Казахское ханство как объект российского геополитического влияния (1465– 1731 гг.): историко-правовой аспект

Abstract

У статті розглядаються різні аспекти історико-правової реальності середини XV – початку XVIII ст., пов’язані з формуванням політичного курсу Московської держави щодо Казахського ханства. Простежується динаміка формування і реалізації експансіоністських устремлінь московської монархії щодо казахської державності від моменту її зародження в 1465 р. і до початку ліквідації в 1731 р. Доведено, що з кінця XV ст. Московське царство, а потім і Російська імперія взяли курс на дестабілізацію політичної ситуації в Казахському ханстві. Особлива увага приділяється аналізу особливостей збору та накопичення різнопланових і обширних відомостей про казахів російською стороною. Особливу увагу приділено використанню московською стороною недосконалостей державного ладу Казахського ханства з метою його дискредитації. Детально висвітлено особливості встановлення російської присутності в середньоазійських степах, а також використані при цьому засоби політичного, економічного і культурного впливу. Показана також динаміка зміни політичного курсу Московської держави щодо казахів у зв’язку зі змінами її стратегічних інтересів на різних етапах історії, на основі чого автором статті розроблена і обґрунтована авторська періодизація цього процесу. Зазначається, що квінтесенцією експансіоністських устремлінь самодержавства в Казахстані став період першої чверті XVIII ст., коли за правління Петра І відбувалося утвердження засад зовнішньополітичного курсу Російської імперії. Автор доходить висновку, що царизм вдавався до поступової колонізації економічно й політично вигідних територій Казахського ханства шляхом дискредитації його влади, втручання у внутрішньо- політичні процеси і подальшого спонукання ханської влади до прийняття російського підданства. Поступова втрата суверенітету казахською державою в першій половині XVIII ст. пояснюється як наслідок планомірного і багатовекторного деструктивного впливу московських монархів. Вивчення цього досвіду є особливо актуальним в сучасних умовах гібридної війни, яку веде Російська Федерація проти міжнародного співтовариства.

В статье рассматриваются различные аспекты историко-правовой реальности середины XV – начала XVIII вв., связанные с формированием политического курса Московского государства относительно Казахского ханства. Прослеживается динамика формирования и реализации экспансионистских устремлений московской монархии касательно казахской государственности от момента её зарождения в 1465 г. и до начала ликвидации в 1731 г. Доказано, что с конца XV в. Московское царство, а затем и Российская империя взяли курс на дестабилизацию политической ситуации в Казахском ханстве. Особое внимание уделяется анализу особенностей сбора и накопления разноплановых и обширных сведений о казахах российской стороной, использованию московской стороной несовершенств государственного строя Казахского ханства с целью его дискредитации. Подробно освещены особенности установления российского присутствия в среднеазиатских степях, а также использованные при этом средств политического, экономического и культурного воздействия. Показана также динамика изменения политического курса Московского государства относительно казахов в связи с изменениями его стратегических интересов на различных этапах истории, исходя из чего автором статьи разработана и обоснована авторская периодизация этого процесса. Отмечается, что квинтэссенцией экспансионистских устремлений самодержавия в Казахстане стал период первой четверти XVIII в., когда при правлении Петра І происходило утверждение основ внешнеполитического курса Российской империи. Автор приходит к выводу, что царизм прибегнул к постепенной колонизации экономически и политически выгодных территорий Казахского ханства путём дискредитации его власти, вмешательства во внутриполитические процессы и дальнейшего побуждения ханской власти к принятию российского подданства. Постепенная утрата суверенитета казахским государством в первой половине XVIII в. объясняется как следствие планомерного и многовекторного деструктивного воздействия московских монархов. Изучение этого опыта представляется особенно актуальным в современных условиях гибридной войны, которую ведёт Российская Федерация против международного сообщества.

The article deals with various aspects of historical and legal reality of the middle of the XV – beginning of the XVIII centuries, related to the formation of the political course of the Moscow state concerning the Kazakh Khanate. Dynamics of formation and realization of expansionist aspirations of the Moscow mon- archy concerning the Kazakh statehood from the moment of its foundation in 1465 up to the beginning of its liquidation in 1731 is traced. It is proved that from the end of the XV century the Moscow kingdom, and then the Russian empire took the course on destabilization of political situation in the Kazakh Khanate. Special attention is paid to the analysis of peculiarities of collection and accumulation of diverse and extensive information about Kazakhs by the Russian side. Special attention is paid to the use by the Moscow side of the imperfections of the state system of the Kazakh Khanate in order to discredit it. The peculiarities of the establishment of the Russian presence in the Central Asian steppes, as well as the means of political, economic and cultural influence used in this process are highlighted in details. Dynamics of change of political course of the Moscow state concerning Kazakhs in connection with changes of its strategic interests at different stages of history is also shown, on the basis of which the author of the article developed and substantiated the author’s periodization of this process. It is noted that the quintessence of the expansionist aspirations of the autocracy in Kazakhstan was the period of the first quarter of the XVIII century, when under the reign of Peter the Great there was an assertion of the foundations of the foreign policy of the Russian Empire. The author concludes that Tsarism resorted to the gradual colonization of economically and politically advantageous territories of the Kazakh Khanate by discrediting its power, interfering in domestic political processes and further encouraging the Khan’s power to accept Russian citizenship. Gradual loss of sovereignty by the Kazakh state in the first half of the XVIII century is explained as a consequence of systematic and multi-vector destructive influence of Moscow monarchs. The study of this experience is particularly relevant in the current conditions of the hybrid war waged by the Russian Federation against the international community.