Роль Вищої ради правосуддя у забезпеченні незалежності судової влади

Abstract

Судова реформа 2016 року, в ході якої внесені суттєві зміни до Конституції Україна та інших нормативно-правових актів, стосувалась процедури здійснення судочинства, порядку обрання суддів, правового статусу судді, системи судоустрою, органів суддівського врядування та самоврядування тощо. Позитивно, що зазначена реформа здійснювалася з урахуванням сучасного європейського досвіду та залученням фахівців Ради Європи: переважна більшість їх рекомендацій, висловлених щодо судоустрійного законодавства України, була взята до уваги. Водночас нові виклики - зміни у суспільно-політичному житті, пандемія Соvid 19, повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, набуття Україною статусу країни кандидата в члени Європейського Союзу, обумовили продовження реформування судової влади, яке триває й на теперішній час.Одним із ключових досягнень судової реформи 2016 року є створення Вищої ради правосуддя, яка, на відміну від Вищої ради юстиції, отримала більш розширені та різнопланові повноваження, реалізація яких спрямована на забезпечення незалежності судової влади. Враховуючи той факт, що незалежність судової влади є однією з ключових умов для функціонування демократичної, незалежної та правової держави, дослідження ролі Вищої ради правосуддя у забезпеченні незалежності судової влади є вкрай актуальним.Вища рада правосуддя є не єдиним органом судової гілки влади, на який покладено завдання щодо забезпечення незалежності судової влади, проте єдиним органом, повноваження якого щодо забезпечення незалежності суддів визначено на рівні Основного Закону.Вища рада правосуддя знаходиться у складному стані: у 2021 році було припинено розгляд дисциплінарних скарг, а 22 лютого 2022 року ВРП припинила свою роботу загалом. Війна в Україні також негативно вплинула на можливість поновлення діяльності ВРП. Розблокування роботи цього конституційного органу на початку 2023 року призвело до потреби вирішення як накопчених, так і нових проблем, у тому числі у сфері забезпечення ВРП незалежності судової влади. До прикладу, на сьогодні у Вищій раді правосуддя накопичилось близько 13 000 скарг на суддів, що потребують розгляду.Наведене підкреслює актуальність обраної теми та необхідність в її всебічному висвітленні. Аргументовано, що вітчизняна наукова література з питань суддівського врядування характеризується: 1) присвяченням переважної більшості досліджень Вищій раді юстиції, що виглядає логічним, адже остання проіснувала дев’ятнадцять років, а Вища рада правосуддя функціонує шість років; 2) фрагментарністю уваги до ролі ВРП у забезпеченні незалежності судової влади (переважна більшість досліджень присвячена її правовій природі, конституційно-правовому статусу, загальним засадам діяльності, дисциплінарним повноваженням щодо суддів тощо); 3) поодиноким характером досліджень міжнародних та європейських стандартів функціонування подібних до ВРП судових рад в сучасному світі.Встановлено, що незалежність судової влади як правове явище має внутрішній (на рівні свідомості конкретного представника судової влади) та зовнішній (на рівні державно-правової системи) аспекти. Внутрішня незалежність є обов’язком судді під час здійснення правосуддя, а зовнішня незалежність судової влади – це надання судді практичної можливості виконати вказаний обов’язок бути незалежним, що здійснюється за допомогою конституційно-правового механізму, який складається з системи гарантій, процедур, взаємодії органів влади.Підкреслено, що незалежність суддів є однією з складових незалежності судової влади. Запропоновано під засадою незалежності суддів розуміти законодавчо закріплену гарантію суддівської діяльності, що реалізується завдяки передбаченим законом механізмам та має на меті забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення правових спорів у судах.Доповнено перелік ознак засади незалежності суддів, положеннями про те, що вона забезпечується: 1) гарантіями, які поширюються на особу виключно у випадку наявності у неї статусу судді; 2) як національним, так і міжнародним рівнем регулювання; 3) діяльністю органів та осіб, до компетенції яких законом віднесено відповідні повноваження.Запропоновано під втручанням у діяльність судді щодо здійснення правосуддя розуміти будь-які протиправні дії, що мають на меті перешкодити судді у здійснення правосуддя в установленому законом порядку.Визначено проблему відсутності у законодавстві дефініції поняття «втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя» для цілей застосування статей 73, 74 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та запропоновано внесення доповнення до законодавства.У результаті проведеного дослідження встановлено, що положеннями Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розширено повноваження ВРП, які визначені у Конституції України. Звернуто увагу, що відповідно до п. 3 ст. 131 Основного закону України, ВРП розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора. Задля узгодження повноважень ВРП відповідно до Конституції України проаналізовано можливі напрями вирішення цієї проблеми та висловлено точку зору про необхідність реформування Вищої ради правосуддя. Наведено аргументи щодо доцільності трансформації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію суддів України.Розмежовано поняття «мета діяльності Вищої ради правосуддя» та «завдання Вищої ради правосуддя».Метою діяльності Вищої ради правосуддя визнано є забезпечення функціонування судової влади, яка здатна забезпечити об’єктивне та безстороннє правосуддя, ефективний захист прав та свобод людини і громадянина.Завданнями діяльності Вищої ради правосуддя визначено: 1) формування суддівського корпусу (до прикладу, шляхом внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади тощо); 2) забезпечення незалежності судової влади (ВРП вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів); 3) забезпечення об’єктивного та безстороннього правосуддя (ВРП ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора тощо).