/313/ЄЕС. Характерною особливістю даного етапу є включення терміну “екологічна інформація” до правової матерії, а також наповнення даної дефініції ширшим змістом; IV-ий етап (1998 р. – по сьогоднішній день) – пов’язаний з прийняттям Орхуської конвенції, яка безпосередньо містить основне тлумачення терміну «екологічна інформація» та її ратифікацією практично всіма країнами Європи.

Проведено розмежування понять «екологічна інформація», «інформація про навколишнє природне середовище», «інформація про навколишнє середовище», «інформація про стан довкілля». Встановлено, що термін «довкілля» є ширшим ніж терміни «навколишнє природне середовище» та «навколишнє середовище» й включає в себе останні. Перелік складових частин довкілля не є вичерпним і охоплює все, що оточує людину, її побут, продукти харчування тощо. Обґрунтовується доцільність використання терміну «екологічна інформація».

У дисертаційному дослідженні удосконалено розуміння терміну «екологічна інформація» як будь-якої інформації в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об’єктів – землі, вод, надр, ґрунтів, ландшафту, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об’єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій та техногенних катастроф, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об’єкти та здоров’я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; стан здоров’я та безпеку людей, їх умови життя, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля; витрати, пов’язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля; правові режими використання природних ресурсів та об’єктів навколишнього природного середовища; надані фізичним та юридичним особам ліцензії та інші дозвільні документи, які засвідчують право використання природних ресурсів; оцінку впливу діяльності суб’єктів господарювання на природні об’єкти і здоров’я людей.

Вдосконалено основні ознаки понять «екологічна інформація» та «доступ до екологічної інформації» для більш правильного застосування даних дефініцій. До ознак поняття «екологічна інформація» варто віднести відкритість, прозорість, достатність, повноту та достовірність. Основними ознаками поняття «доступ до екологічної інформації» можна вважати вільний та безперешкодний доступ до статистичних екологічних даних та даних моніторингу, документів, які місять екологічну інформацію; відсутність мети отримання екологічної інформації; поширення на всіх заінтересованих осіб незалежно від форм власності та сфери діяльності.

Виділено наступні критерії класифікації джерел надання екологічної інформації: 1) за способом отримання: джерела з відкритим та закритим доступом; 2) за підставами виникнення: основні та факультативні джерела; 3) залежно від мети: регулятивні та охоронні. Такий поділ забезпечить ефективний та швидкий пошук актуальної інформації про стан довкілля зацікавленими суб’єктами й тим самим дасть змогу своєчасно захистити громадянам свої законні права та інтереси в даній сфері.

Запропоновано авторське визначення поняття «доступу до екологічної інформації», як врегульоване законодавством право громадян на повну та достовірну екологічну інформацію незалежно від мети її отримання, а також право безперешкодно збирати й поширювати інформацію про стан довкілля для реалізації чи захисту своїх прав та інтересів або здійснення стратегічних державних завдань і функцій.

У дослідженні набули подальшого розвитку твердження про необхідність розробки та прийняття Екологічного кодексу України та Закону України «Про доступ до екологічної інформації». Останній регламентував б основні поняття та терміни, положення щодо доступу до екологічної інформації за запитом, підстави відмови від інформації, процедуру розповсюдження екологічної інформації шляхом інформування суспільства та публікації національних звітів про стан навколишнього природного середовища; ідею створення інтегрованої електронної системи екологічного врядування, яка полягає у прийнятті єдиної національної системи розробки та впровадження інтегрованих електронних сервісів для одержання документів дозвільного характеру та подання звітності користувачами природних об’єктів та ресурсів; правовий механізм регулювання доступу до екологічної інформації, який полягає у створенні нормативного процесу збору та обробки екологічної інформації уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; положення щодо впровадження екологічного обліку інформації, який забезпечить збір та обробку даних про стан довкілля за допомогою комп’ютерних та телекомунікаційних технологій.

У дисертації обґрунтовується необхідність створення інформаційної платформи та мобільного додатку на базі веб-сайту Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України для забезпечення електронного доступу громадян до екологічної інформації. Концептуальна ідея платформи та додатку полягає в постійному або періодичному оновленні правового механізму обробки екологічної інформації центральними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища для подальшого швидкого обміну інформацією про стан довкілля.

Запропоновано збільшити розмір штрафних санкцій з метою підвищення ефективності заходів адміністративної відповідальності за відмову від надання або несвоєчасне надання екологічної інформації службовими та (або) посадовими особами.

Обґрунтовано доцільність покладення на Державну екологічну інспекцію України функції контролю за виконанням службовими та (або) посадовими особами обов’язку своєчасно та в повному обсязі надавати громадянами необхідну екологічну інформацію.

Проведено комплексний аналіз законодавства європейських країн у сфері доступу до екологічної інформації, в результаті чого не лише встановлено наявність спільних рис у правовому регулюванні зазначеної сфери, але й виявлено специфіку в нормативному підході до пошуку та отримання екологічної інформації окремих країн-членів ЄС. Порівняльний аналіз законодавство пострадянських країн у сфері реалізації громадянами права на доступ до екологічної інформації дозволив прийти до висновку про відставання більшості країн пострадянського простору від Латвії, Литви та Естонії щодо правового забезпечення вільного доступу громадян до екологічної інформації. Вивчення позитивного досвіду правового регулювання і практики надання та отримання екологічної інформації країн Азії дозволило констатувати прогресивність у застосуванні сучасних інформаційних технологій, наявність доступної для громадян системи обліку та поширення екологічної інформації

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані в науковій сфері (для подальшого дослідження теоретичних і практичних проблем правового забезпечення доступу до екологічної інформації), правотворчості (при розробці пропозицій щодо внесення змін до чинного екологічного законодавства України), правозастосовчій діяльності та навчальному процесі.