Правові засади використання і охорони земель морського транспорту в Україні

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право». – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2020.

Дисертацію присвячено комплексному науковому розробленню питань, які стосуються особливостей використання земель морського транспорту, а також правових засад охорони таких земель шляхом з`ясування теоретичних положень щодо визначення правової природи відповідних відносин. Розширено теорію земельного права науковими знаннями щодо специфіки правових форм використання земель морського транспорту, обґрунтуванням пропозицій, спрямованих на удосконалення правової регламентації відносин з використання і охорони земель морського транспорту в Україні. У дисертації з`ясовано специфіку суб’єктів користування землями морського транспорту та визначені їх права та обов’язки щодо використання земель морського транспорту. Проведено аналіз правовідносини у сфері використання земель морського транспорту.

Обґрунтовано висновки за результатами дослідження та запропоновані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів у сфері земельного права з метою удосконалення правової регламентації даної сфери правовідносин.

У результаті проведеного дослідження отримано низку висновків і рекомендацій, що характеризуються науковою новизною. Так, у дисертації вперше запропоновано визначення земель морського транспорту під якими пропонується розуміти землі, передані у власність або надані у користування визначеним законом суб’єктам морського транспорту для розміщення, будівництва, експлуатації, використання й належного функціонування його об’єктів, а також призначені для забезпечення діяльності господарюючих суб’єктів (фізичних і юридичних осіб) у транспортній сфері.

Зазначено, що для земель морського транспорту характерні відповідні ознаки, а саме: (а) юридична природа – як різновид (підкатегорія) земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення; (б) спрямованість, тобто гарантування сталого розвитку транспортної галузі народного господарства держави з метою забезпечення оборони, безпеки й територіальної цілісності держави; (в) цільове несільськогосподарське призначення; (г) функціональне призначення, тобто використання земель як просторової бази, місця розміщення й (або) експлуатації певної інфраструктури, призначеної для цих цілей; (д) суб’єктний склад, що охоплює господарюючих суб’єктів − фізичних і юридичних осіб; (е) спеціальний об’єктний склад, до якого входять об’єкти, для розміщення чи експлуатації яких надаються землі морського транспорту, перелік яких визначено галузевим законодавством України; (є) спеціальний режим використання й охорони земель морського транспорту.

Обґрунтовано, що правовий статус штучно створеної земельної ділянки є унікальним і вимагає більш чіткого правового регулювання, ніж те, що передбачено чинним законодавством. На сьогодні необхідна чітка позиція законодавця щодо статусу такої земельної ділянки, стадій її створення, особливостей використання й охорони. Є потреба у прийнятті спеціального закону, який більш детально врегулював би способи створення таких ділянок, будь-то шляхом намиву, відсипання ґрунту або використання інших технологій. Усе це дозволить суб’єктам, зацікавленим у створенні штучних земельних ділянок, ефективно використовувати землю, дно й акваторію водного об’єкта для зведення таких штучних утворень.

Сформульовано юридичне визначення штучно створеної земельної ділянки як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з установленими щодо неї правами, створену (намиту, насипану чи створену із застосуванням інших технологій) на об’єкті водного фонду.

Об’єкти, що розміщуються на землях морського транспорту поділені на дві самостійні групи. До першої відносяться об’єкти, що безпосередньо використовуються користувачами морського транспорту, до другої – елементи інфраструктури порту, що забезпечують діяльність, пов’язану з ремонтом і підготовкою морських суден, із виконанням соціально-культурних, побутових і технічних вимог.

Встановлено, що під поняттям «територія морського порту» необхідно розуміти частину сухопутної території з окресленими межами, в тому числі штучно створені земельні ділянки, які знаходяться в межах морського порту і призначені для розміщення портової інфраструктури. Своєю чергою, акваторію морського порту потрібно тлумачити як частину моря (крім суднового ходу), що призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден і яка знаходиться у межах морського порту.

Пропонується в законодавчому порядку відмовитися від титулу права постійного користування землями морського транспорту, який обмежує можливості раціональної експлуатації земельних ділянок його суб’єктами, а сама ж можливість мати земельні ділянки за правом власності має бути визнана за всіма особами, у тому числі й за державними та комунальними підприємствами, установами й організаціями. Крім того, існування права постійного користування земельними ділянками суперечить законодавству ЄС про конкуренцію, що можна розглядати як додаткову підставу для поглибленої й докорінної трансформації досліджуваного правового інституту.

Автором встановлено, що до об’єктів оренди можна віднести: (а) земельні ділянки морського транспорту під об’єктами, що можуть перебувати у приватній власності, або землі, призначені для розміщення об’єктів морського транспорту; (б) земельні ділянки, що використовуються в концесійних відносинах.