Встановлено, що буквальне тлумачення змісту законодавчо визначених повноважень ВРП дозволяє припустити існування дисциплінарного блоку завдань (до прикладу, ВРП ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора тощо). Висловлено точку зору щодо недоцільності його виокремлення, адже повноваження, що входять до нього, не можуть розглядатися поза зв’язку із спеціальним суб’єктом, якого вони стосуються (судді або прокурора).Функції ВРП у сфері правосуддя класифіковано на групи: 1) у сфері суддівської кар’єри та кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності судів; 2) у дисциплінарних процедурах щодо суддів та прокурорів; 3) у сфері забезпечення незалежності суддів.Звернуто увагу на коло викликів, які постали перед ВРП у питанні незалежності судової влади саме в умовах повномасштабної війни: 1) забезпечення незалежності суддів, які опинились на окупованих територіях; 2) вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди суддямвійськовослужбовцям та проблеми співвідношення статусів «суддя», «військовослужбовець», «член ВРП»; 3) передача частини повноважень ВРП до інших суб’єктів (до прикладу, Голова Верховного Суду отримав право перевіряти повідомлення суддів про втручання в діяльність судді і ухвалювати відповідні рішення, вносити подання про притягнення до відповідальності осіб, які порушують незалежність суддів і підривають авторитет правосуддя).Крім того, звернуто увагу на виклики, що мають загальний характер та є типовими для всіх інститутів та органів держави, а саме: 1) психологічна напруженість, яку зазнають члени ВРП та працівники секретаріату ВРП через війну в державі; 2) необхідність розроблення алгоритму дій під час оголошення повітряної тривоги задля збереження життя та безпеки членів ВРП, працівників секретаріату ВРП та відвідувачів цього органу; 3) перерви в роботі ВРП через оголошення повітряних тривог; 4) надвелике навантаження, що обумовлюється накопиченням скарг на дії суддів через тривалу перерву в роботі ВРП тощо.Запропоновано визначення поняття «публічне звернення» як документу, що адресується конкретній юридичній або фізичній особі – владному органу, його керівнику тощо та містить відомості про виключну проблему у сфері незалежності суддів або авторитету правосуддя.Виокремлено ознаки публічних звернень, а саме: 1) є змістовною та виваженою позицією Вищої ради правосуддя як конституційного органу суддівського врядування з того чи іншого питання за результатами її опрацювання всіма членами ВРП та прийняття ними спільного рішення; 2) можуть бути спрямовані на захист суду, суддів чи конкретного судді, підтримання, підняття чи забезпечення авторитету правосуддя, критику неправомірних дій представників інших гілок державної влади та т.і.; 3) є найбільш авторитетним засобом впливу на суспільні відносини з метою припинення або попередження неправомірних явищ; 4) відрізняються особливим форматом подачі, адже містять певний змістовний посил, належним чином аргументований та систематизований обсяг інформації, що оприлюднюється на офіційному сайті ВРП та у всіх ключових засобах масової інформації.Визначено, що Вищою радою правосуддя від початку її діяльності робилися лише публічні звернення, а у 2023 році вперше застосовано такий інструмент як «публічна заява».Під поняттям «публічна заява» запропоновано розуміти документ, що виражає позицію ВРП щодо тієї чи іншої події або ситуації та не має конкретного адресата.Підтримано точку зору щодо зміни назви Щорічної доповіді «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні» на «Про стан забезпечення незалежності судової влади в Україні». Запропоновано під цією доповіддю розуміти комплексний документ, який складається і оприлюднюється Вищою радою правосуддя та відображає стан забезпечення незалежності суддів та незалежності органів судової влади в Україні за звітний період.Обґрунтовано необхідність надання судовій владі в особі Вищої ради правосуддя права законодавчої ініціативи, що сприяє збалансуванню всіх гілок державної влади у законотворчій процедурі та виступатиме реальним та ефективним заходом в системі забезпечення суддівської незалежності.Встановлено, що підвищення ефективності взаємодії Вищої ради правосуддя з прокуратурою та органами правопорядку можливе за умови: 1) реалізації засади партнерства під час їх взаємодії задля досягнення єдиної мети – забезпечення належного відправлення правосуддя в державі; 2) збільшення участі Генерального прокурора у механізмі державного реагування на протиправні втручання у процес відправлення правосуддя шляхом заборони делегування цього повноваження у цій процедурі прокурорам нижчого рівня та поліцейським; 3) проведення спільних науково-практичних заходів задля обговорення існуючих проблем та пошуку шляхів їх вирішення, у тому числі за участі науковців (круглі столи, форуми, конференції тощо); 4) опрацювання зарубіжного досвіду такої взаємодії з визначенням можливості його імплементації до національного законодавства; 5) посилення інституційної спроможності ВРП.Способами посилення інституційної спроможності Вищої ради правосуддя визнано: 1) забезпечення стабільності законодавства (запропоновано опрацювати можливість введення подальшого законодавчого мораторію на внесення змін до законодавства, що регулює діяльність Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії суддів України щонайменше на 5 років від початку діяльності цих органів судової влади в оновленому складі); 2) запровадження змін до порядку діяльності ВРП шляхом передбачення перехідного періоду задля недопущення ситуацій часткового або повного зупинення роботи зазначеного конституційного органу; 3) зміцнення повноважень ВРП у частині щодо забезпечення незалежності судової влади.За наслідками зроблених в процесі дослідження висновків сформульовано пропозиції щодо Конституції України, Законів України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», «Про Регламент Верховної Ради України» та «Про Конституційний Суд України»