Обґрунтовано, що оренда земельних ділянок, в тому числі земель морського транспорту, може мати місце у процесі концесійної діяльності у сфері зведення об’єктів інфраструктури та їх експлуатації. Вважаємо за доцільне об’єкт морського транспорту й потрібну для нього земельну ділянку визнавати об’єктами концесії, також необхідними для забезпечення його нормального функціонування.

Що стосується земель, прилеглих до місць будівництва й тимчасово необхідних для його потреб, а також для ремонту й реконструкції об’єктів морського транспорту, то у такому випадку слід передбачити у законодавстві таку форму використання земель, як тимчасове їх зайняття.

Автором пропонується правовідносини у сфері використання земель морського транспорту розглядати як суспільні відносини, що формуються та виникають за участю відповідних суб’єктів, які відносяться до морського транспорту або забезпечують його діяльність, щодо володіння, користування, розпорядження землею, раціонального використання та охорони земельних ділянок, які віднесені до земель морського транспорту і виникають, змінюються та припиняються за приписами земельного права.

Визначено, що об’єктом правовідносин у сфері використання земель морського транспорту виступають землі морського транспорту, а саме: земельні ділянки, що відносяться до категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення із відповідним цільовим призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Суб’єктами правовідносин у сфері використання земель морського транспорту виступають учасники суспільних відносин, які наділені визначеними земельним законодавством правами та щодо яких встановлені відповідні земельні обов’язки, які є достатніми для участі у правовідносинах з приводу використання земель морського транспорту.

Встановлено, що користування землями морського транспорту здійснюється юридичними особами незалежно від форм власності, які створені та зареєстровані в установленому законодавством порядку, для здійснення відповідної діяльності, яка полягає у виконанні покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту і, які отримали відповідні ліцензії, якщо їх діяльність пов’язана із перевезенням пасажирів або небезпечних вантажів та небезпечних відходів морським транспортом.

Досліджується, що права та обов’язки суб’єктів використання земель морського транспорту поділяються на загальні та спеціальні. Наголошується, що серед обов’язків суб’єктів використання земель морського транспорту необхідно окремо виділити такі, які стосуються використання земель транспорту, a також окрему групу обов’язків, які стосуються охорони земель транспорту. До першої групи обов’язків суб’єктів використання земель морського транспорту відносяться такі, як: забезпечення використання землі за цільовим призначенням; раціональне використання земельних ділянок; своєчасне сплачення земельного податку або орендної плати; дотримання прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Друга група обов’язків щодо охорони земель морського транспорту повинна включати, зокрема, наступні: додержання вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; недопущення заболочення, погіршення якості земель і забруднення їх промисловими та іншими відходами, неочищеними стоками; вжиття заходів для захисту ґрунтів від ерозії, здійснення укріплення ярів, крутих схилів, пісків, а також додержання інших вимог щодо охорони земель.

Сформульовано визначення правової охорони земель морського транспорту, під якою необхідно розуміти систему юридичних норм і здійснюваних на їх основі заходів, спрямованих на збереження якісного стану, раціональне використання та захист земель, на яких розміщені об’єкти морського транспорту, a також захист інших природних ресурсів та довкілля в цілому, що знаходяться в межах земель морського транспорту, з метою попередження та захисту їх від негативного впливу господарської діяльності підприємств та об’єктів морського транспорту.

Обґрунтована позиція автора щодо необхідності виділення основних напрямів, відповідно до яких повинна здійснюватися охорона земель морського транспорту. Перший напрям полягає в охороні земель морського транспорту як територіального базису і в цьому випадку застосовується система охоронних заходів, які здійснюються у процесі безпосередньої експлуатації об’єктів морського транспорту та вибору перспективних напрямків його розвитку. І другий напрям охорони земель морського транспорту полягає в охороні зазначених земель, як природного ресурсу та їх захисту, a також прилеглих природних ресурсів і довкілля в цілому, від негативного впливу господарської діяльності підприємств та об’єктів морського транспорту.

Сформульовані в дисертації теоретичні положення, пропозиції, рекомендації й висновки є своєрідним внеском у теорію і практику земельного права, які можуть бути використані: а) науково-дослідній діяльності – для подальшого дослідження питань щодо використання і охорони земель морського транспорту; б) правотворчому процесі – під час вдосконалення чинних та розроблення нових законодавчих актів у сфері використання та охорони земель морського транспорту в Україні; в) правозастосовній діяльності – для вдосконалення організаційно-правових засад діяльності органів судової влади, державної влади та місцевого самоврядування щодо єдності розуміння і правильного застосування норм, які регулюють відносини, пов’язані з використанням та охороною земель морського транспорту в Україні; г) навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Земельне право» і спецкурсів земельно-правового спрямування, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних матеріалів.